КРОК НАЗАД. І ЩЕ ОДИН...

Під час березневої колегії Мінпаливенерго віце-прем’єр Віталій Гайдук, презентуючи план реформування вугільної галузі, виголосив таку сентенцію: «Ми повинні зробити крок назад для того, щоб потім рішуче рушити вперед». Ішлося про ліквідацію державних вугледобувних холдингових компаній та їх заміну державними підприємствами. Минулого тижня 20 вугільних підприємств і 4 державні теплові енергогенеруючі компанії стали учасниками Оптового ринку енергетичного вугілля України (ОРЕВ). За словами міністра палива та енергетики Сергія Єрмілова, ідея ОРЕВ не має конкретного автора. Вона виникла в надрах міністерства під час розробки реформи вітчизняного вуглевидобування. Слова міністра про відсутність конкретного автора вельми прикметні: немає автора — немає відповідального за результат.

Проект під назвою «Оптовий ринок енергетичного вугілля», на перший погляд, свідчить про намір галузевого міністерства дистанціюватися від безпосереднього управління процесами у суміжних галузях, дозволити суб’єктам господарювання самим вирішувати свої проблеми. Запровадження ОРЕВ, за словами авторів цієї ідеї, спрямоване на поліпшення ситуації у вугледобувній галузі, яка торік мала понад 1 млрд. гривень збитків. Оскільки вирішити проблеми вугільників неможливо без урахування інтересів споживачів вугілля — енергетиків, до ради цього ринку увійшли представники енергогенеруючих компаній. Головою ради ринку, як відомо, обрано генерального директора «Дніпроенерго» Сергія Попова.

На перший погляд, модель ОРЕВ має гарантувати досягнення паритету інтересів вугільників та енергетиків: у раді їх порівну — по чотири представники від кожної галузі, а також по одному — від Мінпаливенерго й Мінекономіки та євроінтеграції. За словами С.Єрмілова, після того, як механізм ринку запрацює належним чином, Мінпаливенерго відмовиться від участі в раді ОРЕВ. Проте реальна присутність міністерства в ОРЕВ значно більша, ніж видається. Крім першого заступника міністра Юрія Ященка, енергетичне відомство, хай опосередковано, представлене й генеральними директорами підприємств. Адже всі керівники державних вугільних підприємств та енергокомпаній підписували контракти на роботу з Міністерством палива та енергетики і зобов’язані виконувати його рішення. Така ж ситуація з керівниками енергогенеруючих компаній. Мінпаливенерго є й засновником підприємства «Вугілля України», якому відведена роль посередника-оператора ОРЕВ. І головне — держава володіє ресурсом вугілля, до якого може когось допускати або не допускати на власний розсуд.

Той, кому доводиться власним або службовим авто пересуватися київськими вулицями, бодай один раз відчув на собі всі «приємності» пробок. А досвідчені водії знають: якщо потрапив у пробку — десь попереду на перехресті замість світлофора вимахує жезлом регулювальник. На відміну від автоматичного приладу, даішникові властиво помилятися, зволікати, ловити гав і т.ін. В енергетиці роль даішника на перехресті певною мірою відігравало галузеве міністерство. І хоча модель, що запроваджується нині, називається «ринок», до саморегуляції вона навряд чи здатна. Зупинюся докладніше на причинах, з яких зелене світло на вугільно-енергетичному перехресті вітчизняної економіки вмикатися автоматично, на мою думку, не зможе.

Серед німецьких підприємців надзвичайно популярне прислів’я: «Клієнт — це князь». Тобто інтереси покупця для продавця — понад усе. У суворому дотриманні цього принципу німці вбачають запоруку успіху в бізнесі. Автори ОРЕВ задекларували своєю метою відродження вугледобувної галузі. Кожен вугільник знає аксіому: дохід копальні залежить від обсягу видобутку та ціни вугілля. Як теоретики реформи розраховують підвести з колін вітчизняне вуглевидобування? Державна компанія «Вугілля України» купуватиме все, видобуте членами ОРЕВ, за ціною, що не буде нижчою від собівартості вугілля. Антиринковість такого підходу, на мій погляд, очевидна. На практиці це означатиме, що у шахт не буде стимулу знижувати собівартість. А загроза витіснення у майбутньому з ринку шахт із високою собівартістю є небезпекою значно меншою, ніж зниження доходів сьогодні. У формуванні середньозваженої ціни палива разом із ДП «Ровенькиантрацит» (собівартість 129 грн. за тонну) братимуть участь підприємства, які на окремих шахтах видобувають вугілля з собівартістю понад 500 грн. за тонну. При формуванні середньозваженої ціни успішні вуглевидобувні держпідприємства «тягтимуть» на собі тих, які працюють неефективно. Внутрішньогалузевий перерозподіл коштів є послідовним кроком із погляду тих, хто навесні об’єднував у ДП прибуткові й занепадаючі копальні. Якщо, за визнанням Віталія Гайдука, перетворення державних холдингів на держпідприємства було кроком назад, то перерозподіл прибутків між ефективними та відстаючими держпідприємствами — це вже другий крок у тому ж, зворотному, напрямку. Не треба стимулювати зростання ціни, за якою генерація купуватиме вугілля. При питомій вазі палива у собівартості електроенергії 85%, а вугілля, за різними даними, — 50—70%, рентабельність ТЕС різко впаде. Згідно з положеннями ОРЕВ, передбачено передоплату вугілля тепловими електростанціями. Компанія «Дніпроенерго», наприклад, за словами її генерального директора С.Попова, у третьому кварталі поточного року отримала 85% вартості проданого товару. Схожа ситуація й у інших теплоенергогенеруючих компаній. І це за умови оплати на енергоринку 92% вартості поставленої електроенергії. У листопаді ТЕС отримають значно менше, адже рівень оплати струму в ОРЕ не досяг і 86%. Тож про яку передоплату вугілля може йти мова?! До речі, концепція оптового ринку електроенергії також передбачала передоплату за відпущений товар. Проте за сім років роботи запровадити її не вдалося.

Крім ціни, компанія «Вугілля України» визначатиме найоптимальніші шляхи перевезення вугілля від копальні до споживача. Тягар оплати залізничних тарифів через ціну буде розкладений на всіх учасників ринку. І тут перевагу отримає компанія «Західенерго», яка з сусідньої компанії «Львіввугілля» має всього 15% від необхідного обсягу палива. Після відмови від імпорту з Польщі західноукраїнські ТЕС купуватимуть левову частку необхідного вугілля в Донбасі. Перевезення через усю країну коштуватиме «Західенерго» стільки ж, як і «Донбасенерго». Отож очевидна зрівнялівка.

Невдовзі має бути визначений банкір ринку. Згідно з положеннями ОРЕВ, його оберуть самі учасники . Вже зараз відомо — єдиним кандидатом є Промінвестбанк. Цей банк уже понад два роки обслуговує ДП «Енергоринок». Сьогодні борги «Енергоринку» перед Промінвестбанком перевищують 400 млн. гривень. Відсотки за кредитами, які змушені будуть брати енергетики для передоплати вугілля, стануть додатковим тягарем для ТЕС.

Серед учасників ОРЕВ сьогодні — виключно державні підприємства. Приватні до такого ринку не поспішають. Адже на конкурентному ринку з’явився монопольний посередник. І назвати це здобутком у незаангажованого спостерігача не повернеться язик. А експерти «Донбаської енергетичної асоціації» після ретельного вивчення засад ОРЕВ дійшли висновку, що положення про ОРЕВ суперечать багатьом чинним законодавчим актам. Зокрема порушуються закони України «Про захист економічної конкуренції» та «Про електроенергетику». Порушуються й положення статті 5 Закону «Про підприємництво», в якій чітко зафіксовано право самостійно обирати постачальників.

Прихильники ОРЕВ посилаються на позитивний досвід оптового ринку електроенергії. При цьому оминають той факт, що ОРЕ запроваджувався у критичних умовах, коли рівень оплати електроенергії у більшості обленерго рідко перевищував 25% вартості купленого товару. ОРЕВ започатковується при рівні розрахунків енергетиків з вугільниками близько 100%. З ОРЕ до ОРЕВ узято найгірше — монопольного посередника.

Адепти ринку енергетичного вугілля наголошують на увазі монополіста-посередника до якості вугілля. Саме він, за задумом Мінпаливенерго, має забезпечити належну якість палива. Алла Єременко у своїй статті «В Україні створено оптовий ринок енергетичного вугілля» («ДТ» від 29 листопада ц.р.) констатує існування в Україні практики вимірювати видобуток вугілля кількістю піднятої з шахт породи. Зауважу, що практика ця багато років культивувалася саме галузевим відомством. З появою «Східенерго» генеруючих компаній, на які відвантажувалася порода разом із вугіллям, поменшало. Приватна компанія засвідчила: кращий контролер якості палива — той, хто його споживає. А сподіватися, що монопольний посередник діятиме інакше, ніж його засновник (міністерство), підстав поки що немає.

Тож хоч із якого боку подивись, немає обіцяних навесні В.Гайдуком кроків вугільної галузі вперед. За 10 місяців видобуток зменшився на 3,9%. План із введення нових лав не виконується. Виправдати становище можна лише тим, що реформа не завершена, вона триває. Оскільки запропонована модель ОРЕВ ігнорує інтереси суб’єктів приватної форми власності, які справді зацікавлені у розвитку ринку на засадах конкуренції, ОРЕВ лише сприятиме банкрутству та провокуватиме непрозору приватизацію ТЕС.