Третій непрохідний

Газопровід "Північний потік-2" - не перша спроба "Газпрому" побудувати альтернативу українській ГТС. Поки що економічні та безпекові аргументи для Європейського Союзу працюють проти цього проекту. Більш того, Україні по силах зупинити це будівництво. Для цього український уряд повинен реалізувати чіткий план подальшої реформи газового сектору, де після 2019 р. європейські компанії зможуть мати справу зі зрозумілими правилами гри, незалежним оператором ГТС, вигідними тарифами на транспортування і точкою входу на східному кордоні України.

"Північний потік-2" - як мінімум третій газопровід, будівництво якого Росія просуває в доволі непевних умовах. Два попередні було швидко розпочато і так само швидко закінчено 2014-го. Першим таким проектом був "Ямал-Європа-2", який також оголошувався в обхід України і мав пройти територією Білорусі і Польщі, але був припинений на тлі російсько-польського скандалу в 2014 р. Тоді після підписання у квітні меморандуму між "Газпромом" і EuRoPol Gaz польська сторона відмовилася від підтримки цього проекту, а президент Польщі Б.Коморовський заявив, що його країну "розіграли в результаті медійної активності президента Росії".

Ще одна спроба - знаменитий "Південний потік", який також було досить потужно підтримано інформаційно, але який раптово наприкінці 2014 р. був оголошений закритим. Як кажуть, рішення було прийняте одноосібно президентом Росії - чи то через відмову Болгарії погоджувати проект "Північного потоку", чи через проблеми з виконанням Третього енергетичного пакета.

Оголошення планів на будівництво "Північного потоку-2" може виглядати як спроба Росії опертися на сильніших гравців-членів ЄС, також здатних вибороти ексклюзивні права для "Газпрому" перед Європейською комісією.

Голос Німеччини серед країн Євросоюзу звучить сильно, тим більше, що ця країна не проти стати ще одним регіональним хабом для отримання газу з третіх країн.

Однак, чи готові інші країни-члени ЄС робити одного з сильних гравців у Союзі ще більш сильним? Чи готове буде керівництво Німеччини втримати свої інтереси в жорстких рамках європейського законодавства і зважити на економічні та безпекові ризики для країн Східної та Центральної Європи? Більш того, чи готова Німеччина до можливих власних ризиків при зростанні залежності від російського газу?

Станом на сьогодні Німеччина отримує газ від трьох великих постачальників - Росії, Норвегії, Нідерландів (див.
рис. 1). Частка російського газу перевищує 30%, що вже на межі базових принципів диверсифікації, коли частка одного постачальника не повинна становити більш як 30%. У разі будівництва "Північного потоку-2" частка російського газу в структурі споживання Німеччини, за окремими розрахунками європейських експертів, може зрости до 60%.

Неважко уявити, як Росія може використати таку залежність для просування власних інтересів, для цього достатньо проаналізувати досвід України. Навіть якщо, як стверджують неофіційно німецькі експерти, у разі припинення постачання газу Німеччина буде спроможна швидко переорієнтуватися на інші джерела, ніхто не скасовував практики політичного впливу, "вбудовування" в систему прийняття рішень країни, в якій стратегічно зацікавлена Росія.

Якщо припустити, що газ "Північного потоку-2" буде надходити не для німецького споживання, а для подальшого перепродажу країнам регіону, то в цьому сценарії ЄС може не виграти, а програти - з точки зору як фінансів, так і безпеки.

По-перше, для країн Західної Європи російський газ особливо не потрібен - велика кількість терміналів скрапленого газу і розгалужена мережа газопроводів дає можливість приймати газ від різних постачальників світу і швидко розподіляти його серед країн-членів ЄС. Основною "цільовою аудиторією" додаткового російського газу можуть бути країни Центрально-Східної Європи, але проблема в тому, що вони і так сьогодні є клієнтами "Газпрому", тож збільшення його частки в балансі тільки посилить загрози енергетичній безпеці регіону і зведе нанівець політику диверсифікації ЄС в цьому сегменті. Більш того, за розрахунками експертів угорського аналітичного центру REKK, сценарій постачання газу з "Північного потоку-2" може означати збільшення розриву між цінами на газ у Західній і Східній Європі до 2020 р., при цьому у нашому регіоні вартість газу буде вищою, а країнах ЄС на заході - нижчою за рахунок розвитку постачання скрапленого газу (рис. 2 на сайті DT.UA).

Є в розрахунках REKK ще одна неприємна новина для ЄС: у разі будівництва "Північного потоку-2", за оцінками аналітиків, Євросоюзу доведеться вкласти у розбудову інфраструктури регіону додатково
1 млрд євро, при цьому ці інвестиції не обов'язково знадобилися б у разі, якби "Північний потік-2" не будувався.

Одна з причин слабкої енергетичної безпеки країн нашого регіону - погана розгалуженість газопроводів і складність перерозподілу газу між країнами у разі потреби, неузгоджена логістика, відсутність інтерконекторів і багато іншого (рис. 3).

Якщо ЄС таки погодиться на оновлений регламент з безпеки постачання газу, який вимагатиме більшої солідарності між членами і допомоги в разі переривання поставок газу, для практичної реалізації такої мети потрібні кошти в нові інтерконектори. При цьому їх планування мало би враховувати постачання і перерозподіл газу з інших - третіх - джерел постачання газу, а не нових російських трубопроводів. Можливо, активність і темп, з яким "Газпром" просуває свій новий проект сьогодні, також пов'язані зі спробою гармонізувати будівництво своїх нових шляхів із розбудовою внутрішньої газової мережі в регіоні саме під інтереси і потреби російського постачальника.

Окремо стоїть питання конкурентності транспортування газу територією України та через новий "Північний потік-2". Аргументи російської компанії, які вона просуває сьогодні на Заході, - це те, що тарифи на транспортування морським шляхом будуть нижчими, ніж тарифи української ГТС. Справді, сьогодні українські тарифи на транспортування газу, визначені за новою методологією, є високими порівняно з іншими країнами ЄС. Директор з розвитку бізнесу НАК "Нафтогаз України" Юрій Вітренко в одному з інтерв'ю DT.UA у 2016 р. наголосив, що це - необхідний крок, щоб потім мати змогу конкурувати з обхідними газопроводами: "Якщо прискорену амортизацію нараховувати зараз, як цього вимагають стандарти, то з 2020 р. ми очікуємо зниження тарифу на транспортування газу більш як у дев'ять разів, оскільки транзитні активи будуть повністю амортизовані". Якщо так станеться, то українська ГТС буде більш вигідною, ніж використання нових обхідних газопроводів.

Більш того, якщо газ із "Північного потоку-2" постачатиметься до газового хабу в Баумгартені (у переговорах із австрійською стороною в 2016 р. "Газпром" обіцяв посилити "Північним потоком-2" саме цей хаб), то, згідно з розрахунками російського експерта Михаїла Корчемкіна, ціна транспортування російського газу новим газопроводом буде набагато вищою за український маршрут (рис .4). Але - за умови виконання планів у 2020 р., озвучених "Нафтогазом", і зниження ціни за транспортування газу територією України хоча б до рівня цін за транспортування "Північним потоком-2".

Однак "Газпром" не чекає 2020 р. і вже зараз використовує високу ціну за транспортування Україною як аргумент для пришвидшення будівництва "Північного потоку-2".

Про плани України різко знизити тарифи "Газпром", зрозуміло, мовчить. Якщо їх не буде донесено до європейської сторони сьогодні, то інформаційна кампанія з Росії може мати певний результат - до 2020 р. роботи з будівництва "Північного потоку-2" дійдуть так далеко, що консорціум не зможе відмовитися від нього. Тому важливо, щоб українська сторона оприлюднила, донесла і довела логіку своїх рішень Єврокомісії, національним урядам і європейським компаніям. Більш того, озвучений план мав би виконуватися послідовно і без зривів, що стало б найкращим способом посилити взаємну довіру та аргументом проти російських заяв про ненадійність партнерства.

Результати Стокгольмського арбітражу між НАК "Нафтогаз України" і "Газпромом" також можуть додати непевності планам будівництва "Північного потоку-2". По-перше, якщо "Газпром" сподівався на 47,1 млрд дол., які можуть бути йому сплачені і, наприклад, спрямовані на будівництво обхідного газопроводу (мабуть, Росія не забула б використати це у власних інформаційних кампаніях), то як мінімум 34,5 млрд дол. з цієї суми можна прибрати через скасування принципу "бери або плати", згідно з поширеною інформацією (разом із тим, остаточне пояснення рішення ще попереду).

По-друге, право на реекспорт російського газу може означати, що якщо ціна на російський газ на східному кордоні України плюс транспортування буде вигідною для європейських компаній, то вони почнуть розглядати варіанти, активніше заходити на український газовий ринок і використовувати саме наш маршрут для купівлі російського газу.

Правда, для цього потрібно, щоб можливість купувати російський газ була на східному, а не західному кордоні України. Що, у свою чергу, ставить перед українським урядом нове складне завдання - пришвидшення планів з реформи НАК "Нафтогаз України" та практичне відокремлення і задіяння нового оператора з транспортування газу відповідно до всіх правил ЄС.

Інтеграція газових ринків України та ЄС не зможе відбутися силами лише України, потрібна тісна координація і взаємна підтримка керівництва обох сторін. Імовірно, для перенесення точки входу на східний кордон України знадобиться документальне підтвердження цього факту і в контрактах між новим оператором і "Газпромом", і між "Газпромом" та тими європейськими компаніями, які зараз отримують російський газ на західному кордоні України. Це складне завдання, але навряд чи хтось за нього візьметься, якщо український уряд не ініціює цього процесу і не залучить до діалогу європейські структури.

Європейська бюрократія також складна і повільна, і щоб втілити амбітний план реформи для України, дискусію і переговори потрібно активно продовжувати. При цьому базові етапи змін у газовому секторі України мали би розуміти не лише в коридорах Європейської комісії, а й у середовищі європейського бізнесу, експертів і мас-медіа, адже публічна сфера може зробити взаємні обіцянки і домовленості виконуваними. Більше того - українському уряду потрібно зараз визначитись із тим "чемпіоном", який координуватиме реалізацію плану як всередині країни, так і у взаємодії з ЄС.

Як і в попередніх двох випадках, будуючи "Північний потік-2", Росія наполягає, що це виключно економічний проект. У публічних дискусіях з окремими німецькими компаніями останні теж наполягають, що до трубопроводу є лише бізнес-інтерес.

Разом з тим ніде не можна знайти спростування ризиків, які виникали з іншими трубопроводами. Наприклад, з "Південним потоком", коли такий же бізнес-проект був зупинений одним рішенням одного політика. Більше того - нові можливі санкції, прийняті нещодавно сенатом США, можуть ще більше ускладнять реалізацію, що поставить нові питання перед інвесторами "Північного потоку-2".

Тому насправді в України є багато аргументів, чому український шлях транспортування газу має зберегтися, але найвагомішим аргументом є все-таки наші внутрішні реформи і швидкість їх втілення.