Відкладені перспективи

Попри те, що сьогодні в Україні вирують політичні пристрасті, в економіці країни залишається ряд важливих завдань, які вимагають негайного вирішення. Поза залежністю від результату боротьби за політичний олімп тому чи іншому кандидату доведеться зіштовхнутися з необхідністю визначити подальшу економічну стратегію держави. Насамперед це питання розвитку енергетичного сектора країни. Залишається сподіватися, що коли політичні баталії вщухнуть, у політиків знайдеться час на те, щоб не лише провести кадрові призначення, а й приділити увагу настільки болісній для України проблемі — розвитку атомної енергетики, де зволікання, як відомо, цілком може призвести до незворотних наслідків.

І знову про світові тенденції

Як правило, вироблення довгострокових рішень у ядерній енергетиці прийнято засновувати на прогнозах провідних світових агентств. Найавторитетнішими в даному контексті є дослідження Міжнародного енергетичного агентства (International Energy Agency, IEA), Енергетичної інформаційної адміністрації США (Energy Information Administration, EIA) і Генеральної дирекції Європейської комісії з енергетики (DG TREN) «Енергія Європи». При цьому як основні показники використовують прогнози збільшення чисельності населення Землі й зростання світової економіки.

Відповідно до оцінок цих інститутів, зростання населення світу в найближчі 25 років становитиме 1% на рік, із 6 млрд. на початку століття до 7,6 млрд. до 2020 року і 8,2 млрд. — до 2030 року. Що ж до розвитку економіки, то залежно від регіону думки експертних агентств дещо розходяться. Так, Енергетичне інформаційне агентство США очікує для своєї країни рівень економічного зростання, що перевищує 3% на рік, а для Китаю — понад 6%. А ось Міжнародне енергетичне агентство, навпаки, пророкує Північній Америці економічне зростання, що у середньому не перевищує 1,9% на рік, а Китаю — 4,3%. Водночас всі інститути сходяться в прогнозі, що світовий економічний потенціал до 2025 року збільшиться більш ніж удвічі.

Попри те, що вихідні дані прогнозів мало відрізняються один від одного, самі оцінки динаміки споживання енергії в майбутню чверть століття виявляються досить схожими. В усіх трьох сценаріях очікується чітке зростання споживання первинної енергії у світі. IEA на період 2000—2030 років пророкує збільшення споживання енергії на 1,7% на рік, EIA на період 2000—2025 рр. — на 1,9% на рік, а DG TREN на період 2000—2030 років — на 1,8% на рік. Якщо цим тенденціям призначено підтвердитися, то до 2030 року світове споживання енергії наблизиться до 17 млрд. тонн умовного палива (т.у.м.), або збільшиться на 7 млрд. т.у.м. і на 70% порівняно з 2000 роком.

При цьому слід зазначити, що, на думку генерального директора Всесвітньої ядерної асоціації Джона Рітча, основне завдання ХХІ століття — підтримати сучасне суспільство, зберігаючи навколишнє середовище в усьому світі. Більшість енергетичних аналітиків визнають, що добре організована ядерна енергетика має відігравати центральну роль у досягненні цієї мети. Це чітко розуміють в Азії, це впливає на політику у Вашингтоні та Оттаві, а також у більшій частині Центральної та Східної Європи й у колишньому Радянському Союзі.

В еру переломних екологічних рішень міфи та мантри войовничих лобістів від «зелених» продовжують перешкоджати серйозному аналізу істинних вирішень енергетичної проблеми Європи. Це починають розуміти й у Західній Європі, яка колись визнала переваги ядерної енергії, а потім стала в них сумніватися. Фінляндія та Франція приступають до будівництва нових реакторів, громадська думка у Швейцарії та Швеції знову змінюється на користь ядерної енергії, і навіть більшість жителів Німеччини не схвалюють навіяні «зеленими» плани закриття ядерних підприємств.

Втім, ці положення відображаються і в позиціях функціонерів західноєвропейських держав. Негативне ставлення до енергетичної політики Німеччини в інтерв’ю газеті Financial Times Deutschland висловив головний економіст Міжнародного енергетичного агентства (МЕА) Фатіх Біроль. На його думку, необхідною умовою досягнення, наприклад, Росією поставлених перед собою амбіційних цілей економічного зростання є збереження високих цін на нафту і природний газ. «Тому стратегія Німеччини дедалі зростаючих закупівель природного газу з Росії ризикована», — підкреслив пан Біроль. Головний економіст МЕА висловлює також побоювання і з приводу запланованої Німеччиною відмови від атомної енергетики. На його думку, країна не має у своєму розпорядженні продуману концепцію того, чим повинні бути замінені атомні реактори.

Ситуація в Німеччині досить показова і для України, енергозалежність якої від Росії також викликає масу нарікань. Крім цього, на відміну від Західної Європи, де уряди проводять довгострокові програми з переходу на відновлювальні джерела енергії, в Україні дотепер не прийнято стратегії розвитку біоенергетики та малоефективне виробництво інших альтернативних видів енергії. З урахуванням же останніх досягнень у секторі атомної енергетики, цілком можна припустити, що в найближче десятиріччя Україні варто звернути увагу на розвиток саме цієї галузі енергетики. Тим паче, що й російські експерти також вважають, що до 2030 року немає рації форсувати термоядерну енергетику, оскільки традиційна (теплова і ядерна) справляється з потребами світової економіки.

Вектор Захід—Схід

Варто зазначити, що після введення в дію двох додаткових енергоблоків на Хмельницькій та Рівненській АЕС інтерес до розвитку інфраструктури атомної електроенергетики виявили деякі європейські компанії. Вони подали заявки на участь у тендері з проектування та будівництва нового безпечного конфайнменту (НБК, захисної оболонки) об’єкта «Укриття» Чорнобильської атомної електростанції (ЧАЕС). Зокрема, наприкінці вересня подано заявку на участь у тендері групою компаній Alexandroff (Франція). Ще дві заявки надійшли від міжнародного французько-німецько-українського консорціуму «Новарка», очолюваного Vinci Construction Grands Projets (Франція), і американсько-українського консорціуму CH2M — CAI Сhernobil, очолюваного CH2MHill (США). До складу американсько-українського консорціуму також входять українські «Інтербудмонтаж» і ВО «Південмаш».

Нагадаємо, що Європейський банк реконструкції та розвитку в березні поточного року оголосив тендер на проектування і будівництво НБК. А вже в липні Кабмін України затвердив подане Міністерством палива та енергетики техніко-економічне обгрунтування конфайнменту об’єкта «Укриття». Основними функціями НБК є забезпечення впродовж 100 років захисту персоналу ЧАЕС, населення та зовнішнього середовища від впливу джерел іонізуючого випромінювання, пов’язаного з існуванням об’єкта «Укриття», створення умов для перетворення об’єкта на екологічно безпечну систему.

Проте, попри досить високу зацікавленість західноєвропейських компаній, проблем уникнути не вдалося. Досить неоднозначна ситуація склалася навколо французької компанії Framatomе, яка займається добудовуванням сховища відпрацьованого ядерного палива (СВЯП) на Чорнобильській АЕС. Як заявив глава Держкомітету ядерного регулювання України (ДКЯРУ) Вадим Грищенко, Framatomе звернулася до країн-донорів із проханням надати їй 85 млн. євро для завершення будівництва другого сховища на Чорнобильській атомній електростанції. Дане рішення було прийнято через те, що Framatomе припустила низку помилок при проектуванні та спорудженні СВЯП-2. Глава ДКЯРУ повідомила, що в даний час Framatomе обвинувачує ЧАЕС у наданні неправильних вихідних даних, що використовувалися французькою компанією при проектуванні сховища.

Загальна сума, необхідна Framatomе для завершення будівництва об’єкта, за її власними оцінками, становить близько 120 млн. євро. При цьому Framatomе готовий направити на роботи по завершенню спорудження СВЯП-2 близько 40 млн. євро власних коштів. Відповідно до вимог ядерної безпеки довгострокове збереження відходів ядерного палива припускається лише в спеціально обладнаних сховищах, тому на стадії припинення експлуатації АЕС паливо з реакторів і приреакторних басейнів має бути вивантажене. Проектний термін експлуатації СВЯП-1 минає 2016 року, чим і обумовлена необхідність будівництва нового сховища.

Водночас поява надлишкових енергопотужностей дозволила Україні зайняти лідируючі позиції з експорту електроенергії. Поки перші результати досягнуті на східному напрямку. За словами директора з корпоративного розвитку «Енергоатому» Максима Русинова, НАЕК «Енергоатом» уклала договір із ЗАТ «ИНТЕР РАО ЕЭС» (РФ) про експорт електроенергії до Росії. Він повідомив, що на нинішній момент «Енергоатом» узгодив цей контракт із російськими ВАТ «Системный оператор — Центральное диспетчерское управление Единой энергетической системы» (ВАТ «СО — ЦДУ ЕЭС») и ВАТ «Федеральная сетевая компания Единой энергетической системы» (ВАТ «ФСК ЕЭС»).

Договір є довгостроковим, його умови планують переглядати щорічно. Перший заступник міністра палива та енергетики України Олексій Шеберстов заявив, що європейські енергокомпанії виявляють інтерес до участі у відновленні міждержавної високовольтної лінії електропередачі (ЛЕП) Південно-Українська атомна електростанція (ПУАЕС, Миколаївська обл.) — Ісакча (Румунія) напругою 750 кВ, повідомив журналістам О.Шеберстов. Запровадження в експлуатацію даної ЛЕП дозволить істотно збільшити пропускну спроможність енергосистеми України при експорті електроенергії до країн Європи. Проте, на його думку, компанії поки що не виступають із конкретними пропозиціями в зв’язку з політичною ситуацією в країні.

Втім, і в Мінпаливі, і в «Енергоатомі» визнають, що експорт електроенергії — не основна мета при добудові двох енергоблоків на Хмельницькій та Рівненській АЕС і задекларованому початку будівництва трьох нових енергоблоків. Так, українська промисловість не встигає за розвитком електроенергетики. Та атомники не перестають вірити в те, що коли-небудь ця ситуація зміниться, і вітчизняна енергетика зустріне ці зміни у всеозброєнні.

Крок вперед і два...

Утім, політична ситуація в Україні, безумовно, досить сильно вплине на темпи і перспективи розвитку атомної енергетики України. І питання навіть не стільки в президентських баталіях. Ще до проведення другого туру виборчої кампанії у Верховній Раді з новою силою розгорілася дискусія про майбутній розвиток «підшефної» галузі «Енергоатому». За оцінкою представників НАЕК, заява народного депутата О.Гудими про те, що закладання капсул під будівництво ще двох нових енергоблоків на Хмельницькій та Рівненській АЕС не відповідає енергетичній стратегії України, тому що «сьогодні Україна продає до Російської Федерації надлишки електроенергії, яку виробляють на введених у роботу енергоблоках, нижче за собівартість цієї електроенергії», є популістським.

Нагадаємо, що сьогодні НАЕК «Енергоатом» реалізує електроенергію на Оптовому енергоринку за ціною 6,91 коп. за кВт.год. Відповідно ж до ціни, зазначеної в контракті з російською стороною, вартість українського кіловата становить 7,4 коп. Тому, за оцінками представників НАЕК, експортна ціна електроенергії, виробленої на АЕС, забезпечує не лише відповідну рентабельність щодо собівартості, а й рентабельність відносно величини тарифу.

Крім того, 8 листопада Верховна Рада взяла за основу проекти, подані в порядку законодавчої ініціативи народним депутатом Андрієм Деркачем: «Про порядок прийняття рішень про розміщення, проектування, будівництво ядерних установок і об’єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами, що мають загальнодержавне значення» і «Про внесення змін у деякі закони України (щодо конкретизації механізму прийняття рішень про будівництво ядерно і радіаційно небезпечних об’єктів)».

Водночас профільний парламентський комітет не розглянув і не вніс на розгляд Верховної Ради урядовий законопроект, який припускає поділ повноважень між парламентом і Кабміном при прийнятті стратегічних рішень щодо ядерної галузі, що дозволяє уряду приймати рішення, спрямовані на економічно ефективне функціонування галузі. За словами міністра палива та енергетики, президента НАЕК «Енергоатом» Сергія Тулуба, «викликає стурбованість сам факт і поспішність прийняття законопроектів у період загострення політичної ситуації в державі, проте питання ядерної безпеки не можуть бути політизованими. Це прямий шлях до зупинки процесів вирішення проблем безпечного функціонування ядерної галузі України в цілому, питань, пов’язаних із будівництвом сховищ радіоактивних відходів, які на сьогоднішній день дуже необхідні для забезпечення безпечного функціонування діючих ядерних блоків і згортання програм ядерної енергетики, що забезпечує виробництво 53% електроенергії України».

За словами С.Тулуба, прийнятими в першому читанні законопроектами «установлені начебто б демократичні норми проведення місцевих референдумів, проте, водночас, не відомо, як проводити ці референдуми, відсутня нормативно-правова база. Таким чином, проблему будівництва сховищ із захоронення радіоактивних відходів, зокрема, для Чорнобильської АЕС, перенесено на майбутні покоління».

Втім, хоч які пристрасті бушували б навколо профільних законопроектів, енергетика та економіка мають чітко й злагоджено розвиватися. І стратегія їхнього розвитку повинна виписуватися поза залежністю від сьогохвилинної кон’юнктури.