Баланс інтересів як ознака демократії чи локшина під назвою «проект Податкового кодексу»

Що характерно для сучасного українця у відносинах із державними органами? Характерним є очікування вже на підсвідомому рівні чиновницької сваволі. Деградація державних органів викликала природну реакцію в суспільстві — недовіра до чиновника і бажання активно відстоювати свої інтереси, зокрема в судах, або ж домовлятися. В умовах відсутності ефективного механізму відповідальності чиновника лінія поведінки (йти в суд або домовлятися) визначається в більшості випадків із погляду того, що дешевше і швидше. Не можна сказати, що судовий захист в Україні досить ефективний, але альтернатива в обстоюванні своїх прав і сподівання на позитивний результат все-таки є.

За роки незалежності України правовий механізм оскарження дій чиновників зазнав значних змін у бік демократизації. Найбільш показовий у цьому сенсі розвиток законодавства в сфері адміністрування податків. Приміром, до статті 11 Закону «Про державну податкову службу в Україні», яка регулює права податкових органів, зміни і доповнення вносилися 15 разів. Порівняно з 90-ми роками минулого сторіччя права податкових органів зменшилися і стали чіткіше сформульованими.

Чи задоволені цим податкові органи? Звісно ж, ні — їм завжди хочеться більше. Чи задоволені платники податків наявними в податкових органів правами? Звісно ж, ні — їм завжди хочеться, щоб таких прав було менше. Однак чинне законодавство — це компроміс між податковими органами та громадянином. Це баланс, досягнутий за два десятиліття еволюційного розвитку в життєво важливих для держави і суспільства відносинах.

Саме в сфері справляння податків баланс інтересів кожного окремого громадянина і держави можна розглядати як показник реального стану демократії, який не можна спотворити липовою статистикою. Наприклад, у США громадянин згадує про податкову службу один раз на рік, коли відсилає декларацію електронною поштою. Податкова служба теж пам’ятає про громадянина, повертаючи переплачені громадянином податки на його банківський рахунок. Причому робить це податкова служба протягом тижня після одержання декларації. Хоч би що казали про американську демократію, але платникові податків про інше і мріяти не варто. Хіба що про повне скасування податків.

Нам далеко до американського варіанта, але дуже хочеться зберегти хоча б те, чого вже досягли. А досягли чимало. Наприклад, податковий орган може прийти на перевірку платника податків у чітко встановлених випадках. Якщо такий прихід необгрунтований, то сміливо можна попросити товаришів із податкових органів повертатися назад. Тобто просто не допустити до перевірки. У разі обгрунтованого недопуску перевіряльників негативних наслідків для платника податків практично немає — хіба що попсують
нерви погрозами.

Якщо до платника податків усе-таки прийшли обгрунтовано і донарахували по саме не хочу, то рішення можна оскаржити в суді або податкових органах. Як показує офіційна статистика ДПАУ, в середньому в 20% випадків податкові органи самі скасовують донараховані суми. Ще в 20% випадків донарахування скасовує суд. Хоча, виходячи з нашого досвіду, в судах такий відсоток усе ж таки вищий.

Поки суми, донараховані податковими органами, оскаржують, їх вважають непогодженими. Це означає, що платник податків не має сплачувати їх до бюджету. Це також означає, що проти посадових осіб платника податків не можуть порушити кримінальні справи. На практиці, буває, порушують, але це незаконно, і таку справу можна закрити в суді.

А тепер коротенько про те, як ці норми відрегульовано в проекті Податкового кодексу, ухваленому 17 червня ц.р. у першому читанні.

Проект не передбачає механізму погодження податкових зобов’язань. Пункти 21.15 і 21.19 ст. 21 розділу II передбачають, що оскарження податкового повідомлення в адміністративному або судовому порядку не звільняє такого платника податків від обов’язку сплатити суми, визначені податковим органом.

У проекті документа закладено значне розширення прав податкових органів при проведенні перевірок і повноважень з обмеження діяльності платника податків.

Наприклад, стаття 40 розділу ІІІ передбачає можливість проведення таких різновидів перевірок: 1) документальна виїзна планова; 2) документальна виїзна позапланова; 3) документальна невиїзна; 4) камеральна невиїзна; 5) контрольна виїзна планова; 6) контрольна виїзна позапланова. Порівняно з чинним законодавством різновидів перевірок стало вдвічі більше.

Збільшилася і загальна тривалість перевірок. Планова — 45 днів, позапланова і контрольна — по 15 (терміни вказано з урахуванням можливості подовження). При цьому кількість позапланових і контрольних перевірок не обмежується. Проект кодексу вводить таке поняття, як опитування фізичних осіб із можливістю виклику їх до податкових органів (ст. 47). Податкові органи також отримали право виїмки оригіналів документів і одержання копій документів.

Підстав для проведення позапланової перевірки стало значно більше — 15 проти 9 на сьогодні. До цього ще додається дев’ять підстав для проведення контрольної перевірки. Серед підстав значиться, зокрема, одержання податковим органом запиту від підрозділу, що проводить оперативно-розшукові заходи.

Важливим нововведенням є й те, що платник податків позбавлений можливості не допустити перевіряльників, якщо в них немає підстав для перевірки. Проект передбачає можливість недопуску лише в тому разі, якщо немає направлення на перевірку. А якщо є, то не має значення, що там написано, — повинен пустити. Коли ж платник податків не допускає посадових осіб податкової на перевірку, то протягом двох діб через суд податковий орган може зупинити будь-які операції на банківських рахунках такого платника. Описана ситуація практично відкидає податкове законодавство України у середину 90-х років і навіть робить його жорсткішим.

Можливо, наведені вище зміни видаються сухою констатацією. Та погляньмо, що це означає на практиці.

Податковий міліціонер, практично не напружуючись, заводить оперативно-розшукову справу. Підставу для цього він завжди знайде. Наприклад, прочитав в Інтернеті, що податкові органи не виконали плану надходжень до бюджету. Почухавши потилицю, доблесний міліціонер порушує оперативно-розшукову справу та направляє запит у податковий орган про перевірку одного з платників (а може, відразу 10 чи 20). Тепер податкова інспекція має всі підстави прийти на перевірку.

У рамках такої перевірки інспектор, швидше за все, попросить надати йому всі документи. На запитання, що означає «всі документи», може бути відповідь, що всі — це означає всі. Інспектор напевно не повірить, що йому дали «всі документи», і з дозволу начальника застосує непрямі методи, а ще зменшить витрати, не підтверджені «всіма документами». І от має платник на руках акт перевірки на мільйонів із десять гривень.

Бухгалтер і директор такого платника податків напевно обуряться, але зробити нічого не зможуть. Не зможуть, бо в такому разі податкова інспекція податкове повідомлення не направляє (тобто оскаржувати нічого).

Акт перевірки буде передано доблесному податковому міліціонеру, котрий, звісно ж, порушить кримінальну справу. Така справа, скоріш за все, триватиме довго (якщо порушать за фактом, а саме це вони і зроблять), і з головного бухгалтера і директора повільно вип’ють усі соки, щоб домогтися свого. Для закриття такої кримінальної справи в суді, у зв’язку з незаконним порушенням, підстав практично немає, оскільки інститут погодження податкових зобов’язань припинить своє існування.

Наскільки наведений сценарій реальний? Принаймні автори проекту Податкового кодексу в це дуже вірять. Про це свідчить підпункт 28 пункту 22 розділу ХІХ проекту Податкового кодексу, який передбачає звільнення від кримінальної відповідальності, якщо до притягнення до кримінальної відповідальності (тобто до моменту пред’явлення обвинувачення) суму донарахованого податкового зобов’язання буде погашено, незалежно від розміру податкового зобов’язання. Таким чином, усе гарно, складати обвинувальний висновок навіть не доведеться — можна просто викликати на допит шість разів на тиждень протягом року, і липові суми самі надійдуть до бюджету, а бухгалтер з інсультом потрапить до лікарні (це, до речі, ситуація з реального життя).

Якщо не чіпати податкової міліції, то від цього легше не стає. Після, приміром, звичайної планової перевірки такі ж липові суми, донараховані інспектором, підлягають сплаті до бюджету протягом десяти днів після одержання податкового повідомлення. Вище вже згадувалася статистика скасування податкових донарахувань податковими органами і судами. З огляду на таку статистику як мінімум у 20% випадків існує можливість, що донарахування буде скасовано самим податковим органом. Проте тільки адміністративне оскарження, відповідно до проекту Податкового кодексу, може зайняти до 120 днів (з урахуванням подовження термінів розгляду скарги).

В адміністративних судах справи розглядаються в середньому до трьох із половиною років (і в цьому заслуга саме держави, а не платників податків). Таким чином, заплативши необгрунтовано нарахований податок, компанія зможе повернути сплачену суму не раніше як через чотири роки. При цьому ані пені, ані іншої компенсації знецінювання коштів, ані відшкодування витрат на юристів вона не одержить.

І тут головне питання — а які наслідки для інспектора та його начальника можуть виникнути в зв’язку з донарахуванням липових сум? Максимум з інспектора знімуть премію. У найгіршому разі — когось понизять у посаді. Якщо платник захоче стягнути з податкових органів збитки, заподіяні незаконним донарахуванням, то, можливо, суд і присудить такі суми, а от реально одержати їх із бюджету навряд чи вийде (бо в бюджеті не закладаються відповідні статті видатків). Можливість банкрутства платника податків виглядає реальніше, ніж відшкодування заподіяних збитків із бюджету. От вам і баланс інтересів.

Однак що вражає в ситуації з проектом Податкового кодексу, то це швидкість, з якою його намагаються ухвалити, і та локшина, що супроводжує всі офіційні заяви щодо проекту. Представники уряду постійно заявляють, що Податковий кодекс — це благо, це зниження податкового навантаження і спрощення адміністрування. Однак це і є локшина. В окремих випадках проект справді містить низку позитивних змін, але це ніщо порівняно з тим негативом, що в ньому закладено.

Наприклад, стверджується, що ставку податку на прибуток буде знижено до 20%. Але при цьому замовчується, що ще 5% платитимуться до місцевого бюджету (пункт 20.1 статті 20 розділу ІІІ проекту). Але головне — у проекті (п. 3.1.1. ст. 3 розділу III, ст. 7 та ін.) практично встановлюється закритий перелік витрат, які можна буде віднести на валові витрати. Крім того, планується запровадити, по суті, принцип нормування, коли з витрат виключатимуться суми втрат, крім норм природного збитку. Приміром, суми роялті, що сплачуються нерезидентам, узагалі заборонено включати до складу валових витрат. Таким чином, скасовується діюче нині положення, відповідно до якого на валові витрати можна відносити будь-які витрати, пов’язані з веденням господарської діяльності платника податків.

Проект кодексу не передбачає податкової консолідації в межах підприємства з філіями, тобто збитки окремих філій не можна буде «згорнути» з прибутком загалом по підприємству. На практиці все це означає, що валових витрат стане менше, а оподатковуваний прибуток — більшим, тобто податкове навантаження значно зростає.

Деклароване зближення податкового обліку по податку на прибуток з фінансовим обліком є дуже віддаленим, оскільки проект не бере за базу дані фінансового обліку, а прагне самостійно встановлювати основні правила. Тож розбіжностей між фінансовим і податковим обліками набереться чимало, до того ж їх треба буде окремо обчислювати і відображати в декларації. Тобто адміністрування податку ускладнюється.

Нововведення, що стосуються податку на додану вартість, також призводять не до зниження податкового навантаження, а до збільшення. Так, попри те, що анонсується зниження ставки ПДВ протягом п’яти років до 17% (чомусь не віриться і в це, адже хто заважає весь час переносити дату зниження податку?), механізм податкового відшкодування і момент виникнення права на податковий кредит фактично значно збільшують податковий тягар для платника податків. Податковий кредит буде визнаватися в момент виникнення податкових зобов’язань. Це означає: якщо платник податку будує завод або створює основні фонди, то податкового кредиту, накопиченого в зв’язку з будівництвом, такий платник не побачить до моменту продажу такого заводу або основних фондів. Механізм відшкодування ПДВ із бюджету такий, що сума сплаченого ПДВ теоретично може бути отримана з бюджету через 15 місяців (з урахуванням часу податкової перевірки, яка може тривати до 60 днів).

Повним цинізмом виглядає «реформування» єдиного податку. Наприклад, діяльність у сфері права, бухгалтерського обліку й аудиту, інжинірингу, консультування з питань комерційної діяльності та управління не може здійснюватися із застосуванням єдиного податку. Крім того, самозайняті особи мають щороку реєструватися в податкових органах, які можуть відмовити в такій реєстрації за наявності, наприклад, податкового боргу
(ст. 30 розділу ІІ проекту). А без такої реєстрації займатися своєю діяльністю ця особа не зможе.

До чого все сказане вище може призвести? По-перше, намітиться перехід платників з іноземним капіталом від виробництва товарів в Україні до імпорту товарів в Україну або до давальницької схеми переробки. У разі імпорту чи давальницької переробки залишається мінімальна торгова націнка, з якої й платяться податки. Тобто державний бюджет втрачає. При цьому низка великих компаній з іноземним капіталом уже серйозно розглядають таку можливість (нам як консультантам уже ставили відповідні запитання).

По-друге, зросте кількість випадків неофіційного закриття питань із податковими органами. Це буде дешевше, ніж сплачувати липову суму до бюджету і потім чотири роки позиватися, і ще й від кримінальної справи відбиватися. Тобто державний бюджет знову втрачає.

По-третє, ті єдиноподатники, яким невдовзі відмовлять у праві перебувати на спрощеній системі, підуть у тінь. Тобто бюджет і в цьому разі зазнає збитків.

Невже «проштовхувачі» проекту Податкового кодексу цього не розуміють? Навряд чи, не варто їх недооцінювати. Отже, проект переслідує зовсім іншу, ніж наповнення державного бюджету, мету. Ця мета проглядає досить ясно. Це — наповнення бюджету, тільки не державного, а особистого (мабуть, начальникам податкових органів буде доведено план зі збирання «хабарів» і занесення їх нагору). Це — можливість мати механізм перерозподілу власності (ми ще неодноразово почуємо про справи, подібні до справи Ходорковського в Росії). Це — механізм, з допомогою якого можна закрити рота будь-кому неугодному, а також убити зароджуваний середній клас.

І всю цю «махину» буде зосереджено практично в одних руках, які вже розставили своїх людей на ключових позиціях у податкових органах і Мінфіні. Це і є «російський шлях» розвитку з єдиним олігархом і рейдером — державним чиновником, що контролює податкові органи.

А ще зовсім забули про один нюанс. Для бюджету все-таки є один плюс. Із моменту набуття Податковим кодексом чинності всі непогоджені на цю дату податкові зобов’язання (у зв’язку з оскарженням їх платниками податків) стануть погодженими (оскільки інститут погодження зобов’язань скасовується). За найскромнішими підрахунками (з використанням даних ДПАУ), сума таких одномоментно погоджених зобов’язань становитиме як мінімум 25 млрд. грн. Начебто й непогано для держави, але як бути з кризою і з тими, хто цю державу утримує? Адже після такої одномоментної сплати багатьох можна недорахуватися.

Насамкінець хотілося б звернутися до тих 247 народних депутатів, які проголосували за проект Податкового кодексу в першому читанні. Ви впевнені, що завтра цей кодекс не буде використано проти вашого бізнесу чи бізнесу тих, чиї інтереси ви представляєте? Які у вас є гарантії, що цього не станеться? Ви впевнені, що вічно будете в більшості? До другого читання вивчіть хоча б розділи ІІ і ХІХ проекту Податкового кодексу і зніміть «локшину», яку вам повісили на вуха...