Менша з двох бід

Наприкінці березня після піврічної паузи відновилися поставки в Україну дизельного палива з Росії. Першим нову експортну процедуру пройшов "Лукойл", на підході інші російські виробники. Загалом є передумови вважати, що цей рік може ознаменуватися істотним зростанням поставок у цьому напрямку, зокрема й у результаті відновлення роботи нафтопродуктопроводу "Прикарпатзахідтранс", що отримав нового власника. Добре це чи погано?

Поставки російського дизельного палива в Україну припинилися на початку жовтня 2015 р. у зв'язку з новим порядком оформлення експорту, прийнятим Федеральною службою з технічного та експортного контролю РФ (ФСТЕК). У відомства, зокрема, з'явилися сумніви у тому, чи не йде російська солярка на потреби української армії. Зауважимо, що поставки авіаційного палива з Росії припинили практично відразу після початку бойових дій на Сході України.

Фактичне ембарго стало великою несподіванкою для українського ринку, який на той момент на 30% наповнювався російським дизпаливом. Однак і великої трагедії також не сталося: трейдери переорієнтувалися як на альтернативні сухопутні джерела (Білорусь, Литву, Польщу), так і на морські. Порти відпрацювали решту осені дуже бадьоро, показавши важливість своєї наявності в складні періоди. Під кінець року російський імпорт зійшов нанівець, залишаючись таким аж до кінця поточного березня.

"Потрібна" Україна

Поновлення російських поставок було лише питанням часу. У приватних розмовах представники російських компаній визнавали, що ринок України хоч і не є стратегічно важливим за обсягами, зате набагато "смачніший" економічно, ніж основний шлях величезних потоків дизелю - морський. Тим більше, коли галузь стагнує через падіння цін на нафту, кожен долар на рахунку. Наприклад, одна з наймасовіших експортних позицій російської нафтової галузі - мазут подешевшав настільки, що фактично за його експорт доводиться доплачувати, і в результаті його припинили (паливо відправляється на внутрішній ринок, ставши альтернативою природному газу).

Першим до фінішу прийшов "Лукойл" - найдавніший і найбільший постачальник в Україну. Ще в березні компанія хоче встигнути відправити нам близько 20 тис. т дизельного палива, знявши цей обсяг із портів. У квітні, говорять джерела в "Лукойлі", можлива поставка 50–70 тис. т. Продукт уже пропонується на станції Куп'янськ (Харківська область), із дня на день очікують його і в Коростені (Житомирська область). Тим часом трейдери зазначають, що згідно з новою процедурою змушені надавати гарантійні листи про те, що цей ресурс не буде використано для військових цілей.

Наскільки зраділи восени конкуренти росіян, настільки засмутилися вони цієї весни. Відхід потужного гравця з 30-відсотковою часткою дозволив підняти, а висловлюючись точніше, задерти ціни на свій товар. За даними імпортерів, на лютневому тендері "Білоруської нафтової компанії" українські трейдери були змушені погодитися з ціною дизпалива з премією 25–27 дол./т до рівня "морських" котирувань. При цьому ходили розмови, що додаткові обсяги білоруського продукту, потрібні під весняну посівну кампанію, можуть бути виставлені і з поправкою 45дол./т. Російські поставки очікуються без будь-яких премій, у всякому разі, так було торік.

Та й це ще не всі погані новини для білорусів, литовців і поляків. Є всі передумови очікувати в недалекому майбутньому запуску нафтопродуктопроводу "Прикарпатзахідтранс", який за найліпших часів прокачував в Україну до 1,5 млн т дизельного палива на рік. Нещодавно глава російської "Транснефти" Микола Токарєв заявив, що компанія закрила угоду з продажу цієї магістралі, що проходить територією України, швейцарській International Trading Partners AG (ITP). А раніше, наприкінці грудня 2015-го, Антимонопольний комітет України дозволив "швейцарцям" придбати цю трубу, що простоює з 2014 р.

Якщо маршрут запрацює, а новий власник очевидно купував її з такими намірами, то структура поставок дизельного палива в Україну зазнає докорінних змін. Сумарно річний обсяг імпорту з РФ може досягнути 2,5 млн т, або половини від усього споживання країни.

Добре це чи погано? З одного боку, нарощування поставок із країни-агресора важко назвати "перемогою". Але візьмемо до уваги й інше. Поява нового джерела поставок посилить конкуренцію, а це ще нікому не заважало.

А тепер головне: треба визнати, що весь нафтопродукт, який закуповується по імпорту з Білорусі, Литви, Польщі, Угорщини й становить 80% поставок, виготовлено з російської нафти. Іншими словами, це той же російський продукт, але з додатковою доданою вартістю в розмірі 25–40 дол./т, отриманою на білоруських і європейських НПЗ. То якщо в будь-якому разі українські гроші йдуть у Росію, то вже ліпше платити менше або вибрати меншу з двох бід. Якщо ціни на російське ДП будуть на рівні торішніх паритетів, це дасть країні економію на закупівлях дизпалива в діапазоні 75–100 млн дол. на рік.

Та найголовніше, що український ринок зберігає всі можливості закуповувати продукт де завгодно й у будь-який момент може відмовитися від російських нафтопродуктів. Досвід є, останні півроку країна прожила без них, при цьому жодної нестачі ніхто не відчув.