ЖИРНА СКИБКА

Торік на ринку мастильних матеріалів домінували дві основні тенденції — незначне зростання споживання продукції та збільшення частки українських виробників. Причому зростання продажів українських мастил мало місце за вкрай несприятливого для наших нафтомастилозаводів законодавчого поля.

Ринок рідких і твердих мастил є привабливим із декількох причин: достатньої еластичності попиту, відносно високої оборотності коштів і пристойної ємності, що оцінюється різними джерелами від 320 до 400 млн. доларів.

Однак за всієї привабливості продажів експертам важко відповісти на запитання: чому усупереч зростанню промислового виробництва та пожвавленню роботи транспорту, промисловості, сільського господарства, зростання споживання всього спектра продукції від мастильних матеріалів до солярки й бензину зростає невисокими темпами? Наприклад, торік, за даними Держкомстату, споживання рідких і твердих мастил, порівняно з попереднім роком, зросло лише на 11,7% і склало 420 тис. тонн. Хоча, за прогнозами спеціалістів Інституту біоорганічної хімії та нафтохімії Національної академії наук України, проведеними ще три роки тому, мало скласти 500 тис. тонн. Очевидних пояснень може бути два: помилка статистики й економія ПММ. Українська статистика, природно, кульгає і не дає повного уявлення про споживання, бо не веде облік цілих груп споживачів, але в цілому тенденції характеризує вірно. Так минулого року, за невисокого зростання загального споживання, значно зросло споживання індустріальних мастил, що пояснюється деяким підйомом у промисловості.

На користь економії говорить той факт, що найбільше падіння споживання мастильних матеріалів, майже на 20%, відбулося в сільському господарстві. Цей сюжет повторює картину з торішнім споживанням дизельного палива, коли фермери і КСП використали майже на 30% пального менше, ніж планували. Як вважають спеціалісти Мінекономіки, це насамперед пов’язано з державною політикою на селі і переходом від «колективізації» до, нехай і умовної, приватизації землі, у зв’язку з чим менталітет селян «все навколо колгоспне», а отже не моє — став змінюватися. Після відключення першого умовного рефлексу «бери все, що погано лежить», домінантним став другий — ощадливість. Власне, це з таким же успіхом можна віднести і до інших категорій споживачів.

Споживачі

Не треба бути великим розумахою, щоб здогадатися — основним галузевим «пожирачем мастила» є промисловість, частка якої в загальному споживанні зросла з 46% 1998 року до 52% торік. Тенденцію збільшення попиту на індустріальні олії та мастила, а також на фасовану продукцію відзначили на ЗАТ «Укртатнафта». Зростання споживання промисловими підприємствами, серед яких передусім виділяються металургійні заводи, простежується й нинішнього року.

Власне номенклатура олій та мастил, які застосовуються промисловими підприємствами, найширша і нараховує понад сотню лише основних найменувань. Водночас нинішній рік показав — зростає попит на складні технічні багатокомпонентні олії та мастила, які застосовуються при виробництві складних технічних агрегатів, що пов’язано з реанімацією виробників кінцевої продукції.

Українські аграрії знизили зацікавленість у використанні мастильної продукції з 36% 1999-го до 30% 2000-го. Незначно змінилося споживання іншими галузями, такими як транспорт, будівництво.

Що стосується регіонального споживання твердих і рідких мастил, то структура його не надто різниться від споживання інших видів нафтопродуктів, із тією лише критичною різницею, що на першому місці незмінно залишається Запорізька область із 22% національного споживання, значна частина якого припадає на індустріальні мастила.

Решта областей, які входять у першу десятку, залишаються незмінними, лише зрідка міняючись між собою місцями, це — Дніпропетровська, Донецька, Київська, Харківська, Полтавська, Одеська, Луганська, Вінницька й Сумська.

Більша частина споживання мастильної продукції припадає на вироблену в Україні. Причому серед наливної продукції цей показник доходить до 70%, серед дрібнофасованої дещо нижчий — до 40%. Як відзначили на «Лебединському нафтомастилозаводі», торік конкуренція на ринку загострилася і боротьба за споживача відбувається як між вище переліченими групами, так і всередині їх.

Вітчизняні мастила

В Україні виробництвом мастильної продукції займаються майже два десятки великих і не дуже підприємств. Однак напружена боротьба за ринок і проблеми із сировиною (базовими мастилами й присадками), структурували виробників, суттєво змінивши їхні частки на ринку. Наприклад, найбільший у минулому «Львівський дослідницький нафтомастилозавод» сьогодні практично займається постачанням продукції лише у Львівську область. Частина підприємств максимально знизила обсяг виробництва продукції — це компанії «Дизойл», «Ресурс Ойл», «Петра Лтд», «Маст» і навіть «Галол». Це відбулося через відомі минулорічні перебої з постачанням нафти в Україну і високу вартість базових російських мастил, відзначають на АзМОлі.

Задля справедливості варто сказати, що ця обставина не завадила розпочати роботу двом мастилозмішуючим виробництвам: «Хортиця» у Запорізькій і «Океан» у Дніпропетровській області. У свою чергу поява новачків не завадила «мастильним грандам» збільшити частку на ринку. Передусім це стосується «Укртатнафти» й АзМОлу, на частку яких припадає понад 80% всієї української продукції. Водночас «Укртатнафта» продовжує залишатися єдиним вітчизняним виробником базових мастил і ряду унікальних для України присадок.

Більш того, продукція вітчизняних виробників зуміла потіснити на внутрішньому ринку продукцію з республік Прибалтики, Польщі, Угорщини, Словаччини. Як визнають представники іноземних компаній, це відбулося з декількох причин.

Насамперед українські мастила почали впізнавати, вони стали брендовими. Це стосується торгової марки «Славол» (виробник «Укртатнафта», Кременчук), АзМОл (бердянський завод «Азовські мастила й олії»), «Аріан» (завод технічних мастил у Фастові Київської обл.), «Леол» («Лебединський нафтомастилозавод» Сумська обл.).

Українські виробники налагодили випуск оригінальної упаковки й більше приділили уваги дрібнофасованій продукції. Надаючи увагу змісту (торік з’явилися нові марки продукції для сучасного автомобільного транспорту у «Славолу» й «Аріани»), але й зовнішній подачі продукції. Ряд заводів провів агресивну за українськими масштабами рекламну кампанію і розширив регіональні мережі збуту, що рік тому активно застосовували лише «іноземці». Таким чином, наприклад, при зниженні загального випуску рідких і твердих мастил на 8,2% «Укртатнафта» торік збільшила продаж фасованої продукції в 3,4 разу.

Імпортні мастила

Закордонні бренди, представлені на ринку, формують три умовні групи: із дальнього зарубіжжя, виробництва СНД (Росія, Білорусь) і східноєвропейські (Lotus, Pemсo-Kuras, Mogul і Mol).

Перша група протягом останніх років тримає свою частку ринку практично незмінною і характеризується ця частка переважно моторними мастилами для нових і не дуже вживаних іномарок. Основними брендами залишаються визнані світові лідери Esso/Mobil, Shell, Cаstrol, British Petroleum (BP), Texacо, Chevron і кілька інших. Близько 70—75% продажів усередині групи, за оцінкою фахівців Інституту біоорганічної хімії та нафтохімії, тримають ці марки, решта припадає на ще близько 70 менш впізнаваних на ринку мастил, таких як Sunoco, Q8, Citgo, Mohawk, Vortex тощо. Цю групу, за словами представника компанії «ТНК-Техасо», характеризує застосування накатаних за кордоном схем реалізації — широкі рекламні кампанії, пакет додаткових послуг і побудова власних дистриб’юторських мереж.

Російсько-білоруська гама представлена в Україні лише двома сертифікованими мастилами виробництва «Лукойлу» і ТНК — і цим усе сказано. Фактично тільки лукойлівські й тюменські олії впізнавані, мають ознаки брендовості й реалізуються в дрібнофасованій тарі. «Решта продукції надходить на ринок «сірим» чином, тобто з повним або частковим ухилянням від сплати податків і у великій тарі — від бочок до цистерн, чим значно ускладнює роботу вітчизняним мастилозаводам», відзначають в «Укртатнафті» й АзМОлі. Якщо конкурувати з російськими фальсифікованими і напівконтрабандними мастилами складно, то зі східноєвропейськими конкуренція йде успішно. Причому ця група продукції витісняється як українськими виробниками, так і аналогами світових торгових марок.

Ціна, проблеми, тенденції

Ціну вітчизняної мастильної продукції формує ЗАТ «Укртатнафта», бо продукує і базові мастила, і готову продукцію. Причому східноєвропейська фасована продукція знаходиться практично в цій же ціновій ніші, із тією лише різницею, що вартість однолітрової каністри вища за найвищу українську в 1,1—1,3 разу. Ціна 1 літра, майже аналогічного українському мастилу великого виробника зі світовим ім’ям, обходиться в 1,5—2 рази дорожче. Виходячи з цього, стає очевидною конкурентне зіткнення української та східноєвропейської групи мастил і обмеженість попиту на мастила виробництва далекого зарубіжжя. Мабуть, саме тому весною ц.р. компанія BP вдалася до експансії ринку шляхом зниження ціни продукції на 5—7% за рахунок прибутку дистриб’юторів.

Як зазначило «ДТ», на п’яти українських мастилозаводах, торік, нарівні з дефіцитом сировини у виробників відзначалося затарювання ринку російсько-білоруською наливною продукцією. Суть навіть не в тому, що на ринку було предосить «сірих» поставок, які витісняються легальними, а в тому, що існує законодавчий нонсенс, який пояснити складно. На мастильну продукцію, аналоги якої виробляються в Україні, існують низькі ввізні мита, а на продукцію, аналогів якої поки що немає, високі. Тому навіть «білий імпорт» наливних змащувальних мастил рентабельніший, аніж виробництво їх на окремих мастилозаводах. До цього варто додати, що й базові мастила обкладаються ввізним митом, яке робить українську наливну продукцію неконкурентоспроможною на внутрішньому ринку. Як підрахували фахівці «Леолу», імпортні базові мастила лише на 10—20 доларів дешевше від імпортної готової продукції.