Банківська детоксикація: "хороший", "поганий", "злий"?

Нещодавнє повідомлення про створення робочої групи з представників Міністерства фінансів, Національного банку, профільного комітету парламенту та всіх держбанків, яка працює над створенням Агентства проблемних активів, є дуже актуальним не тільки для фінансової системи, а й для всієї економіки. Адже без очищення банківських балансів від їхньої так званої токсичної частки, яка давно вийшла за будь-які прийнятні межі, годі й думати про повноцінне відновлення кредитування та стійкого зростання ВВП. Водночас у публікації DT.UA з цього приводу абсолютно слушно зазначалося про величезні, в тому числі й корупційні, ризики цього процесу. Питання справді непросте з точки зору як технології, так і витратності його вирішення. Однак розбиратися в ньому доведеться. Причому дуже уважно та прискіпливо, адже ціна питання - щонайменше сотні мільярдів, якщо не трильйони гривень.

Масштаби та профіль ризиків

За офіційною статистикою НБУ, обсяги негативно класифікованих (поганих) кредитів становлять 25,3% від загального портфеля українських банків, або 238,5 млрд грн. Але за даними експертів і неофіційними даними НБУ, частка проблемних активів сягає 55%, що становить уже 518,4 млрд. До цього обсягу слід додати кредити банків, що перебувають під контролем Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, які де-факто дуже погано обслуговуються. Загалом це вже близько 1 трлн грн, і, на жаль, це ще далеко не остаточна межа.

Структура проблемних активів, або NPL (non-performing-loans), по різних банках дещо різниться, але приблизно загальна частка поганих корпоративних кредитів сягає 65%, тоді як серед позик фізичним особам - 31%, а малому та середньому бізнесу - лише 4%. Проблемні кредити фізособам приблизно розподіляються на іпотечні (40%), споживчі (35%) та автокредити - 25%.

Чому ж погані кредити так заважають банкам працювати та розвиватися?

По-перше, специфікою проблемних кредитів є невідповідність суми залишку непогашеного боргу реальному стану речей, який змінився внаслідок кризових обставин. Це стосується як ринкової вартості застави, так і суми, яку здатний сплачувати позичальник. Намагання сторін - банків і позичальників - скоригувати за спільною домовленістю суму боргу до реальної до повернення шляхом реструктуризації часто-густо виявляються невдалими, кредити й далі належним чином не обслуговуються, тому прострочена заборгованість накопичується, як снігова куля.

По-друге, процедури зі стягнення боргів за проблемними кредитами не можуть бути стандартизованими та синхронізованими з іншими технологічними ланцюжками в банку. Тому їх виділяють в окремі підрозділи, що потребує неабиякого фінансування та відволікання потужностей банку з інших напрямів. Банки навіть після списання за рахунок резерву несуть витрати на відслідковування подальшої долі активів на позабалансових рахунках.

По-третє, навіть коли банк пройде усі неймовірні українські "кола пекла", завершивши судову та виконавчу тяганину, в кращому разі йому дістається приблизно половина від стягнутої з позичальника суми. Тому такий "виграш" досить часто менший за зроблені "ставки".

По-четверте, врегулювання проблемних кредитів через реструктуризацію, як правило, передбачає подовження терміну або відтермінування сплати, заміну валюти зобов'язання, часткове прощення боргу та зменшення відсотків. На це банки повинні отримати певні повноваження від власників. Але коли власниками банку виступає держава, отримати такі повноваження майже неможливо. І це характерно не тільки для українських держбанків.

Тому звільнення банків від проблемних кредитів є умовою оздоровлення кредитно-фінансової системи держави, без чого неможливий її економічний розвиток.

Міжнародний досвід

Віце-президент Європейського центрального банку Вітор Констанціо на конференції "Подолання європейської кризи непрацюючих кредитів - реструктуризація боргу, економічне зростання", яка відбулася 3 лютого 2017 р. у Брюсселі, зазначив: "У цілому стратегії вирішення проблеми з NPL налічують широкий ряд варіантів, які доступні банкам та урядам. Ці варіанти, як правило, доповнюють одне одного. З одного боку цього спектра - різноманітні шляхи вирішення проблеми власними силами за свій кошт. З іншого боку - прямий продаж інвесторам для швидкого позбавлення від кредитів. Між ними існує цілий ряд інших опцій, таких, як схеми захисту активів АPS, сек'юритизація та синтетична сек'юритизація, створення компаній з управління проблемними активами (КУА) за участі держави" (див. рис.).

В Україні, на жаль, поки що використовуються лише дві крайні і найдорожчі стратегії з перелічених вище. Банки, не дочекавшись допомоги від уряду та парламенту, або списують погані активи за рахунок власних резервів, або продають їх за безцінь колекторам і посередникам. В обох випадках банки фіксують величезні збитки, що потребує додаткового резервування, а іноді й додаткового залучення капіталу.

Альтернативні шляхи вирішення питання позбавлення банків від поганих активів, які можливо імплементувати, такі:

1. Передача NPL до фінансово стабільних банків з метою оздоровлення інших.

2. Передача NPL з балансів банків на баланс до "поганого" банку - Bad Bank.

3. Продаж NPL компанії з управління проблемними активами, яка наділяється спеціальними правами та повноваженнями щодо врегулювання боргів.

4. Сек'юритизація - заміщення NPL сек'юритизаційними цінними паперами з їх переведенням на баланс спеціалізованої компанії-емітента SPV (special-proposal-vehicle).

"Хороший"…

У деяких країнах уряди та центробанки змушували здорові банки викуповувати у "хворих" активи або приймати їх разом із зобов'язаннями (Бразилія). Іноді банки примусово викупали гарантовані урядом облігації "хворих" банків (Угорщина). Гарантовані облігації, як правило, були безпроцентними та довгостроковими, але регулятори враховували їх як високоліквідні для розрахунку економічних нормативів фінустанов.

В Україні вже був певний досвід такої передачі активів. У 2015 р. було передано активи та зобов'язання банку "Київ" на користь Укргазбанку. Активи було передано за ринковою ціною, визначеною незалежною оцінкою, а зобов'язання - за їх балансовою вартістю. Але в цих двох банків був єдиний власник - уряд, тому поширити такий досвід на інші комерційні банки досить складно. Тим більше, що АКБ "Київ" потім було ліквідовано.

Узагалі намагання лікувати одні банки передачею їхніх токсичних активів в інші може отруїти всю банківську систему.

"Поганий"…

"Поганий" банк, або Bad Bank, означає фінансову інституцію, що створюється для викупу NPL у комерційних банків. Історичних прикладів їх створення є достатньо. Останнім часом навіть відновилися дебати про створення єдиного загальноєвропейського Bad Bank, який має викуповувати NPL у банків з країн ЄС. Проблема непрацюючих кредитів особливо гостро впливає на банки дещо відсталих країн, наприклад Греції та Кіпру, де понад половина усіх кредитів є проблемними. Але й розвинені країни, такі, як Італія, мають майже чверть поганих кредитів в сукупному портфелі банків, а це 276 млрд євро. Ідею вкласти 1 трлн євро в Bad Bank, зі зрозумілих причин, не дуже підтримують інші країни - члени ЄС, зокрема Німеччина, яка навіть не хоче брати участь у спільній системі гарантування вкладів.

Дійсно, Bad Bank - це дуже дороге рішення, яке потрібно фінансувати за рахунок платників податків. Тому його створення в Україні після нещодавно понесених урядових витрат на капіталізацію Приватбанку потребує дуже зваженого підходу до пошуку джерел фінансування або наділення Мінфіну повноваженнями щодо надання держгарантій на випадок розрахунків цінними паперами, емітованими Bad Bank, або внесення ОВДП у капітал.

Ще однією характерною ознакою Bad Bank, крім великих витрат, є досить недосконала керованість процесом. Викликає труднощі навіть стадія елементарного адміністрування кредитів, що негативно впливає на здатність належним чином виконувати функції нового кредитора за величезною кількістю неоднорідних активів замість колишніх кредиторів - великих мережевих банків. Велика кількість інформації та значні обсяги первинних документів підлягають переміщенню та потребують належних умов для збереження та регламентованого доступу. Ситуацію ускладнює і географічна розкиданість місць перебування осіб-позичальників, їх поручителів і заставного майна, яке потрібно контролювати і навіть захищати.

Труднощі, що супроводжуватимуть Bad Bank, яскраво демонструє діяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, який не зміг належним чином управляти активами ліквідованих банків. Фактично ФГВФО виконує функцію, подібну до функції "поганого" банку, концентруючи під своїм контролем величезні активи, але не маючи можливостей повноцінно продовжити виконання функцій кредитора замість ліквідованого банку. Він навіть не встигає захищати свої права як кредитора в численних судових процесах про банкрутство, до яких вдаються позичальники, щоб не сплачувати боргів. Борги ФГВФО перед Мінфіном у сумі понад 125 млрд грн майже неминуче буде списано за рахунок платників податків, тому що компенсувати витрати за рахунок активів ліквідованих банків уже неможливо.

Якщо розглядати Bad Bank як своєрідне "кладовище" поганих кредитів, для їх приймання на баланс, за українським законодавством, він має бути фінансовою установою у формі господарського товариства. Купівля у банків прав вимоги на активи розглядається як факторинг, що не потребує ліцензії Нацкомфінпослуг. Заборони на викуп немає, якщо вона не міститься в договорі, права за яким відступаються, або законодавчого мораторію на таке відступлення або стягнень на забезпечення.

Однак постає питання, за якою ціною будуть передаватися та прийматися проблемні борги? Встановлення справедливої ціни на активи є головним аспектом відступлення балансових фінансових зобов'язань на користь Bad Bank. Наслідками результатів незалежної оцінки, окрім досить значних витрат на її організацію, стає необхідність прийняття рішення про відхід з позицій економічної спроможності сторін здійснити операцію в таких значних обсягах, а відтак, її наступної легітимізації. Зависока ринкова вартість збільшуватиме ціну для платників податків, що матиме політичні наслідки. Водночас задешеве відступлення не влаштує самі банки і може спричинити нестачу капіталу в разі необхідності миттєво зафіксувати збитки за незарезервованою частиною відступлених боргів.

Іноді для розрахунків за відступлені активи використовуються гарантовані урядом цінні папери, емітовані Bad Bank (Малайзія, Мексика). Для впровадження такої форми розрахунків в Україні потрібно внести зміни до законодавства, яким регулюються питання емісії цінних паперів залежно від їх виду - облігації підприємств або сертифікати пайового інвестиційного фонду, зокрема, в частині зняття обмежень щодо обсягу випусків та умов обігу паперів такого специфічного емітента.

"Злий"…

Створення за участі держави Компанії з управління активами для централізації NPL з комерційних банків має багато прикладів (Японія, Корея, Малайзія, Індонезія тощо). Ключовим фактором для успішного запуску та діяльності такої КУА є надання їй розширених повноважень у відносинах з позичальниками та незалежність від політичного впливу і від банків-оригінаторів (які відступили погані кредити) і навіть від центрального банку. Показовим прикладом є діяльність малайзійської компанії "Данахарта" (Danaharta), яка користувалася виключними повноваженнями згідно із спеціальним законом (The Danaharta Act). За цим законом, третім особам заборонялось оскаржувати її право на всі придбані активи, позичальники за проблемними кредитами не мали права заперечувати продаж їхнього боргу третім особам. Більш того, ця компанія мала права перебирати на себе управління підприємствами-боржниками через введення своїх адміністраторів, які здійснювали повернення боргу всіма можливимизасобами, включаючи санацію або продаж майна і корпоративних прав на власність підприємством (акцій). І поки адміністратор "керував" таким підприємством, запроваджувався мораторій на будь-які дії проти нього на термін 12 місяців.

В Україні вже була спроба створити санаційний банк на кшталт КУА-Bad Bank. Капіталізувавши один із проблемних банків "Родовід банк" на суму 12,3 млрд грн, уряд у 2011 р. затвердив Положення про санаційний банк, а в 2012-му НБУ надав йому відповідну ліцензію. Але він так фактично і не розпочав працювати, спеціальний законопроект "Про санаційний банк" так і не був ухвалений ВР, а установа через чотири роки бездіяльності була відправлена НБУ на ліквідацію в ФГВФО.

Слід зауважити певну специфіку відносин між урядами та банками і бізнесом, що притаманні країнам Південно-Східної Азії. Ця специфіка полягає в широких можливостях влади принципово скорочувати права суб'єктів господарювання і банків заради спільної мети. Такий підхід не є природнім для більш ліберальних європейських економік з дуже лояльним ставленням до банків і підприємств-позичальників. Але європейські банки спираються на надійну судову практику, яка захищає власність і кредиторів. У тих надзвичайних умовах, в яких опинились українські банки, може, й слід запозичити деякі підходи з азійських країн?

Сек'юритизація NPL

Віце-президент ЄЦБ Вітор Констанціо наголошує на необхідності вибирати найефективніші шляхи та інструменти, серед яких певні переваги має сек'юритизація NPL: "…Однією з переваг (сек'юритизації) є розширення кола інвесторів у проблемні борги. Завдяки рейтингу старшого траншу (серії цінних паперів) ширша група інвесторів може придбавати проблемні кредити. Крім того, сек'юритизація пропонує ще один спосіб, з допомогою якого уряди можуть підштовхнути ринок NPL, наприклад шляхом сумісного інвестування разом з приватними інвесторами в підпорядковані середні та молодші транші…".

Дійсно, NPL є активами, якими формуються сек'юритизаційні пули в країнах ЄС, у США та більшості інших юрисдикцій, де діє сек'юритизаційне законодавство. У випадку сек'юритизації NPL першими власниками емітованих при цьому ЦП (забезпечених активами облігацій) зазвичай стають банки-оригінатори в розрахунок за відступлені ними активи, або їм відразу спрямовуються усі кошти від первинного продажу паперів іншим інвесторам.

При сек'юритизації проблемних активів вони юридично відокремлюються від майна банку-оригінатора та списуються з його балансу, після чого ризики та винагороди, що генерується активами, розподіляються серед інвесторів у цінні папери. Емітентом і балансоутримувачем активів виступає спеціально створена для випуску SPV.

Сек'юритизація NPL має очевидні переваги.

По-перше, активи відступаються за номінальною вартістю. Таким чином, відпадає необхідність проводити їх ринкову переоцінку за відсутності ринку. Замість цієї дуже дорогої процедури застосовується прогнозування майбутнього грошового потоку, яке враховує ймовірні надходження грошима разом із ризиками остаточної втрати частини боргу. Таке прогнозування проводиться рейтинговими агенціями на підставі затверджених (публічних) методик. Завдяки такому аналізу окремим серіям ЦП єдиного випуску (на базі пулу відступлених активів) присвоюються відповідні рейтинги.

По-друге, розрахунок за відступлені активи проводиться за рахунок субординованих за пріоритетністю розрахунків цінних паперів. Папери з найвищим рейтингом пропонуються на продаж інвесторам за ринковими цінами (дисконтом). Інвестиційну привабливість паперів наступних серій можливо підвищити держгарантіями. Наймолодша серія цінних паперів, яку викуповує банк-оригінатор, не матиме рейтингу та ринкового обігу, вона повністю резервується і поступово списується з його балансу.

По-третє, сек'юритизація активів виключає використовувані в Україні інструменти рейдерства. Спеціальний емітент (SPV) є лише засобом відокремлення активів. Таке "непідприємницьке товариство", яке не має власного рахунку, печатки, офісу, персоналу та інших атрибутів юридичної особи, неможливо захопити. Діяльність SPV забезпечують на комісійних засадах інші, не пов'язані між собою фінустанови (КУА, розпорядник-ескроу, платіжний сервісер тощо), які не володіють активами та не впливають на грошовий потік від активів, що надходять на спеціальні рахунки-ескроу і спрямовуються власникам цінних паперів. Тому сумно відомі в Україні способи рейдерських захоплень активів і підприємств тут не спрацюють.

По-четверте, усі повноваження управляючого активами (КУА) вичерпно викладені у публічному проспекті емісії ЦП, включаючи його право приймати рішення щодо способів урегулювання боргу (реструктуризація, девалютизація, відстрочення сплати тощо). Його дії контролюються довіреною особою-розпорядником і підтверджуються аудитором.

Для запуску операцій зі списання NPL з балансів банків бракує нормативно-законодавчого забезпечення. Поки що в Україні сек'юритизаційне законодавство обмежується тільки іпотечними активами (Закон "Про іпотечні облігації"). "Комплексною програмою розвитку фінансового ринку України до 2020 року" передбачено впровадити інститут сек'юритизації проблемних активів фінансових установ, але терміни його впровадження є невиправдано віддаленими.

Стандартний механізм сек'юритизації розроблено у законопроекті №2784 "Про облігації, забезпечені відокремленими активами", щодо якого вже прийняте рішення профільного комітету про прийняття його за основу на перше читання у ВР.

Змішаний підхід

Як правило, банки-оригінатори, які позбавилися NPL з допомогою їх сек'юритизації, продовжують виконувати функції платіжного сервісу та обслуговування кредитів на комісійних засадах. У такому разі їх повноваження, що визначаються умовами випусків облігацій, не містять якихось особливих способів урегулювання проблемної заборгованості, не передбачених законодавством. Але таку функцію з управління активами може виконувати й інша установа, яку визначено у проспекті емісії. Ця можливість може ефективно поєднувати обидва підходи до рішення проблеми токсичних активів - Bad Bank і сек'юритизацію.

На думку віце-президента ЄЦБ В.Констанціо, "поєднанням КУА, яке працює за правилами, та сек'юритизації можна досягти швидкого очищення банківських балансів". І справді, позитивного результату можливо досягти поєднанням між собою вищезгаданих способів очищення банків від NPL. Для цього управління сек'юритизованими проблемними активами можна доручити КУА, яка, маючи особливі повноваження, здійснюватиме необхідні заходи щодо проблемних кредитів. Коло та розмір спеціальних повноважень повинні бути встановлені спеціальним законом на кшталт The Danaharta Act і мають перш за все виключати перешкоджання діяльності КУА, спростити процедури щодо стягнення боргів і наділити КУА спеціальними повноваженнями у відносинах з позичальниками, які ухиляються від сплати, маючи фінансові можливості.

У результаті поєднання цих двох підходів виникає реальна можливість для швидкого очищення банків від проблемних активів без непомірних фінансових вливань за рахунок держбюджету. Банки отримуватимуть у розрахунок за відступлені кредити цінні папери, випущені субординованими серіями. Максимізацію надходжень від урегулювання NPL забезпечуватимуть спеціальний статус і повноваження КУА, яких не може бути у звичайних банків. Уряд може наділити цінні папери держгарантіями та сприяти їхній інвестиційній привабливості (за прикладами Німеччини, Фінляндії та Швеції), парламент може стимулювати інвесторів податковими пільгами. За рахунок інвестицій банки отримають частину вартості відступлених кредитів, яка підвищить їх ліквідність для відновлення кредитування. НБУ може заохотити банки до більш активного продажу NPL і збільшення обсягів кредитування підприємств з реального сектору. Банки-оригінатори (колишні кредитори) також мають виконувати певні функції з їх обслуговування, зокрема збереження документів і приймання платежів. Це заощадить значні кошти на запуск КУА, яка діятиме, спираючись на вже існуючу розгалужену банківську інфраструктуру замість створення своєї.

Такий підхід може бути дуже ефективним тому, що сучасні фінансові технології сек'юритизації проблемних активів дають змогу досягти мети, уникаючи шалених і непрогнозованих фінансових витрат.

У будь-якому разі слід негайно приступати до вирішення завдання з очищення українських банків від проблемних кредитів, звільнивши банківські операційні потужності та капітал для кредитування економіки. І для цього потрібно використовувати міжнародний досвід, а особливо ретельно - вивчити усі зроблені іншими помилки, щоб не повторювати їх в Україні, бо на це вже немає ані коштів, ані часу!