Міфи і реальність кредитування в Україні

Протягом останніх років кредитування в нашій державі не розвивається. Так, уряд пропонує пільгові кредити для малого та середнього бізнесу, але що робити компаніям, які під критерії пільгової програми не потрапляють? Тим паче, що обсяги фінансування за програмою не здатні задовольнити нинішні кредитні апетити всієї економіки. Тож спробуємо розібратися, чому кредитування не розвивається і як цьому зарадити.

В Україні частка кредитів, наданих банками приватному сектору, неухильно знижується починаючи з 2014 року і станом на кінець 2019-го становила близько 25%, а без урахування проблемної заборгованості - менш як 15%. І в першому, і в другому випадку це найменший показник у нашому східно-європейському регіоні.

Залишки за кредитами, що надані бізнесу за 11 місяців минулого року, порівняно з початком 2019-го скорочуються практично за всіма видами економічної діяльності, супроводжуючись зниженням як заборгованості за чистими кредитами, так і резервів під знецінення кредитів (див. табл.).

НБУ

Паралельно зменшується кредитування підприємств малого та середнього бізнесу. За інформацією Мінекономіки, за два роки воно скоротилося на 18%, до 263 мільярдів гривень (станом на 1 жовтня 2019 року). Частка банківського кредиту в капітальних інвестиціях підприємств за останні п'ять років зменшилася майже вдвічі й на сьогодні становить лише 8% від загальної суми коштів, які підприємства інвестують у цей напрям. Банківські кредити переважно спрямовуються у торгівлю та галузі з низькою доданою вартістю (близько 60% від загальної суми виданих кредитів), задовольняючи потреби підприємств в оборотному капіталі, водночас практично не забезпечуючи розширеного відтворення їх виробничих потужностей. Зокрема, частка кредитів, наданих підприємствам машинобудівного комплексу, в якому основні фонди відіграють провідну роль, становить менш як 2%.

Банки дедалі більше відходять від кредитування реального сектору економіки - купують ОВДП, депозитні сертифікати НБУ та активно розвивають кеш-кредити. Якщо проаналізувати вкладення банків у цінні папери та інші фінансові інвестиції (за винятком державних банків, тому що там значна частка ОВДП у балансах виникла внаслідок їх докапіталізації державою), спостерігається зростання вкладень приватних банків у цінні папери та інші фінансові інвестиції. Ці вкладення у загальних активах збільшилися за два роки на 9 відсоткових пунктів, до 17,5%. Співвідношення цінних паперів та інших фінансових інвестицій до кредитів банків зросло за два роки на 12 відсоткових пунктів, до 24,7%.

Споживче кредитування протягом останніх двох років збільшується темпами понад 30%. Воно цікавіше для банків через вищу маржинальність. Але це консервує бідність і посилює ризики фінансової стабільності через можливі неплатежі позичальників у перспективі. Крім того, споживче кредитування - це, як правило, фінансування імпорту при від'ємному сальдо торговельного балансу, що в перспективі може негативно впливати на курс гривні.

Також споживче кредитування - виклик соціальній політиці держави (кредитуються в основному малозабезпечені громадяни). Безглуздо намагатися боротися з бідністю, збільшуючи мінімальну зарплату, якщо вона спрямовується на погашення кредитів і космічних відсотків. Реальна бідність і соціальна напруженість лише посилюватимуться.

Вважаю, багато хто з нас задумувався над запитанням: чому в Україні не розвивається кредитування, попри те, що цей напрям є пріоритетним згідно із стратегією НБУ?

Обговорюються практично одні і ті самі причини: нема кого кредитувати, неефективна судова система, висока частка проблемних активів. До цього переліку НБУ також додає високу облікову ставку (одну із найвищих у світі 2019 року).

Згоден на 100% з переліченими вище причинами, але є й інші, які в тому числі залежать від НБУ і також негативно впливають на розвиток кредитування.

Ми всі знаємо, що НБУ протягом 2018–2019 років здійснював жорстку монетарну політику. В результаті цієї політики ми мали одну із найвищих облікових ставок у світі 2019 року та найбільше зміцнення гривні відносно долара США (майже 20%). Ми також маємо дуже жорстку кредитну політику (жорсткі регуляторні вимоги до активних операцій банків).

На сьогодні чинні вимоги до капіталу банків та/або вимоги до ліквідності забезпечення під надані кредити є досить жорсткими навіть порівняно з Базельськими вимогами. Вимоги НБУ щодо визначення кредитного ризику за активними операціями є жорсткішими за вимоги Міжнародних стандартів фінансової звітності. Наслідком цього є додаткове навантаження на регулятивний капітал банку у сумі перевищення суми чистого кредитного ризику над резервом відповідно до Міжнародних стандартів фінансової звітності.

Наприклад, норматив адекватності капіталу в Україні (Н2) встановлено на рівні 10%, тоді як за Базелем він має бути не нижче 8%. При цьому вже зараз норматив Н2 загалом по банківській системі України становить 18,72% (норматив постійно збільшується з 12,69% на початку 2017 року до 18,72% на грудень 2019 року), що говорить про надлишок капіталу в банківській системі та значні можливості зі збільшення обсягів кредитування реальної економіки. Тобто банки не кредитують підприємств не тому, що немає кого кредитувати, а тому що ми маємо жорсткі регуляторні вимоги, які значно обмежують коло позичальників. Крім того, маємо неадекватну економічним умовам в Україні політику стрес-тестування НБУ, яка по суті змушує банки скорочувати свої кредитні портфелі. Як наслідок, банки вкладають кошти в депозитні сертифікати НБУ та ОВДП, бо у цьому разі не треба формувати резерви, які впливають на зменшення капіталу.

Іншою проблемою стрес-тестування є вибір зависоких коефіцієнтів міграції кредитів у непрацюючі для різних видів кредитних продуктів за негативним сценарієм. Так, найбільший коефіцієнт міграції використовується для іпотечних кредитів (25,10% у гривні), що навіть перевищує коефіцієнт міграції для cash-кредитів (20,9%). Це унеможливлює для банків розвиток іпотечного кредитування, - продукт із низькою маржою потребує значного розміру капіталу.

На моє глибоке переконання, сьогодні банківська система може збільшити обсяги кредитування, але вона цього не робить у зв'язку із жорсткою кредитною політикою. Останніми роками, як бачимо, банківські реформи впроваджуються з якимось надривом, з бажанням зробити швидше і жорсткіше, ніж у Європі. Тому, власне, Рада НБУ і рекомендує Правлінню НБУ для розвитку кредитування "оптимальне послаблення регуляторних вимог і застосування стимулюючих інструментів грошово-кредитної політики".

Додатково активізувати кредитування можуть, на мою думку, такі заходи:

1. Послаблення НБУ процедур кредитування проєктів корпоративних клієнтів, клієнтів малого та середнього бізнесу і фізичних осіб. Перегляд норм оцінки ризику кредитів клієнтів та оцінки їх застав.

2. Запровадження структурної кредитної політики, яка передбачатиме заходи, спрямовані на зміну структури портфеля банків у бік корпоративних та іпотечних кредитів, МСП і забезпечення достатнього рівня розвитку кредитування цих напрямів.

3. Створення механізму довгострокового рефінансування банків (у тому числі залежність обсягів і вартості кредитів, наданих НБУ банкам, від обсягів та якості кредитів, що надаються банками підприємствам реального сектору економіки).

4. Пом'якшення вимог до резервування залучених коштів в іноземній валюті.

5. Сприяння створенню для підприємств альтернативних джерел отримання запозичень (розвиток фондового та страхового ринків, недержавних пенсійних фондів, які могли б стати альтернативними джерелами фінансування для підприємств і змусили б банки зменшити відсоткові ставки).

6. Скасування податку за відсотками по депозитних вкладах і збільшення гарантованої суми відшкодування за рахунок ФГВФО з 200 до 500 тисяч гривень.

7. Удосконалення механізму стрес-тестування банків (перегляд сценаріїв, закладених до моделі) та фінансового моніторингу клієнтів банками.

8. Внесення змін до Закону України "Про банки і банківську діяльність" з метою спростити регулювання діяльності невеликих банків в Україні та вимоги щодо впровадження корпоративного управління і системи управління ризиками у невеликих банках.

9. Вирішення питання з проблемною заборгованістю банків.

10. Розробка державних цільових програм з підтримки експорту в Україні та заходів бюджетно-податкового стимулювання цього напряму. Забезпечення роботи Експортно-кредитного агентства України в першому півріччі 2020 року.

11. Забезпечення неухильного виконання указу президента №837/2019 від 9 листопада 2019 року щодо подвоєння використання коштів міжнародних фінансових організацій протягом 2020 року.

Зрозуміло, що є ще багато й інших напрямів, про які ми поговоримо у наступних публікаціях. Під час засідання Ради НБУ Правлінням НБУ було заявлено, що 2020-й буде роком розвитку іпотечного кредитування. Сподіваюся, що так і буде. Але хочеться вірити, що розвиватимуться й інші види кредитування. І НБУ зможе виконати свою третю пріоритетну мету згідно із стратегією - "відновлення кредитування"…