Загадка від президента

13 грудня, 2013, 19:25 Роздрукувати Bипуск № 47, 13 грудня-20 грудня 2013р.
Відправити
Відправити

Інтересу "Роснефти" з кимось ділити свій бізнес у Лисичанську не проглядається взагалі. А може, "Роснефть" має бути розсудливішою з метою лояльного до себе ставлення з боку держави та її незліченних контролюючих відомств?

Загадка від президента

Наприкінці листопада Віктор Янукович приголомшив нафтову громадськість, заявивши в прямому ефірі, що Україна планує викупити у компанії "Роснефть" 50-відсоткову частку в Лисичанському НПЗ. Схоже, несподіванкою це стало насамперед для самої "Роснефти", яка за кілька тижнів до цього презентувала проект запуску заводу навесні 2014 р., не зробивши ані найменшого натяку на можливу кооперацію з будь-ким. Та й навіщо найбільшій нафтовій компанії світу український партнер? Хай там як, але якщо у когось в Україні є зайві гроші, то навіть у такий низькодохідній (за мірками нафтогазової галузі) сфері, як нафтопереробка, є значно ефективніші варіанти вкладень.

"Зараз переговори підходять до завершення. Якщо нам удасться, ми хочемо, щоб це був завод 50 на 50", - сказав Янукович в інтерв'ю телеканалам України 27 листопада. Глава держави також допустив можливість повного викупу Лисичанського НПЗ. " Можливо, Україна викупить його на 100%, але, швидше за все, буде 50 на 50", - додав він.

Несподіваність заяви підкреслює те, що 12 листопада віце-президент з переробки і нафтохімії "Роснефти" Ігор Павлов виступив у Києві з розгорнутою презентацією стратегії компанії в Україні і, зокрема, анонсував запуск уже найближчої весни підприємства, яке простоює з березня 2012-го. "Строк запуску вже окреслено нашим президентом Ігорем Сєчіним (голова "Роснефти". - Ред.) - це перше півріччя 2014 р., а точніше, весна", - заявив І.Павлов. Чи треба говорити про те, що в масштабних планах "Роснефти", яка є потенційно найбільшим гравцем ринку, про будь-якого українського партнера не було й натяку. Підтверджують це різні джерела в "Роснефти", яких заява українського президента заскочила зненацька. Побічно випливає це і з коментаря самого Ігоря Сєчіна, який був гранично стислим і відповів журналістам одним словом: "Побачимо".

На фото: Ігор Павлов, віце-президент з нафтопереробки і нафтохімії ВАТ «НК «Роснефть». Під час листопадової презентації в Києві
На фото: Ігор Павлов, віце-президент з нафтопереробки і нафтохімії ВАТ «НК «Роснефть». Під час листопадової презентації в Києві

Поїзд пішов

Значно менш сенсаційною була би ця заява Януковича, аби пролунала вона рік тому. Минулої осені за ЛИНИК розгорнулася негласна запекла боротьба між Дмитром Фірташем і Сергієм Курченком. Вирування пристрастей було пов'язане і з тим, що завод належав ТНК-ВР, котра, як з'ясувалося пізніше, вже готувалася до поглинання компанією "Роснефть". Одні кажуть, що до фінішу прийшов першим зрозуміліший Фірташ, інші - більш напористий Курченко. Але це вже не важливо. Ще до повного поглинання менеджмент ТНК-ВР "включив задню" і вирішив не гратися з вогнем - візувати цю угоду без узгодження з "Роснефтью" ніхто не захотів. І хоча мегаугода між "Роснефтью" і ТНК-ВР ціною 62 млрд дол. теоретично не закривала шлях придбанню ЛИНИКа, всі розуміли, що нового гравця ця пропозиція не зацікавить. Так воно й вийшло.

"ТНК-ВР хотіла продати Лисичанський НПЗ за не дуже великі гроші. По-моєму, за 200 млн дол. А "Роснефть" зараз думає, навіщо його продавати. Ринок України дуже цікавий. Ми дуже серйозно подумаємо, перш ніж починати дії з продажу активів, тим більше це профільні активи нафтової компанії: upstream і downstream", - сказав І.Сєчін ще в березні поточного року. Фактично це був сигнал про те, що епопея продажу Лисичанського НПЗ закінчилася.

Хід думки однієї з найбільших у світі нафтовидобувних компаній та її лідера зрозумілий. Запитання перше: навіщо продавати цей завод? Припустімо, дадуть не двісті мільйонів, а півмільярда (це максимум). Що ці гроші для компанії, капіталізація якої становить 90 млрд дол.? Компанії такого масштабу мислять ринками, і в цьому випадку ринок України для неї значно цінніший.

Запитання друге: що може запропонувати такій компанії український партнер? Нафту? То її у компанії
205 млн т на рік. Це аж у 70 разів більше, ніж видобувається в Україні. Тож інтересу "Роснефти" з кимось ділити свій бізнес у Лисичанську не проглядається взагалі. А може, "Роснефть" має бути розсудливішою з метою лояльного до себе ставлення з боку держави та її незліченних контролюючих відомств? Тоді постає запитання: а кому взагалі потрібніша робота цього заводу - Україні чи компанії, чия річна виручка перевищує половину ВВП нашої країни? Якщо ж розглядати радикальні варіанти типу натяків на реприватизацію ЛИНИКа у виконанні міністра енергетики Едуарда Ставицького, то завод узагалі не має шансів на запуск будь-коли. Живе тому підтвердження - кременчуцька "Укртатнафта", куди нафта з Росії не надходить уже п'ять років. Причина - виселення звідти російської "Татнефти" групою "Приват" у результаті рейдерського захоплення. І якщо Кременчук має хоч малопомітні можливості для постачання неросійською нафтою та іншою сировиною, то в Лисичанська такої альтернативи немає.

Порожні надії

Припустімо, з якихось невідомих нам причин "Роснефть" таки погодиться на продаж 50% акцій заводу. У такому разі абсолютно незрозуміло, що зі своєю половиною робитиме її український власник. Здається, очевидно всім, що у своїй заяві президент мав на увазі не стільки державу, скільки її резидентів. Інакше й бути не може. Погодьтеся, розглядати як можливого акціонера ЛИНИКа Фонд держмайна смішно. Ще смішніше уявити в цій ролі "Нафтогаз України" - фактичного банкрута, що живе на державні дотації.

Тому в професійному середовищі всі розуміють, що йдеться про приватних гравців. Зрозуміло, погляди звернені на все тих DF Group і СЄПЕК, хоча перша з названих, схоже, давно переглянула своє ставлення до проекту, а друга дедалі більше розуміє глибину проблеми на вже придбаному Одеському НПЗ. Однак незалежно від імені, знову ж таки, незрозуміло, на що розраховує потенційний акціонер ЛИНИКа? Може, на великий прибуток? То це він даремно. Останні кілька років маржа НПЗ становить 20–
30 дол./т, що при ціні нафти 110 дол./бар. означає рентабельність 2,5–4%. І це якщо ми говоримо про сучасний завод, у той час як ЛИНИК таким за глибиною переробки точно не є. Для нього беззбитковість - це досягнення. Не зайвим буде нагадати, що саме через низькі фінпоказники його було зупинено у березні 2012 р.

У когось виникне запитання: навіщо в такому разі працюючий завод "Роснефти"? Перша відмінність у тому, що частину сировини компанія перероблятиме за толінгом, відправляючи вироблену з нього готову продукцію на дохідний ринок Росії. Український партнер такої можливості буде позбавлений. Другу частину лисичанських нафтопродуктів "Роснефть" розмістить на логістично найефективніших ринках Східної України. Ситуація порівняно з 2011–2012 рр. змінилася, і тепер Центр і Захід країни "Роснефть" може забезпечувати з більш вигідно розташованого Мозирського НПЗ (Білорусь), на якому також переробляє нафту та є його акціонером.

Зробимо ще одне припущення: прибуток на заводі буде. Наприклад, Україна вступить до Митного союзу, закриє кордони для імпорту з Європи, і рентабельність технологічно відсталих НПЗ знову вийде в плюс (на це, зважаючи на все, розраховують багато українських промисловців). Щоправда, у нашому випадку незрозуміло, як конкурувати з російськими і білоруськими нафтопродуктами, які випускаються на модернізованих НПЗ або просто з дешевшої нафти?

Та мова не про це, ми, як і раніше, вважаємо, що ЛИНИК почав заробляти ті ж 20–30 дол. на тонні, або при його потужності 120–180 млн дол. на рік. Здавалося б, непогано. Але, хвилиночку, є ж і витрати. Для початку зазначимо, що такому гіганту, як Лисичанськ, щороку необхідно 30–50 млн дол. лише на поточні профілактичні ремонти. Втім, то таке. Завод необхідно модернізувати, тому що він дедалі більше відстає від конкурентів за ефективністю та якістю (хоча лисичанський стандарт Євро-4 не такий уже й програшний). За дуже приблизними оцінками, заводу необхідно близько 1 млрд дол. на установки з підвищення якості і, найголовніше, з поглиблення переробки. Неважко підрахувати, що в найближчі шість-сім років дивідендів тут не буде. Не забуваймо, це було припущення про прибуткову роботу, а якщо її не буде, що за фактом більш реально, то "українському партнерові" доведеться витрачати свої кровні. Наївно вважати, що "Роснефть" за свої гроші завод модернізуватиме, а хтось інший зніматиме вершки…

На поточні профілактичні ремонти підприємство масштабу ЛИНИК потребує 30-50 млн дол. на рік, необхідні інвестиції в модернізацію - близько 1 млрд. дол.
На поточні профілактичні ремонти підприємство масштабу ЛИНИК потребує 30-50 млн дол. на рік, необхідні інвестиції в модернізацію - близько 1 млрд. дол.

Є і ще одна досить популярна в галузевих колах версія. Мовляв, "призначений" український партнер забезпечить ЛИНИКу і постачальникам нафти індивідуальні податкові умови, у результаті чого всі зароблять на несплаті акцизу і ПДВ. Хочеться таких "романтиків" розчарувати. Де-де, а в Росії вже давно засвоїли, що податки платити треба, хоч би де ти працював. А якщо ні, то можна позбутися власності й навіть потрапити за ґрати. Для російських гігантів, що котируються на міжнародних біржах, грати в ці ігри, що погано пахнуть, уже давно нецікаво. "Податковий" скандал навіть на локальному ринку кине тінь на репутацію всієї компанії, а це може обернутися падінням біржової вартості на мільярди. З цим пов'язана й особлива увага до контрагентів: спробуйте укласти з нафтовою компанією навіть невеликий договір, доведеться показати всі "кишки" - засновників, походження капіталу, обороти, кредитну історію, ретроспективу судових процесів тощо. Тому розмови про безподаткові схеми на ЛИНИКу принаймні у присутності "Роснефти" не мають сенсу. У що ще якось можна повірити, то це в можливість створення СП з маркетингу лисичанських нафтопродуктів на внутрішньому ринку.

***

Загалом не дуже зрозумілі акценти у бік Лисичанська. З державного погляду, за це підприємство вже можна не хвилюватися: там є серйозний власник, який сам усе зробить, як треба.

Значно більш виправданими і перспективними були б зусилля держави або підтримуваних нею фаворитів, спрямовані на "Укртатнафту". Почати слід із того, що державі тут належить 43% акцій (у НАК "Нафтогаз України"). Далі, завод п'ять років живе на нафті "Укрнафти", в якій тій же НАК належить 50% + 1 акція, а це хороший важіль схиляння до миру. З погляду операційного бізнесу, Кременчуцький завод набагато вигідніше розташований - у самому центрі країни. Він потужніший і технічно більш досконалий. Якщо вже намічається така любов із Росією (ну хтось же готовий слухати пропозиції щодо ЛИНИКа), теоретично можна розблокувати поставки трубопровідної нафти. Хоча можна обійтися і без неї, там також є варіанти. Що досить важливо, завод можна не модернізувати, не роблять же цього з 2007 р…

Related video

І останнє. Ігор Коломойський, що контролює "Укртатнафту", - це ж договороздатний і лояльний партнер, який може з розумінням поставитися до потреб і прохань акціонера. Не те що непідконтрольна "Роснефть" з її міжнародними стандартами ведення бізнесу і корпоративними процедурами.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК
}