Спирт у бак, або Проблема-2014

Що ближче 1 січня 2014 р., то нервовішою стає ситуація на паливному ринку. З нового року набуває чинності норма про обов'язкове додавання в автобензини 5% зневодненого етилового спирту, або біоетанолу. Уже очевидно, що реалізувати цю благу справу абсолютно нереально. Причин кілька. Це відсутність розуміння того, де, з чого і як має вироблятися цей бензин; хто відповість за його якість; як при цьому платити податки та скільки коштуватиме таке паливо.

Та головна перешкода - це фізична відсутність необхідної кількості біокомпонента українського виробництва. Знову імпорт? То чи варто було в такому разі затівати цей проект, покликаний знизити енергозалежність України хоча б у даному сегменті? Але поки в Україні все ще вирішують, як виробити біоетанол, у Європі вже відмовляються від перетворення їжі на паливо.

Додавання до 5% біокомпонентів у моторні палива (не тільки в бензини, а й у дизпаливо) є досить поширеною практикою. У Європі така норма діє вже давно й не спричинила якогось колапсу. Відмінність у тому, що цивілізованим країнам для цього знадобилося чимало часу, тривала прихильність вибраному курсу та, звичайно ж, гроші. В Україні цей досвід захотіли впровадити за півтора року, хоча результат був відомий заздалегідь.

Не злетіло

Україна споживає на рік близько 5 млн т бензинів, тобто для переходу на "спиртовмісне" пальне необхідно 250 тис. т біоетанолу. Водночас у 2012–2013 рр. виробництво цього компонента в країні не перевищує
60 тис. т (див. рис.). І весь він затребуваний у галузі так званих альтернативних палив, у яких понад 30% припадає на невуглеводневі компоненти. Як правило, таким компонентом саме й служить біоетанол. Держава стимулює випуск альтернативних палив, працює спеціальний закон, який передбачає дуже істотні пільги по акцизу та податку на прибуток, у зв'язку з чим займатися "альтернативою" досить цікаво. (Є думка, що при цьому не обов'язково щось робити, досить просто оформляти звичайний бензин як "альтернативне паливо".)

Отже, вільних обсягів компонента немає. Чому? Хай там як, але всі багаторічні зусилля держави зі стимулювання випуску біоетанолу не дали результату у вигляді повального захоплення інвесторів будівництвом заводів із його виробництва. На сьогодні працює п'ять-шість малопотужних виробництв, що використовують, як правило, технології з одержання спирту з меляси, якої катастрофічно не вистачає через згортання виробництва цукру.

Тут показовий приклад компанії "Техінсервіс", яка встановила шість комплектів обладнання для зневоднення спирту на підприємствах "Укрспирту". Але через відсутність сировини та недосконалість вибраної технології потроху працюють тільки два з шести комплексів.

Однак деякі зрушення є. За наявними в автора даними, потужний, за мірками цієї галузі, завод із виробництва 50 тис. т біоетанолу на рік планує побудувати сім'я віце-прем'єра Юрія Бойка в його рідному Рубіжному (Луганська область). Характерно, що закон про обов'язкове додавання етанолу був розроблений Міністерством палива та енергетики у 2012 р., коли його очолював саме Юрій Анатолійович... До заповітної дати 01.01.2014 р. з якихось причин проектувальники не встигли, але, кажуть, процес перебуває в просунутій стадії, підрядниками виступили американці, й очікується, що об'єкт запустять у 2015 р.

Обладнання для підприємства порівнянної потужності вже закупила та привезла компанія, яку пов'язують із нинішнім міністром енергетики Едуардом Ставицьким, - "БРСМ-Нафта". Але, за словами джерел, у Переяславі-Хмельницькому (Київська область), де планується будівництво, також виникли непередбачені складнощі. Про терміни запуску нічого не відомо. Це трохи дивно, тому що пан Ставицький відомий своєю прихильністю до нетрадиційних палив, завдяки яким він багато в чому зробив кар'єру на ринку нафтопродуктів із наступним переходом на вищі щаблі виконавчої влади. В інтерв'ю порталу OilNews минулого літа пан Ставицький не поділяв думки про нереальність переходу на спиртовмісні бензини з
2014 р. у зв'язку з відсутністю необхідного обсягу біоетанолу. Хоча проблема міністру відома, та сама "БРСМ-Нафта" у періоди пікового попиту змушена констатувати нестачу компонента для "альтернативки".

З урахуванням ще пари-трійки малопотужних і до того ж досить туманних проектів ідеться про те, що до 2015–2016 рр. виробництво біоетанолу зросте максимум на 100 тис. т, тобто сумарно до 150–160 тис. т, максимум - до 200 тис. т на рік (див. рис.). Тоді як уже з 1 січня 2014-го країні буде потрібно щонайменше 310 тис. т.

Істотно змінити ситуацію могла б реанімація проекту-гіганта - біоетанольного виробництва в Золотоноші Черкаської області. Завод потужністю 100 тис. т на рік було побудовано на гроші державного Укрексімбанку до 60–80-відсоткової готовності. Однак роздутий в рази кошторис і зрив термінів будівництва призвели до заморожування проекту. З 2009 р. вдихнути життя в будівництво намагалися кілька інвесторів, але сума неповернених кредитів і відсотків за ними - близько 800 млн грн - несумісна з потенціалом цього бізнесу. До того ж фахівці-спиртовики судачать, що сам проект має ряд серйозних недоліків: є проблеми в технології, логістиці сировини, а також в екологічній безпеці. Хай там як, практично готове підприємство гниє заживо.

Є ще одна нетемна конячка в цій галузі - державний монополіст "Укрспирт". Саме з ним пов'язували надії на прорив у біотехнологіях у паливній сфері, однак ця карта не зіграла. За даними учасників ринку, під програму-2014 дехто з "донецьких" планував одержати на модернізацію державних спиртозаводів 300 млн грн із наступною їх приватизацією "за недорого". Але, як кажуть, це життя: щось змінилося, Мінфін грошей не дав, а декого відсунули від корита. Проте "Укрспирт" знову погрожує виробити в 2013 р. 100 тис. т біоетанолу, щоправда, не розкриває, за рахунок чого.

З огляду на більш ніж очевидну нестачу біокомпонента дивними виглядають розмови про те, що, мовляв, до серійного випуску спиртовмісних бензинів готовий найбільший учасник ринку - група "Приват", яка володіє 1600 АЗС, контролює НПЗ "Укртатнафта" і реалізує близько 1 млн т бензину на рік. Неважко підрахувати, що дніпропетровцям потрібно близько 50 тис. т біоетанолу, або, по суті, весь обсяг виробленого в країні біоетанолу. Може, "Приват" непомітно створив своє виробництво біоетанолу? Однак "сховати" такий завод неможливо, кажуть фахівці. Чи просто "Укртатнафта" штампуватиме паспорти якості "з 5% біоетанолу"? А хто перевірить, все одно контролю ніякого... Та й за плечима кременчужан є набагато серйозніший досвід - випуск упродовж більш як півроку безакцизних компонентів бензину КБ-92 і КБ-95 у 2009–2010 рр...

Як бачимо, у найближчі мінімум два, а швидше, три-чотири роки про випуск необхідного обсягу українського біоетанолу навряд чи доречно говорити. Проблема, схоже, у горезвісному українському інвесткліматі, тому що, крім віце-прем'єрів і міністрів, у цій галузі ніхто на вкладення не наважується. А йдеться про чималі суми. За оцінками фахівців-спиртовиків, на завод потужністю 50 тис. т біоетанолу на рік може знадобитися до 50 млн дол.

Папір стерпить,
автовласник - ні

За рік, який минув від дня прийняття закону про обов'язкове додавання біоетанолу, стало видно помилковість або просто нав'язану суспільству дезінформацію від лобістів проекту. Наприклад, біоетанол сьогодні коштує 12 тис. грн за тонну, тоді як високооктановий бензин - 13 тис. Але ж торік спиртовики та чиновники Міненерговугільпрому заявляли, що тонна біокомпонента коштуватиме 6–7 тис. грн, і це мало б сприяти здешевленню спиртовмісного палива порівняно зі "звичайним".

Насправді теза про дешевизну була помилковою від початку. Навіть якщо після насичення ринку ціна на біоетанол упаде вдвічі, однаково "спиртовмісне" паливо буде відчутно дорожче за звичайне.

Маніпуляції зі змішуванням, додаткові транспортні витрати в комплексі з необхідністю інвестувати в створення технологічної інфраструктури - все це викличе серйозне підвищення собівартості виробництва палива. У Європі цей неприємний момент згладили шляхом державних дотацій виробникам (нещодавно це свято, до слова, закінчилося).

Виходом з біоетанольного тупика міг би стати імпорт, нестачі цього ресурсу на зовнішньому ринку немає. Але як це стикується із широко розпіареною тезою про те, що "біоетанольна" програма знизить нашу залежність від імпорту енергоносіїв? У зв'язку із цим Міненерго нібито навіть збирається наполягати, що в законопроекті йдеться виключно про використання українського етанолу та змішування продукту лише всередині країни.

Та поки тривають ці розмови, деякі оператори тихенько вивчають варіанти імпорту готового бензину з 5% біокомпонентів. Але, по-перше, на європейські країни припадає лише близько 40% поставок бензину. По-друге, як бути з обмеженим терміном зберігання такого палива? А він не перевищує 30 днів, потім такий бензин втрачає свої властивості. Щоб наблизити продукт до споживача та подовжити терміни реалізації, у Польщі концерн "Орлен" накрив країну мережею нафтобаз, на яких відбувається змішування бензину з біокомпонентами. Якщо ж урахувати, що на відвантаження, транспортування, розмитнення імпортного бензину йде 10–15 днів, продавати "спиртовий" продукт треба буде буквально "з коліс". А якщо за 30 днів реалізувати товар не встигнуть? Якщо закон у його нинішньому вигляді діятиме, про створення Держрезерву та інших запасів бензину в країні можна взагалі забути.

У цілому якість бензину після впровадження спиртової "зобов'язалівки" викликає обґрунтовані побоювання. Фактично закон створює передумови для організації маси виробництв із випуску нафтопродуктів, підакцизних, зазначимо, товарів. Якщо при сьогоднішній централізованій системі постачання ринку якість палива є для водіїв проблемою номер один, а податкова ніяк не може зібрати весь акциз, що має бути сплачений державі (див. матеріал: "Міністр Клименко "не бачить" третини податків з нафтопродуктів"), то уявімо, що відбуватиметься, коли "змішувати" бензин почнуть на кожному розі?

Так, закон передбачає видачу дозволів на виробництво "спиртових" бензинів Кабінетом міністрів за поданням Міненерговугільпрому. Але це створює ідеальні умови для корупції, коли одержання дозволу буде чітко тарифікуватися та залежати зовсім не від наявності в прохача необхідної виробничо-технологічної бази. Такий підхід також забезпечує ідеальні можливості для тиску на неугодних, адже в силу політичної або будь-якої іншої доцільності хтось може й не одержати дозволу...

***

Отже, реалізувати норму про перехід на "спиртовий" бензин із 2014 р. неможливо. Як бути - скасовувати закон чи переносити терміни, це вже питання другорядне. З огляду на ситуацію, що склалася, проведений учасниками ринку та чиновниками аналіз внутрішніх можливостей і зарубіжного досвіду було б правильним заново переписати існуючий закон. Важлива умова - не закрити перспективу перед біоетанольною галуззю, яку почали стимулювати ще наприкінці 90-х, але через постійно хитку "лінію партії" ніяк не піднімуть.

Наприклад, на першому етапі використовувати біоетанол в обов'язковому порядку можна доручити НПЗ, які мають у своєму розпорядженні весь набір технологічного обладнання для випуску спиртовмісних бензинів. З урахуванням роботи Кременчуцького НПЗ, запуску Одеського НПЗ, що очікується днями, та наступного року - Лисичанського це дасть змогу забезпечити понад 50% споживання бензину зі спиртовою присадкою. У міру нарощування випуску біоетанолу можна буде перевести на "зобов'язалівку" й імпортерів, яким доведеться переключитися з марочних бензинів на поставку технологічного бензину Eurobob c наступним додаванням у нього українського біоетанолу.

Та при всьому цьому чиновникам, які різко повернулися до Європи "передом", було б непогано врахувати, що в цій самій Європі вектор біотехнологій нещодавно серйозно змінив напрям. Стимулюється та підтримується тільки випуск палива другого покоління, при виробництві якого не використовують харчові культури та землі аграрного призначення. Перетворювати їжу на паливо для машин уже давно не в моді, а українська "біоетанольна" програма націлена саме на це.