Дмитро Гриджук: «Можливо, втратимо в динаміці, але точно виграємо в якості»

Щоб допомогти своїм читачам розібратися в хитросплетенні справжніх та уявних макроекономічних загроз, «ДТ» продовжує серію інтерв’ю з фахівцями-практиками — керівниками системних українських банків. Наш сьогоднішній співрозмовник — один із авторитетних українських банкірів, голова правління банку «Хрещатик» Дмитро Гриджук, який очолює цю фінансову установу з 2000 року.

— Дмитре Миколайовичу, нещодавно рада НБУ оголосила новий курсовий коридор (4,85 грн./дол. +/- 4%). Чи справді від цього стали більш зрозумілими, прогнозованими та прозорими перспективи валютного курсу?

— Така заява ради НБУ — позитивний сигнал для ринку, оскільки служить певним чинником стабільності у валютно-курсовій політиці, даючи орієнтири та більш чітке розуміння того, яким буде курс, як населенню, так і корпоративному бізнесу. Однак поки не зовсім зрозумілий статус цього коридору.

Правління НБУ не раз заявляло, що має намір відмовитися від масованих інтервенцій, надавши можливість ринку регулювати та встановлювати співвідношення гривні до американського долара. Тому виникають деякі запитання — чи буде Національний банк постійно виходити на ринок, неухильно дотримуючись меж цього коридору та змушуючи не тільки офіційний, а й ринковий курс залишатися в його рамках? Чи дії все-таки більше залежатимуть від мінливості ситуації: швидкості поповнення валютних запасів, зростання грошової бази, ліквідності банківської системи, рівня інфляції та відсоткових ставок тощо.

Ми справді повинні мати чіткіше уявлення, що буде з гривнею. Наскільки жорстко її курс регулюватиметься, чи він буде все-таки плаваючим, у чому конкретно полягають і в які терміни реалізовуватимуться заходи з переведення гривні в розряд вільно конвертованих валют. Важко не погодитися з тими представниками Національного банку та аналітиками, які стверджують, що хоча й далеко не всі, але багато передумов для цього переходу вже сформувалися, тому для таких планів є всі підстави.

У принципі, ми сьогодні психологічно вже готові до будь-якого із цих сценаріїв. Однак ринкові потрібні більш чіткі та послідовні сигнали щодо того, який саме з них буде обраний.

На жаль, у трикутнику «НБУ — Кабмін — секретаріат президента» погляди та підходи до цього питання досить сильно відрізняються.

Шляхів вирішення практично будь-якої проблеми може бути кілька. І в курсовому питанні справді існує поліваріантність. Більш того, у кожного з варіантів є свої плюси й мінуси, знадобляться якісь жертви. Найбільш правильним, на мій погляд, буде той шлях, який стане дійовим компромісом для всіх сторін, спроможних впливати на цю ситуацію.

— Питання не зовсім до банкіра, та все-таки… Ви вірите, що досягнення такого компромісу можливе?

— На мій погляд, процеси, схожі на ті, які відбуваються сьогодні в Україні, характерні для економік тих країн, що розвиваються, в яких політична система теж лише формується, де точиться перманентна політична боротьба за владу.

Звичайно, в країнах, де політична еліта змогла визначитися з ключовими пріоритетами розвитку країни та консолідувати свої зусилля для їхнього досягнення, економічні результати, та й рівень життя населення, виявилися набагато вищими. Напевно, наше відставання — це та ціна, яку ми маємо заплатити за формування національної політичної культури.

— А як ви оцінюєте перспективи грошово-кредитного ринку? Не секрет, що монетарні важелі виявилися практично єдиним інструментом боротьби з інфляцією, а рівень міжбанківської ліквідності вже кілька разів падав до критичної позначки. Чи можна уникнути таких рецидивів у майбутньому? Чи є гарантії, що до них готова наша банківська система?

— Я не став би характеризувати нинішній стан ринку як кризовий. На мій погляд, нині тут відбувається впорядкування, оскільки раніше був, без перебільшення, кредитний рай. Причому в повному сенсі цього слова: як у роздрібному бізнесі, так і для корпоративних клієнтів. Кредитували кого і де завгодно: у торговельних залах, супермаркетах і навіть на роликах — скрізь.

В Україні сформувався справжній кредитний бум, тому впорядкування кредитної активності банків мало рано чи пізно відбутися. Причому що раніше, то краще. Ви пам’ятаєте дуже образливий висновок аналітиків Standard & Poor’s, які заявили, що 75% виданих українськими банками кредитів — проблемні. Звичайно, ця заява була дуже далекою від істини, але щоб справді дійти до такого життя, вистачило б ще буквально одного-двох років існування цього кредитного раю.

Такі умови формують в економіці та її фінансовій системі дисбаланси, розміри яких оцінити буває дуже важко. Адже чимало процесів набувають такої інерційності, що починають розвиватися самовільно, і якийсь час ідуть навіть усупереч законам економіки та звичайної логіки.

— Пам’ятаємо, ще два роки тому у «Віснику НБУ» ви опублікували статтю, в якій ринок нерухомості, особливо столичний, характеризувався як надзвичайно перегрітий. Такий висновок було зроблено на підставі простого порівняння співвідношень між вартістю нерухомості та ВВП різних країн. Зокрема у Сполучених Штатах, де торік вибухнула іпотечна криза, це співвідношення було набагато меншим, ніж в Україні.

— Тоді, тобто ще два роки тому, ми справді дійшли висновку: ринок нерухомості в Україні перегрітий. І що? За класичними економічними законами, ціни на нерухомість у нашій столиці справді вчетверо перевищували розміри офіційного ВВП і мали почати знижуватися. Та що вийшло?

Класичні економічні закони в нашій державі не спрацювали, оскільки сформувалися інші чинники, і їхня дія переважила. У результаті весь цей бум на ринку нерухомості не тільки не припинився, а ще більше посилився. Цей бум призвів до подальшого зростання цін і нарощування обсягів будівництва.

Чимало банків-кредиторів, особливо до скандалу з «Еліта-центром», видавали позики під будівництво, що називається, всім підряд. Приходить людина з договором від будь-якого забудовника — банк його кредитує. Сьогодні цього вже немає. Банки, і зокрема ми, видаємо кредити виключно під проекти, які можемо контролювати. Йдеться про ті будівельні організації, фонди фінансування будівництва яких відкрито в нашій фінансовій установі. Ми робимо контрольні заміри та проводимо оплату кожного чергового етапу будівництва тільки за фактом виконання певного обсягу робіт. Це дає деякі гарантії як банку, так і інвесторам, які вклалися в «квадратні метри».

Це лише один із прикладів тих процесів упорядкування банківського бізнесу, який триває в усіх сегментах — іпотечному, авто- і споживчому кредитуванні. Те саме стосується і проектів корпоративного сектора — як інвестиційних, так і виробничих та торговельних.

За бажання те, що відбувається, можна назвати кризою кредитних процедур. Проте жодним чином — не кризою ліквідності чи всієї банківської системи.

— Наскільки серйозну загрозу економічному зростанню створюють більш жорсткі умови кредитування банків, адже оцінки щодо цього різняться інколи діаметрально?

— Можливо, втратимо в динаміці, але точно виграємо в якості. Адже банки не припинили кредитування. Ми продовжуємо працювати і кредитувати за всіма тими напрямками, що й раніше, але при цьому посилили підходи та намагаємося відсівати надто високоризикові, на наш погляд, запити клієнтів. Ринок загалом – теж продовжує зростати, хоча й не такими швидкими темпами, як раніше. Думаю, нинішнього року його зростання хоч уже й не буде півтора-дворазовим, але все-таки становитиме вагомі 25%.

Я вважаю всі ці тенденції дуже здоровими, оскільки вони дозволять запобігти виникненню в нашій банківській системі та економіці проблем, схожих на американські. До речі, зважте на цікавий факт. Якщо раніше громадянину Сполучених Штатів — фізичній особі, щоб одержати іпотечний кредит, досить було прийти до банку й надати свої особисті дані, то сьогодні їм довелося повернутися фактично до того переліку документів і до тих процедур, які практикуються в Україні.

— Не секрет, що банківські іпотечні кредити були одним із ключових чинників, який підтримував попит на нерухомість в Україні. Сьогодні їхня доступність, як ви самі визнали, різко знизилася. У результаті те, про що раніше писали лише журналісти та відвідувачі форумів з нерухомості, нині визнають навіть ріелтори: платоспроможний попит на житло помітно впав, ситуація близька до катастрофічної, ринок практично неліквідний і йому загрожує обвал цін…

—У «Дзеркалі тижня» теж, до речі, нещодавно була опублікована стаття, в якій було подано просто чудовий аналіз причин, чому ціни на житло мають знижуватися. Однак там не проаналізовано практично жодного доказу на користь їхнього подальшого зростання. Проте такі чинники теж існують. І, зіставивши ситуацію сьогоднішню і дворічної давності, я можу досить упевнено сказати: обвалу цін на нерухомість не буде. Можливе лише порівняно невелике і досить плавне зниження, та й то в окремих сегментах. Але не обвал.

Ви подивіться, обсяги будівництва нинішнього року вже почали скорочуватися, позички під земельні ділянки навіть навколо Києва та у Київській області отримати дуже складно, однак зниження ціни на землю не відбувається. Це побічно свідчить про те, що й ціни на житло теж не знижуватимуться.

Другий момент — об’єктивна потреба в житлі. Незадоволений попит на нього тільки серед жителів Києва, не рахуючи приїжджих із регіонів, становить близько 5—7 млн. кв. метрів навіть за наймінімальнішими нормами. Отже, навіть якщо кількість жителів у столиці не змінюватиметься, за нинішніх темпів здавання житла в експлуатацію — близько 1 млн. кв. метрів на рік — знадобиться як мінімум п’ять-сім років, щоб задовольнити тільки мінімальні потреби.

Я не заперечуватиму, що помітно зросли обсяги так званих спекулятивних інвестицій у будівництво від людей високого та навіть середнього рівня статку. Проте частка таких інвестицій, особливо із залученням кредитних ресурсів, у загальному обсязі іпотечних банківських позичок дуже невелика. Як незначна вона відносно потреб ринку, що залишається достатньо ємним і спроможний ще поглинати великі обсяги житла. Отже, нинішня його корекція, яка триває вже з урахуванням того, що нерухомість сьогодні зростає в ціні значно повільніше, ніж ті самі споживчі товари, теж має піти тільки на користь ринкові.

Обвал іпотечного ринку міг би відбутися лише у разі якихось гучних дефолтів, які спровокували б ланцюгову реакцію. Однак, зважаючи на те, що умови грошово-кредитного ринку пожорсткішали вже досить давно, а великих банкрутств дотепер не було, надалі їхня поява малоймовірна.

— Дмитре Мико­лайовичу, жорсткість умов грошово-кредитного ринку торкнулася насамперед вітчизняних гравців. І поки ви впорядковуєте свої кредитні процедури, банки з іноземним капіталом активно нарощують свої ринкові частки. Четверо з п’ятірки найбільших гравців іпотечного ринку належать або контролюються іноземними власниками: Укрсиббанк, РайффайзенБанк Аваль, Укрсоцбанк, OTP. Як банк «Хрещатик» збирається з ними конкурувати?

— Звичайно, ви маєте рацію. Утримувати ринкові частки з урахуванням очевидної нерівноправності в можливостях капіталізації та доступу до ресурсів вітчизняним банкам нині справді важко. Передусім це стосується роздробу, де іноземні оператори особливо активні. Адже подивіться, сьогодні вже навіть такі міжнародні гіганти, як Citibank і ING, які, між іншим, досить давно присутні на нашому ринку й раніше вважали входження в український роздріб передчасним, оголосили й навіть починають працювати в цьому сегменті. Отже, конкуренція тут тільки загострюватиметься.

І все-таки ми намагаємося конкурувати на рівних, залишаючись повноцінним універсальним і системним банком, який надає весь спектр банківських послуг. Хоч нам і нелегко змагатися з західними гравцями за обсягами операцій, але як за ціною, так і за якістю я вважаю наші послуги цілком конкурентоспроможними.

Однією з головних наших переваг є досить розгалужена регіональна мережа —понад 150 філій і відділень, уже сформована команда висококласних фахівців, а також налагоджені та усталені за роки спільної роботи контакти з клієнтами, їхня довіра до нас.

Як роздрібний, так і корпоративний сегменти ще досить ємні, щоб на них залишалася можливість активно розвиватися практично всім гравцям.

— Проте вам, напевно, дедалі частіше нині доводиться відмовляти своїм клієнтам, чи ви хочете сказати, що банк не потерпає через труднощі доступу до ресурсів? Ви планували розміщення євробондів, але, здається, відклали його до осені. Зовнішній ринок колись відкриється для довгострокових позик?

— Хотів би вкотре акцентувати увагу, що зовнішній ринок цілком не закритий. Просто ресурси на ньому, особливо середньо- і довгострокові, коштують надто дорого. Про кризу ліквідності на світових ринках нині не йдеться, американський центробанк знизив вартість кредитування до мінімально можливого рівня. Йдеться, нагадаю, про кризу довіри: світові інвестори мають у своєму розпорядженні величезні фінансові кошти, просто після всіх банкрутств і дефолтів у США, та й Європі, різко погіршилися їхні настрої, підвищилася увага до оцінки ризиків.

У результаті додаткову премію за ризик доводиться сплачувати, зокрема, і позичальникам із ринків, що розвиваються. Я вважаю, що сьогодні ця премія надто велика. Тому справді, підписавши мандат на випуск єврооблігацій із двома банками, ми вирішили дочекатися більш оптимістичних сигналів від ринку. Певні позитивні зрушення, як на мене, там уже намічаються, отже, ситуація почне поліпшуватися, на мою дум­ку, десь до осені. Доти ми й вирішили почекати. Хоча слід усвідом­лювати: повернення до умов півто­ра-дворічної давнини в найближчому майбутньому вже не буде.

Крім того, ми, як і інші банки, не сидимо склавши руки, очікуючи кращої погоди зі світових ринків. Банк «Хрещатик» активізував роботу з внутрішніми джерелами: випустив беззаставні облігації, готується емісія так званих іпотечних цінних паперів. Розпочалася активніша робота з населенням і нашими корпоративними клієнтами — їм запропоновано більш гнучкі та зручні депозитні програми.

Ті банки, які не хочуть чи не можуть чекати, виходять на ринок уже сьогодні. Обсяг випусків євробондів із початку нинішнього року перевищив 700 млн. дол. і десь 400 млн. — за синдикованими кредитами. Тобто понад мільярд доларів на зовнішніх ринках нашим корпоративним позичальникам залучити вдалося. Отже, ринок усе-таки рухається.

— Рухається, але надто мляво. Адже порівняна доступність синдикованих позик призводить до нарощування короткострокового боргу. А ось розміщення не таких уже й тривалих — п’ятирічних дер­жавних євробондів — довелося відкласти до кращих часів. Як ви вважаєте, а чи не надто «своєчасним» було зниження нашого суверенного рейтингу агентством Standard & Poor’s, і чи не було в падінні котирувань раніше випущених держпаперів, немов приуроченого до роад-шоу Мінфіну, спекулятивної гри?

— Спекулятивна складова, звичайно, була. Та хай там як, вона все-таки підкріплювалася саме нашими внутрішніми чинниками — високою інфляцією та загостренням політичної нестабільності, сумнівами в працездатності коаліції, питаннями про відставку уряду та чергові позачергові вибори.

Що ж до рейтингів, то Україні, як відомо, не вдається їх поліпшити вже кілька років. Рейтинг суверена, який залишився спекулятивним і навіть погіршився останнім часом, служить головним обмежувачем для корпоративних рейтингів, зокрема і нашого банку.

Можливо, деякі рейтингові агентства судять нас надто суворо. Можливо, іноді надто переоцінюють політичні складові наших макроекономічних та фінансових ризиків. Проте негативний грунт для таких настроїв формують усе-таки наші політичні події. Тому без кардинального поліпшення політичної ситуації Україні та її суб’єктам буде дуже нелегко підвищити свій інвестиційний імідж.