Реальний саботаж

Основні події й тенденції останніх двох років в ядерно-енергетичному комплексі України створюють загрозу його подальшому існуванню та розвитку.

Поточна ситуація в ядерній енергетиці України характеризується постійним дефіцитом тарифу ДП НАЕК "Енергоатом" (2–3 млрд грн щороку), який покривається за рахунок збільшення кредитного портфеля (6 млрд грн на кінець 2012 р. при доходах у 18 млрд грн без ПДВ) і становить загрозу фінансовій стабільності компанії. Наслідком такого фінансово-економічного стану ядерної енергетики й недолугої тарифної політики пріоритетів для теплової генерації (яка показує чисті прибутки у понад 7 млрд грн), а також постійної відсутності дієвого адекватного керівництва компанії є зрив виконання програми підвищення ядерної безпеки та подовження ресурсу. Своєю чергою, це створює передумови для зупинки у грудні 2014-го - липні 2015-го відразу трьох енергоблоків ВВЕР-1000 на Запорізькій та Южно-Українській АЕС. А це вже реальна загроза безпечному функціонуванню та цілісності Об'єднаної енергетичної системи України, що потребує негайного вирішення.

Ситуацію ускладнюють проблеми організації поставок ядерного палива. В Україні з 2000 р. за підтримки уряду США реалізовується проект кваліфікації ядерного палива компанії Westinghouse для АЕС України. Ситуація з пошкодженням ядерного палива компанії Westinghouse на Южно-Українській АЕС торік і плани будівництва за російською технологією заводу з виробництва ядерного палива (далі - завод) можуть призвести до зриву політики диверсифікації джерел поставок ядерного палива та надійної експлуатації АЕС України. Тепловиділяючі збірки (ТВЗ) компанії Westinghouse потребують доопрацювання, і за умови ліцензування модифікованих ТВЗ їх експлуатація можлива починаючи з 2014 р. Для цього американська сторона вимагає гарантії закупівлі ядерного палива компанії Westinghouse в обсязі трьох партій перевантаження (126 ТВЗ) щороку до 2020 р.

Це суперечить позиції "Росатома", який вимагає гарантії 100-відсоткової закупівлі ДП НАЕК "Енергоатом" ядерного палива виробництва спільного російсько-українського заводу після його пуску у 2015 р. Політика "Росатома" полягає в повній монополізації ринку ядерного палива (як фабрикації ТВЗ, так і послуг з конверсії та ізотопного збагачення урану) для реакторів російського виробництва. Це можливо у тому числі за рахунок витіснення з цього ринку компанії Westinghouse шляхом використання проблем з експлуатацією американського ядерного палива на Южно-Українській АЕС і в результаті пуску у 2015 р. першої черги заводу (виходячи з нинішнього стану справ, це навіть теоретично зробити неможливо через бездіяльність протягом останніх двох років). Таким чином, нездійснення подальшої політики диверсифікації джерел поставок ядерного палива для АЕС України створює виклик з погляду як енергетичної безпеки держави (паливо для виробництва 50% електроенергії країни), так і зовнішніх відносин з двома нашими стратегічними партнерами - РФ і США.

Паливне питання ускладнюється тим, що у 2010 р. українська переговорна сторона підписала доволі невигідний контракт на поставки ядерного палива для АЕС України з російською стороною за ціною, яка на 30% перевищує ціну поставки російського палива до Болгарії.

Враховуючи той факт, що нині тривають попередні російсько-українські переговори щодо умов поставок ядерного палива виробництва заводу після 2015 р., питання подальшого використання ядерного палива компанії Westinghouse потребує негайного розгляду та прийняття рішення на найвищому політичному рівні. Як компромісний підхід на період 2016–2020 рр. може бути запропонований варіант закупівлі ядерного палива виробництва заводу для всіх діючих енергоблоків АЕС, а поставки ядерного палива компанії Westinghouse обмежити одним-двома енергоблоками протягом наступних десяти років (з правом збільшення у разі невиконання російською стороною взятих на себе зобов'язань). Це дасть змогу як подовжити присутність ще одного виробника ядерного палива, так і створити протягом п'яти років резерв ядерного палива в обсязі 40% від річної потреби всіх реакторів ВВЕР-1000. Таким чином, Україна матиме вагомі аргументи та переговорний простір у разі невиконання російською стороною своїх зобов'язань щодо передачі технологій, завершення будівництва заводу з виробництва ядерного палива у 2020 р. і передачі технологій нових модифікацій палива у майбутньому.

Ще одне питання, яке потребує пильної уваги та втручання на найвищому державному рівні, стосується ситуації, що склалася з найбільшим інвестиційним проектом країни (загальна вартість перевищує
4 млрд дол. США) - будівництвом енергоблоків №3 і №4 Хмельницької АЕС (далі - Х3Х4). Після ратифікації у 2011 р. міжурядової українсько-російської угоди стосовно будівництва цих двох енергоблоків, схвалення техніко-економічного обґрунтування (ТЕО) й ухвалення Закону України "Про розміщення, проектування та будівництва енергоблоків №3 і 4 Хмельницької АЕС" у 2012 р. не вирішено жодного принципового питання цього проекту. А саме: не затверджено вимог з безпеки до цих енергоблоків і, відповідно, не визначено конфігурації систем безпеки і типу енергоблоку; не визначено джерел фінансування проекту; не вибрано генерального проектанта та підрядної організації.

Безумовно, аварія на АЕС "Фукусіма" (Японія) у 2011 р. вплинула на перебіг підготовки будівництва Х3Х4. Хоча рівень безпеки зазначених енергоблоків із використанням реакторної установки ВВЕР-1000/В-392 було прописано в ТЕО (за винятком використання існуючих будівельних конструкцій, що має бути обґрунтовано на наступній стадії проектування), однак у грудні 2012 р. Держатомрегулювання України запропонувала ДП НАЕК "Енергоатом" застосовувати до Х3Х4 нові вимоги з безпеки, офіційно не затверджені в Україні. Це потребує значного коригування існуючого або розробки нового проекту (як приклад - російський проект для болгарської АЕС "Белене").

Наслідки зміни нормативної бази з питань вимог до безпеки призведуть, з одного боку, до підняття рівня ядерної безпеки нових ядерних енергоблоків, а з іншого - до істотного збільшення вартості будівництва. Це поставить під сумнів масштабну програму розвитку ядерної енергетики, як це передбачено в існуючій та проекті нової Енергетичної стратегії України до 2030 р. (перегляд витрат, прогнозів тарифів, строків заміщення блоків, подовження ресурсу енергетичних блоків тощо). Що стосується Х3Х4, то це, ймовірно, потребуватиме перегляду вищезазначених рішень уряду і Верховної Ради, підготовка яких займе один-два роки (нова розробка ТЕО, проекту, закону про розміщення, експертиза ядерної та радіаційної безпеки, комплексна державна експертиза тощо).

Крім того, це може поставити під сумнів результати міжнародного конкурсу з вибору реакторної установки для будівництва Х3Х4, вимоги якого передбачали використання існуючих будівельних конструкцій і переможцем якого стала російська компанія "Атомстройэкспорт" з реакторною установкою ВВЕР-1000/В-392. Не виключена можливість оскарження результатів міжнародного конкурсу американськими та південнокорейськими власниками реакторних технологій. Враховуючи відсутність прогресу в переговорах щодо надання державного кредиту Російської Федерації для будівництва Х3Х4 та ситуацію зі співфінансуванням проекту за рахунок тарифу ДП НАЕК "Енергоатом", реалізація цього проекту протягом наступних років сумнівна. Зважаючи на це, можливо буде повернутися до розгляду питання щодо участі іноземних інвесторів з Європи, США та Росії у власності нових енергоблоків АЕС України, передбачивши окупність проекту через експорт української електроенергії з нових потужностей. А також щодо участі ДП НАЕК "Енергоатому" у європейській дистрибуції (у придбанні європейських енергозбутових компаній), що передбачає вихід на кінцевого споживача та участь на всіх етапах ланцюга, корпоративну диверсифікацію, обмін активами, частками, створення спільних підприємств тощо.

На тлі прогнозованого довгострокового зростання попиту на електроенергію в Україні та критичного стану теплової генерації відсутність введення в експлуатацію нових атомних генеруючих потужностей до 2020 р. створює безпосередню загрозу енергетичній безпеці країни та потребує термінових дій.

Протягом останніх п'яти років після підписання угоди з американською компанією Holtec щодо будівництва централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива для АЕС України (в чорнобильській зоні відчуження) не розпочато будівництво цього об'єкта (здебільшого через зволікання та бездіяльність української сторони). "Росатом", користуючись монопольним становищем, щороку збільшує ціни на вивезення і зберігання відпрацьованого ядерного палива.

Україна взагалі не почала вирішувати питання будівництва сховища для високоактивних радіаційних відходів, які мають повертатися з Російської Федерації після переробки згідно з підписаними угодами починаючи з 2011 р. Це питання в Міненерговугільпромі навіть не обговорюється на концептуальному рівні.

Незважаючи на "стратегії" та наявність "програм", нічого не зроблено для розвитку видобутку уранової руди на Новокостянтинівському родовищі. В стані фінансових дефіцитів і падіння підземного видобутку працює ДП "СхідГЗК".

Єдиною позитивною новиною та досягненням галузі є рішення ЄБРР щодо виділення кредиту на підтримку Зведеної програми підвищення безпеки АЕС України.

Змушений констатувати, що нинішні керівники Міністерства енергетики та вугільної промисловості України в особі міністра і заступників своїми діями й бездіяльністю, відсутністю стратегічного аналізу демонструють неспроможність не те що запропонувати якісні рішення в такій чутливій галузі країни, як ядерна енергетика, а навіть зрозуміти виклики, черговість і причини виникаючих проблем.

Міністр енергетики Е.Ставицький проводить переговори з керівництвом "Росатому", не лише не маючи завірених директив та узгоджених з керівництвом уряду позицій, а навіть не запрошуючи до делегації фахівців НАЕК "Енергоатом" та концерну "Ядерне паливо". Такий зверхній, безглуздий підхід безумовно шкодить іміджу держави та неминуче призведе до завдання збитків енергетичній галузі та країні в цілому.

В ядерної спільноти України й світу склалося враження, що важливу галузь, яка потребує пильної уваги з метою поліпшення ядерної безпеки та забезпечення розвитку, останнім часом віддали на заклання для розв'язання проблем надприбутків теплової генерації, ручного керування тендерами з боку Міненерго та проведення ганебних, непрофесійних, безрезультатних переговорів з міжнародними партнерами.

Виходячи з вищевикладеного, вважаю єдиним можливим варіантом розгляд питання неналежного функціонування ядерної галузі на нараді під керівництвом президента або на засіданні уряду України. Під час такого розгляду, крім запропонованих пропозицій і заслуховування звітів про виконання стратегій, доручень у сфері ядерної енергетики України, слід розглянути можливість створення Агентства з питань ядерної енергетики з функцією управління та організації розвитку ядерної галузі, підвищення безпеки ядерних установок України та об'єктів для поводження з радіоактивними відходами. Такий крок (разом із переглядом невиконаних угод, програм і підходів), на думку фахівців ядерної галузі, профспілок, на нинішньому етапі життєдіяльності ядерно-енергетичного комплексу дасть можливість, використовуючи консервативний фаховий підхід до управління, поступово вийти з глухого кута, в якому опинилась ядерна галузь України в останні п'ять років. Зволікання з розглядом цих питань не тільки збільшить щоденні збитки економіки України, а й створить соціальну напругу в середовищі працівників і фахівців ядерної галузі, призведе до подальшого стрімкого зростання тарифів на електроенергію та, зрештою, завдасть збитків кожному громадянину України.