Проєкт Кодексу про надра, якого краще не було б

Приведення українського законодавства щодо користування надрами у відповідність до найкращих світових та європейських практик — ключове завдання України, яка не перший рік б’ється над поліпшенням свого інвестклімату та мріє про включення до світових ланцюгів створення доданої вартості.

Коли нарешті рішенням РНБО уряду було доручено в шестимісячний строк подати до парламенту нову редакцію Кодексу про надра, експертна спільнота була сповнена оптимізму. Та де там. Зазначене рішення прийняли у грудні 2019-го, минуло шість місяців, але замість завершеного проєкту кодексу уряд спромігся лише утворити робочу групу, причому традиційно із нефахівців, відібраних кулуарно.

Коштувала розробка проєкту 1,5 млн євро, що значно перевищує, наприклад, увесь бюджет геологічної галузі України на 2020 рік. На щастя, кошти взяли не з наших податків, а за рахунок технічної допомоги ЄС. Утім, погодьтеся, складно відстоювати власні економічні інтереси за чужі гроші. Хай там як, фінальну версію проєкту експерти побачили лише у грудні 2020-го. І можна було б пробачити затримку з розробкою документа, якби він вийшов високоякісним, але дива не сталося.

За задумом, у новій редакції Кодексу про надра розробники мали б урахувати:

·           положення щодо захисту національних інтересів;

·           забезпечення рівних можливостей користування надрами;

·           забезпечення відкритості проведення аукціонів з продажу спеціальних дозволів на користування надрами;

·           дотримання прозорості системи державного моніторингу використання і охорони надр;

·           посилення контролю та відповідальності за порушення вимог законодавства у сфері надрокористування.

Натомість ми отримали діаметрально протилежний за змістовим наповненням документ, у якому більшості із цих пунктів узагалі не згадується. Аргументованої критики від експертного середовища — через край.

Експерти аналітичного центру DiXi Group надіслали Міністерству захисту довкілля та природних ресурсів (головному розробнику) 26 суттєвих критичних зауважень, врахування яких потребує кардинальних змін у проєкті.

Національне агентство з питань запобігання корупції ідентифікувало дев’ять потенційно корупціогенних факторів, які, на думку НАЗК, унеможливлюють прийняття проєкту кодексу у запропонованій редакції.

Експерти відділення наук про Землю НАН України вважають документ сирим, структурно та системно неузгодженим. На їхню думку, норми кодексу зберігають і примножують існуючі ризики користування надрами, включаючи регуляторні, корупційні, пов’язані з конфліктом інтересів, і створюють нові. Цей документ є хибним по суті і наповненню і спричинить катастрофічні наслідки для геологічної галузі, надрокористування, інтересів України як держави.

Крім цього, норми проєкту спотворюють найкращі світові практики користування надрами і суперечать їм, хоча розробники нібито саме на ці найкращі практики і спиралися. Але класична геологічна служба провідних видобувних країн не поєднує в собі функції геологічного вивчення, моніторингу геологічного середовища, ініціювання, розрахунку вартості та безпосередньо ліцензування об’єктів користування надрами. Це прямий конфлікт інтересів та основне джерело корупційних ризиків для держави. І якщо вже слідувати найкращим практикам, то треба створювати, за класичним аналогом країн ЄС, окремі незалежні органи: Геологічну службу, Експертну раду та Агенцію з ліцензування.

І наче цього всього було мало, науковці Інституту геології КНУ ім. Тараса Шевченка дійшли висновку, що документ ні за формою, ні за змістом не відповідає самому формату кодексу. Бо у ньому фактично отримали розвиток лише технічні питання проведення аукціонів, описані з надмірною детальністю. Дуже громіздкий і еклектичний документ, переобтяжений зайвою, непотрібною та надто детальною інформацією, що не має прямого стосунку до завдань Кодексу про надра і стосується більшою мірою інших кодексів. Багато термінів є загальновідомими, а тлумачення більшості спеціальних має дискусійний характер, деякі із них узагалі не зустрічаються в тексті.

Та чи чують експертів розробники? Не надто. Незважаючи на широке, тривале, відкрите і прозоре обговорення та одностайну підтримку професійною науковою експертною спільнотою великої кількості зауважень і пропозицій до проєкту, його розробники відмовчуються. Вони прикриваються кліше про «урахування найкращих міжнародних практик», «виконання Україною євроінтеграційних зобов’язань», «поліпшення умов для ведення бізнесу», «додаткові робочі місця» та «наповнення бюджетів усіх рівнів». Ігноруючи, що запропонований проєкт у такому недосконалому вигляді створює справжню загрозу національній безпеці України. Ця «глухота» розробників говорить лише про одне: змінювати слід не лише сам проєкт кодексу, а й робочу групу та консультантів, які його готували.

І якщо в уряді все ж знайдуться фахові та небайдужі люди, які візьмуться за підготовку якісно іншого проєкту кодексу, то розпочати їм варто все-таки із досвіду провідних країн Європи та світу, в яких державі надається вирішальна регуляторна роль, а бізнес при цьому не відчуває тиску від численних архаїчних державних органів, що контролюють і затверджують питання бізнесу та комерціалізації об’єктів користування надрами.

Перш за все цінним для наслідування є досвід таких країн, як Австралія, Канада, США, Фінляндія, Велика Британія, Норвегія. Про це свідчать аналітичні та статистичні дані, які підтверджують, що бізнес сам обирає ці країни для установчої та операційної активності. Розподіл вартості компаній по країнах каже сам за себе: 30,9% цієї ніші займає Австралія, 13,6 — Канада та 11,9% — США, що загалом становить більш як половину, а саме — 56,4% сукупної світової капіталізації гірничодобувного бізнесу.

Основний акцент у провідних країнах світу робиться не на вартості ліцензії або процедурі аукціону, а на здатності компанії запровадити діяльність із геологічного вивчення та подальшу операційну. Причина такого стану справ є очевидною: не вартість ліцензії, а надходження до бюджетів усіх рівнів від операційної діяльності гірничодобувних компаній становлять левову частку надходжень. Взірцем цього є дві знакові події 2021 року:

— літій, родовище Шатфорд-Лейк, Канада, оцінені запаси — 7,3 млн тонн оксиду літію. Компанія CBLT (TSXV: CBLT) придбала права на об’єкт за 25 тис. дол.;

— літій, родовище Шевченківське, Україна, оцінені запаси — 5,6 млн тонн оксиду літію. Державний регулятор на початку року заявив про амбітні наміри виставити об’єкт на аукціон із початковою вартістю 50 млн грн (приблизно 1,8 млн дол.).

За різниці у вартості в 70 разів вибір для бізнесу очевидний. Цією причиною, серед іншого, пояснюється відсутність в Україні тих родовищ літію, що розробляються. Водночас десятки аналогічних об’єктів, що перебувають в експлуатації в Канаді та США, формують промисловий потенціал регіону та забезпечують стратегічні галузі й технології життєво необхідною сировиною.

Вирішальну роль уряду у регулюванні газовидобутку підкреслювали навіть іноземні консультанти. Так, уряд Великої Британії стимулює газодобувні компанії для нарощування темпів роботи. 2016 року згідно з новою енергетичною стратегією був заснований державний регулятор у сфері видобутку нафти та газу. Оновлене законодавство надало регулятору такі повноваження, як прямі контакти з видобувними компаніями, доступ до їхніх даних, втручання у вирішення спорів за участі таких підприємств, запровадження низки санкцій проти них, зокрема, накладення штрафів у розмірі до мільйона фунтів стерлінгів. Така енергетична стратегія та діяльність регулятора себе виправдовують, і Велика Британія поступово нарощує видобуток власних вуглеводнів.

Заслуговує на увагу і досвід однієї з найбагатших країн світу Норвегії.

Норвежці виходять із того, що природні ресурси, зокрема нафта та газ, — це надбання не окремих осіб, окремих компаній, а всього суспільства, і від їхнього розумного використання залежить майбутнє країни. Це проявляється в тому, що розвідка і видобуток нафти перебувають під постійним прискіпливим контролем держави, а з приватних іноземних компаній беруться шалені відсотки (80%) у дохід держави. Посідаючи третє місце у світі за експортом нафти, відразу після Саудівської Аравії та Росії, Норвегія на сьогодні є потужною нафтовою державою, сьомим виробником нафти у світі.

Сподіваємося, що здоровий глузд і національні інтереси переможуть: поради експертів, їхні зауваження та досвід провідних країн буде враховано при розробці нового якісного проєкту Кодексу про надра.