Іменем того, що… таким чином

У вас розпочалася податкова перевірка? Можна побитися об заклад, що вона закінчиться донарахуванням податкових зобов’язань. Звідки така впевненість? Ні, не тому, що у вас поганий бухгалтер, не тому, що податковий кодекс змінюють двічі на день, і вже немає тих, хто знає його поточну редакцію. І не тому, що ви ухиляєтеся від сплати податків. Усе набагато простіше. Їм просто байдуже.

У них є план і жодної відповідальності. Тому, хоч би що перевіряльник написав на користь бюджету, йому нічого за це не буде. У 2011 році адміністративні суди розглянули 120 036 позовів на податкову, і тільки 19 756 разів платники скористалися процедурою адміністративного оскарження у вищу податкову. Співвідношення становить 16,5 відсотка. Ці цифри свідчать про те, що байдуже не тільки перевіряльникам, а й усій податковій службі як системі. Платники не вірять у можливість об’єктивного розгляду скарги, тому просто не витрачають час і кошти на адміністративне оскарження. З тих нечисленних скарг, які потрапляють до податкової, тільки у 21% випадків рішення податкової скасовуються.

Однак треба пам’ятати, що навіть часткове задоволення скарги на одну гривню приводить до скасування податкового повідомлення-рішення. Проте з’являється нове рішення, практично з таким самим донарахуванням, зменшеним, наприклад, усього на одну гривню. Тому навіть цей 21% викликає запитання.

Процедуру адміністративного оскарження було придумано для того, аби податкова чи митниця власними силами об’єктивно переглянули рішення, винесене ними ж, тим самим залишивши для суду справді спірні моменти. Наприклад, у Німеччині процедура адміністративного оскарження є обов’язковою до звернення до суду. При цьому в Німеччині показник скасування податковою своїх же рішень становить 71%. Таким чином, навантаження на суд зменшується втричі.

Процедуру в українському податковому кодексі виписано чудово: орган, що прийняв рішення, має доводити свою правоту, орган, який розглядає скаргу, повинен прийняти мотивоване рішення. Що ж за фактом ми маємо? Стандартна фраза з рішення податкової: «Докази, наведені в скарзі, …не можуть бути основою для скасування рішення ДПІ». Це мотивоване рішення? Це податкова доводить свою правоту? Ні, це свідчення того, наскільки їм байдуже. Хоч яким ідеальним
було б законодавство, воно не працює, коли тим, хто його застосовує, усе - байдуже. Яку відповідальність несуть посадові особи податкової у разі скасування судом рішень податкової? Запитання риторичне.

Адміністративні суди задихаються від кількості справ, звалених на них податковими органами.

Найбільш показовими в цьому аспекті є апеляційні адміністративні суди. Так, за даними ВАСУ, у 2011 році в середньому один суддя апеляційного суду розглядав на місяць 417 справ. Максимальний показник припадає на Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, у якому суддя у 2011 році в середньому розглядав 764 справи на місяць. Для прояснення того, що ж означають ці цифри, наведімо такий приклад. Робочий місяць судді становить 160 годин. Дні судових засідань і внутрішні наради забирають приблизно половину часу служителя Феміди. Таким чином, на вивчення матеріалів справи та підготовку рішення суду залишається 80 годин на місяць. При навантаженні 417 справ на місяць суддя може витратити 12 хвилин на справу. При навантаженні
764 справи на місяць - шість хвилин. За цей час він має ознайомитися з матеріалами, які у податкових справах можуть містити від одного до ста та більше томів. Для того, щоб прогорнути один том справи, судді необхідно витратити 12 хвилин (240 стор. х на 3 сек.). Залишається загадкою, коли він переглядає інші томи й пише рішення суду.

Про що свідчить ця статистика? Про те, що в більшості випадків у податкових спорах суддя не має можливості навіть ознайомитися з матеріалами справи. Інакше кажучи, платник податків при зверненні до суду повинен розуміти, що судова система не здатна забезпечити всебічний і об’єктивний розгляд справи та що як мінімум на рівні апеляції матеріали справи навіть не будуть відкриті.

Судова система стала штампувати рішення суду без якого-небудь натяку на їхню мотивацію.

У підсумку за кількістю справ у Європейському суді з прав людини Україна посіла у 2010 році третє місце (10 тис. справ), у 2011 році п’яте (10 309 справ). При цьому в 99% випадків Європейським судом було встановлено бодай одне порушення з боку України. Серед країн першої п’ятірки за кількістю справ у Європейському суді Україна є лідером за кількістю справ (33%), у яких було встановлене порушення права на справедливий суд.

Які наслідки для судді у зв’язку з ухваленням невмотивованого рішення? Жодних! От якщо суддя порушить строки розгляду справи, він може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності. У 2011 році до дисциплінарної відповідальності було притягнуто 115 суддів, більшість - за порушення строків розгляду справ. З огляду на загальне навантаження на суд, практично кожного суддю в будь-який момент можна притягти до відповідальності за порушення строків розгляду справи. Це навіть крутіше, ніж свята інквізиція. Вища рада юстиції, маючи таку можливість, має практично необмежену владу над суддями. І це називається незалежністю суду. Тому судді простіше ухвалити невмотивоване рішення (особливо, якщо воно на користь бюджету), ніж порушити строк розгляду справи.

Чи можливе виправдання невмотивованому рішенню суду? Щоб зрозуміти важливість мотивації рішення суду, досить порівняти правосуддя з послугою. Що може бути в такому разі критерієм (показником) якості судової послуги? Безперечно, це результат. Результатом виступає справедливе і мотивоване рішення суду. Чи можна виправдати неякісну послугу? Наприклад, тому що багато роботи або маленька зарплата. Чи готовий суддя або член Вищої ради юстиції керувати автомобілем після неякісного ремонту, бо в автослюсаря багато замовлень?

Чому ж у такому разі невмотивоване рішення суду стало нормою?

Що ж таке мотивоване рішення суду? Немає іншого більш авторитетного джерела, в якому можна знайти відповідь на це запитання, ніж рішення Європейського суду з прав людини. Звернімося до практики Європейського суду. Відразу зазначимо, що чітке визначення мотивованого рішення - завдання не з простих. Тому правильніше дати розуміння мотивованого рішення суду шляхом описування ознак невмотивованого та мотивованого рішення суду. З огляду на практику Європейського суду, не є мотивованим рішення суду, якщо: містить просту вказівку на норму закону; незрозуміло, чому суд дійшов саме таких висновків; з аргументації рішення незрозуміло, чи підтримав суд вищої інстанції докази нижчої інстанції; доречні і важливі аргументи сторони проігноровані.

Мотивованим є рішення суду, якщо: підстави, на яких базується рішення, зазначені належним чином; доводи та мотиви, на яких базується рішення, зазначені з достатньою ясністю; висловлено позицію суду відносно всіх доречних і важливих аргументів сторони.

Практика Європейського суду вже сформувала підхід до того, що очікує позивач від судової «послуги». Позивач очікує: зрозумілого і доступного рішення; рішення, яке має демонструвати, що сторони були вислухані і почуті; можливості оскаржити таке рішення та дістати право на його перегляд вищою інстанцією.

Якщо виходити з зазначених критеріїв до мотивованого рішення, то в більшості випадків сьогоднішня судова система генерує рішення, які не є мотивованими. На цій підставі вони можуть бути скасовані Європейським судом із прав людини у зв’язку з порушенням права на справедливий суд.

Більшість рішень українських судів у спорах, де стороною виступає орган влади, містить таку структуру:

1. Згідно зі статтею Закону...

2. Згідно з пунктом Постанови...

3. Таким чином...

Така структура не містить логічного ланцюжка й реального обґрунтування, що дозволяє встановити, яким саме чином суд дійшов кінцевого висновку, що зазвичай зводиться до фраз-«пустушок»:

- відповідач (орган державної влади) діяв на підставі, у межах повноважень і способом, які передбачені чинним законодавством;

- відповідач діяв обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (здійснення дії);

- викладені в апеляційній скарзі позивачем докази не заперечують висновків суду першої інстанції;

- керуючись внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог.

Здивування - звичайна реакція на зміст судового рішення.

Те, що рішення суду має бути мотивоване, розуміють і в Україні. Так, усі процесуальні кодекси містять положення про те, що рішення має бути мотивоване. Наприклад, ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства передбачає, що постанова суду складається, серед іншого, з мотивувальної частини із зазначенням: установлених судом обставин з посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів; мотивів, з яких суд виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався.

Подеколи на необхідність мотивування рішення суду звертає увагу й Верховний суд України. Так, ще в далекому 2006 році на засіданні президії Вищого адміністративного суду України розглядалося питання щодо забезпечення правильності судових рішень ВАСУ у зв’язку з тим, що Судова палата з розгляду адміністративних справ ВСУ скасувала рішення Вищого адміністративного суду України саме через його невмотивованість. Як зазначив доповідач із цього питання, заступник голови ВАСУ Олександр Панченко, неприпустимо, щоб у судовому рішенні мотивація укладалася в одне речення на кшталт «докази касаційної скарги не заперечують рішення судів першої та апеляційної інстанцій».

Однак між розумінням і реальним забезпеченням того, щоб справді всі рішення судів були мотивовані, є велика різниця. Вищенаведена статистика однозначно свідчить про те, що судова система України в принципі не може надавати якісних послуг, тобто забезпечити винесення мотивованих судових рішень. Який же вихід? Розширити штат суддів і збільшити фінансування судів? Та чи допоможе це? Звернімося до статистики. Згідно зі звітом Європейської комісії з ефективності правосуддя (European Commission for the Efficiency of Justice), в Україні у 2008 році на 100000 людей припадало 15,1 судді. Для порівняння: у Норвегії - 11,3; у Данії - 6,9; у Швеції - 11,3; в Італії - 10,2; у Швейцарії - 14,1; і тільки в Росії - 24,2. Фінансування судової системи в 2008 році в Україні становило 0,17% від видаткової частини бюджету. Для порівняння: у Норвегії - 0,05; у Данії - 0,1; у Швеції - 0,14; в Італії - 0,18; Швейцарії - 0,22; у Росії - 0,24. Зазначені дані свідчать про те, що немає потреби збільшувати штат суддів і видаткову частину бюджету - вони вже відповідають світовій практиці.

Безперечно, що в абсолютних цифрах 0,17% від видаткової частини бюджету України та 0,14% від видаткової частини бюджету, наприклад, Швеції, - то абсолютно різні цифри. Наочно це співвідношення демонструють дані про кількість коштів, що виділяються з бюджету на судову систему в перерахуванні на одного громадянина. Так, у 2008 році згідно з даними Європейської комісії, в Україні фінансування судів становило 3,1 євро на одного громадянина при середньорічній зарплаті 1971 євро. Для порівняння: у Норвегії - 34 і 42331 відповідно; у Данії - 41,8 і 47769; у Швеції - 43,5 і 29999; в Італії - 50,5 і 22746; у Швейцарії - 104 і 42331; у Росії - 16,9 євро при середньорічній зарплаті 5004 євро. Про що свідчить ця статистика? Що тільки за рахунок зростання ВВП можна збільшити фінансування судів. Чи може зрости ВВП у країні, де бізнес позбавлений права на справедливий суд? Сьогоднішній стан бюджету - красномовна відповідь на це запитання.

Заради справедливості слід зазначити, що за станом на 2008 рік співвідношення надходжень у бюджет у вигляді судового збору (державного мита) становило всього 1% від суми фінансування судів із бюджету. Порівняно з 2008 роком судовий збір помітно зріс і вже становить явно не 1%, але судам від цього легше не стало. Отже, це теж не вихід.

Тож який все-таки вихід? Відповідь на поверхні. Перше. Зменшити кількість справ, що надходять до суду. Для цього органи державної влади мають боятися програвати справи в суді, а отже, необхідно ввести відповідальність посадових осіб органів влади у разі скасування їх рішення судом. Коли їм перестане бути байдуже, вони не завалюватимуть суд справами як сміттям.

Друге. Установлення на законодавчому рівні кількості годин, які суддя має витратити на одну справу. Неможливо написати мотивоване рішення, витративши 12 хвилин на вивчення справи та написання рішення. За такої кількості часу на судову справу правосуддя перетворюється на профанацію.

Третє. Установлення на законодавчому рівні чітких критеріїв мотивованого і невмотивованого рішення, а також наслідків у вигляді обов’язкового скасування невмотивованого рішення.

Четверте. Установлення для судді наслідків у разі систематичного ухвалення невмотивованих рішень. Наприклад, автоматичне відсторонення від посади до проходження атестації у разі скасування рішень вищою інстанцією у зв’язку з їхньою невмотивованістю.

П’яте. Установлення принципу розгляду судом справи виключно на підставі матеріалів, які були використані державним органом при винесенні рішення.

Застосовуваний сьогодні судами принцип офіційного з’ясування обставин справи перетворив суд на орган, який здійснює невластиві йому функції, наприклад, податкову перевірку.

Шосте. Установлення на законодавчому рівні вимог до структури позову та заперечень на позов, що дозволить судді швидше і простіше розуміти суть спору та аргументи сторін.

Сьоме. Введення зовнішньої оцінки діяльності суду, висновки якої матимуть наслідки для посадових осіб суду.

Чому ж все-таки так важливо, аби рішення органів влади було мотивованим? Тому що сказати, що біле насправді чорне без аргументів легко. Але от сказати те саме обґрунтовано, з використанням аргументів і логічних ланцюжків, набагато складніше, а іноді й неможливо.