«Сахалінка» таки йде «наліво»?

Традиційний правовий нігілізм державної машини перед виборами набуває кричущих форм. Як і прогнозувало «ДТ» (№33 за 2007 рік), ліцензія на розробку Сахалінського газоконденсатного родовища перебуває в процесі передачі приватній компанії ТОВ «Геолсоюз». Раніше ВАТ «Укрнафта» неодноразово заявляло про готовність придбати її на відкритому аукціоні. Проте, за заявами керівництва «Укрнафти», їм було запропоновано одержати права на цей майданчик, придбавши корпоративні права в комерційної структури ТОВ «Геолсоюз». В «Укрнафті» на це не пішли. Зважаючи на все, ті, хто стоїть за «Геолсоюзом», уже знайшли або шукають нових покупців...

Як заявив на прес-конференції в агентстві «УНІАН» минулого понеділка начальник юридичного управління відкритого акціонерного товариства «Укрнафта» В’ячеслав Карташов, «на сьогодні, за нашою, на жаль, поки що не підтвердженою інформацією, ліцензію на Саха­лінсь­ке родовище переоформлено на «Геолсоюз».

При цьому В.Карташов зазначив, що дізнатися про переоформлення ліцензії на «Геол­союз» їм удалося лише неофіційно. За тиждень до цього «Укрнафта» подала відповідний запит у СБУ й Мінприроди, і, за словами В.Карташова, буквально через день неофіційним шляхом вони одержали інформацію, що минулої середи (19 вересня. — В.К.) рішення про передачу ліцензії було прийнято.

В «Укрнафті» сподіваються, що документально підтвердити таке переоформлення вдасться вже найближчим часом. «Ми заявимо клопотання про витребування документів у Мінприроди і вимагатимемо офіційної відповіді від міністерства. Якщо виявиться, що ліцензію переоформлено, ми розширимо наші вимоги в рамках позову до Мінприроди щодо передачі ліцензії НАК «Надра України», — повідомив В.Карташов.

За даними керівництва «Укрнафти», ТОВ «Геолсоюз» зареєстроване менш як рік тому — 2 лис­топада 2006 року. На момент реєстрації власниками «Геолсоюзу» були громадяни України Андрій Кіча (який, за даними компанії, має стосунок до компа­нії «Інфокс» і екс-голови Держав­ного комітету природних ресур­сів України Миколи Злочевсько­го), Валерій Омельченко (який має «родинні й службові зв’язки» з керівництвом Мінприроди, а за деякими даними, є зятем міністра В.Джарти) й ТОВ «Діа­мант Спірит Україна». Відповідно ж до офіційної інформації на 21 вересня 2007 року, засновниками ТОВ «Геолсоюз» є НАК «Надра України» (50%), а також громадяни України Андрій Кіча й Олександр Вітренко (по 25%). Такий собі мінприродівський міжсобойчик. Причому зміни в складі засновників запросто можуть продовжитися.

Нагадаємо: відповідно до п. 16 постанови Кабінету міністрів України №480 від 14 березня 2007 року, передача ліцензій на розробку родовищ від однієї структури до іншої можлива у разі дотримання таких умов. Перше: на момент передачі ліцензії підприємство-ліцензіат має частку не менш як 50% у статутному фонді структури, якій ліцензія передається. Друге: разом із ліцензією мають передаватися засоби й майно, потрібні для використання надр.

Але ця вимога стосується лише моменту передачі ліцензії й жодним чином не перешкоджає продажу таких корпоративних прав за їхньою номінальною вартістю вже після переоформлення ліцензії.

Такі приклади вже були. Влітку «Полтава ГРП», дочірнє підприємство НАК «Надра України», безоплатно передало низку ліцензій на розробку кількох майданчиків у Полтавській області такому собі ТОВ «Східний геологічний союз». В якому НАКу тоді належало 50% статутного фонду. Зокрема, полтавчани офіційно відмовилися від ліцензій на роз­робку родовищ Макарцівської, Кошевойської площі, Харків­цівсь­кого родовища, Сарської ділянки.

Цікаво, що тоді з цього приводу здійняла тривогу Полтавсь­ка облдержадміністрація. У своїх кількох листах, направлених у Кабмін, Раду національної безпеки й оборони України, правоохоронні органи, керівники області висловлювали побоювання, що нова структура може відмовитися від зобов’язань щодо продажу газу населенню за регульованою ціною, і цей дефіцит доведеться компенсувати за рахунок дорожчого імпортного палива.

Як у воду дивилися. Як повідомив журналістам В’ячеслав Карташов, на сьогодні частку НАК «Надра України» у «Східному геологічному союзі» зменшено з 50%, які були на момент передачі ліцензії, до 0,079%. Решта — у приватних руках. Таким чином, і ліцензії, і підприємство-ліцензіат для держави втрачені. Як і обсяг газу, який вони могли б продавати населенню України.

На думку В.Карташова, прокуратурі має сенс довідатися, на яких підставах і за якою ціною було продано державну частку в цьому підприємстві. А якщо перевірити, відповідно до якої процедури держкомпанії віддають комерційним суб’єктам «майно для використання надр», передача якого, відповідно до згаданої постанови Кабміну, є умовою для передачі ліцензії, прокурорські працівники дізнаються для себе багато нового. Поки ж прокуратурі треба не допустити розмивання держпакета й у «Геолсоюзі», де він ще зберігся.

Преса вже неодноразово вказувала на сумнівність такої схеми передачі в приватні руки ліцензій на надрокористування. Проте, зважаючи на все, у передвиборні тижні комусь дуже потрібні були швидкі гроші.

Ті, хто стоїть за «Геолсоюзом», точніше, ті, хто одержить у ньому контроль після відходу держави, матимуть ще одне важливе джерело доходів.

Нагадаємо: ціна газу для населення зараз нижча за ринкову, бо регулюється державою. Цю норму вже кілька років установлює закон про держбюджет. Відповідно до цього документа, підприємства, понад 50% статутного фонду яких перебуває в держвласності, зобов’язані продавати весь видобутий газ населенню за регульованою ціною. «Укрнафта», 50%+1 акція якої належать НАК «Нафтогаз України», потрапляє під дію цієї норми. «Так, ми не згодні з цим, ми вважаємо, що держава не вправі діяти нериночними методами, але ми законослухняні в цьому питанні», — говорить В.Карташов.

А тепер подивимося на формулювання з 480-ї постанови Кабміну. Передача ліцензії дочірній компанії без аукціону допускається, якщо материнській компанії (читай — державі) належить «не менш як 50%» у статутному фонді.

Отже, якщо в дочірній компанії державі належить рівно 50% (як у «Геолсоюзі» та «Східному геологічному союзі»), то передавати їй ліцензію держава може, але новий власник ліцензії вже не зобов’язаний продавати газ державі за регульованою ціною. Гарненький спосіб позбутися невигідної для великого газового бізнесу норми закону про держбюджет!

Ця різниця формулювань дає можливість зацікавленим особам виводити значні обсяги газу з призначених для продажу населенню за регульованою ціною. Тільки на різниці в ціні газу — між цінами для населення й промисловості — ініціатори передачі ліцензії заробляють по 120 дол. за тисячу кубометрів. А бюджет втрачає ці 120 дол. на кожній тисячі кубометрів, оскільки для їх заміщення треба купувати імпортний газ і продавати його населенню за ціною, нижчою за закупівельну.

Якщо застосувати цю нехитру математику до Сахалінського родовища, то ми одержимо такі цифри. На «Сахалінці» можна видобувати близько 400 млн. кубометрів газу на рік. Помноживши цю цифру на різницю в ціні, одержимо близько 50 млн. дол., котрі осядуть у кишенях нових власників родовища. «Відповідно, відповідальні особи від міністерства, які підписалися під таким рішенням, саме на цю суму пограбували річний бюджет України», — вважає В.Карташов.

Утім, організатори цієї схеми «Укрнафту» «кидати» не хотіли. Замість участі в аукціоні за ліцензію на «Сахалінку» вони чесно запропонували компанії купити через офшорні кіпрські компанії частку в «Геолсоюзі». Називалася й ціна — 100 млн. дол., що в кілька разів перевищує звичайну стартову аукціонну ціну для таких родовищ. Підприємці від НАК і Мінприроди гарантували, що НАК «Надра України» стане власником ТОВ «Геолсоюз», якому держава передасть ліцензію відповідно до норми постанови №480. А оскільки 50% статутного фонду мають бути в НАК тільки на момент передачі ліцензії, потім їх можна буде спокійно зменшити до 10%, що гарантує іншим учасникам угоди повний контроль над ліцензією. При цьому гарантії з боку держави про передачу ліцензії були б такими ж непрозорими, як і вся угода.

Цікавий момент. Два тижні тому сенсацією на нафтогазовому ринку став указ президента України Віктора Ющенка «Про деякі заходи для забезпечення стійкого функціонування та розвитку ринку природного газу» від 7 вересня. Серед питань, які було дозволено цим документом, — припинення дії постанови Кабміну від 4 квітня 2007 року, якою було затверджено новий порядок проведення цього року аукціонів з продажу спеціальних дозволів на користування надрами.

Нові правила істотно відрізнялися від тих, що їх Кабмін щороку затверджує ось уже третій рік. По-перше, право організовувати й проводити торги одержали приватні компанії, тоді як раніше такими повноваженнями було наділено винятково Мінприроди. По-друге, було змінено порядок визначення переможця. Раніше, якщо переможець протягом місяця не сплачував вартості спеціального дозволу, результати аукціону анулювали. Із квітня 2007-го ліцензію було вирішено віддавати учаснику, який посів друге місце.

На думку Віктора Ющенка, це створювало «можливість для недобросовісної змови двох або більше покупців для придбання на аукціоні дозволу за ціною, значно меншою від реальної вартості». Іншими словами, один із покупців підвищував ціну на одну копійку, а другий — відразу на мільйон. Перший припиняв торги. Другий — не платив за ліцензію. І тоді перший одержував її фактично за стартовою ціною.

Наприклад, 11 червня за таким сценарієм відбувалися торги по Ржавицькому майданчику в Харківській області. Стартова ціна — 600 тис. грн. ДП «Алдеа Україна» запропонувало 1,6 млн. грн., а ПП «Дельта-капітал» (яке, за словами юристів «Укрнафти», не проводить будь-якої діяльності) — відразу 40 млн. грн. Природно, таких грошей за родовище ніхто сплачувати не збирався, і переможцем стало перше підприємство. Втім, за даними «Укрнафти», за обома фірмами стоять ті ж самі особи з керівництва Мінприроди...

От тільки чому, прикривши цю лавочку, президент не призупинив і схеми безплатної передачі ліцензій, про яку ми так довго розповідали?

Утім, тепер залишається лише відслідковувати нових власників «Геолсоюзу». Тоді ми й дізнаємося, кому реально віддали «Сахалінку». Питання «за якою ціною?» залишиться відкритим аж до появи в країні політичної волі довести розслідування цього питання до суду.

Хоча можливість відповісти на всі ці запитання могла б з’явитися, наприклад, під час прес-конференції керівників Державної геологічної служби, анонсованої на минулу середу. На ній головні геологи країни хотіли відповісти на запитання: «Хто і з якою метою разом з «Укрнафтою» намагається блокувати видачу спецдозволів на розробку корисних копалин?» Проте коли на прес-конференцію прибули й керівники «Укрнафти», від Держгеолслужби (яка входить у структуру Мінприроди) туди прийшли зовсім не великі начальники. А голова правління «Укрнафти» Ігор Палиця заявив про своє бажання в будь-який момент подискутувати на цю тему в прямому ефірі з міністром охорони навколишнього природного середовища Василем Джарти...

Це при тому, що історія відносин «Укрнафти» й Сахалінського родовища — довга й плідна. ВАТ «Укрнафта» неодноразово зверталося до уряду України, пропонуючи забезпечити ефективне для держави використання надр Сахалінського нафтогазоконденсатного родовища й сплатити за ліцензію до держбюджету України не менше 300 млн. грн. Крім цього, воно заявляло про готовність і надалі інвестувати чималі власні кошти (протягом десяти років — близько 3 млрд. грн.) у розробку родовища. 9 липня цього року НАК «Надра України», ДП «Полтавнафтогазгеологія» й ВАТ «Укрнафта» підписали угоду про спільну діяльність з геологічного вивчення, зокрема дослідно-промислової розробки «Сахалінки», шляхом внесення відповідних доповнень і змін у раніше укладений договір між дочірнім підприємством НАК «Надра України» «Полтав­нафтогазгеологія» й Нафтогазодобувним управлінням «Ахтирканафтагаз» ВАТ «Укрнафта». І от, перед самими виборами в родовища може з’явитися новий власник...

Для «Укрнафти» піти з Сахалін­ського родовища означає втратити великі кошти, вкладені в ділянку. Адже нині тільки процедура одержання права користування земельними ділянками для буріння свердловин і будівництва наземних комунікацій займає близько трьох років. Терміни розгляду матеріалів, пов’язаних із відведенням земельних ділянок на особливо цінних землях, для Верховної Ради й Кабінету міністрів не встановлено. Не дотримуються цих термінів й органи місцевого самоврядування.

Статтею 21 Закону України «Про оренду землі» встановлено верхню межу орендної плати тільки на земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, — на рівні 10% від нормативної грошової оцінки. Верхню межу орендної плати на ділянки, які перебувають у приватній власності, не встановлено, й іноді вона сягає галактичних висот.

Із прийняттям Закону України «Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо заборони продажу землі сільськогосподарського призначення...» від 19 грудня 2006 року будівництво свердловин на землях сільськогосподарського призначення, які перебувають у власності фізичних і юридичних осіб, стало неможливим через заборону на зміну цільового призначення таких земель.

З огляду на викладене можна стверджувати, що, придбаваючи ліцензію на розробку родовища, підприємство одержує декларативне право розробляти. Це право найчастіше не може бути реалізоване через складні бюрократичні процедури відведення землі.

Крім того, у поточному році «Укрнафта» несподівано для себе потрапила під дію законодавства про держзакупівлі.

Нагадаємо: ще 2003 року в компанії було прийнято концепцію створення вертикально інтегрованої структури із замкненим циклом виробництва — від геологорозвідки до продажу світлих нафтопродуктів на власних заправках. Це сприяло б підвищенню прибутковості роботи шляхом оптимізації виробничого циклу, скорочення простоїв, мінімізації ризиків постачання, оплати тощо. Здавалося б, дер­жава як основний акціонер, що володіє пакетом у 50%+1 акція, має підтримувати такі ініціативи... Ідеалістична думка!

Законом про бюджет на 2006 рік приймається норма про обов’язковий продаж нафти власного видобутку на аукціонах. У результаті «Укрнафта», маючи нафту власного видобутку, змушена її продавати.

Запитання: де взяти нафтопродукти для роботи 560 власних бензоколонок компанії?

Звичайно, їх можна купити. Проте, відповідно до законодавства про держзакупівлі, яке вступило в силу 2007 року, напівдержавна компанія має робити це тільки на умовах тендера.

«Ви можете уявити обсяги потрібних закупівель? А поставки в кожну з областей? Навіть якщо знайшлася б фірма з такою розвиненою логістикою, це не розв’язало б проблеми. Відповідно до закону про держзакупівлі, щоб тендер було визнано таким, що відбувся, цих фірм має бути як мінімум три», — журиться перший заступник голови правління «Укрнафти» Володимир Пустоваров. За його словами, прийняття цього закону поставило під загрозу зупинки заправні комплекси підприємства, на яких успішно трудяться понад 6 тисяч працівників. І тепер компанія змушена торгувати комісійним товаром, уникаючи простоїв. Залиша­ючись без прибутку в цілому сегменті своєї вертикальної інтеграції.

Ще більш дивним є те, що, поряд із «лінчуванням» «Укрнафти», окремим імпортерам нафтопродуктів дається режим безпрецедентного сприяння. Взяти хоча б сплату ПДВ при митному оформленні поставленої на територію України нафти. Так, ПМПКП «Авто», будучи великим постачальником імпортної нафти на «Укртатнафту», використовує при її розмитненні податкові векселі.

«Чому сам завод не виступає одержувачем сировини? Звідки в малого приватного підприємства такий обсяг ПДВ до відшкодування? Чому іншим переробним заводам заборонено такі схеми? Невже Державній митній службі дано право вибірково використовувати законодавчі норми стосовно різних імпортерів?» — питає Володимир Пустоваров. Проте ці запитання повисають у повітрі. І нікуди не дітися від відчуття, що влада використовує напівдержавну «Укрнафту» як годівницю.