Бізнес-омбудсмен: чи потрібен і навіщо Україні?

Василь ПАСОЧНИК

Під час I Міжнародної бізнес-конференції "ABC: Ukraine&Partners", що відбулася 13 червня ц.р., новий директор ЄБРР в Україні Шевкі Акюнер від імені своєї організації вкотре порадив українській владі створити інститут бізнес-омбудсмена, котрий, як очікується, сприятиме боротьбі з корупцією та поліпшенню інвестиційного клімату в країні. За його словами, попередньо ця ініціатива обговорювалася з урядом України та була схвалена.

Чи справді створення такої інституції може принести відчутну користь у нашій країні та за яких умов? Які механізми мають лежати в основі роботи бізнес-омбудсмена і які функції можуть і мають бути на нього покладені? DT.UA запропонувало експертам висловити свій погляд із цього приводу.

Олександр Бородиня, керівник асоціації "Укршкірвзуттяпром":

- У цивілізованому світі працює доволі простий підхід до побудови системи захисту прав та інтересів бізнесу. Спочатку в державі "знизу" створюються галузеві й регіональні асоціації, які потім на національному рівні об'єднуються в "асоціації асоціацій". Інституціональна сила таких структур полягає в тому, що вони на 100% залежать від бізнесу, який їх на 100% фінансує. Тобто ці організації обстоюють інтереси бізнесу незалежно від органів державної влади.

Діюче в Україні законодавство загалом надає підприємцям можливості захищати себе. Але проблема в тому, що немає потужної структури, яка єдиним фронтом це робила б. Зате є чимало створених зверху "контор" імені конкретних персон, які представляють обмежене коло підприємств. Подекуди мають місце й факти, коли, наприклад, олігарх захотів створити собі таку "кишенькову" структуру, зареєстрував її, оголосив про це урочисто всім по телевізору й… крапка. А все тому, що олігарх не залежить ні від кого, а вирішує насамперед свої питання.

Наш бізнес має вирости з "коротких штанців" і зрозуміти, що він повинен фінансувати організації, які обстоюють його інтереси. Це невеликі гроші від кожного, але обов'язково від кожного. Об'єднуючись у значні суми, вони дадуть змогу ефективно захищати інтереси бізнесу.

Наприклад, в Італії є потужна "асоціація асоціацій" - Конфіндустрія, яка консолідує близько 250 регіональних і галузевих об'єднань, має потужний центральний офіс із кількох сотень співробітників. Це саморегульована організація, що фінансується за рахунок бізнесу (правда, її створення колись було ініційовано "зверху" - органами влади).

Якщо Конфіндустрія вважає, що урядове рішення неправильне, виконавча влада, звичайно, не йде проти волі бізнесу. Це ринкова демократична традиція. В італійському законодавстві лише передбачено, що кожен проект нормативно-правового акта має обов'язково бути направлений до цієї структури. Але закон також не зобов'язує уряд письмово відповідати на звернення бізнесу або громадян. Прочитати й зареєструвати - так, відповідати - ні.

В Італії розмір членського внеску в асоціації залежить від обороту підприємств - 0,1, 0,2 або 0,5%, у деяких випадках - до 1%. Як розповів мені один італійський виробник підошов (невелике підприємство, 50 працівників), він є членом двох об'єднань - регіонального й центрального. Платить при цьому внески на суму близько 25 тис. євро на рік.

Специфіка бізнес-асоціацій на Апеннінському півострові полягає в тому, що промисловці об'єднуються в одну структуру, торговці - в іншу, фінансові структури - у третю. І вже потім вони консолідуються в спільній організації. Це доволі логічний підхід, оскільки в кожній із цих груп можуть бути свої специфічні інтереси, які здатні призводити й до конфліктів. Однак на загальнонаціональному рівні вони об'єднуються, бо є речі, які стосуються абсолютно всіх.

До речі, великі корпорації не входять в "асоціації асоціацій", бо, як вважається, вони самі здатні лобіювати свої інтереси. Такі формування "заточені" насамперед на виробників середнього рівня, які мають 200–500 працівників.

Володимир Панченко, директор Міжнародного центру перспективних досліджень:

- Створення інституту бізнес-омбудсмена може стати хорошим сигналом для інвесторів в очікуванні підписання Угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі між Україною і Євросоюзом.

У такий спосіб офіційний Київ може підтвердити бажання розв'язувати проблеми з інвестиційним кліматом. Так, усі розуміють, що системні проблеми нікуди не зникнуть, однак може бути продемонстрована спроба точкового реагування на виклики.

Було б цікаво, якби цей інститут працював у закритих сферах, скажімо, у рамках тієї ж Угоди про асоціацію з ЄС, де вирішуються питання невеликих бізнесів.

Якщо поглянути на питання в міжнародному контексті, то бізнес-омбудсмен теоретично міг би займатися захистом інтересів бізнесу і за межами України. Урядові й неурядові структури розвинених країн проводять дуже потужну роботу й за кордоном. В українських же посольствах є один продавець, який не може адекватно забезпечити обстоювання інтересів українського бізнесу, бо змушений займатися купою інших справ.

У внутрішньодержавному вимірі можливим пріоритетом для "захисника" бізнесу має стати захист прав власності. За визнанням, зокрема, іноземних інвесторів, їх в Україні в принципі влаштовує й податкова система за всієї її складності, й рівень податків - із погляду того, що можна жити. Але вони не можуть працювати в умовах, коли ставиться під сумнів основа основ ринкової економіки - право власності.

Однак не варто тішити себе даремними надіями й очікувати, що бізнес-омбудсмен зможе стати гарантом якісного судочинства. Очевидно, що він зможе займатися лише якимись яскравими прикладами типових проблем, щоб спробувати дати відповідний сигнал усій бюрократичній машині держави, як доречно працювати.

Щоб ця організація була справді ефективною, потрібна низка умов. Але забезпечити їх блискавично неможливо. У багатьох країнах на це знадобилися щонайменше десятиліття.

Одне з важливих питань, що потребують пошуку відповіді, - це, звичайно, адекватне фінансове забезпечення, яке дозволяло б утримувати достатньо висококваліфікованих фахівців.

Наприклад, у Торговельній палаті в Австрії працюють 2 тис. високооплачуваних фахівців, які професійно ведуть діалог з органами влади. Наявні ж в Україні бізнес-об'єднання не мають належного кадрового потенціалу, як немає його й у Держкомпідприємництва, який у результаті більше тяжіє до роботи із дрібним бізнесом.

Бізнес в Україні має вирішити питання роздробленості та, відповідно, консолідації. Нині в Україні немає ані потужних галузевих організацій, ані регіональних, які самофінансувалися б без допомоги держави або іноземних донорів. Як вирішити цю проблему? Моя пропозиція - спробувати все-таки створити централізовану організацію. Можливо, держава на якомусь етапі могла б це й профінансувати.