ГЕТЬ КАРТОТЕКУ! ВПЕРЕД ДО БАНКРУТСТВА! З 1 КВІТНЯ БОРЖНИКИ ОДЕРЖАТЬ ДОСТУП ДО СВОЇХ РАХУНКІВ І... ШАНС ПОЗБУТИСЯ МАЙНА

У четвер Закон «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами й державними цільовими фондами», ухвалений 21 грудня минулого року, був практично готовий, щоб із Верховної Ради вирушити прямісінько в адміністрацію Президента для остаточного затвердження. На той час було внесено остаточні редакторські правки в, без перебільшення, багатостраждальний документ (досить сказати, що тільки на друге читання його виносили принаймні п’ять разів), у появі якого, хоч на перший погляд це й здається дивним, були зацікавлені водночас і підприємці, і держава в особі податкової адміністрації. Всім їм кісткою в горлі засіла картотека №2, родоначальником якої, за болісними спогадами старожилів, був Нацбанк. Тим часом обидві сторони, позбувшись нарешті картотечного монстра, навряд чи залишилися цілком задоволені законом, побудованим на компромісі полярних інтересів. Та нічого тут не вдієш — правила гри прийнято, і слава Богу, що хоч якісь є. Справа за малим: щоб не залишатися в програші, антагоністам доведеться навчитися майстерно ними користуватися. На вивчення документа парламент дав три місяці, після чого почнеться розвідка боєм. А справжні бойові дії між податковою та боржниками розгорнуться з жовтня 2001 року. Перших «поранених» і «полеглих» понесуть із поля бою рівно через рік...

Монети немає — знімай сорочку

Безперечне списання коштів, що надходять на розрахункові рахунки боржників перед бюджетом і різними державними фондами (Пенсійним, Фондом соціального страхування), і банківська картотека платіжних доручень, які роками чекали надходження цих коштів, виявилося, явища загалом негативні. Як, утім, і їхні наслідки. «Застосування з 1993 року цього механізму стягування заборгованості перед держбюджетом стало однією з основних причин збільшення кредиторсько-дебіторської заборгованості в економіці України, збільшення обсягів неплатежів, значного поширення товарообмінних (бартерних) форм розрахунків», — вважає Дмитро П’ятаченко, начальник відділу економічного прогнозу й аналізу Інституту проблем законодавства імені Ярослава Мудрого. Аби ще чіткіше уявити непривабливу картину, до цієї оцінки слід додати, що на кінець 2000 року заборгованість становила 14 млрд. грн. (або третину державного бюджету), а вітчизняні банки здійснили близько 70 мільярдів картотечних записів.

Проте навіть попри загальний негатив знайшлися і ті, хто навчився використовувати його собі на користь. За спостереженнями Ксенії Ляпіної, координатора аналітичної групи Координаційного експертного центру об’єднань підприємців України, окремі великі державні чи напівдержавні підприємства перетворили рідну державу на свого постійного кредитора. «Ну й що з того, що грошей немає на рахунку, — міркує директор N-го заводу, — головне, щоб усі платіжки вчасно потрапили в банк, а там із ними розберуться. Нехай моїм порожнім розрахунковим рахунком донесхочу «покористується» держава, а там, дивись, і борги спише як безнадійні. Я тим часом буду жити за рахунок бартеру. Часи такі, що й зарплату робітникам платити зовсім не обов’язково».

Усі зусилля ДПА стягнути податки з таких господарників розбивалися в пух і прах. Не дивно, що первинна законодавча ініціатива з ліквідації такого стану справ була за ДПА. Указом Президента від 28 червня 1999 року «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами й державними цільовими фондами» під №754, виданим відповідно до пункту 4 Перехідних положень Конституції, було запроваджено додаткові методи стягнення заборгованості. Відтоді настав час пред’являти вимоги не лише до рахунку, а також до рухомого й нерухомого майна боржника, яке спочатку потрапляло в податкову заставу, а потім продавалося з молотка. Виручені кошти йшли на користь держави. Парадоксально, але, запевняють фахівці, робилося це в несудовому порядку. Нікому голова не боліла, що Конституція України допускає можливість конфіскації власності виключно за рішенням суду і тільки у випадках, обсязі й порядку, передбачених законом.

Президентський указ, відповідно до, знов-таки, Перехідних положень, віджив своє, а законопроект, аналогічний йому, розроблений у надрах ДПА, парламент не сприйняв, натомість створив власну версію на аналогічну тему. Автором розлогого твору став народний депутат Сергій Терьохін.

Замість першоквітневого
жарту

Ні, день гумору не стане першим днем, коли банки нарешті закриють свою картотеку №2 і розішлють її вміст назад адресантам, хоча про це і йдеться в ухваленому законі, — автор навіть не сумнівався, що 1 квітня нинішнього року обов’язково випаде на неділю. Це доля. Лише з 2 квітня банки перестануть виконувати облік заборгованості клієнтів, не погашеної вчасно, й усі платіжні документи, що зібралися в картотеці, у п’ятиденний термін без виконання повернуться до тих, хто їх виписав. Після цього банки просто проводитимуть поточні доручення користувачів рахунку чи визнані клієнтом платіжні вимоги органів стягнення. Причому якщо грошей на рахунку немає або їх недостатньо, то банк теж повертатиме платіжки, не виконуючи й не колекціонуючи їх.

На цьому всі принади, схоже, закінчуються. Бо, відповідно до закону, неоплачені платіжні вимоги невдовзі перетворяться на відповідні податкові повідомлення, які бажано оплатити в 10-денний термін. Інакше на одинадцятий день боржнику вручать першу податкову вимогу, яка «потішить» його тим, що його майно потрапило в податкову заставу. Якщо бажаної реакції від платника не буде, то ще через місяць уже повторна вимога може містити «радісне» повідомлення про дату й час проведення опису його активів, а також про проведення публічних торгів з їх продажу. Гідна ціна за право користуватися своїм рахунком у банку, чи не так? А що вдієш — борг платежем красний. І, будьте впевнені, стягнуть, хоча для цього доведеться скористатися рішенням суду, як цього тепер вимагає ухвалений закон.

Закласти і зробити банкрутом

Краса. Проте існує також певна незручність — незалежно від суми заборгованості, в податкову заставу потрапляє все майно боржника. «У законі не передбачено прямої відповідності між величиною боргу і застави, а вона мусить бути. Для цього слід провести відповідну оцінку власності, яка надходить у податкову заставу. А загалом уся процедура вибивання боргів з допомогою застави дуже схожа на прискорений варіант збанкручування підприємств», — ділиться своїми міркуваннями Ксенія Ляпіна.

Та й банки не в захваті з цього приводу. В результаті нововведення вони напевне втратять значну частину своїх клієнтів. На сьогодні 80% усіх застав належать до податкових, і якщо туди потрапляє все майно боржника, то як тоді його кредитувати. Адже віддавати в заставу йому вже буде нічого. Крім того, закон не вимагає від платника податків, майно якого потрапило в податкову заставу, реєструвати цю заставу в державних реєстрах рухомого й нерухомого майна. А податковий орган зобов’язаний це зробити лише в держреєстрі нерухомого майна, та й то за умови, що термін дії застави перевищує десять календарних днів. Таким чином, про «чистоту» майна юридичної чи фізичної особи дізнатися напевно можна буде лише звернувшись у податкову. Та навряд чи вона беззастережно і всім поспіль роздаватиме таку інформацію. Відтак, у боржника завжди залишатиметься спокуса перезаставити свою власність, а в кредиторів — сумнів у платоспроможності клієнта. Навряд чи такий стан справ сприятиме розвиткові підприємницької активності в країні.

Найнеприємніше те, що закон, який де-юре сприяє платникові податків у подоланні тимчасових труднощів, де-факто заганяє його в боргову яму і там доводить до банкрутства. Справді, щоб підприємець міг покрити свої борги перед державним бюджетом і фондами, не ризикуючи втратити свою справу, закон пропонує йому розстрочку або відстрочку платежів. Навіть відсотки за таке кредитування сплачувати не потрібно. Але де чіткі критерії одержання вказаних послаблень? Їх у документі не видно. А либонь рішення в кожному конкретному випадку прийматимуть люди, офіційна зарплата яких наближається до прожиткового мінімуму. Грунт для корупції більш ніж сприятливий.

Більше того, щойно майно потрапить у податкову заставу, його вчорашній власник кожен крок у своєму наступному бізнесі змушений обов’язково (якщо, звісно, не хоче набути статусу злісного неплатника податків) утрушувати з приставленим до нього податковим управляючим. Той вирішуватиме, що доцільно для підприємства, а що ні. «Для узгодження окремої цивільно-правової операції платник податків подає податковому управляючому запит, у якому роз’яснює зміст операції та фінансово-економічні результати її здійснення», — гласить стаття 8. При цьому управляючий має право заборонити операцію. Ну звідки в податкової служби надлишок кваліфікованих кадрів? Чи вони прийматимуть рішення простіше: залежно від рівня особистої симпатії до свого «підопічного»?

Скоро
казка мовиться...

Положення закону передбачено впроваджувати в життя поетапно. Першою набере чинності, уже з моменту його опублікування, 18-та стаття «Списання та розстрочування податкового боргу». Уже зараз, за словами прес-секретаря ДПА Віталія Лук’яненка, скрупульозно вивчається поточна ситуація, позаяк підхід до боргів буде диференційованим: «Списуватиметься заборгованість (крім пені та штрафних санкцій), яка нагромадилася станом на 31 грудня 1999 року й не погашена досі. На початок 2000 року ця сума становила 15 млрд. грн. А все, що додалося за минулий рік, можна, за бажанням платників податків, реструктуризувати на термін, що не перевищує 60 місяців, починаючи з місяця виникнення податкового боргу».

Часовий курйоз полягає в тому, що вже в квітні нинішнього року, коли набере чинності основна частина статей бюджету, на голову підприємців посипляться податкові повідомлення, а десь із травня, якщо справа піде на лад, їхнє майно не лише потрапить у податкову заставу, а й буде описане, а то й запропоноване до реалізації. Та, попри це, статті 6 («Податкові вимоги»), 8 («Податкова застава»), 14 («Розстрочування й відстрочування податкових зобов’язань») наберуть чинності лише з 1 жовтня 2001 року. А фатальна стаття 10 «Продаж активів, які перебувають у податковій заставі», ввійде в повсякденну практику тільки з 1 січня 2002 року.

А може, так воно й краще — часу в боржників на належну підготовку до нововведень не бракуватиме. Тим паче що автори закону завбачливо поклопоталися взаконити порядок розв’язання конфліктів інтересів на користь платників. Стаття 4 гласить: «У випадку, якщо норма закону допускає неоднозначне трактування прав і зобов’язань платників податків або контролюючих органів, у результаті чого є можливість прийняття рішення на користь як платника податку, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків». З пісні слова не викинеш.