ДИВНА КАЗКА СПРОБА ПОЛІТИЧНОГО ДОНОСУ НА АВТОРІВ

Мало який художній твір заслуговує такої серйозної уваги з боку держави, щоб розсилатися безплатно по всій країні державною службою, та ще й з президентським вступним словом. За що ж такої честі була удостоєна тоненька книжка далеко не найвідоміших у світі, як, до речі, і в нашій країні, письменників — Коцар І.В., Коцар І.А.— «Казка про податки»?

Видрукувана, так би мовити, не з усіма вихідними даними (не зазначені ні тираж, ні друкарня, ні ім’я та по батькові авторів, ні багато іншого), зате видана «особисто» держпідприємством «Редакція журналу «Вісник податкової служби України», книжка ця за масштабами своєї роздачі перевершила праці і Брежнєва, і навіть, здається, Леніна — якщо брати не в абсолютних цифрах, а за питомою вагою обдарованих нею. «Ті ще» книжки не роздавали кожному першокласнику, а цю — роздають, причому у вересні цього року роздавальна кампанія пройшла уже вдруге. Можете запитати в дітей — і книжечка в них напевно знайдеться. А відкривають її відразу два побажання усміхнених на фотографіях державних мужів: не лише Президента, а ще й — неймовірно! — голови Державної податкової адміністрації України, який взагалі-то казки (приміром, про постійні збитки нещасних підприємств) не дуже любить.

Книжка розповідає про хлопчика Василька, якого тато попросив допомогти заповнити декларацію про доходи («Але ти можеш допомогти менi», — певне, у самого рука не піднімалася) і який запропонував батькові замість цього «купити іграшки, цукерки, книжки». Такою недоречною пропозицією Василька спровокував розповідь про корисність податків («Папы этого ответ помещаю в книжке»... Ні, це вже не звідси).

Батько докладно змалював, чого саме не буде, якщо не буде податків: дитсадків, шкіл, лікарень, бібліотек, міліції, армії. Хлопчик намагався все це зрозуміти («А це чому ж їх не буде?» — запитав Василько), і «йому це вдалося б, якби не хотiлося так спати». Певне, тема оподаткування навіяла хлопчикові сон.

Ось тут і далися взнаки батькові страшилки перед тим, як побажати «На добранiч, Васильку». Бідній дитині приснився якийсь Нишпорка — дивний суб’єкт без певних занять, який має купу знайомих у лісі і навіть двоповерхову «хатинку». Він поводив хлопчика лісом, де припинилася сплата податків і сталося те, про що перед «На добранiч» попереджав тато: усе стало дуже погано. Вчителька Сова, приміром, якій перестали видавати зарплату, залишила школу й пішла найматися бухгалтером до Бобра (мабуть, допомагати йому не платити податки).

І тут поступово починаєш розуміти, чому ця книжка удостоїлася такої високої честі. Безперечно, головна її риса — політична зухвалість. Судіть самі.

Виявляється, усі біди в лісі сталися через те, що злий чаклун Загребун украв... бюджет. Причому Загребун цей — не щось там миршаве, а той, хто призначає найвище начальство («Якби ти погодився залишитися зi мною, я зробив би тебе мiнiстром»)!

Дитина, природно, вкрала в нього крадений бюджет, відразу, щоправда, попалася, однак врешті-решт перехитрила лиходія.

Та чому, до речі, усе це проробляв маленький хлопчик? А де була лісова… вибачте, податкова міліція? Чи відроджується давнє гасло: «Піонер, ти за все відповідаєш!»? Ось чому книжка роздається саме діткам... Проте нас більше цікавить інше.

Податкові по всій країні розсилають книжку, в якій розповідається, що бюджет украдений! Більше того, як випливає з цієї книжки, що закінчується словами «вiд тебе теж залежатиме доля твоєї Батькiвщини», але де йдеться чомусь про ліс, у якому живуть дикі звірі, — бюджет украв той, хто має повноваження призначати міністрів!

(Сюжетною лінією, між іншим, викрадення бюджету аж ніяк не диктувалося. Достатньо було й того, що негідник Загребун усіх зачарував, від чого у лісі перестали платити податки...)

У давні часи авторів посадили б — і за неприпустимі порівняння-аналогії, і за наклеп на Вищу Посадову Особу.

Та річ навіть не в цьому. Є основний висновок, від якого неможливо ухилитися, вивчаючи цей економіко-політичний памфлет, захований у нібито дитячу казку.

Він — такий: навіщо взагалі платити податки, якщо бюджет усе одно вкрадений???

Адже чим більше ці звірі в лісі (нехай вже так) платили б, тим більшим був би той-таки бюджет, украдений тим, хто призначає міністрів!

А може, автори цієї книжки просто перехитрили своїх податкових замовників? Обдурили тих, чиї фотографії на обкладинці? Адже в книжку примудрилися проштовхнути думку, що всі біди в нас у країні не через несплату податків, а через те, що бюджет украдений. Оцінювати цю думку ми не беремося, як і багато іншого...

Цікаво, а чи буде екранізація? Ми в Харкові її зробили, але вона не всім податківцям сподобалася. То, може, вони самі екранізують «як слід»? Адже один із авторів, якого колись розповсюджували серед дітей, свого часу вчив: «З усіх мистецтв, безперечно, для нас найважливішим є кіно». Щоправда, там було продовження («— аж до повної ліквідації неписьменності»), але чи так це й важливо? Тоді б із кіно ми й довідалися, чи правильно зрозуміли панів Коцарів.

Між іншим, тато обіцяв наступного вечора почитати синочкові іншу казку. Чекаємо з жахом: що ще нам подарує казковий ліс?