Міна уповільненої дії, або Від чого і як треба захистити вкладників Приватбанку

Нинішнього тижня президенту Порошенку довелося в буквальному сенсі відповідати за "Приват". Заявивши, що банк "почувається потужно і стабільно" і що "ми жодних проблем із "Приватом" не допустимо", глава держави фактично взяв на себе персональну публічну відповідальність за стан справ у банку, який належить його "заклятому другу" Ігорю Коломойському, а також Геннадію Боголюбову.

При цьому Порошенко нагадав, що голова НБУ Валерія Гонтарева також заявила, що держава підтримуватиме стабільність та ефективність функціонування Приватбанку. "І я як президент повністю підтримую такі дії уряду та Нацбанку із забезпечення стабільності "Привату", - наголосив він, тим самим маючи на увазі, що фактично схвалює виділення цьому банку мільярдів гривень рефінансування НБУ.

Цим заявам складно не повірити з огляду на те, що станом на 1 лютого ц.р. людина на прізвище Порошенко значилася в списках найбільших VIP-клієнтів банку як власник депозиту на 50 млн дол. Але президентські заяви аж ніяк не знімають проблеми, яка полягає в тому, що від платоспроможності одного банку прямо залежить стан усієї фінансової системи країни, та й економіки в цілому. Не кажучи вже про те, що в держави, на випадок чого, точно немає грошей для компенсації 245 млрд грн його зобов'язань, з яких 140 млрд припадає на депозити населення (на 1 березня 2015-го). Мільйонів постраждалих вкладників "Привату" було б цілком достатньо, щоб зібрати майдани в усіх великих містах України. Влада про це знає. Власники - теж...

Ця проблема, яку раніше по-тихому обговорювали в дуже вузьких професійних колах, опинилася під софітами громадської уваги під час останнього шестиденного "сюрреаліті-шоу" за участі співвласника Приватбанку. Саме тоді нагадала про себе та обставина, що доля мінімум кожної четвертої гривні на депозитах українських громадян залежить безпосередньо від того, чи домовляться лише дві людини. Як мінімум одна з яких, до того ж, надто емоційна і нестримана...

Після того, як між Порошенком і Коломойським було укладене етапне перемир'я, сторони домовилися й про "компенсаційні пакети". У них, за даними джерел DT.UA, міститься й значна порція нового рефінансування для Приватбанку від НБУ. Отже, безпосередня загроза серйозних ускладнень у банківській системі через "конфлікт на найвищому рівні" відступила. За зітханнями з полегшенням із цього приводу ніхто так і не сформулював запитання: як же так вийшло, що тепер вся країна має витягати банк Коломойського та його ФПГ? Та й чи надовго полегшення з огляду на характери фігурантів і масштаби проблеми?

І нарешті, головне - чи існують способи нейтралізації накопичених загроз? Тим паче, що проблеми характерні не лише для Приватбанку, а й для всієї банківської системи.

З фасадного боку

За даними НБУ, на початок 2015 р. за Приватбанком значилося 15,5% усіх активів банківської системи (204,6 млрд грн). При цьому він сконцентрував 19,7% усіх коштів банківських клієнтів і, зокрема, більш як чверть (25,5%) усіх депозитів населення. За абсолютною більшістю показників і ринкових часток установа в рази обганяє навіть найближчих переслідувачів.

Можливо, хтось із уїдливих читачів зауважить, що до показників, скажімо, групи "Райффайзен", яка контролює понад 30% австрійського банківського ринку, чи "Сбербанка России", на частку якого припадає близько половини сфери банківських послуг у РФ, Приватбанку ще далеченько. Тож нібито є куди зростати. Однак тут необхідно враховувати його недержавне походження й досить нетривалу порівняно з вищезгаданими фінустановами корпоративну історію. А також дуже своєрідну специфіку ведення бізнесу та манеру конкурентної боротьби, на яких ми зупинимося трохи нижче.

А поки що окремо згадаємо про позиції Приватбанку на ринку платіжних систем, які підсилюються з кожним роком, особливо за кількістю випущених платіжних карт та інфраструктури їх обслуговування. Згідно з останніми даними НБУ на 1 січня 2015 р., на частку "Привату" припадало близько половини всіх випущених активних платіжних карт у банківській системі (або більш як 16,3 млн). Серед їхніх власників - мільйони пенсіонерів і працівників бюджетної сфери, у тому числі вчителів, медичних працівників і студентів. Також на частку цієї установи припадає 53% усього банкоматного "парку" у країні (19,4 тис. банкоматів і терміналів самообслуговування) і понад 53% платіжних терміналів (109 тис.). Саме приватівськими терміналами обслуговується понад половина підприємств у сфері торгівлі та послуг (51%, або більш як 63 тис.).

Згідно з інформацією на сайті Приватбанку, у його майже 2,5 тис. відділень сьогодні обслуговуються 14,6 млн індивідуальних і 334 тис. корпоративних клієнтів. Щоправда, у коментарях для DT.UA у банку чомусь навели дещо іншу цифру - 230 тис. корпоративних клієнтів.

Як часто зазначають фінансисти, на сьогодні "Приват" уже є "окремою системою в банківській системі" країни. Не применшуючи заслуг його менеджерів, усе-таки зауважимо, що як досягнуті за останні роки показники, так і можливе подальше нарощування ринкових часток складно назвати позитивом для системи загалом. Виходячи з багатьох міркувань, у тому числі й зважаючи на фактори концентрації ризиків і навіть очевидну загрозу монополізації ряду ринкових секторів.

Та й агресивне зростання, як показує не тільки досвід "Дельта банку", і не тільки український, - річ хороша та досить дохідна, але тільки поки воно не закінчується. Це відомо на прикладі всіх "пірамід".

Приватбанк же виріс і став значущим настільки, що багато учасників регулярних "сорокабанкірських" нарад у НБУ, спостерігаючи за процесом обговорення та оцінюючи прийняті у подальшому рішення, зазначають: на сьогоднішньому етапі вже час порушувати питання, хто та чию роботу "координує та спрямовує" - Нацбанк "Привату" чи "Приват" Нацбанку? Зокрема, у питанні того самого рефінансування (про що поговоримо нижче).

Не рахуватися з "Приватом" у нинішній ситуації чиновникам не можна. Адже якщо якийсь банк в Україні й може претендувати на статус "надто великого, щоб збанкрутувати" (від англ. to big to fail), то це насамперед Приватбанк. Саме він, як жодна інша установа, - неокласичний приклад системної структури-гіганта, найчастіше надто агресивно, але все-таки органічно для українських бізнес-реалій вирощеної менеджерами та власниками в місцевому каламутному фінансовому болоті.

І саме такі за відносними масштабами монстри, як навчив провідні центробанки світу досвід останньої фінансової кризи, становлять одну із ключових і навіть надзвичайних загроз стабільності національних фінансових систем. У вітчизняних реаліях ця загроза мультиплікується активними інсайдерськими та схемними операціями, які, попри деклароване у звітності банку формальне дотримання пристойності, досить чітко простежуються за непрямими ознаками (докладніше про це - далі). Замішана подібним чином гримуча суміш може мати дуже навіть неуповільнену дію.

Тож не буде перебільшенням висновок: життєздатність і платоспроможність "Привату" - питання національної безпеки (саме для нещодавно створеної президентом Ради з фінансової стабільності).

Нацбанк не бачить ФПГ? А вона є!

Структура приватівського бізнесу одночасно й традиційна, і унікальна для українських реалій. З одного боку, вона побудована за класичним принципом, який використовується доморослими українськими бізнесменами, як мінімум частково будучи так званим пилососом для залучення ресурсів у бізнеси власників. З іншого - банк уже давно виріс зі штанців суто кептивної структури, ставши не лише найбільшою, а й однією з найбільш інноваційних установ у країні.

Однак акцентованість на бізнесах засновників залишається.

За офіційною інформацією банку, на початок 2015 р. його найбільшими акціонерами були Ігор Коломойський і Геннадій Боголюбов (по 45,08%, ще 9,81% належать 42 дрібним акціонерам).

Будь-кому, хто хоча б трішки цікавиться реаліями та розкладами української економки, добре знайоме поняття "група "Приват", власниками якої також називають Коломойського і Ко. Не секрет і те, що центральним і ключовим елементом цієї фінансово-промислової групи вважається саме Приватбанк, адже навіть їхні назви співзвучні.

Однак проблема полягає в тому, що хоча поняття "група "Приват" уже давно та усталено використовується у вітчизняному фінансово-економічному житті, формально таке утворення не існує. А його консолідована звітність не ведеться та ніде не публікується й існує хіба що в тіньовій бухгалтерії власників.

І якщо інші олігархи та "просто великі бізнесмени" уже консолідували свої активи, помістивши їх під крило в основному офшорних управляючих компаній (System Capital Management Ахметова та Smart-Holding Новинського (разом "Метінвест Холдинг"), EastOne Пінчука, Group DF Фірташа, "Укрпромінвест" Порошенка, Ferrexpo Жеваго, Ukrlandfarming Бахматюка, "Миронівський хлібопродукт" Косюка, "Донецьксталь" Нусенкіса і т.ін.), то з "Приватом" усе набагато складніше.

До числа прямо або опосередковано пов'язаних із групою "Приват" і власниками банку структур, крім нібито державної "Укрнафти" і колись татарської "Укртатнафти", відносять ТОВ "Приват-Агроцентр", Орджонікідзевський ГЗК, Марганецький ГЗК, АК "МАУ" і "Дніпроавіа", Запорізький феросплавний завод, НПК "Галичина", Стахановський феросплавний завод, "Дніпроазот", Нікопольський завод феросплавів, заправні мережі "Авіас", "Укрнафта", "Мавекс", ANT, Sentosa Oil та ін.

Саме ці підприємства є одержувачами левової частки кредитів фінустанови. Але довести цей зв'язок, як і інсайдерський характер угод, виходячи з нині діючих формальних критеріїв, проблематично (особливо якщо робити це не дуже хочеться). Так, згадуючи про зв'язки з інсайдерами, співробітники банківського нагляду НБУ у звітах про перевірки, з копіями яких удалося ознайомитися DT.UA, констатують, що "більшість позичальників банку прямо чи опосередковано належать до фінансово-промислової групи "Приват" та акціонерів банку", однак посилаються при цьому на... "дані мережі Інтернет".

В офіційно оприлюдненому на сайті банку списку його афілійованих компаній значаться 26 позицій. Але насправді перелік інсайдерів банку має бути набагато довшим. Деякі приклади лежать на поверхні - вищезгадане ТОВ "Приват-Агроцентр", яке є управляючою компанією "Приват-Агрохолдингу", що поєднує понад два десятки агропідприємств із одним з найбільших у країні земельних банків (близько 120 тис. га). Як зазначає "Деловая столица", "формально ця структура не має стосунку до Коломойського та Боголюбова - компанія оформлена на кілька фізосіб, імена яких нічого не кажуть широкій громадськості (Євген Доценко, Марія Єгорова, Володимир Макаренко, Світлана Щипчинська, Юлія Ципченко)". "Утім, учасники ринку стверджують, що де-факто нею повністю управляють акціонери Приватбанку. Крім того, "Приват" контролює три підприємства, які спеціалізуються на переробці соняшнику, - Харківський, Львівський і Запорізький масложирові комбінати", - констатує видання.

У такий же спосіб побудовано весь бізнес групи - формально зв'язків між структурами нібито й немає, але насправді вони дуже навіть є. Виходить щось на кшталт гігантського спрута, "щупальця" якого, у тому числі через величезну кількість ТОВ та офшорних LTD, проникають у цікаві для приватівських акціонерів бізнес-сфери. Багато хто з цієї армії юридичних осіб активної діяльності не веде, зате найактивнішим чином використовується у різноманітних оптимізаційних схемах. У всіх цих хитросплетіннях банк є ключовим і системоутворюючим елементом бізнесу Коломойського та його партнерів.

Засмічені "пилососи"

До речі, вищезгадані важковаговики українського бізнесу теж свого часу обзавелися власними банками (просто не настільки домоглися успіхів на цьому поприщі). Ахметов - ПУМБ (раніше Донміськбанк, який потім був об'єднаний із ПУМБ), Новинський - "Форум", Пінчук - "Кредит Дніпро" (2007-го він вигідно продав італійцям Укрсоцбанк), Фірташ - "Банк Надра", Жеваго - "Фінанси та Кредит", Бахматюк - "Фінансова ініціатива" і потім VAB, Нусенкіс - Кредитпромбанк (проданий 2013-го Лагуну). Ну й, нарешті, президент Порошенко, який так дотепер і не продав належного йому Міжнародного інвестиційного банку (раніше він володів банком "Мрія", проданим 2006-го російському ВТБ).

Як відомо, багато із вищезгаданих банків нині є проблемними та вже навіть перейшли у ведення Фонду гарантування вкладів. Ці структури активно використовувалися як ресурсні кубушки для фінансування бізнесів своїх власників. Такі угоди мовою фінансистів називаються інсайдерськими, або ще операціями з пов'язаними особами. Нагадаємо, що саме такі операції, як показує сумний досвід практично всіх банків-банкрутів, традиційно ставали причиною виникнення їхніх фінансових проблем. У вже визнаних неплатоспроможними банках розкриваються масові зловживання - понад 70% кредитів було видано саме пов'язаним особам. І це основна причина їхнього банкрутства. Надто багато установ з українським капіталом працюють у ролі "пилососів", збираючи під найчастіше нереально високі відсотки вклади населення для кредитування пов'язаних із власниками бізнесів. Природно, потім повернення цих кредитів, як правило, стає справою надзвичайно важкою. А як наслідок, і депозитів вкладникам, які повірили таким банкам.

На противагу подібним явищам існують спеціальні регуляторні нормативи - допустимий кредитний ризик на одного інсайдера (Н9 - не більш як 5% статутного капіталу) і групу пов'язаних осіб (Н10 - не більш як 30%). Але відстежити та забезпечити виконання цих нормативів банківський регулятор надто вже часто не в змозі. (Інтелекту мало чи "бабок" багато?) Хоча винятки все-таки є: перевищення інсайдерських лімітів зафіксовано в ПУМБі Ріната Ахметова (Н9=16,7, Н10=16,84), але тільки, як стверджують у банку, установити це вдалося з його доброї волі. Однак це все-таки той випадок, коли виняток підтверджує правило. Так, у "Фінансовій ініціативі" Бахматюка в графах Н9 і Н10 узагалі значаться нулі, хоча більш відвертого "пилососа" на ринку, мабуть, і не було. Згадування цього факту не викликає в банкірів посмішки - стає надто сумно.

У тіньовій українській дійсності обмеження інсайдерських операцій за великого бажання та "хороших" можливостей завжди можна обійти (або домовитися з державними "смотрящими"). Та й про які дотримання нормативів і належний контроль ризиків та виконання інших "непотрібних формальностей" може йтися, якщо грошики власниками ФПГешних банків видаються самим собі, улюбленим? Якщо потрібно, завжди можна щось підхімічити у звітності, перекрити або "оптимізувати". У найгіршому разі, позичити в Нацбанку...

Однак у всієї цієї "малини" є ще одна дуже серйозна вада: вклади населення - все-таки надто ненадійний ресурс, спроможний швидко розчинятися при паніці вкладників, яка може бути спровокована фактично чим завгодно. До того ж відплив депозитів дуже часто збігається за часом з періодами, коли і в основних бізнесів власників виникають проблеми з рентабельністю та ліквідністю. Така от порохова бочка.

І якщо такі процеси стають надто масштабними та тривалими, то "бочка" вибухає й настає банкрутство. Але як ви думаєте, чиє? Ну, звичайно ж, не самих бізнесменів, а належних їм або контрольованих ними банків. До задоволення цих персон, проблеми можна безкарно перекласти на державу та вкладників. Це і є головний скелет у шафах і сейфах вітчизняних банків та основна першопричина абсолютної більшості їхніх нинішніх банкрутств. Насправді ФПГ не повинні мати власних банків у принципі, і компромісам у вигляді якихось інсайдерських нормативів не може бути місця. Кептивні банки (ті самі "пилососи") мають бути категорично заборонені - і це єдине надійне вирішення прямого конфлікту інтересів, який виникає в цих структурах.

Тим паче, що в проблеми залучення ресурсів (особливо великих і довгострокових) є й інший, значно цивілізованіший спосіб вирішення, досить поширений у світовій практиці. До речі, саме для цього наші найбільші підприємці і йшли на консолідацію своїх активів, роблячи структуру своїх бізнесів більш прозорою. Це дає змогу значно розширити як інструментарій (IPO, випуски облігацій, залучення великих довгострокових позик і т.ін.), так і географію залучення коштів, виходячи на міжнародні ринки капіталу.

І хоча нині ринки цих ресурсів, як відомо, для українських бізнесменів закриті, саме пошук доступу до них і змушував би ділків звикати працювати не за дикими місцевими поняттями, а за цивілізованими загальносвітовими бізнес-правилами.

А так єдиним кредитором їхньої останньої надії залишився Нацбанк (ну й Мінфін міг би якось підсобити), але через фактичне банкрутство країни їм доводиться зважати на думку функціонерів МВФ, дотримуючись незручних формальностей. Плюс багато хто з найбільших бізнесменів, які користувалися прихильністю режиму Януковича (або хоча б нейтралітетом з його боку), прийшлися не до вподоби нинішній владі. І справа тут далеко не в першу чергу в політичних розбіжностях, а у новому переділі власності, яка вже йде повним ходом. Це, звичайно, досить спрощений опис усіх хитросплетінь нинішніх процесів, але суть їх саме така.

Однак і в цьому розкладі власники групи "Приват" мають серйозні козирі. Адже якщо переважній кількості з найбільших бізнесменів нині доводиться виступати в ролі прохачів (Гонтарева підпорядковується тільки безпосередньо президентові), то у власників групи "Приват", враховуючи ефект масштабу їхнього банківського бізнесу, є й дуже сильні аргументи, щоб диктувати умови. Тож державі, видаючи рефінансування і стабкредити Приватбанку, доводиться як мінімум частково фінансувати й бізнеси його власників. При цьому чиновники найчастіше й гадки не мають, куди насправді ці гроші потім діваються. Згадування про куратора банку здатне насмішити (а точніше, змусити засумувати), коли зважати на масштаби приватівського бізнесу: півтора десятка мільйонів вкладників і третина мільйона корпоративних клієнтів означають мільйони щоденних трансакцій і проводок, відслідковувати які не в змозі навіть найгеніальніший індивідуум.

Куди вже тут, якщо навіть у значно примітивнішому випадку з банком "Фінансова ініціатива" регулятор не помічає більш очевидних і масштабних (у відносних величинах) порушень його нормативів.

Романси про рефінанс

Фінансовий стан Приватбанку через його величезні, за українськими мірками, масштаби - тема особливо чутлива для вітчизняного ринку. З цієї причини від влади надходять не лише заспокійливі месиджі про контрольованість ситуації в установі, а й із завидною для інших банків регулярністю повідомлення про надання Нацбанком дедалі нових порцій фінансування.

Проблема рефінансування дійсно неоднозначна. Адже якщо фінустанова об'єктивно має ситуативні труднощі на кшталт системного відпливу вкладів, то обсяги його підтримки регулятором мають бути значними за визначенням, враховуючи його масштаб. Однак залишається без відповіді питання контролю належного цільового використання виданих Нацбанком ресурсів. Проблема, звісно, не з простих. Свого часу на тлі чергового витка девальвації на валютному ринку Нацбанк навіть "красиво" відхрещувався від необхідності контролю за використанням виданого рефінансування. Зараз за цим начебто стежать куратори. Але як показує досвід того ж "Дельта Банку", від такого контролю користі мало.

Та й чи випадково, наприклад, після того, як 19 лютого ц.р. НБУ прийняв рішення щодо видачі "Привату" 2,28 млрд грн (усього за лютий - 3,28 млрд), менш як через тиждень, 24 лютого, курс гривні до долара за підсумками торгів на валютному міжбанківському ринку знизився до нинішнього історичного мінімуму в 33,85 грн. А на "чорному" ринку ціна "зеленої" готівки впритул наблизилася до позначки 40.

Останній виданий Приватбанку стабкредит на 800 млн грн довів загальну суму отриманого ним від НБУ тільки в січні-березні ц.р. фінансування до 7,7 млрд грн. Торік, за офіційними даними Нацбанку, установа одержала від регулятора рефінансування терміном від 30 днів на суму близько 20,8 млрд грн. Причому з них стабкредити (які надаються мінімум на два роки) становили 9,9 млрд грн.

Основна частка торішніх кредитів була видана за керівництва в НБУ С.Кубіва (13,5 млрд.). У заставу же, за даними джерел ZN.UA в Нацбанку, були передані активи в уже анексованому на той момент Криму на суму 10 млрд. грн.

Тут необхідно зробити невеликий відступ, щоб зрозуміти корпоративну етику і рівень соціальної відповідальності власників "Привату", що яскраво характеризують манеру ведення бізнесу. Втративши кримські активи, банк відмовився і від зобов'язань у цьому регіоні - не виплатив депозитів. При цьому інтереси кримчан, які переметнулися в російське громадянство, були захищені: вилучивши активи Приватбанку на півострові, російська влада частково відшкодувала депозити вкладників-фізосіб. Інші чекають, коли продадуть "націоналізоване" майно Коломойського і Приватбанку (принаймні так їм обіцяє Аксьонов). А багато українських громадян і юридичних осіб залишилися ні з чим навіть після переїзду на материкову частину України. Досить доречною виявилася і постанова НБУ, прийнята відповідно до закону про ВЕЗ "Крим", що наділила кримчан статусом нерезидентів і позбавила прав на банківські послуги.

Тим часом аналіз фінзвітності банку дає чимало цікавої інформації для роздумів. Порівнюючи помісячно ресурсні відпливи із зарахуваннями коштів з НБУ, можна припустити відсутність у деякі періоди гострої необхідності в допомозі регулятора. Особливо цікаві квітень-травень 2014-го, коли відбулося істотне "неприродне" погашення кредитного портфеля корпоративних клієнтів на 5,4 млрд грн, а вже в червні частину коштів (1,7 млрд) було знову видано в кредит.

Загалом у перші п'ять місяців 2014-го близько 5 млрд грн були отримані й не спрямовані на погашення заборгованості перед клієнтами. Варто нагадати, що у квітні-травні курс гривні обвалився на 60%, що могло бути спровоковане зайвою ліквідністю на ринку, спрямованою на купівлю валюти.

Примітно, що з урахуванням усіх відпливів, припливів і погашень і станом на початок 2015 р. дисбаланс у 5 млрд грн між виданими коштами НБУ та спрямованими "Приватом" на погашення депозитів клієнтів зберігався.

На сайті Приватбанку можна почерпнути інформацію про досить динамічне на тлі загального банківського падіння торішнє зростання його кредитного портфеля (на 13,2%, до 161,3 млрд грн). А також про збільшення розміщених на рахунках банку коштів клієнтів (на 6%, до 141,3 млрд грн). Більш того, при зафіксованих системою збитках у 53 млрд грн Приватбанк показав у своїй звітності прибуток у розмірі 749 млн грн. Примітно, що банк декларує все це, незважаючи на регулярно одержувані від НБУ рефінансування і стабілізаційні кредити. Офіційна причина видачі останніх - необхідність фінансового оздоровлення установи.

"Зростання гривневого кредитного портфеля нашого банку, як, утім, і інших найбільших установ, викликане значним зростанням обмінного курсу і, як наслідок, збільшенням гривневого еквіваленту валютних позик бізнесу. Кількість діючих кредитних договорів за перші два місяці року знизилася на 10%. У гривні скорочення кредитного портфеля фіз- і юросіб у період з 1 січня 2014 р. по 16 лютого 2015 р. становило 23,6 млрд", - пояснили у відповідь на запит DT.UA причини номінального зростання показників у прес-службі Приватбанку.

Що ж до одержуваного рефінансування в банку не забули поскаржитися на його недостатність: "Обсяг рефінансування, отриманий Приватбанком від НБУ, не покриває реальних відпливів депозитів майже в 64 млрд грн. Станом на 16 лютого 2015 р. рефінансування покриває тільки 26% з кожної гривні відпливу вкладів фізосіб (станом на 1 січня 2015 р. цей коефіцієнт становив 31%). Інші кошти виплачуються вкладникам за рахунок власних коштів банку. Тепер скажіть, як банк міг використовувати на якісь інші потреби гроші, яких немає? Ми вже не говоримо про те, що рефінансування українським банкам узагалі не надається під відплив коштів юросіб".

Тобто, з одного боку, якщо судити з цифр, що лежать на поверхні, відплив депозитів у Приватбанку об'єктивно виявився найбільшим у системі, потребуючи фінансової підтримки з боку Нацбанку. З іншого - як ми вже зазначали, викликає серйозні сумніви здатність регулятора контролювати цільове використання коштів в установі.

З результатів перевірок банківського нагляду взагалі складно почерпнути значущу інформацію. Ну хіба що той факт, що серед п'яти найбільших позичальників Приватбанку станом, наприклад, на 1 травня 2014 р. значилися Bank Winter&Co AG, Austria (4,42 млрд грн), EAST-WEST United Bank S.A. (3,44 млрд грн). Можливо, публікація цієї інформації - порушення банківської таємниці. Однак ми вважаємо цю інформацію соціально значущою і віримо в необхідність звернути на неї увагу нацбанківських наглядачів, зважаючи на ту обставину, що ці ж дві структури фігурують у списку установ, через рахунки яких з "Дельта Банку" виводилися валютні активи на сотні мільйонів доларів.

Чи використовувалися ресурси Нацбанку (або ті, які завдяки їхньому одержанню вдалося вивільнити) для видачі нових кредитів і/або спекулятивних операцій, можуть вірогідно відповісти тільки в самому НБУ і правоохоронних органах, які мають або можуть одержати доступ до необхідної достовірної інформації.

Журналістам же робити однозначні висновки проблематично: без допуску до банківської таємниці, профільних навичок, повної і детальної звітності та можливості зіставити її дані в кожен конкретний відрізок часу в розрізі строковості рефінансування, динаміки відпливу вкладів (які рефінанс, за офіційною версією, мав покривати), погашення кредитів тощо.

Однак охоронці порядку залишаються просто-таки напрочуд сліпими, навіть якщо скандальна інформація публікується в ЗМІ. От і нещодавно наші колеги оприлюднили чергову порцію подібної інформації, яка дає можливість стверджувати, що в Приватбанку, мабуть, зовсім не гребують схемними і спекулятивними операціями. Причому в дуже навіть великих масштабах. Так, згідно з інформацією інтернет-ресурсів "Наші Гроші" і Главком, якої дотепер ніхто не спростував, у судовому реєстрі міститься кілька десятків дуже схожих справ, які свідчать про те, що минулого літа за посередництва Приватбанку і пов'язаних з його власниками структур було виведено за кордон мінімум 1,8 млрд дол.(!) Тоді як Нацбанк витратив близько 2 млрд дол. з резервів на втримання курсу (офіційний курс гривні тоді штучно утримувався на позначці 11,5 грн/дол.). Одразу після цього почався черговий виток девальвації національної валюти.

Практикована "юридично бездоганна" схема була нехитра. "Пов'язана з групою "Приват" фірма одержувала в Приватбанку кредит, гроші якого залишалися на рахунку в цьому ж банку. Потім фірма укладала договір з якоюсь британською компанією на купівлю якогось товару (його назва несуттєва) на десятки мільйонів доларів. Через кілька днів після цієї угоди фірма перераховувала 100-відсоткову передоплату британцям на рахунок в Privatbank Cyprus branch. Тільки після цього українська фірма укладала договір з Приватбанком про те, що заставою за раніше взятим кредитом є майнові права на ще не поставлений товар від британців. А вже після цього британська фірма повідомляла, що не може здійснити поставку, і розривала договір з українською фірмою, не повертаючи отриманих грошей. Отак у травні-серпні з Приватбанку в Privatbank Cyprus branch перекачали 1,8 млрд дол., - розкривають суть схеми в "Наших Грошах". - Після цього починалося замітання юридичних слідів. Українська фірма зверталася в Господарський суд Дніпропетровської області (один із прикладів) з вимогою утримати з британців гроші та розірвати договір застави з Приватбанком. У всіх випадках суд вирішував однаково - гроші треба повернути, договір застави - не розривати. Але за юридичною стороною фактична залишалася такою: Приватбанку за договорами застави належать так і не поставлені в Україну товари. А шанси стягнути аванси з британських фірм виглядають такими ж примарними, як у "Юкоса" стягнути збитки з Путіна". Під неповернені кредити напевно довелося формувати резерви, записуючи їх у збитки. Тож держава недоодержала кругленьку суму податкових відрахувань.

При цьому Нацбанк впритул не помічав допущених порушень і схем, про що публічно заявляла його голова Валерія Гонтарева. Більш того, і у відповідь на депутатський запит прокуратура Києва офіційно повідомила, що не стала порушувати справу проти Приватбанку, бо не бачить у схемі виведення рефінансу за кордон складу злочину. Коментарі, як кажуть, зайві…

Подібна сліпота ще більше обурить, якщо згадати, що в структурі НБУ функціонують цілі департаменти, покликані такі зловживання припиняти. Однак у них найчастіше навіть не налагоджений адекватний обмін інформацією. Зате ринок на момент вищеописаних подій уже був обкладений численними заборонами та обмеженнями, які давно стали справжнім кошмаром для добросовісних підприємців. Та, очевидно, тільки добросовісних.

Де вихід?

Негативні тренди в системі вже давно мають позамежну амплітуду. Спустошені несумлінними власниками і менеджерами банки із завидною регулярністю передаються до Фонду гарантування, через який із вкладниками за банкірів уже давно розраховуються держава й платники податків. Довгі роки в цій сфері панує безкарна кругова порука. Чиновники Нацбанку "сумлінно" закривають очі на "пилососний" характер переважної частини банківського бізнесу, часто навіть покриваючи його.

Формальний привід - банківський нагляд не те що пов'язаних структур, а навіть власників більшості банків доладно не знає. Гарна підмога приховуванню - банківська таємниця. Незважаючи на повсюдне скасування (навіть у Швейцарії), в Україні її інститут залишається практично непорушним. Тому конкретні угоди конкретних банків та їхніх конкретних власників з інсайдерами залишаються таємницею за сімома печатками не тільки для широкої громадськості, а навіть для досвідчених фінансових експертів.

Населення тим часом убожіє від девальвації й інфляції, а вищі чини країни журяться з приводу спекулятивних атак на валюту… Але, незважаючи на поширеність і багатомільярдні масштаби зловживань, жодного великого винуватця на лаві підсудних ми не бачимо. Тим більше з числа чиновників, які сховалися за вивіскою "Регулятор", хоча саме вони зобов'язані відстежувати характер фінансових операцій своїх наглядових підопічних і, особливо, угод з інсайдерами.

Та якщо чиновник не спроможний або не хоче побачити очевидні порушення, які призвели до фактичного грабежу вкладників, держави й усієї країни (через девальвацію та інфляцію), то він вочевидь не справляється зі своїми функціями. І хтось конкретно має нести за це відповідальність! Адже втрати часом обчислюються десятками мільярдів!

Навряд чи варто розраховувати, що ситуація швидко й принципово зміниться і після нещодавнього прийняття під тиском МВФ закону (№2085), спрямованого на посилення відповідальності кінцевих бенефіціарів і топ-менеджерів банків (до речі, аж до позбавлення волі строком до п'яти років за доведення фінустанови до неплатоспроможності з корисливих мотивів).

Заходи з оздоровлення банківської системи, передбачені останньою угодою Києва й МВФ, покликані розв'язати тільки половину проблеми, передбачаючи підвищення прозорості структури власності українських банків і обмеження операцій з інсайдерами. Та й то реалізація цих пунктів, як показує багаторічний досвід співробітництва України з міжнародними кредиторами, залишається під великим сумнівом, оскільки йде врозріз з інтересами занадто багатьох банківських власників. До переліку яких, доведеться ще раз нагадати, як і раніше, входить і український президент.

Усупереч тиску з боку міжнародних кредиторів і зобов'язанням, які регулярно беруться Києвом у рамках тих чи інших програм, справа вже багато років фактично не рухається з мертвої точки. От і нещодавно перший заступник голови НБУ Писарук в інтерв'ю УНІАН пообіцяв "цього року значною мірою, якщо не повністю, зробити структуру власників українських банків прозорою". Живі перекази...

Тим часом деякі експерти вважають, що наполегливі вимоги МВФ до офіційного Києва навести лад у системі, усунувши бардак з інсайдерськими кредитами, стосуються Приватбанку чи не насамперед. Адже левова частка корпоративних кредитів установи, яка розкинула свої щупальця практично на всю країну, "ну зовсім випадково" зосереджена в рідній для екс-губернатора й самого банку Дніпропетровській області.

За даними фінансової звітності установи, станом на 1 січня 2014 р. з 105,5 млрд загального гривневого корпоративного портфеля установи 102,6 млрд (97,5%!) було видано в Дніпропетровській області. У валютній частині портфеля ситуація на той момент склалася дещо інша: із загальної суми в 3,797 млрд дол. 1,213 млрд припадало на Кіпр і "тільки" 2,550 млрд - на Дніпропетровську область. Все одно виходить, що іншим регіонам приділялося менш як 1% валютного корпорейту "Привату"! За нашим даними, за минулі відтоді 15 місяців ситуація принципово не змінилася.

Логічне запитання без відповіді: як же так виходить, що, попри більш ніж значущу присутність філій і відділень банку в усіх регіонах країни, його кредитний портфель зав'язаний практично на одній лише області? І хіба хтось згадає про масштабні багатомільярдні інвестиційні проекти в регіоні? Адже до початку останнього циклу штормів на валютному ринку вищезгадані суми виглядали дуже навіть переконливо навіть у доларовому еквіваленті.

Тож офіційні декларації Приватбанку у звітності, що він, мовляв, витримує всі "інсайдерські" нормативи НБУ, в учасників ринку викликають хіба що іронічні посмішки…

***

Меморандум з МВФ передбачає, що до кінця жовтня 2015-го кожен із десяти найбільших банків має подати до НБУ план дій щодо згортання понадлімітного кредитування пов'язаних осіб протягом трьох років. Наскільки успішною може бути відповідна робота у випадку "Привату" - запитання в нинішніх українських реаліях майже філософське. Але в будь-якому разі зрозуміло, що це буде передумовою для його "тісного контакту" з владою, яка може використовувати "інсайдерський" привід для перекроювання як конкретно Приватбанку, так і банківської системи загалом.

І це має означати, що і на сам "Приват", і на весь банківський ринок очікують зміни. Великі зміни, інакше система, як і вся економіка не виживуть.