Збіг обставин чи кінець нафтової ери?

Що сталося на нафтовому ринку та як те, що відбувається, позначиться на економіці України.

Падіння котирувань "чорного золота" до мінімального за три роки рівня поділило галузевих експертів на два табори. Представники першого з них називають те, що відбувається, "змовою США та Саудівської Аравії проти Росії" й частиною санкцій "світового співтовариства", спрямованих на підтримку "демократичних змін в Україні". Апологети другого вважають нинішні події збігом, короткостроковою тенденцією, яка от-от зміниться зростанням до "справедливої ціни 120 дол. за барель". Доведеться розчарувати і тих, й інших (див. рис. 1). По-перше, низхідний тренд - схоже, всерйоз і надовго, а 60 і 30 дол. за барель - зовсім не фантазії. По-друге, почавши грати на зниження, Сполучені Штати вирішують завдання, зовсім не пов'язані з подіями в Україні, котра (як і Росія, до речі) не значиться серед американських пріоритетів.

Про дві національні програми
та одного кита фінансового благополуччя США

На відміну від нашої країни, яка запустила (в основному, на папері) ні багато ні мало 15 національних проектів, Сполучені Штати працюють над реалізацією двох - реформою охорони здоров'я, незгода Конгресу з якою ледь не призвела до бюджетної кризи торік, і зменшенням залежності від імпорту нафти та газу. Правда, якщо Україна вважає забезпечення енергетичної безпеки основною метою майбутніх перетворень, то США мають намір відродити реальний сектор національної економіки, забезпечивши мінімальні ціни на паливо та енергію всередині країни.

Таке завдання виглядає цілком логічним, якщо врахувати, що нині фінансово-економічне благополуччя Сполучених Штатів почиває навіть не на трьох, а на одному-єдиному киті - попиті держав (насамперед геополітичних противників США - Китаю, Росії, Японії, держав - членів Європейського Союзу та Організації країн - експортерів нафти) на паперові прямокутники з профілями американських президентів.

Якщо світова потреба в цьому продукті зменшиться, Сполучені Штати перетворяться на країну третього світу, яку роздиратиме гіперінфляція. Той факт, що Федеральна резервна система ще може викупити свій борг, є єдиною причиною, чому США залишаються життєспроможними.

Однак доступ до друкарського верстата розслаблює. Адже якщо, наприклад, будувати завод, багато років одержувати узгодження, платити податки, зарплату персоналу й після всіх страждань отримувати прибуток набагато менший, ніж при фінансових спекуляціях... Ви хочете сказати, воно того варте? Десятиліття подібних міркувань призвели до того, що більша частина реального сектора економіки США виявилася виведеною в Мексику, Китай, Малайзію. У результаті колись розвинені в промисловому сенсі міста (на кшталт автомобільного Детройта та нафтового Нового Орлеана) перетворилися на обгороджені парканами руїни. Всю глибину цієї проблеми один із авторів цих рядків відчув на власному досвіді, коли, будучи на Дуже Дикому Заході, не зміг знайти жодного промислового товару, виробленого в США. Усе - від сідел і ковбойських капелюхів до ласо та шийних хусток - виявилося виробленим у Китаї.

Сумнівно, що такий стан справ влаштовував американську адміністрацію чи був для неї новиною, як і розуміння того, що нинішні нафтові котирування - навіть після їхнього зниження до 85 дол. за барель - не відображають реального співвідношення попиту й пропозиції "чорного золота".

Чим торгують
на "нафтовому ринку"

З кінця 1980-х світовий ринок нафти є не стільки товарним, скільки фінансовим (ринком деривативів - похідних фінансових інструментів). На фактичні поставки сировини припадає менш як 1% загальної кількості укладених угод. Решта - це страхування від цінових ризиків (хеджування) і спекулятивні операції з "нафтою на папері" (ф'ючерсами й опціонами). Фінансові інструменти, на відміну від нафти, не потрібно перевозити, зберігати, переробляти. Недивно, що вони стали такими популярними серед тих, хто мав "зайві" гроші.

Виник стійкий взаємозв'язок між валютними, фондовими та сировинними ринками, зумовлений збільшенням їхніх обсягів у десятки разів (при кратному скороченні товарних сегментів), виходом на них непрофесійних фінансових спекулянтів з довгими грошима та, як наслідок, посиленням психологічного фактора у встановленні цін при ослабленні впливу виробників.

У результаті за надлишкової пропозиції та найменшого з 1998 р. рівня попиту масштабами та швидкістю припливу та відпливу спекулятивного капіталу визначалося від 40 до 60% ціни на нафту. До того ж правила електронних торгів дозволяли купувати контракти з кредитним плечем 1:20, а часом і більше. Інакше кажучи, при поточних цінах покупець ф'ючерсів платив лише 4 дол. за кожен "електронний" барель, заощаджуючи близько 80 дол. Це допомагало зберігати ціни на завищеному рівні, перекладаючи всі можливі втрати банків та інших фінансових установ на їхніх клієнтів.

Така ситуація, безумовно, влаштовувала інвесторів, які звикли до легких грошей (та й урядові структури), поки не виявилося, що зростання фінансових спекуляцій згубне для реального сектора будь-якої економіки. Недивно, що в травні 2012 р. американська адміністрація посилила адміністративну та кримінальну відповідальність за маніпуляції на паливному ринку. Так,
17 квітня 2012 р. президент США Барак Обама заявив: "Ми не можемо допустити ситуацію, коли спекулянти роблять мільйони, а платники податків мільйони втрачають". За цим пішли розслідування діяльності найбільших фінансових спекулянтів і перевірки компаній, які надавали "свідомо спотворену інформацію" про ціни на нафту.

Утім, ефект від зазначених дій виявився нетривалим. Закріпленню котирувань на новому рівні завадила відсутність підтримки з боку експортерів, насамперед Саудівської Аравії… Однак улітку 2014-го ситуація кардинально змінилася (див. рис. 2).

"Антиросійська змова"
та інші підступи імперіалізму

Шість місяців тому автори цих рядків уперше заговорили про можливості зниження котирувань "чорного золота". Відтоді розширення агресії Російської Федерації за межі Криму настільки розгойдало світову систему безпеки, що члени ЄС, які зазвичай конфліктують, дружно запровадили економічні санкції проти Москви. Це зіграло на руку США, які не згаяли шансу скористатися слушним моментом.

Посилення радикальних організацій Сирії та Іраку (яких раніше підтримували і Штати, і саудити), що привело до утворення Ісламського халіфату, було досить доречним (збіг?) і несподівано примирило шиїтів, християн та єзидів. У світлі визнання Лігою арабських країн 8 вересня 2014 р. цієї квазідержави терористичною організацією, США, завдаючи авіаційних ударів по бойовиках, фактично почали допомагати Саудівській Аравії, Єгипту та Сирії в їхній боротьбі з "віровідступниками". Як наслідок, з порядку денного було знято щонайменше дві умови, необхідні для підтримки експортерами запланованого зниження цін на нафту:

- згода США на надання Саудівською Аравією військової допомоги сірійській опозиції (не даремно кажуть, що ворог твого ворога - мій друг);

- зміна ставлення Вашингтона до "надто жорстких" заходів, яких вживає уряд Єгипту проти "Братів-мусульман".

При цьому у квітні-вересні сталося кілька подій, які кардинально змінили зовнішнє середовище.

По-перше, розпочалася "революція парасольок" у Гонконгу - одному з найбільш авторитетних і стабільних фінансових центрів у світі. Зрозуміло, на жодні демократичні вибори з вільним висуванням кандидатів, яких вимагають маніфестанти, влада КНР не піде. Виходить, протестувальників розганятимуть. Причому грубо, оскільки "ліберальні дії" навченої за британським зразком поліції лише збільшили кількість незадоволених. Але розгін десятків тисяч демонстрантів перед безліччю журналістів, які мають у Гонконгу повну свободу дій, не може не призвести до відпливу іноземного капіталу, зниження темпів економічного зростання та попиту на нафту в Піднебесній (що теж на руку США).

По-друге, хоча санкцій проти біржових спекулянтів, які грають на підвищення (як улітку 2012 р.), ніхто не запроваджує, їхня активність підозріло швидко пішла на спад. З початку "санкційної війни" різниця в цінах "чорного золота" для реальної економіки (тобто "фізичних" контрактів з урахуванням інфляції) і найбільших банків (тобто ціни нафти в золотому еквіваленті) скоротилася на 22% (із 1,8 до 1,4 у нормованих значеннях; див. рис. 3).

По-третє, аналітикам та інвесторам не дають спокою 50 млн барелів "чорного золота", які бовтаються в супертанкерах у відкритому морі. У квітні таких запасів ще не було. При цьому журналісти Wall Street Journal так і не одержали виразних пояснень від власників мобільних сховищ, навіщо створювати запаси нафти, коли її видобуток продовжує зростати.

По-четверте, загострення геополітичної напруженості вже не приводить до появи "воєнної премії" у цінах на нафту. На відміну від подій на півночі Африки у 2011 р., ні воєнні дії в Україні, ні арабсько-ізраїльський, іракський чи сірійський конфлікти на котирування майже не вплинули.

По-п'яте, поступове перетворення США з нетто-імпортера на нетто-експортера енергетичних ресурсів робить внутрішній американський ринок дедалі закритішим. Як наслідок, зміна стратегічних запасів нафти США (SPR) уже не призводить до істотних коливань біржових котирувань.

По-шосте, 22 вересня Rockefeller Brothers Foundation вирішив продати свої нафтові активи. Разом із Рокфеллерами вкладень на загальну суму понад
50 млрд дол. мають намір позбутися 180 організацій і 650 приватних осіб, що не може не вплинути на інвестиційний клімат у паливно-енергетичному комплексі.

По-сьоме, провідні експортери нафти - від Саудівської Аравії та Ірану до Кувейту і Нігерії - "раптово" переглянули свої бюджети на 2015 р., скоригувавши очікувані котирування "чорного золота" у бік зниження на 25–35% від початкових.

Нарешті, по-восьме, В.Путін пішов саме в тому напрямі, куди його підштовхував Барак Обама, - увів війська на територію Донецької та Луганської областей ("заблукалі десантники" - це смішно) і спрямував фінансові резерви на формування необхідної суспільної думки, підтримку українських сепаратистів, утримання військового угруповання в Криму і забезпечення півострова по морю. З економічної точки зору, такі дії виправдані лише на висхідному нафтовому тренді і за відсутності міжнародних санкцій. Однак при несприятливій кон'юнктурі комори Резервного фонду РФ вичерпаються дуже швидко. До слова, не факт, що вони повні.

Не виключено, що квітнева заява президента РФ: "У Саудівської Аравії бюджет порахований, по-моєму, з 85–90 дол./бар., а у нас - з 90. Тобто якщо піти нижче 85, то сама Саудівська Аравія буде в програші, і в неї виникнуть проблеми" - настільки заспокоїло не звиклих суперечити Першому кремлівських чиновників, що вони не прораховували такого сценарію в принципі.

Тим часом, якщо відкинути зайві еківоки, навіть прогнозовані Банком Росії 99,5 дол./бар. Urals у 2015 р. означатимуть, що коштів Резервного фонду Росії НЕ ВИСТАЧИТЬ для стабілізації російської економіки, яка на 52% залежна від експорту енергоносіїв і втрачає в перерахунку на рік по 4 млрд дол. при зниженні котирувань на кожен долар.

Схоже, небезпеку такого розвитку подій починають розуміти і в Москві. Хоча в січні-вересні 2014 р. Urals ще коштувала в середньому 105 дол./бар., лише через тиждень після оприлюднення проекту Основних напрямів єдиної державної грошово-кредитної політики РФ, що передбачав у 2017 р. вихід на 89,5 дол./бар., голова Банку Росії Ельвіра Набіулліна вже натякнула на існування сценарію з "дешевою нафтою". А після того, як "чорне золото" у Європі подешевшало до дворічного мінімуму, заступник голови Банку Росії Ксенія Юдаєва уточнила: "шоковий сценарій", необхідний для відпрацьовування "якихось дій, що треба буде робити" (так вона заявила в інтерв'ю "Інтерфаксу"
1 жовтня), передбачає ціну "порядку 60 дол.".

Цікаво, а чи може "чорне золото" подешевшати більше, ніж до 60 дол./бар.?

Нафта по 10 дол. за барель?
Чому б і ні!

Вимальовуються щонайменше два шокові сценарії.

Сценарій перший. Оскільки перелічені вище процеси можуть справляти на нафтові котирування синергетичний вплив, швидке виведення спекулятивного капіталу з біржової торгівлі при скороченні попиту і надлишку пропозиції цілком здатне опустити ціни на "чорне золото" до 30–
50 дол./бар., як це було в другій половині 2008 р.

Такий розвиток подій загрожує Росії таким значним скороченням експортних доходів, що вона муситиме або поступитися Заходу (у тому числі щодо України) в обмін на відновлення колишніх цін і скасування економічних санкцій; або піти на окупацію Донецької, Луганської, частково Запорізької та Херсонської областей (щоб одержати можливість забезпечувати Крим наземним транспортом), після чого посилити податковий тиск усередині країни і різко скоротити бюджетні видатки. Це, у свою чергу, призведе до нових взаємних санкцій, відпливу інвестицій, скорочення поставок російських енергоносіїв на світовий ринок і повної зупинки глибоководних і східносибірських проектів.

Сценарій другий. Якщо держави - члени Організації країн - експортерів нафти (ОПЕК) продовжать демпінгувати і опустять ціну до 10–30 дол./бар. (а за словами міністра нафти Саудівської Аравії Алі Аль-Наїмі, собівартість видобутку в королівстві не перевищує 2 дол./бар.), неповороткі російські компанії муситимуть переорієнтуватися на внутрішній ринок.

Це унеможливить їхнє подальше існування в нинішньому вигляді, призведе до зміни власників і, можливо, зміни політичного режиму у РФ.

Після усунення конкурентів в особі російських компаній нафта знову суттєво подорожчає, оскільки нові власники активів відшкодовуватимуть прибуток, недоотриманий у період зниження цін. Це відбуватиметься на тлі скорочення пропозиції, яке стане логічним завершенням процесів підвищення енергоефективності, використання відновлюваних і нетрадиційних джерел і комерціалізації проривних енергетичних технологій.

Зниження цін:
радість чи горе?

На думку аналітиків американського порталу Quartz, серед
25 країн-імпортерів саме Україна має одержати найбільші вигоди від зниження цін на "чорне золото". На перший погляд, імпортуючи 80% бензину і дизельного палива, наша країна повинна виграти за всіма статтями. Але хто стане основним одержувачем вигід?

Нині на вітчизняному ринку нафтопродуктів спостерігаються такі тенденції:

- зростає споживання дешевого моторного палива, скорочується попит на "іменні" продукти європейської якості, ціна визначає вибір товару, через що загострюється конкуренція (насамперед недобросовісна);

- прогресує криза довіри. Високі ціни, відсутність ефективного контролю і нерозвиненість громадянського суспільства провокують учасників ринку до виробництва, імпорту й реалізації низькоякісної продукції. Недобросовісна конкуренція сприяє одержанню додаткових коштів, які спрямовуються на лобіювання інтересів підприємців, що випускають і продають таку продукцію;

- внутрішнє виробництво скоротилося до мінімуму через низьку прибутковість реального сектора. Жодне з вітчизняних підприємств не здатне конкурувати із заводами Литви та Білорусі та не має ресурсів для масштабної реконструкції;

- якість продукції встановлюють компанії-виробники. З другої половини 2008 р. кількість державних перевірок експлуатаційних і споживчих характеристик випущених у країні та імпортованих товарів скоротилася до мінімуму;

- держава не встигає відслідковувати і не може прогнозувати зміни, що відбуваються на паливному ринку. Нерозуміння останніх призвело до заміни принципу "вища якість - нижчі податки" на принцип "менша ціна за будь-яку ціну". Регулювання ринку здійснюється переважно "вручну", з використанням законодавців для посилення податкового тиску і силових структур для досягнення необхідних цін на
нафтопродукти (див. рис. 4).

Тим часом структура роздрібних цін досить прозора (див. рис. 5). Їх визначають вартість увезеного або виробленого ресурсу, рівень податків і витрати операторів.

Частка податків у ціні бензину і дизельного палива становить 33 і 26%, відповідно. Вартість ресурсу за вирахуванням податків - 51–58%. Відповідно до використовуваної Міненерговугільпромом розрахункової методики витрати трейдерів на логістику і транспортування (з урахуванням втрат продукту), а також умовно-постійні витрати АЗС становлять близько 12% (у середньому). Таким чином, роздрібним операторам залишається 3–5% (порівняйте з 80% націнки в супермаркетах!). Ця величина відповідає рівню ринків Європи, тож про якісь надприбутки трейдерів, що пропонують якісне паливо і сплатили всі податки, не ідеться.

Інша справа ті, хто податків не платить. У 2013 р. умовні обсяги недонадходжень акцизного податку і ПДВ, зумовлені скороченням легального імпорту і використанням окремими суб'єктами господарювання схем ухиляння від сплати податків (у тому числі шляхом продажу "альтернативного рідкого палива", що містить понад 30% біоетанолу), перевищили 7 млрд грн. На жаль, до останнього часу держава воліла посилювати тиск саме на сумлінних платників податків, що давало змогу окремим чиновникам, прикриваючись побажаннями громадськості, надавати преференції трейдерам, не здатним відкрито конкурувати з провідними операторами країни.

Останнім, які працюють з обороту, а не за рахунок націнки, висока вартість нафтопродуктів на заправках невигідна. Разом з тим держава, на частку якої в цінах на паливо (як було сказано вище) припадає 26–33%, уже втратила від їх зниження в жовтні (у середньому на 1,2 грн/л) понад 250 млн грн.

Тож виграш нашої країни від очікуваного падіння нафтових котирувань може виявитися не таким очевидним. Особливо якщо врахувати той факт, що в міру скорочення експортних надходжень до бюджету РФ і витіснення російських компаній зі світового ринку Москва посилюватиме тиск на Україну.

Проте зниження цін на нафту все ж таки визначить кілька тенденцій. Попит на нафтопродукти в нашій країні зростатиме, що збільшить обсяги їх реалізації. Водночас фінансова місткість ринку зменшиться, що дасть можливість скоротити кредитну складову у вартості палива. При цьому імпортерів чекають важкі битви з постачальниками, які триматимуться за кожен долар у падаючій ціні. Що ж до держави, то вона, отримавши недобір податків, швидше за все, компенсує
недостачу, підвищивши акцизи на нафтопродукти до європейського рівня.