Багаті теж платять

Стівен Рокфеллер, Джордж Сорос і ще понад чотири сотні американських мільйонерів і мільярдерів просять не знижувати для них податків. Кілька днів тому вони підписали відповідного листа і відправили його до Конгресу. Дивлячись на процеси у себе вдома, пересічний українець може тільки почухати потилицю і здивуватися філантропічним настроям заокеанських товстосумів. Складно уявити, що хтось може відмовлятися від можливості залишати більше грошей у власній кишені. Однак лише наївна людина повірить в існування чистого альтруїзму.

Насправді стара гвардія так званих селфмейд-мільярдерів, які самостійно заробили власні статки, майже завжди активно ділилася з менш успішними співвітчизниками. Не дарма у кожного другого американського мільярдера старше 50 років є як мінімум кілька благодійних фондів або хоча б проектів, на які він витрачає мільйони і мільярди доларів.

Найяскравіший приклад - подружжя Білла і Меліси Гейтс На сьогодні вони пожертвували вже більш як 31 млрд дол. на благодійні ініціативи. Серед найбільш значущих - програми, спрямовані на підтримку і поліпшення системи охорони здоров'я та подолання голоду в бідних країнах. А Воррен Баффетт у 2010 р. витратив на благодійність 37 млрд дол. Більш того, цього року 14 мільярдерів підписали так званий Giving Pledge. За своєю суттю це меморандум про наміри віддати щонайменше половину власного багатства на філантропічні заходи.

Однак, незважаючи на подібні кейси, за статистикою Світового банку, в 2015 р. багато західних економік мали коефіцієнт Джині, який відображає ступінь нерівності в суспільстві, на рівні 35 пунктів. І це є індикатором значного розшарування серед різних верств населення. Для порівняння, в Україні значення коефіцієнта Джині дорівнювало 25. Але чи означає це, що у нас усе добре, і українські олігархи не повинні вдаватися до аналогічних кроків, аби хоч якось сприяти ліквідації бідності?

Відповідь приховано в методиці підрахунку більшості показників. Державна служба статистики України послуговується формулами, які давно не застосовуються в західних економіках. Чого тільки варта практика використовувати середню заробітну плату замість медіанної. Наприклад, у США середній дохід домогосподарства становить близько 75 тис. дол. на рік. Він розраховується як середнє арифметичне, тобто загальна сума доходів ділиться на кількість домогосподарств. А медіанний дохід становить близько 45 тис. і є середнім показником упорядкованих за зростанням доходів усіх домогосподарств. Різниця між ними якраз наочно передає ступінь розшарування в суспільстві. Однак в Україні медіана взагалі не розраховується - вона занадто невигідна в офіційних звітах і здатна перемістити за межу бідності левову частку українців.

Тож про реальні масштаби нерівності можна лише здогадуватися. З іншого боку, майже всі українці мають заощадження "на чорний день". Для пересічної людини це може бути 100–500 дол. у комоді. Середній клас тримає від кількох десятків до кількох сотень тисяч доларів на рахунках у банках і поступово починає виводити їх за кордон після нещодавньої валютної лібералізації. А дійсно багаті люди вже давно зберігають десятки і сотні мільйонів доларів у офшорах.

І якщо першій групі ділитися просто нічим, то середній і вищий класи можуть непогано профінансувати економіку, просто вирішивши сплатити податки на частину капіталів. Але проблема в тому, що ці люди, як ніхто інший, добре знають про ефективність системи перерозподілу багатства в Україні з допомогою бюджету.

Якщо США, Швеція, Бельгія та інші держави використовують скарбницю, аби за рахунок багатих забезпечити бідних, то у нас часто відбувається навпаки. І навіть коли десять-двадцять олігархів щиро вирішать платити підвищені податки, цілком імовірно, що ці гроші так і не дійдуть до кінцевих адресатів. Замість цього вони потраплять у той же банк офшорної юрисдикції, з якого надійшли. Тільки на інший рахунок.

Як у дилемі про двох ув'язнених, багаті люди не довіряють одне одному. Майже всі вони пройшли через епоху первісного нагромадження капіталу і бачили, на що готові люди заради навіть кількох тисяч доларів. Вони розучилися довіряти, тому що в середовищі їхнього збагачення довіри бути не могло. І це є одним із серйозних поведінкових факторів того, чому сьогодні багато українських бізнесменів є активними користувачами офшорних схем.

І рідкісні винятки якраз підтверджують правило. Тому що тих підприємців, які дійсно заробили свої гроші в прозорому бізнесі, можна зустріти на всіляких благодійних ініціативах, організованих ними ж самими. Facebook-сторінки таких людей майорять повідомленнями про участь у марафонах/зустрічах на підтримку хворих дітей, людей похилого віку або інвалідів.

Швидше за все, наступне покоління бізнесменів, яке буде складатися з дітей сьогоднішніх товстосумів з гарною західною освітою і справжніх "селфмейдів", радикально змінить ситуацію. І через 10–15 років слово "олігарх" при описі більшості багатих людей замінить куди більш цивілізована характеристика "філантроп". Але для цього треба змінюватися не лише багатіям, а й системі перерозподілу держфінансів.

Нині у Конгресі США обговорюється реформа податкової системи, ініційована Республіканською партією. Якщо буде прийнято всі біллі, державний борг США, який і зараз є рекордним, зросте ще на 1,5 трлн дол. Податкові послаблення для найбагатших американців коштували б бюджету ще 1,5 трлн. Ми не ідеалізуємо американських бізнесменів, просто в гонитві за грошима вони не забувають адекватно оцінювати ризики та наслідки.

Не секрет, що компанії з США, включаючи гігантів з перших рядків рейтингу Fortune-500, активно користуються послугами офшорних юрисдикцій для зменшення рівня оподаткування своїх прибутків. І, звичайно, було б неправильно забути про Enron з їх геніальним підходом до відображення втрат. Який у результаті призвів до того, що компанія з нібито надійним рейтингом пішла на дно. І це лише мала дещиця відомих зловживань. Утім, американські товстосуми розуміють: що багатша твоя країна, то багатший ти особисто, і що за ефективної моделі перерозподілу держфінансів будь-який вкладений у державу цент тобі не лише повернеться, а ще й дасть змогу заробити.

Серед підписантів звернення до Конгресу дуже багато фахівців прикладних сфер: лікарів, юристів, найманих менеджерів. Здавалося б, вони дійсно важко працюють, отримуючи погодинну оплату. Хто-хто, а ці люди не мають ділитися чесно заробленими грошима. Але американська система охорони здоров'я по праву вважається однією з найдорожчих у світі. Лікарі в США заробляють дуже пристойні гроші, і значна частина вартості медичних послуг компенсується їм у рамках бюджетних програм. Лікар, який заплатив високий податок на прибуток, уже завтра поверне собі частину цих грошей у вигляді заробітної плати, а заодно збереже систему, яка дає йому можливість отримувати хороші прибутки. Якщо лікарі оберуть багатство для себе і бідність для решти, кількість їхніх заможних клієнтів зменшиться, система охорони здоров'я похитнеться, і доходи медиків у перспективі будуть знижуватися.

Юристи, яких також чимало серед підписантів, отримують шалені гонорари за роботу і мають у пулах величезних корпоративних клієнтів. Їм також вигідно працювати у заможній країні, з клієнтами, які активно розвиваються, бо живе бізнес-середовище - це патентні спори, угоди про співробітництво, злиття і поглинання, виходи на нові ринки тощо. У заможній країні юристи гарантовано забезпечені високооплачуваною роботою. Насправді вони, як і решта товстосумів, хай і опосередковано, але зацікавлені у тому, щоб держава витрачала багато, статки людей збільшувалися, а разом з ними зростали попит і виробництво.

Проблема зростаючої нерівності між багатими і бідними американцями загострюється, як і в багатьох інших заможних країнах. Нерівність продовжує поглиблюватися, тягнучи за собою цілий пласт як суто економічних, так і соціальних проблем. Високі податки для багатих - це лише один з механізмів стримування зростання нерівності, але напрочуд дієвий. І розумний бізнесмен, бажаючи поліпшити життя простих людей, не забуває про всі ті бонуси, які отримає він і його фірма у майбутньому. Адже головний мотив "людини економічної" - особиста вигода - з часів Адама Сміта не змінився.