Потужний вуглеводневий потенціал надр України — основа прийдешньої енергетичної незалежності

В’ячеслав ШЕСТОПАЛОВ, академік-секретар відділення наук про Землю НАНУ, академік НАНУ; Петро ГОЖИК, директор Інституту геологічних наук, академік НАНУ; Олександр ЛУКІН, директор Чернігівського відділення Українського геологорозвідувального інституту, член-кореспондент НАНУ

Згубні політичні і соціально-економічні наслідки руйнації геологорозвідувальної галузі України (колись — однієї з передових у світі) та її потужного паливно-енергетичного комплексу (ПЕК) очевидні. Сьогодні навіть не віриться, що ще 40 років тому Україна видобувала до 70 млрд. кубометрів газу (у середині 70-х років — третина союзного видобутку) і до 14,5 млн. тонн високоякісної нафти. Але «в кареті минулого далеко не заїдеш». Головне — що очікує Україну в цьому плані у найближчому майбутньому?

Відповідно до даних, опублікованих у січні 2009 року в авторитетному виданні Journal of the Petrotech. Society, структура «світового енергетичного кошика» у найближчих
20 років кардинально не зміниться. Незважаючи на підвищення ролі біогазу та різних альтернативних, так званих відновлюваних джерел енергії, до 2030 року в структурі світового ПЕК домінуватимуть вуглеводневі сировина і вугілля. Згідно з прогнозом департаменту енергетики США, у 2030 році, порівняно з
2005-м, роль газу як енергоносія у різних галузях промисловості зросте майже вдесятеро. Звісно, спалювання газу в таких великих обсягах — це зло, з погляду глобальної екології, але значно менше, ніж спалювання нафти і вугілля.

Проте сьогодні йдеться про інше — про місце України в цьому «глобальному енергетичному кошику», рівень її енергетичної, а отже — економічної та політичної залежності від зовнішніх джерел енергії.

Катастрофічне зниження (майже втричі) обсягів пошуково-розвідувального буріння і розвал геологорозвідувальної галузі України призвели до обвального падіння приросту запасів нафти, конденсату та газу. З середини 90-х років минулого століття обсяги їх видобутку з надр стали перевищувати приріст запасів. З початку 90-х років у ЗМІ постійно мусуються чутки про повне виснаження надр України, безперспективність геологічних досліджень. Останнім часом, у тому числі у зв’язку зі світовою кризою, ці панічні чутки, мета яких, з одного боку, послабити наслідки злочинної політики 90-х років у сфері освоєння надр України, а з іншого — відвернути увагу від чималих розвіданих запасів нафти і газу як основного джерела збагачення частини нинішньої так званої еліти, посилилися.

На щастя, незважаючи на витончені спроби «прихватизувати», поки що не вдалося остаточно розвалити цю життєво важливу для України галузь. Певною мірою тривають пошуково-розвідувальні роботи і проводяться (Інститут геологічних наук НАНУ, Український державний геологорозвідувальний інститут тощо) наукові дослідження в галузі нафтогазової геології. Їх результати свідчать про необґрунтованість тверджень про виснаження вуглеводневих ресурсів українських надр. Звернімося до конкретних даних.

Станом на 1 січня 2009 року в Україні відомо 385 родовищ нафти і газу. Серед них близько 30 родовищ мають добувані запаси від 30 до 700 млн. тонн умовного палива (у.п.). Показово, що й останніми роками, попри загальний спад вітчизняної нафтогазогеологорозвідувальної галузі, відкриваються нові родовища. За вісім із половиною років ХХI століття в Україні відкрито 50 родовищ із нафтовими, газоконденсатними та газовими покладами в різновікових комплексах (включно з такими великими, як Кобзівське газоконденсатне і нафтове Суботинське). При цьому коефіцієнт успішності пошуково-розвідувального буріння (0,5—0,62) істотно перевищує загальносвітові показники (0,3—0,33), що свідчить про ефективність наукового прогнозу нафтогазоносності.

Усього з українських надр видобуто близько 360 млн. тонн нафти з конденсатом і 1,8 трлн. кубометрів газу, що становить приблизно чверть початкових ресурсів. Нерозвідані вуглеводневі ресурси (категорій С₃ + Д) України, за оцінками фахівців Чернігівського і Львівського відділень УкрДГРІ, становлять близько 5,5 млрд. тонн у.п. Але геологічні закономірності нафтогазоносності українських надр свідчать про те, що наведені цифри, самі собою цілком достатні для продовження геологорозвідувальних робіт, варто розглядати як мінімальні оцінки вуглеводневого потенціалу надр нашої країни. Зазначені 5,5 млрд. тонн у.п. — це ті прогнозні ресурси, які «забезпечені» відповідним фондом уже відомих локальних структур, що контролюють різні пастки нафти і газу.

Але це лише частина прогнозних ресурсів. Тут не враховано великих зон нафтогазонакопичення в різновікових рифогенно-карбонатних комплексах, розущільнених породах кристалічного фундаменту, закономірних угрупованнях піщаних тіл, не кажучи про потужні нетрадиційні джерела вуглеводнів. Перспективність цих напрямів освоєння вуглеводневого потенціалу українських надр — поза сумнівами, оскільки доведена не тільки світовим, а й вітчизняним досвідом. Так, сумарні нерозвідані запаси вуглеводнів деяких рифогенно-карбонатних зон нафтогазоносних регіонів України становлять близько 5,5 млрд. тонн у.п., тобто приблизно стільки, скільки нерозвідані ресурси категорій С₃ + Д.

Судячи з типів покладів відкритих останніми роками родовищ, дуже значні перспективи нафтогазоносності пов’язані з неантиклінальними і комбінованими пастками. Їх закономірні просторові угрупування часто можна розглядати як єдині значні родовища. Примітно, що в Росії, з її нафто- і газоносними гігантами, останніми роками цьому напряму приділяється дедалі більше уваги.

Найважливішим стратегічним напрямом пошуків нафти і газу є великі, понад 5 км, глибини. У цьому плані високоперспективні всі основні регіони України, а практичні результати вже отримано в центральній і південно-східній частинах Дніпровсько-Донецької западини. Тут відкрито десятки родовищ із покладами в інтервалі 5—6 км і глибше, включно з найглибшим на Євразійському континенті промисловим припливом газу з конденсатом на глибині 6300 м (Перевозівське родовище в Полтавській області). Розподіл розвіданих запасів газу і конденсату в Україні свідчить про збільшення з глибиною їхніх прогнозних ресурсів. Це відкриває великі перспективи приросту запасів вуглеводнів, зокрема газу. Нагадаємо, що буріння свердловин завглибшки 8—10 км і більше стало звичайною практикою у США (Мексиканська затока тощо). Дедалі більше інших країн виходить на великі і надприбуткові глибини.

На жаль, стан економіки України, її нафтової і газової індустрії не дозволяє самостійно освоювати цей напрям пошуково-розвідувальних робіт. Необхідне залучення потужних сучасних компаній («Шелл» та ін.), які мають великий досвід буріння глибоких і надглибоких свердловин на нафту і газ у різних регіонах світу. А перспективних пошукових об’єктів на глибинах понад 5 км досить багато, особливо на сході України. За найскромнішими оцінками, в інтервалі глибин 5—8 км тут зосереджено понад 5 млрд. тонн у.п.

Таким чином, з урахуванням зазначених напрямів геологорозвідувальних робіт на нафту і газ, нерозвідані традиційні вуглеводневі ресурси України становлять принаймні
25 млрд. тонн у.п.

Проте вуглеводневий потенціал надр, згідно із сучасними даними науки про нафту і газ, містить у собі, крім традиційних, нетрадиційні джерела вуглеводнів. В Україні це насамперед важка високов’язка нафта і бітуми, газ щільних колекторів, водорозчинений і вугільний метан, а також газогідрати Чорного моря. Все це — самостійні напрями освоєння вуглеводневого потенціалу, які успішно реалізовуються у США, Канаді, Китаї, Японії та деяких інших країнах. Для України вони дуже перспективні і вкрай актуальні, хоча їм зараз не приділяють належної уваги.

Важкі високов’язкі нафти і бітуми серед нетрадиційних джерел вуглеводнів посідають особливе місце, що зумовлено, по-перше, генетичною і хімічною спорідненістю зі стандартними сортами нафти, а по-друге — їх колосальними світовими ресурсами (понад 300 млрд. тонн у Західній Канаді, понад 250 млрд. тонн у Венесуелі тощо). Саме завдяки їх успішному освоєнню на основі сучасних технологій Канада останніми роками вийшла на одне з перших місць у світі за обсягом видобутку нафти.

В Україні є всі геологічні передумови для накопичення великих промислових скупчень важких сортів нафти і бітумів.

Цілий ряд покладів важких нафт знайдено на нафтових і газоконденсатних родовищах Дніпровсько-Донецької западини. Під час підрахунку запасів вони не враховувалися, хоча серед них є й великі скупчення. Як приклад можна навести одне з найбільших — Яблунівське газоконденсатне родовище. Успішний досвід розробки цього родовища свідчить про доцільність «підключення» цього додаткового джерела вуглеводнів при видобутку нафти, газу і конденсату.

Найперспективніші у плані бітумоносності прикордонні зони нафтогазоносних басейнів України. Це крайній північний захід Дніпровсько-Донецької западини, де давно відомі родовища важких нафт, мальт і асфальтів (Бахмацьке, Тваньське, Холмське та ін.), схили Воронезького кристалічного масиву та Українського щита. Зокрема, є всі підстави, за аналогією з близькою в геологічному плані Західною Канадою, очікувати відкриття значних нафтобітумних родовищ у межах великої Волинсько-Подільської перспективної нафтогазоносної ділянки. За найскромнішими підрахунками, у надрах України зосереджено не менше 2 млрд. тонн у.п. важких нафт і бітумів. Проте з розбурюванням і детальним вивченням прогнозних нафтобітумних поясів України ця цифра може істотно збільшитися.

Важливий аспект освоєння важких нафт і бітумів пов’язаний із високими концентраціями в них урану, нікелю, ванадію, платиноїдів, ряду інших рідкісних і розсіяних елементів, включно з тими з них (скандій, реній та ін.), що цінуються на світовому ринку за будь-якої кон’юнктури.

Близьким за своєю природою додатковим джерелом вуглеводнів є залишкові нафти і конденсати. Їхні ресурси на відомих родовищах становлять не менше 500 млн. тонн.

Слід підкреслити, що освоєння важких і залишкових нафт — справа не майбутнього, а сьогодення, оскільки існує система апробованих технологічних методів їх розробки. Досвід Канади, Росії, Китаю та інших країн свідчить, що освоєння важких і залишкових нафт — найважливіший стимул впровадження сучасних методів інтенсифікації нафтовіддачі пластів, що приводить до швидкого зростання нафтовидобутку.

Великі резерви у вигляді нетрадиційних джерел має і газодобувна промисловість України. Це насамперед газ низькопроникних колекторів, зосереджений у центральних частинах нафтогазоносних басейнів. Його добувані ресурси в центральній і південно-східній частинах Дніпровсько-Донецької западини на глибинах до 4,5 км, за даними фахівців ЧВ УкрДГРІ, становлять 8,5 трлн. кубометрів, що перевищує початкові ресурси вільного газу (у традиційних пастках) по Україні (7,25 трлн. кубометрів). У цілому по країні ця цифра буде щонайменше удвічі більшою.

За своєю природою і методами видобутку до центральнобасейнового газу близькі вугільний метан, ресурси якого тільки в межах української частини Донбасу, за різними оцінками, становлять від 12 до 25 трлн. кубометрів. Освоєння цих потужних додаткових джерел газу, як і важких нафт і бітумів, — справа дня сьогоднішнього, про що свідчить досвід США, а також Китаю та деяких інших країн.

Крім того, важливим джерелом газоподібного метану в найближчому майбутньому можуть стати газогідрати Чорного моря. За оцінками академіка Є.Шнюкова, ресурси газогідратного метану в українському секторі Чорного моря становлять не менше 7 трлн. кубометрів. При цьому слід врахувати, по-перше, поповнення цього джерела завдяки сучасним процесам газогідратоутворення, а по-друге, їхній зв’язок з «підгідратними» газовими покладами, запаси яких можуть бути дуже великими. Нарешті, величезним джерелом газу є водорозчинений метан нафтогазоносних басейнів України. До речі, з ним, зокрема, пов’язані процеси перманентного поповнення деяких газових родовищ України (Шебелинка тощо).

Таким чином, у світлі сучасних наукових даних, надра України мають величезний (понад 50 млрд. тонн умовного палива в нафтовому еквіваленті) вуглеводневий потенціал, нехтувати яким неприпустимо. Якщо розглядати наші перспективи на найближчих 10—15 років, то, за найобережнішими оцінками, але за умови активної фінансової, нормативно-законодавчої та організаційної підтримки галузі, в Україні може бути отримано 4—5 млрд. тонн у.п. Це приблизно вдвічі більше, ніж видобуто в країні газу і нафти за весь час експлуатації надр!

Ще раз підкреслимо — це дуже обережна оцінка. Майбутні покоління українців не вибачать нам того, що ми не скористалися можливістю зробити Україну енергетично, а отже — економічно і політично незалежною. Поки ще збереглися залишки кваліфікованих кадрів, необхідно вивести зі спаду вітчизняну нафтогазодобувну галузь, істотно збільшити обсяги геофізичних досліджень і буріння, відродити українську нафтогазогеологічну науку.

Свого часу один відомий геолог-нафтовик, відповідаючи на запитання про швидке виснаження вуглеводневого потенціалу надр, сказав, що відкриттю нових значних родовищ заважає «відсутність уяви, нових ідей та технологій». Реалії сучасної України, на жаль, вимагають додати до цього й інші необхідні передумови успішного нарощування запасів природної вуглеводневої сировини: увага до галузі з боку держави, компетентне керівництво, відповідне фінансування і розумна цінова політика, що робила б рентабельними пошук, розвідку і розробку власних родовищ нафти і газу, а не бездумний, з позицій справжніх інтересів держави, але вигідний деяким нафтогазовим багатіям імпорт.

Це стосується не тільки власне геологорозвідувальних робіт. Можна для пояснення навести відомий приклад. В акваторії Чорного моря виконується розвідка перспективного Одеського родовища. Для його освоєння необхідно не тільки пробурити приблизно 20 глибоких свердловин, проходка яких затримується через брак коштів, а й побудувати 90-кілометровий трубопровід, для якого необхідно близько 10 тис. тонн труб. А ще — створити нові ємності підземного газового сховища, тому що наявне Глібівське ПСГ не в змозі прийняти прогнозований додатковий обсяг газу.

З цього прикладу видно, що для потужного розвитку нафтогазової галузі необхідний комплексний підхід, який включав би зниження фінансового тиску на галузь з одночасним посиленням контролю за використанням коштів для виявлення та освоєння родовищ, впровадження постійного вітчизняного науково-технічного супроводу основних робіт у галузі. Це означає, що доцільно впровадити механізми фінансового заохочення компаній щодо обов’язкового фінансування науково-технічного супроводу і впровадження його розробок в основні види виробництва. Тільки в такому разі науково-технічна діяльність посяде важливе місце в розвитку нафтогазової галузі, а сама галузь вийде зі стану застою і розвиватиметься в повній відповідності до потреб країни.