Даних багато, сенсу — нуль

Кількість показників фінансування освіти, які сьогодні є в Україні у загальному доступі, просто захмарна. Але наскільки вони при цьому якісні, тобто правдиві? Розбираємося.

І почнемо з першого головного показника, так званого дешборду, що є на сайті Міністерства фінансів України і рекламується як «інтерактивний аналітичний інструмент, який дозволяє аналізувати бюджетні видатки на загальну середню освіту як у цілому по країні, так і до рівня окремих шкіл».

Як зазначається на сайті, «дані щодо фінансових показників діяльності закладів загальної середньої освіти були зібрані МФУ протягом березня—травня 2020 з усіх областей та м. Києва (крім територій проведення ООС та тимчасово окупованих територій)». І тут починаються непорозуміння.

Перше з непорозумінь полягає в тому, що часто-густо органи управління освітою відповідної місцевої ради надавали відповіді про те, що вони не ведуть обліку по кожному закладу, а лише за напрямом загалом. Тут можливо те, що або органи управління освітою дійсно не вели такого обліку, а зараз почали вести (аж самому від цього смішно), або на місцях, прикинувши за схемою «палець—підлога—стеля», надали інформацію до МФУ.

Друге велике непорозуміння полягає у тому, а на які саме показники орієнтувалися. Так, у таблиці є стовпець під назвою «Видатки на функціонування закладу (загальний фонд), тис. грн. 2019 рік (касові видатки)». Там начебто відображено видатки загального фонду за кожним закладом загальної середньої освіти. На превеликий жаль, враховуючи процес децентралізації, відповідно до якого і загальноосвітні школи в рамках однієї області переходять з бюджетів міст і районів до бюджетів ОТГ, провести аналіз по кожному бюджету неможливо. Але, пам’ятаючи про те, що децентралізація не повинна перетинати межі областей, було виконано аналіз відповідності показників, закладених у цей дешборд, показникам звіту Державної казначейської служби України (ДКСУ) у розрізі областей. Саме по видатках загального фонду. Результати аналізу відображено у додатку 1.

Як можна побачити, суми цих видатків майже в усіх областях, за винятком Київської, більші у звітах ДКСУ, ніж у дешборді МФУ. Така сама ситуація і у місті Києві. Зате по Київській області вона протилежна: показник у дешборді більший, ніж у звіті ДКСУ.

Загальна сума, яка відображена у додатку 1, збігається із сумою фінансування загальної середньої освіти у зведеному звіті про виконання місцевих бюджетів України (див. додаток 2).

Однак звіт ДКСУ — це не просто папірець. Він регламентований Бюджетним кодексом України та є офіційним документом, на який усі посилаються як на істину в останній інстанції, у тому числі він є основою звіту кожного голови відповідної місцевої ради про виконання відповідного місцевого бюджету.

При цьому Мінфін — це саме той центральний орган виконавчої влади, у функції якого закладено у тому числі і перевірку з аналізом усієї отриманої фінансової інформації.

Отже, виникає кілька неприємних запитань:

— а що взагалі виклали на сайті Міністерства фінансів як «інформацію для аналізу»?

— скільки людей отримали за це заробітну плату та, можливо, премії за рахунок платників податків?

— хтось у Мінфіні хоча б дивився на цю інформацію, перш ніж її викласти для широкого обговорення?

Другий головний показник — це показник залишку освітньої субвенції, який опубліковано на сайті Міністерства освіти і науки. Це міністерство є центральним органом виконавчої влади з питань освіти. Водночас воно є головним розпорядником освітньої субвенції. Відповідно до статусу «головний розпорядник», функціями МОН стосовно освітньої субвенції є, зокрема, моніторинг виконання бюджетної програми в частині використання освітньої субвенції та складання звітності про використання бюджетних коштів.

19 лютого 2020 року на сайті МОН з’явилася інформація про те, що залишки освітньої субвенції, відповідно до постанови уряду, можна використовувати у тому числі і на протипожежні заходи. Серед іншого було вказано, що «станом на 1 січня 2020 року вільні залишки освітньої субвенції становлять 3 млрд 355 млн 866,3 тис. грн».

Цікаво, а звідки взагалі взялися «вільні залишки»? Адже у статті 1032 БКУ, яка регламентує освітню субвенцію, у частині 4 вказано: «4. Залишки коштів за освітньою субвенцією на кінець бюджетного періоду зберігаються на рахунках відповідних місцевих бюджетів…»

Вільний залишок, згідно з частиною 4 статті 14 БКУ, визначено так: «4. Перевищення залишку коштів загального фонду бюджету над оборотним залишком бюджетних коштів на кінець бюджетного періоду становить вільний залишок бюджетних коштів».

Тобто запис на офіційному сайті МОН розумій як хочеш. Бо БКУ не передбачає терміна «вільний залишок» у застосуванні саме до освітньої субвенції. Відсутні «вільні залишки» і у типовій програмній класифікації видатків — у ТПКВКМБ 9320, яка має назву «Субвенція з місцевого бюджету за рахунок залишку коштів освітньої субвенції, що утворився на початок бюджетного періоду». Може, людина з МОН, яка писала цю новину, хотіла показати свою «грамотність»? Хтозна.

Та найбільш кричуще не це, а та сума, що вказана на офіційному сайті МОН як залишок на 1 січня 2020 року. Бо витяг зі звіту ДКСУ говорить про 5 млрд 256 млн грн «залишків» (див. додаток 3).

Звідки у МОН взяли залишок освітньої субвенції на майже 2 млрд грн менший, ніж у звіті ДКСУ? На думку спадає лише таке: шайтан поплутав.

Отже, маємо: показники, які викладено у загальний доступ центральними органами виконавчої влади, стосовно фінансування загальної середньої освіти та залишку освітньої субвенції не відповідають даним звіту Державної казначейської служби. І це породжує просте запитання. Якщо у центральних органах настільки все погано із обрахунками, то про яку ефективність планування та використання «освітніх» коштів може йтися взагалі, і що тоді відбувається із обліком і звітністю на місцях, якщо навіть профільні міністерства не можуть із цим належно впоратися?