Новітній нафтовий порядок

ЧОМУ ЗРОСТАЮТЬ КОТИРУВАННЯ І ЩО БУДЕ З ЦІНАМИ НА НАФТУ ДАЛІ

Коли ми припустили, що до кінця 2014 р. нафта коштуватиме 40 дол. за барель, наші російські колеги хмикнули: "Зі 100 до 40 за два-три місяці? Та ніколи! У цьому ніхто не зацікавлений!". Нині ж, спостерігаючи зростання котирувань до 57–59 дол./бар., вони задоволено потирають руки: "Ага! Вже майже 60! Скоро до 200 дол. дійде". От тільки і зниження цін на чорне золото, і їхній лютневий відскік повністю вкладаються в тріаду вересневих і дуже неприємних для РФ сценаріїв, два з яких уже реалізувалися.

Більшість російських аналітиків вважають нинішню поведінку нафтових котирувань результатом спроби Саудівської Аравії зупинити "сланцеву революцію" у США. Автори російського "Першого каналу" самовпевнено заявляють: "Відповідь на запитання про те, що відбувається з ціною на нафту, загалом-то, очевидна... Починаючи з весни США ведуть економічну війну з Росією... Але коли рубль, нарешті, втратив половину своєї вартості, ціна на нафту впала до такого мінімуму, що під загрозою опинилася "сланцева революція" в самих Сполучених Штатах. Але араби продовжували опиратися, ясно даючи зрозуміти Вашингтону, де його місце в іграх із нафтою".

Росіяни в корені не праві. Почавши грати на зниження, Сполучені Штати вирішують завдання, ніяк не пов'язані з РФ, котрій відведено місце, в найліпшому разі, в другій десятці американських пріоритетів. На нашу думку, основними причинами зниження цін на нафту сорту Brent із 108–110 до 48–50 дол./бар., що спостерігалося в другій половині 2014 р., та й наступних подій, є сприятлива економічна кон'юнктура й не протистояння, а навпаки, збіг інтересів США та Саудівської Аравії.

Чому подешевшала нафта

Звичайно, мінімальний із 1998 р. рівень попиту на енергоносії за найбільших за всю історію обсягів видобутку тиснув на нафтові котирування і 2011-го, і 2012-го, і 2013-го, але прагнення політиків зменшити різницю в цінах чорного золота для реального сектора економіки та найбільших банків виявлялося безрезультатним. Востаннє до такої спроби вдавалися влітку 2012 р., коли проведені Європейською комісією й Федеральною торговельною комісією США (FTC) розслідування підтвердили факти надання "низкою компаній, які займаються виробництвом і продажем нафти, нафтопродуктів і біопалива", свідомо перекрученої інформації щодо цін для Platts, а найбільший банк Уолл-Стріт - Jpmorgan Chase був змушений виплатити п'яти фінансовим регуляторам понад 1 млрд дол. у вигляді компенсацій і штрафів і 12 млрд дол. - за припинення слідчих дій.

Однак тоді політикам, передусім європейським, зацікавленим у низьких цінах найбільше, не вдалося утриматися на досягнутому, оскільки основні гравці нафтового ринку - Саудівська Аравія і США - домовитися не змогли. Проте й саудитам, і американцям стало зрозуміло, що перші не проти відновити втрачений вплив Організації країн - експортерів нафти (ОПЕК), а другі, всерйоз наміряючись відродити реальний сектор національної економіки, гостро потребують дешевих і, бажано, своїх енергоносіїв.

Інтереси цих двох "законодавців моди" збіглися лише у серпні минулого року, коли посилення радикальних організацій Сирії й Іраку (раніше підтримуваних і Штатами, і саудитами), що сталося якраз доречно, примирило шиїтів, християн і єзидів. Тоді ж у зовнішньому середовищі відбулися такі зміни:

- з'явилися умови, необхідні для підтримки зниження цін на нафту мусульманськими експортерами (надання США військової допомоги Саудівській Аравії та Єгипту в їхній боротьбі з "віровідступниками" з Ісламського халіфату; згода Вашингтона на надання Саудівською Аравією підтримки сирійській опозиції; зміна ставлення США до "надто жорстких" заходів, яких вживає уряд Єгипту проти "Братів-мусульман");

- пропозиція нафти стала найбільшою за всю історію видобутку, тоді як попит скоротився до мінімального з 1998 р. рівня;

- подорожчання нафтопродуктів до межі еластичності європейські політики почали сприймати як основну перешкоду, яка не дає змоги економіці ЄС відновитися після кризи 2008–2009 рр.;

- більшість методів кількісного пом'якшення (QE) не виправдали очікувань, що покладалися на них;

- посилення відповідальності за маніпуляції на біржовому ринку знизило активність фінансових спекулянтів, які грали на підвищення;

- скоротилися темпи економічного зростання й попит на нафту в Китаї та Індії;

- понад 830 великих інвесторів продали свої нафтові активи;

- загострення напруженості навколо України, Палестини, Іраку, Лівії й Сирії не призвело до появи "військової премії" в цінах на нафту;

- провідні експортери "раптово" переглянули свої бюджети на 2015 р., скоригувавши очікувані котирування в бік зниження на 25–35%;

- РФ переспрямовувала свої фінансові резерви на формування потрібної громадської думки, підтримку українських сепаратистів, утримання військового угруповання в Криму та постачання півострова морем, що було б виправдано з економічного погляду лише при висхідному нафтовому тренді та відсутності міжнародних санкцій.

Завдяки синергетичному впливу перелічених вище чинників, швидке виведення спекулятивного капіталу з біржової торгівлі за низького попиту й надлишку пропозиції опустило нафтові котирування до 48–50 дол./бар. (рис. 1).

Що викликало лютневе зростання цін на нафту

Можна було б припустити, що отриманий Саудівською Аравією карт-бланш на переділ нафтового ринку та перетворення ОПЕК на сукупність країн, де кожна за себе, здатні опустити котирування до 10–30 дол. відповідно до "інноваційного" сценарію. Він передбачає переорієнтацію неповоротких російських компаній на внутрішній ринок, що робить неможливим їхнє існування в нинішньому вигляді й веде до зміни власників і, можливо, перших осіб Російської Федерації. Однак у перших числах лютого 2015 р. котирування зросли до 57–59 дол./бар., причому, як стверджують російські ЗМІ, "неочікувано", оскільки "всі кити ринку говорили в один голос: нафта падатиме, хорошого не очікуйте" (рис. 2).

Буде вам! По-перше, найбільший "кит" - генеральний секретар ОПЕК Абдалла аль-Бадрі заявив: "Нині ціни близько 45–55 дол./бар., і ми гадаємо, що дуже скоро ми побачимо деякий відскік".

По-друге, тим, хто знайомий з особливостями біржового ціноутворення, відомо: якщо більшість гравців очікують відскоку, він обов'язково станеться. До того ж на біржах залишилося достатньо так званих ненафтових спекулянтів, для яких торгівля сировиною (нехай навіть на папері) основним видом діяльності не є. На це вказує той факт, що однакові інформаційні приводи призводять до різноспрямованої зміни котирувань. Так, нещодавні страйки на нафтопереробних заводах США, які скоротили попит на чорне золото, призвели не до очікуваного зниження, а до зростання цін на нього.

По-третє, ще один "кит" - президент Світового банку Джим Єн Кім, виступаючи на Всесвітньому економічному форумі в Давосі, заявив, що при зниженні цін на нафту "будуть як ті, хто виграв, так і ті, хто програв". Якщо постраждають, за його словами, Росія, Венесуела, Нігерія й Колумбія, то решта виграють. Адже зниження цін на енергоносії бачиться нині чи не єдиним важелем прискорення економічного зростання та відновлення реальної економіки, зниження собівартості всіх товарів і послуг, а отже, пожвавлення попиту в кожній із держав-імпортерів.

Тож спадний тренд на світовому ринку, швидше за все, відновиться, оскільки питання про скорочення видобутку в ОПЕК не розглядається, запаси залишаються максимальними, попит, як і раніше, низький, а від зростання цін виграють тільки "Росія, Венесуела, Нігерія й Колумбія".

Чому не припиниться "сланцева революція"

Коли нафта "несподівано" подорожчала з 48 до 55 дол./бар., російські ЗМІ замайоріли повідомленнями, що ціни зросли "в зв'язку зі скороченням кількості діючих бурових у США". "Коммерсантъ" так узагалі заявив, що "сланцевий бум, можливо, скоро закінчиться", оскільки в Штатах "залишилося трохи більше 1200 діючих бурових".

На загал навіть повне припинення роботи всіх американських установок не може зменшити пропозицію нафти, а значить, підвищити ціни на неї протягом п'яти-шести кварталів. До того ж, за даними Baker Hughes, у грудні 2014 р. у США працювало не 1200, а 1882 бурових, що в 13 разів більше, ніж у Європі, й удвічі, ніж у Росії. На нафтових родовищах використовувалося в середньому 1530 верстатів, причому їхня продуктивність за рік зросла на 34%.

Якщо припустити, що зменшення інвестицій через зниження цін на нафту й скоротить кількість установок до названих "Комерсантом" 1200, то вони видобудуть стільки ж, скільки 1680 бурових, що працюють із продуктивністю 2014 р.

До слова, в американської EOG Resources - піонера "сланцевого буму" - на буріння однієї свердловини йде лише 4,3 дня (в 3,3 разу швидше, ніж у 2012 р.). І за ціни 40 дол./бар. компанія матиме десятивідсоткову норму прибутку.

Дивно, але, помічаючи порошинку у вигляді "стрімкого скорочення кількості бурових у США", ЗМІ нашого північно-східного агресора не бачать колоди з 1120 російських установок, які повністю виробили свій ресурс. Тим часом для збереження видобутку на нинішньому рівні РФ треба заміняти по 400 бурових щороку, тоді як її заводи здатні випустити лише 55–60.

До речі, складається враження, що й майбутнє американських компаній тривожить не так їх самих, як російських експертів, які ще недавно стверджували, що "сланцева революція" - не більш ніж "інтернет-бульбашка".

Тим часом жодної "граничної ціни", після досягнення якої "розоряться ті, хто видобуває дорогу сланцеву нафту", схоже, не існує. Оскільки розподіл діючих свердловин залежно від собівартості видобутку - це не прямокутник, а витягнута куполоподібна крива (див. рис. 3 на сайті DT.UA).

Безсумнівно, у міру зниження котирувань нерентабельними ставатимуть дедалі більше свердловин, але й пік кривої, завдяки вдосконаленню технологій, постійно зміщатиметься вліво, в бік нижчих цін. Звичайно, нафта сланцевих плеїв завжди коштуватиме в кілька разів дорожче за традиційну. Але вона орієнтована на ізольований американський ринок і навряд чи надійде на експорт. При цьому зменшення залежності США від імпорту енергоносіїв переспрямовуватиме на ринки Європи й Азії дешеву саудівську нафту, яка напевно витисне з них продукцію неповоротких російських компаній.

Що далі

Аналізуючи нинішню ситуацію, можна зробити такі припущення:

- на світовому ринку нафти немає фундаментальних причин, здатних змінити сформований у середині 2014 р. спадний ціновий тренд;

- відносно низькі ціни на чорне золото влаштовують усіх основних гравців ринку, за винятком Російської Федерації й кількох країн - членів ОПЕК;

- зниження цін на нафту не є наслідком протистояння Саудівської Аравії та США, оскільки їхні інтереси на ринку чорного золота збігаються;

- подорожчання північноморської нафти до 57–59 дол./бар. не стало несподіванкою, зумовлене особливостями біржового ціноутворення й буде короткочасним;

- різноспрямований рух котирувань на тих самих новинах свідчить про збереження в цінах на нафту суб'єктивної складової;

- попри зростання нафтових котирувань, економічні й політичні передумови для їх падіння до 10–30 дол./бар. залишаються;

- собівартість видобутку нетрадиційних вуглеводнів
не є фіксованою величиною;

- зниження цін на нафту не призведе до закриття сланцевих проектів у США, а стане додатковим стимулом до вдосконалення технологій видобутку;

- скорочення кількості діючих у США бурових установок відбувається через збільшення продуктивності сервісних робіт і дебету споруджуваних свердловин;

- швидке старіння бурового парку РФ може призвести до скорочення обсягів видобутку нафти в цій країні;

- реалізація переваг, отриманих Україною від зниження світових цін на нафту, можлива лише за умови стабілізації курсу національної валюти.