УРОКИ ГРИ НА ТРУБІ

Здається, проект транспортування каспійської нафти в Західну Європу, як ніколи раніше, набуває реального статусу. На його підтримку висловилися Сполучені Штати, а Європейський Союз включив його у свою енергетичну стратегію. Відчуваючи атмосферу конкуренції, глава Української держави підкреслює, що труба порожньою не залишиться. Президент ВАТ «Укртранснафта» і спеціальний уповноважений із питань розвитку Євро-Азіатського нафтотранспортного коридору Олександр Тодійчук заявляє, що тепер зірвати запуск нафтопроводу можуть лише форс-мажорні обставини, маючи на увазі якісь надзвичайні потрясіння чи природні катаклізми.

Не передбачав пан уповноважений, що форс-мажор може бути геть іншого штибу. Інформаційного. Вірніше, дезінформаційного. Адже його ідеологи напевно знають, що в цьому брудному заплутаному потоці якщо не загрузнеш, то добряче наморочишся, відволікаючись від основних справ. Саме на це і сподівалися ті, хто затівав «інформаційну війну»: перевірка фактів і усунення домислів зажадає чимало часу. Зарубіжні компаньйони завжди з побоюванням ставилися до всякого роду зволікань у пострадянських державах, і нині, коли проект ось-ось готовий почати працювати, відтягування в часі для декого дуже доречне. Щоправда, керівництво ВАТ «Укртранснафта», відчуваючи за собою правоту, зайняло філософську позицію: мовляв, собаки гавкають... Караван йде, але успішному просуванню проекту газетні «качки» усе ж заважають. Інформаційний супровід нафтопроводу Одеса—Броди так чи інакше має бути відкритим, а зацікавлені суб’єкти після появи в столичній і регіональній пресі чорного піару частково дезінформовані щодо реального стану речей.

Деякі засоби масової інформації, котрі хизуються своїми традиціями та демократичністю, поспішили оповістити читачів, що головного нафтотранспортника Олександра Тодійчука звільнять із займаної посади вже найближчим часом. А отже, будь-яка його думка чи наведені тези не можуть сприйматися всерйоз. Але факти, як то кажуть, уперта річ: буквально останнього дня липня підписано нові українсько-польські меморандуми про будівництво нафтопроводу Броди—Плоцьк і поставку нафти на «Орлен» (НПЗ «Плоцьк»). Отож, чутки продовжують залишатися чутками або просто дезінформацією.

Однак настільки очевидним є і те, що багато хто й у нашій країні, і за кордоном будь-що намагаються цей самий нафтопровід облачити в конфліктні політичні схеми. Напередодні виборчої кампанії стратегічні об’єкти стають ще більш ласими, а табір опонентів активно поповнюється новими борцями за інтереси країни. І нікого особливо не хвилює, як це позначиться на пересічних громадянах нашої держави, що скаже про наші внутрішні чвари Європа? Хоча Європа й інші країни вже натякають на те, що час би визначитися з правилами гри в реалізації настільки масштабного проекту. Результати його реалізації, безумовно, вплинуть на рівень сприйняття нашої країни та перспективи інших великих проектів.

Ось чому розгортається нестримний виток боротьби, покликаний приректи проект на провал, і чому «Укртранснафта» «раптом» опинилася в центрі уваги в Україні, Росії, Польщі, інших країнах. Особливо після того, як нафтопровід почав реально займати гідні позиції в європейській енергетичній системі. Бажаючи догодити своїм замовникам, колеги деяких видань стали виявляти незвичайний інтерес і до нафтопроводу, і до ВАТ, і до пана Тодійчука, котрий його очолює.

У висловлюваннях особливо не соромлячись і в економічні розрахунки не вдаючись, одна львівська, кілька київських газет і програм телебачення «констатують», що в останні два роки ВАТ «Укртранснафта» перетворилася на гальмо української нафтотранспортної галузі, чергову «чорну діру» держбюджету. І все це «завдяки» зусиллям одної-єдиної некерованої людини — керівника компанії. І гроші державні розбазарює, і в авантюрні проекти вплутується, і власні інтереси ставить набагато вище від суспільних, і навіть позбувся елементарних патріотичних почуттів. На останню думку авторів статей, за ідеологією та фактажем дуже схожих (певне, одні й ті ж люди керували журналістською рукою), навів «більш пильний аналіз» контактів із зарубіжними структурами.

До речі, правління ВАТ «Укртранснафта» уже відреагувала на публікації в ЗМІ — за своєю ініціативою створило спеціальну юридичну групу з числа представників третьої сторони, щоб вона розібралася грунтовно. На думку її членів, факти не відповідають дійсності, і критичні твердження, що базуються на цих фактах, створюють негативний імідж проекту, діяльності компанії, принижують ділову репутацію великого колективу спеціалістів.

Образливими для акціонерів стали неперевірені дані щодо економічних показників компанії. Як і те, що конкурсний добір відомих у діловому світі іноземних партнерів, залучених для реалізації проекту, коментувався деякими журналістами як елементарне «відмивання грошей». Не можна про все судити зі своєї дзвіниці. На думку незалежної правової консультації, така дезінформація на шпальтах преси націлена не лише на зниження престижу «Укртранснафти», а й іміджу держави в цілому. Оскільки, якщо вірити публікаціям, позиція головного нафтотранспортника йде врозріз із указівками Президента й уряду.

Дійсно, має бути міра журналістським фантазіям. Занадто багато інтересів переплелося навколо нафтових ниток, дивись, усе заплутається в тугий клубок, обросте вузлами, що жоден Гордій не розрубає. Особливо зараз, коли зріє новий виток чвар під кодовою назвою «реверс». Боротьба за домінування в проекті, котра підтверджує висновок, що ситуація зі сфери економіки переходить у політичну площину, добігає свого апогею. Нині потужні політичні сили не пропонують, а, по суті, вимагають використовувати нафтопровід у «реверсному» варіанті. Баланс інтересів, схоже, поставить у глухий кут не лише нинішніх представників вищої влади, а й потенційних кандидатів на владу в майбутньому, якщо «дискусії» на настільки важливу тему носитимуть замовлений характер. Хоч як би й надалі в чорному піарі нам не мати успіхів більших, аніж у створенні нових, чистих і корисних для світової спільноти проектів. Адже люди давно вже чекають від нас саме останнього.