Спирт під час чуми

Останнім часом Міненерговугільпром просто фонтанує інноваційними пропозиціями із зміни ситуації з цінами і ресурсами на ринку нафтопродуктів. У минулому «сезоні» на порядку денному було досить примітивне лобіювання податкових пільг і преференцій окремим учасникам ринку. Однак сьогодні переважають фантастичні пропозиції, що викликають гордість за наших чиновників, готових реагувати на будь-які виклики часу. На зростання ціни на бензин ми відповідаємо «плаваючим» акцизом, на нестачу власної нафти - видобутком у далекому Єгипті і проектом щодо видобування бензину з вугілля з допомогою всюдисущих китайців.

У цьому матеріалі йтиметься про не менш гідну ініціативу - обов’язкове використання спирту в бензинах. Розробки начебто тверезих людей загрожують вкрай важким і неминаючим «похміллям» для держави, ринку та автомобілістів.

Відомо, що чиновницька спритність, як правило, зумовлена двома чинниками. Перший - жага наживи, другий - особливе доручення або гарний ляпас від вищих за рангом товаришів. Що стимулювало цього разу авральну розробку «біоетанолового» законопроекту, точно невідомо. Але в лютому Міненерговугільпром узялося за цю тему з такою запопадливістю, якої за ним не спостерігалося із часів спроби протиснути запровадження мит на імпорт нафтопродуктів, що активно «підігрівали» власники українських нафтопереробних заводів.

Офіційною причиною своєї стурбованості цим питанням у Міненерговугільпромі називають рішення січневого засідання РНБОУ щодо активізації розвитку альтернативної енергетики, складовою якої є заміна частини бензинів біоетанолом (він же абсолютований або зневоднений етиловий спирт).

У минулих лютому-березні спеціально створена робоча група з технологів-нафтопереробників, трейдерів, чиновників Мінагропрому та інших збиралася на Хрещатику, 30 (офіс Міненерговугільпрому) мало не щотижня для обговорення численних аспектів цієї програми. У підсумку законопроект про обов’язкове використання біоетанолу вмістився на одну сторінку. Він вносить доповнення до Закону «Про альтернативні види палива», пропонуючи обов’язкове застосування біоетанолу в обсязі 5% з 2013 року і 7% - з 2014-го.

Відповідей на запитання - хто, де і як вироблятиме це паливо і чи буде воно придатне для використання, поки що немає. А в деталях, як відомо, криється найцікавіше.

Спробуй-но мені добути…

Почнімо від самісінького початку, а саме, з основної декларованої мети - зниження залежності від імпорту енергоносіїв, тобто нафти і нафтопродуктів. Із законопроекту випливає, що йдеться всього про 5% в обсязі бензину, тобто близько 250 тис. тонн біоетанолу на рік (голова Мінагропроду М.Присяжнюк чомусь повторює про мільйони тонн). Для простоти розуміння: це два тижні роботи ринку в розпал сезону. Чи змінять щось принципово в загальному балансі ці 250 тис. тонн? Навряд чи.

Більш правдоподібною є версія про те, що одним із основних двигунів процесу є бажання забезпечити замовленнями держконцерн «Укрспирт», яким, за даними DT.UA, опікуються правильні люди (до їхньої сфери впливу приписують і «аграрного» міністра).

«Потужності «Укрспирту» - металобрухт, який 20 років простояв без діла. Концерн у боргах, ще й частково розкрадений, - говорить Сергій Циганков, заступник директора з наукової роботи Інституту харчової біотехнології та геноміки НАН України. - Мало того, ці потужності були призначені для виробництва харчового спирту, коли гналися за його чистотою, а не собівартістю… Для того щоб біоетанол був конкурентоспроможним, необхідні технологічно досконалі виробничі потужності. Таких в Україні поки що немає».

Якщо немає дешевого етанолу, то як змусити ринок купувати дорогий? Правильно, зобов’язати законодавчо. Щоправда, ініціатори руху не врахували, що є чимало імпортного, набагато дешевшого біоетанолу, через що керманичі «Укрспирту» можуть залишитися з носом.

Однак деякі механізми зберегти за собою контроль над ситуацією у невеликому законопроекті все-таки є. Зокрема, у цьому документі передбачено, що перелік підприємств із впровадження біоетанолу в бензини затверджуватиметься Кабінетом міністрів.

Не викликає сумнівів, що саме контроль над кожною тонною бензину і біоетанолу є тим чинником, який мотивує чиновників у нашому випадку.

Тепер про саме виробництво. На сьогодні більше половини ринку бензинів забезпечується з-за кордону. Зокрема, бензин А-95 переважно відповідає стандарту Євро-5. Додавання в нього 5% біоетанолу рівноцінне внесенню ложки дьогтю… За словами учасників численних дебатів у Міненерговугільпромі, чиновники пропонують завозити не «марочний», а широко використовуваний у Європі базовий бензин, який розрахований на подальше додавання біоетанолу та інших октанопідвищуючих компонентів. Але знову ж таки, в Європі вже фактично немає бензину марки А-92, з базового бензину виробляється бензин А-95. Як у цьому випадку одержати А-92, який знову набуває популярності через дорожнечу палива з вищим октановим числом? За словами фахівців, на межу виживання ставить бензини А-76/80 «зобов’язалівка» щодо вмісту спирту. І це лише десята частина питань «технологічного» характеру.

Буде що пред’явити також «біологічним» програмам і податківцям. «При додаванні біокомпонентів відбуватиметься зміна властивостей початкового бензину, зміниться паспорт якості, отже, це виробництво, виходить, податкова змусить платити акциз», - говорить один із нафтопереробників.

Як бути з цим нюансом, який додасть ще з десяток копійок до остаточної ціни палива? Загалом із неформального спілкування з податківцями випливає, що вони не в захваті від зростання кількості різних сумішевих виробництв, тому що через них витікають величезні суми податків.

Трохи легше налагодити виробництво спиртових бензинів на українських НПЗ. Однак тоді, по-перше, про якість Євро-5 для сучасних автомобілів можна відразу забути (ну не випускають їх у нас). По-друге, як неодноразово зазначалося, проблема наших НПЗ не стільки в якості виробленої продукції, скільки в їхній економічній неефективності через низьку глибину переробки нафти. Маючи досить непогану якість бензину і дизпалива, Лисичанський НПЗ закрився через те, що виробляв із нафти 30% мазуту, або фактично «відходів». Тому українське виробництво нафтопродуктів може розпочатися лише в тому разі, якщо настільки високий відсоток відходів хтось оплатить у ціні таких ліквідних сортів, як бензин або дизпаливо. Це може бути держава (що навряд чи) або споживач. Якщо це здійснити, нинішні 11 грн. за літр бензину сприйматимуться за щастя.

Загалом усе вказує на те, що «спиртова» програма в нинішньому вигляді призводить до зростання цін за рахунок додаткових транспортних і виробничих витрат. Будемо вгадувати з трьох разів, хто заплатить за це? Та найголовніше - заради чого? Щоб хтось заробив на старих спиртових заводах і на монополізації системи додавання біоетанолу в бензини? На кону якість бензину, яка від усіх цих маніпуляцій точно не поліпшиться, а також повнота податкових надходжень і диверсифікація ринку (деякі джерела поставок точно «пересохнуть», почувши божевільні вимоги України). Якщо так хочеться розвивати біоенергетику, то для цього є Закон «Про альтернативні палива», що дає досить потужні економічні стимули при використанні біокомпонентів. (Правда, поки що основні заробітки приносить недосконалість цього закону і відсутність держконтролю за такою «альтернативною» енергетикою.)

Програми з використання спирту є в багатьох країнах, але це не означає, що Україна має тупо копіювати цей досвід. У нас пшениця або цукровий буряк не ростуть самі по собі, як цукрова тростина у Латинській Америці - світовому центрі використання спирту. Так, є ці програми в Європі, але там також зміцнюється думка про сумнівну «альтернативність» та «екологічність» спиртових палив. Крім того, перетворювати їжу на паливо стає просто блюзнірством на тлі проблем з нестачею продовольства і голодом у багатьох куточках планети.

Уже точно не пишуться такі програми «на коліні», а проходять багаторічні випробування на двигунах і в лабораторіях. І тим більше не запроваджуються на таких диких ринках, як наш, де автомобіліст пересувається по автозаправках, як по мінному полю. Для початку було б непогано навести порядок на ринку традиційних палив, а вже потім впроваджувати програми, що потребують високої технологічної культури і науково підготовлених регламентів виробництва.