Як Коломойський отримає «медведчуківський» нафтопровід

07 квiтня, 2021, 08:30 Роздрукувати
Відправити
Відправити

І чому нікому за це нічого не буде

Як Коломойський отримає «медведчуківський» нафтопровід
© Колаж ZN.UA

Добрими намірами вимощена дорога до пекла. Саме так можна охарактеризувати історію про націоналізацію магістрального нафтопродуктопроводу «Самара—Західний напрямок», частина якого проходить кількома областями України.

Нещодавно РНБО ухвалила низку рішень про санкціонування кума Владіміра Путіна Віктора Медведчука, його оточення і пов’язаних із ними компаній. Цей кейс має і зворотний бік, адже стратегічний об’єкт може перейти в управління від проросійського олігарха до його цілком українського колеги.

Минулого тижня президент Володимир Зеленський після засідання Ради національної безпеки та оборони у черговому відеозверненні зазначив, що вважає цілеспрямованою диверсією знищення у 2017–2019 роках майже 400 км нафтопродуктопроводу «Самара—Західний напрямок». Наслідком цього мали б стати відкриті кримінальні провадження і неминуча відповідальність винних. Їм президент Зеленський адресував: «Ваша справа — труба!».

Підлеглі найближчого друга Володимира Зеленського — голови СБУ Івана Баканова — зацікавилися нафтопродуктопроводом. Наразі відкрите провадження інтенсивно рухається вперед. На виконання рішення РНБО 23 лютого Вищий антикорупційний суд (ВАКС) на основі зібраних Службою безпеки України та Національним антикорупційним бюро (НАБУ) доказів наклав арешт на частину магістрального нафтопродуктопроводу стосовно незаконного вибуття з держвласності. Майно, що входить до цього інфраструктурного об’єкта, мають віддати Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (АРМА). Згодом з’явилась інформація про передачу нафтопродуктопроводу під контроль державній «Укртранснафті» задля його збереження. І це насправді тривожний сигнал, бо «труба Медведчука», цілком імовірно, може стати «трубою Коломойського». Пояснюємо, чому.

За версією слідства, службовці ТОВ «Прикарпатзахідтранс», власника української частини нафтопродуктопроводу «Самара—Західний напрямок», на підставі свідомо підроблених документів незаконно заволоділи державним майном, балансова вартість якого становить понад 200 млн грн. Однак фактична цінність цього об’єкта значно більша хоча б тому, що вартість трубопроводу визначено ще 1 листопада 1992 року. Після проголошення Незалежності, на підставі правонаступництва України на частину загальносоюзного радянського майна, об’єкт перейшов у власність нашої держави. Однак посадовці російської компанії «Транснефтепродукт» передали його не державі Україна, а «Прикарпатзахідтрансу». Саме тій компанії, на яку згодом поклав око Медведчук. І ще до рішень РНБО держава намагалася повернути «трубу» собі, просто якось не складалося…

Транснефтепродукт

2005 року заступник генпрокурора звернувся до Господарського суду Рівненської області в інтересах держави, а саме — Фонду держмайна України (ФДМУ), з позовом до «Транснефтепродукта» з вимогою визнати право власності на частини нафтопродуктопроводів «Самара—Західний напрямок» і «Грозний—Армавір—Трудова», що проходять територією України, та витребувати це майно з володіння «Прикарпатзахідтрансу», передавши його до ФДМУ. Тоді справа зайшла у глухий кут, і провадження зупинили до вирішення ФДМУ і компетентними органами РФ питання щодо належності спірного майна.

У 2011 році судове провадження поновили у зв’язку з надмірністю строків розгляду цієї справи, доволі швидко визнавши право власності ФДМУ на частини нафтопродуктопроводів «Самара—Західний напрямок» і «Грозний—Армавір—Трудова», що проходять територією України. Загальна довжина «труби» — 1433 км.

Проте 2014 року постановою Рівненського апеляційного господарського суду вищезгадане рішення суду першої інстанції було скасоване. Підстава — відсутність закону України «Про власність СРСР» від 1990 року, хоча існував Закон СРСР «Про власність в СРСР». Натомість було застосовано Угоду між Україною та РФ про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності, відповідно до якої всі суперечки «мають вирішуватися шляхом взаємних консультацій і переговорів». Хоча жодних заборон щодо судових спорів там немає.

Утім, того ж 2014-го постанову Рівненського апеляційного господарського суду також скасували, вирішивши ще раз розглянути справу по суті. Підставою стало нерозуміння служителями Феміди того, чи підписано між ФДМУ та відповідним органом публічної влади РФ документ про погодження статусу спірного майна. Важливо, що суд зафіксував відсутність заборони між господарюючими суб’єктами України та РФ щодо вирішення спору в господарських судах України. І при повторному апеляційному перегляді залишив без змін рішення 2011 року, знову визнавши право ФДМУ на нафтопродуктопровід.

І вже російська сторона — Федеральне агентство з управління державним майном та акціонерне товариство «Транснефтепродукт» — подала касаційну скаргу. Судова тяганина тривала аж до 2017 року, допоки суд узагалі не відмовив прокуратурі у визнанні ділянки нафтопроводу та витребуванні його в інтересах України.

Як бачимо, судові рішення постійно змінювалися залежно від позиції вищого політичного керівництва держави. І завжди це відбувалося за попереднього погодження з Банковою. Дякуючи старанням експрезидента Петра Порошенка, Віктор Медведчук повернувся не лише на політичну арену України, а й у «стратегічну трубу». Ще 2015 року новими власниками «Прикарпатзахідтрансу» стали німець Анатолій Шефер, пов’язаний з оточенням Віктора Медведчука, та швейцарська компанія Intenational Trading Partners AG. У 2019 році контрольну частку «Прикарпатзахідтрансу» викупив «Нафтобітумний завод», що належить білоруському бізнесмену Мікалаю Варабею. Останньому постійно випадає можливість збагатитися за рахунок близькості до «вічного» керівника Білорусі Олександра Лукашенка. Але це все одно Медведчук, просто з білоруським прапором на плечах, прикриваючи політичний мундир і неполітичні погони.

Останнім часом цим трубопроводом постачалося дизельне паливо. Експерти оцінювали обсяги до 2 млн тонн на рік, що становить близько 20% українського ринку дизпалива. При цьому, як дізналися журналісти програми «Схеми», все зазначене паливо проходить через посередника, а саме — через групу Proton Energy бізнесмена Нісана Моісеєва, якого неодноразово пов’язували, знову ж таки, з Віктором Медведчуком.

Сайт президента України

Тепер до справи береться президент Зеленський. Кому ж він передасть «трубу»? Де-юре і де-факто цим суб’єктом може бути лише «Укртранснафта». І все було б добре, якби «Укртранснафта» була і де-юре, і де-факто державною. Але, на жаль…

Пам’ятаєте, 2015 року розгорівся скандал щодо зміни керівництва «Укртранснафти»? Тоді було звільнено репрезентанта волі олігарха Ігоря Коломойського — Олександра Лазорка. Спочатку останнього відсторонили від посади очільника держкомпанії, яка є оператором нафтотранспортної системи України. Потім його взагалі звільнили й оголосили в розшук. Основною причиною зняття з посади стали маніпуляції з викачуванням технологічної нафти із системи та її розміщення на зберігання на заводах групи «Приват» (умовна назва групи компаній, які належать олігархам Ігорю Коломойському та Геннадію Боголюбову. — О.Л.). Попри те, що 100% акцій «Укртранснафти» належать НАК «Нафтогаз України», тоді Коломойський особисто приїжджав захищати «свою» компанію та відстоювати інтереси «свого» менеджменту.

12 лютого 2020 року суд поновив Лазорка на посаді. А через рік РНБО ухвалює низку рішень щодо персональних санкцій проти Віктора Медведчука і його оточення, а також виокремлює частку вищезгаданого нафтопроводу.

Паралельно з цим АРМА оголошує конкурс на управління стратегічним майновим комплексом. Від потенційного управителя вимагаються ліцензія на провадження господарської діяльності з транспортування нафти і нафтопродуктів магістральним трубопроводом, включаючи ліцензію на транспортування нафти і нафтопродуктів магістральним трубопроводом на території України, та відповідний досвід не менш як п’ять років. Тобто тільки «Укртранснафта». Це не дивно, зважаючи на те, як згустилися хмари над керівництвом Нацагентства, до якого є купа запитань щодо ефективності їхньої роботи, непрозорої кадрової політики, а також… проведених обшуків у керівників АРМА.

Стратегічна «труба», яку передають «Укртранснафті», потрібна і державі, і Коломойському. Державно-приватна «Укрнафта» (42% акцій належать олігарху, 50% — державі) — найбільший нафтовидобувач України, який, крім бурових і дозволів на видобуток, володіє ще й найбільшою мережею АЗС у країні. Крім цього, Коломойський не гірше за державу контролює найбільшого виробника моторного палива в Україні — «Укртатнафту». У держави в цій компанії найбільша частка власності, а у Коломойського… своя людина у керівництві та повний контроль над Кременчуцьким нафтопереробним заводом. Без цього НПЗ усі виробничі процеси «Укртатнафти» забуксують на рівному місці.

Інкрустація у паливний холдинг Коломойського діаманта у вигляді «нафтопродуктопроводу Медведчука» за умови, що компанією керуватиме його довірена людина, посилить і зацементує вплив олігарха на паливному ринку України. Ігор Валерійович забезпечить себе достатніми прибутками, та ще й за рахунок збитків для українських державних компаній.

Чи можна було б вирішити питання інакше? Звісно, можна. Наразі відбувається повернення частини стратегічного нафтопродуктопроводу, проте не через судові інстанції, а через рішення Ради національної безпеки та оборони. І не державі, як хотілося б, а під контроль олігарха. Звісно, це не говорить про злі наміри, просто «так збіглося».

Президент не може організувати ані слідства, маючи в руках майже всі органи правопорядку і ручного генпрокурора, ані суду, фактично впливаючи на всі важливі рішення служителів Феміди. Уся його нинішня потенція — рішення РНБО, які далеко не завжди можуть підмінити державний функціонал. Це схоже на бажання зробити ремонт виключно шпателем, замазуючи дірки на фасаді, тоді як потрібно не лише ремонтувати вікна—двері—дах, а й пильно поглянути на фундамент будівлі.

Якщо у вас слабкі держкомпанії, то за наявності захмарних зарплат і при корпоративному управлінні вони роками не можуть забрати в олігарха операційний контроль над бізнес-процесами. І якщо у вас слабкі залежні суди, то вони продовжуватимуть повертати в крісла керівників держкомпаній відвертих корупціонерів, наприклад «зрозумілого» Коломойському Олександра Лазорка. А якщо у вас немає власного спроможного слідства і обвинувачення, то Коломойський, хоч і перебуває під слідством і санкціями США, але завдяки рішенням РНБО та АРМА спокійно доповнює свою паливну імперію дуже важливим елементом — нафтопродуктопроводом. І в результаті навіть якщо хотіли, як краще, отримаєте, як завжди.

Щоб мати інший результат, треба навчитися грати інакше. Слідство має тривати, обвинувальні акти — спрямовуватися до судів, де виноситимуться відповідні рішення про притягнення винних до кримінальної відповідальності. Бо одними рішеннями РНБО не вдасться зупинити розтягування державного майна по кишенях проросійських політиків або українських олігархів.

Більше статей Олександра Леменова читайте за посиланням.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК