Чи треба сплачувати додатково 3% річних при прострочці кредиту?

Якщо позичальник своєчасно не повернув суми позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до положень Цивільного кодексу України. І це, на перший погляд, беззаперечне твердження роками не так уже й однозначно трактувалося в банківських колах. Бо відсотки за користування грошима банку — це одне, а відсотки за неповернення позики — інше.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Будинку немає, машина згоріла. Що буде з кредитами на них?

Конституційний суд України (КСУ) поставив крапку у цьому питанні, прийнявши рішення у справі за конституційною скаргою АТ «Державний ощадний банк України» щодо конституційності припису першого речення частини 1 статті 1050 Цивільного кодексу України (ЦК України). Зазначеною нормою встановлено наслідки порушення позичальником умов договору, зокрема, якщо позичальник своєчасно не повернув суми позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України.

Згідно із частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо іншого розміру відсотків не встановлено договором або законом.

Водночас частиною 1 статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника відсотків від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання відсотків встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір відсотків, їхній розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін відсотки виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Після закінчення строку дії кредитного договору або у разі пред’явлення банком вимоги про дострокове повернення грошових коштів змінюється правова природа зобов’язання. У такому разі нарахування штрафних санкцій можливе на підставі не умов договору, а статті 625 ЦК України (3% річних).

Відсотки за користування кредитом — відсотки, які нараховуються в межах строку кредиту (позики) і визначені у договорі. Їх розуміють як відсотки за правомірне користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається договором або законом та які сплачує позичальник. Порядок їхньої виплати врегульовано частиною 1 статті 1048 ЦК України.

Відсотки за неправомірне користування чужими грошовими коштами — відсотки, що нараховуються внаслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання, порядок виплати якого врегульований частиною 2 статті 625 ЦК України. У зв`язку з цим такі відсотки можуть бути стягнуті після закінчення визначеного кредитним договором строку кредитування (висновок ВП ВСУ у постанові від 23.05.2018 у справі №910/1238/17).

Тобто є договір позики (або кредитний договір), за яким позичальнику передано кошти або майно. За користування коштами позичальник має сплачувати відсотки (або не сплачувати, якщо сторони дійшли згоди про це). У разі невиконання умов договору щодо повернення суми позики та несплати відсотків за користування коштами настає відповідальність для боржника. Зокрема, боржник зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням 3% річних та інфляційного збільшення (частина 2 статті 625 ЦК України).

Відсотки, про які йдеться в статті 1048 ЦК України, є складовим елементом плати за надану позику/кредит, що разом з основною сумою позики/кредиту становить загальну суму боргу, яку боржник повинен сплатити через визначений час після отримання позики/кредиту.

Право вимоги банку (кредитора) щодо сплати йому відсотків є майном і, відповідно, об’єктом права власності, захист якого гарантує стаття 41 Конституції України, тому підлягає захисту у разі порушення.

КСУ дійшов таких висновків:

• припис статті 1050 ЦК України не обмежує права банку на отримання відсотків як плати за користування кредитом;
• не спричиняє негативних наслідків для права банку на ведення підприємницької діяльності;
• припис першого речення частини 1 статті 1050 ЦК України є таким, що відповідає Конституції України, тобто конституційним.

Нагадаємо, що КСУ є органом конституційної юрисдикції, який забезпечує верховенство Конституції України, вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених Конституцією України випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до Конституції України. Рішення Конституційного суду є обов’язковим, остаточним та оскарженню не підлягає.