Війна за «зелений» тариф: виграно тільки бій

Ми роками, на жаль, керуємося приказкою: доки грім не вдарить... І навіть на своєму досвіді, на превеликий сором, нічого не вчимося. Про альтернативні джерела енергії ще ніколи так багато і серйозно не говорили, як цього року, коли дві країни — Росія та Україна — так сильно підпсували свій імідж перед Європою. І розпочалася демонстрація використання енергозберігаючих технологій, що базуються на підручних засобах — на тому, що на полях росте і під ногами лежить. Котельні на соломі, дровах, тирсі, соняшниковому лушпинні плюс біодизельне паливо, благо ріпаку на полях багато. І про можливості використання енергії Сонця, вітру і води чиновники теж багато говорять. От саме на малій гідроенергетиці, її багаторічних проблемах і зупинимося. Добре, що держава усе ж таки звернула на неї увагу, нарешті почувши виробників енергії на малих ГЕС.

У XIX столітті в Україні працювало 956 малих ГЕС різної потужності — від 5 кВт до 10 МВт.

Технічно можливий гідропотенціал країни становить 8,3 млрд. кВт.год. На сьогодні освоєно тільки 5%, а працює усього 67 малих гідроелектростанцій. Проте вони вважаються простим, доступним, технічно освоєним засобом виробництва електро­енергії, одночасно виконуючи, як вважають фахівці, ряд допоміжних функцій: рекреаційні, регулювання рівня паводкових вод, можливості забезпечення водою та одержання коштів у держбюджет за спецводокористування. А ще — створення нехай і невеликого, але важливого сегменту виробництва турбін, генераторів, іншого устаткування для ГЕС, збуту металопродукції при будівництві малих гідроелектростанцій.

Існує стратегія розвитку енергетики до 2030 року, якою передбачається збільшити обсяги виробництва електроенергії з альтернативних джерел до 19% (сьогодні маємо близько 7%, враховуючи великі ГЕС). Щоб освоїти технічно можливий гідропотенціал України, потрібно побудувати малі ГЕС установленою потужністю переважно до 300 кВт. Досвід підприємств, які експлуатують гідроелектростанції такої потужності, показав, що термін окупності капіталовкладень у будівництво цих станцій становить 10—12 років. Сьогодні знайти кредитні ресурси на цей термін просто нереально.

Необхідний був відповідний закон на підтримання виробників альтернативної електроенергії, прийняття якого домагалися чотири роки. І у вересні 2008 року законопроект було розглянуто у першому читанні. Передбачалося, що держава створить стимул для суб’єктів господарювання, які виробляють електроенергію з альтернативних і відновлюваних джерел. А саме — реалізовувати таку електроенергію в оптовий ринок за так званим зеленим тарифом, який визначається відповідно до закону як подвійний тариф на електроенергію, вироблену на теплових електростанціях. На 2009 рік він становить 66,24 коп. за 1 кВт.год. До слова, це не так багато, оскільки для окремих ТЕЦ він сягає 70 коп.

Таким чином, Верховна Рада дала серйозний поштовх розвитку альтернативних джерел енергії, зобов’язавши Націо­нальну комісію регулювання електроенергетики (НКРЕ) у тримісячний термін розробити і прийняти порядок затвердження, перегляду і призупинення дії «зеленого» тарифу для виробників електроенергії.

Наприкінці грудня минулого року на сайті НКРЕ з’явився такий порядок. За словами виробників електроенергії на малих ГЕС, спочатку в них склалося враження, що ніби-то усе зроблено для того, щоб закон прямої дії просто не працював. Усе поста­вили з ніг на голову. До цієї весни практики — ініціатори прийняття відповідного закону казали, що «вийшла суто бюрократична системна робота бюрократичного державного коруп­ційного апарату, який створив корупційну схему застосування «зеленого» тарифу».

Сьогодні ж виробники електроенергії на малих ГЕС говорять про свою маленьку перемогу. 1 квітня закон, який передбачає стимулювання виробництва електроенергії з альтернативних джерел, тобто той, що встановлює «зелений» тариф, нарешті було прийнято і днями він набув чинності.

Мабуть, варто зупинитися на основних його моментах, які зазнали не один етап перетворень. Наприклад, законодавець стверджував, що «зелений» тариф має застосовуватися усіма, хто виробляє електроенергію з використанням альтернативних джерел, протягом десяти років з моменту його затвердження суб’єкту господарювання. При цьому НКРЕ встановила, що необхідно щороку підтверджувати «зелений» тариф за умови виконання такої вимоги: постійно вкладати гроші в розвиток установок з виробництва електроенергії з альтернативних джерел, не чекаючи окупності вкладеного капіталу.

Тим самим Нацкомісія спробувала взяти на себе функції не тільки контролю, а й примусу. Адже в цьому разі тільки на її розсуд могло б вирішуватися питання про щорічне перезатвердження «зеленого» тарифу для інвестора. З’явилися цілком резонні побоювання, що на практиці таке оформлення потребуватиме певних зусиль. Адже необхідно буде надавати величезну кількість документів про придбання матеріалів, устаткування, про витрати на транспорт, зв’язок, зарплату, аж до канцелярського приладдя. І при цьому залежно від того, чи чиновник вважатиме за потрібне, інвестор або підтвердить свій «зелений» тариф, або «пролетить».

Енергетики обурювалися, писали листи в НКРЕ і нарешті змогли довести свою правоту. У результаті «зелений» тариф встановлюватиметься до 2030 року. Ще один із вигідних для виробників альтернативної електроенергії моментів — розмір тарифу прив’язали до євро. А починаючи з 2014 року закон установлює, що 60% устаткування для малих ГЕС має бути вітчизняного виробництва. Тим самим стимулюється розвиток українського виробника гідроустановок.