Італія без енергетичної політики після останніх парламентських виборів

Відсутність більшості в парламенті залишила країну без політичної підтримки уряду в той час, коли Італія може бути залучена у конкурентну боротьбу між енергетичними проектами Росії та Євросоюзу. Діаметрально протилежні підходи до енергетики трьох головних політичних сил ускладнюють процес виходу з глухого кута.

Італія - політично розрізнена і досі залишається без чіткої енергетичної політики. Останні парламентські вибори, що відбулися 24-25 лютого ц.р. (див. статтю А. Лазаренко "Італія: виграти вибори - ще не означає перемогти", DT.UA № 8), не сприяли формуванню вагомої політичної більшості для підтримки нового уряду в парламенті.

Складний виборчий закон, який назвали свинським, став наслідком отримання більшості мандатів у нижній палаті лівоцентристською коаліцією на чолі з П'єрлуїджі Берзані, колишнім міністром економічного розвитку та лідером Демократичної партії - головної політичної сили лівоцентристської коаліції.

Водночас виборчий закон дав можливість здобути більшість мандатів у сенаті правій коаліції Сильвіо Берлусконі, яка отримала кращі результати в найважливіших регіонах країни (Ломбардії, Сицилії та Венето).

До створення некерованого парламенту також призвели досить високі результати на виборчих перегонах "Руху 5 зірок". Ця популістська політична сила, очолювана коміком Беппе Ґрілло, мала найкращі рейтинги на виборах до нижньої палати і стала третьою за кількістю місць у сенаті.

Враховуючи той факт, що "Рух 5 зірок" не має намірів приєднатися до більшості в парламенті, тільки спільна "Велика коаліція" лівоцентристських сил і партій правого крила зможе сформувати уряд. Тим не менш ані Берзані, ані Берлусконі не налаштовані на прийняття такого рішення.

Відсутність більшості в парламенті залишає Італію не тільки без уряду, а й без "газової політики" в надзвичайно важливий період для країни з точки зору енергобезпеки.

У травні 2013 р. консорціум, який розробляє газове родовище Шах-Деніз, міг би прийняти рішення щодо поставок азербайджанського газу до Італії через Трансадріатичний газопровід(ТAP). Проектом передбачено можливість поставки 21 млрд кубометрів газу на рік у регіон Апуліа з Греції через Албанію. TAP є частиною Південного коридору ЄС - проекту Європейської комісії, спрямованого на будівництво нових трубопроводів для диверсифікації газопоставок, які здійснюватимуться з Азербайджану та, можливо, з інших країн через нього.

Попри залучення до проекту TAP, Італія також бере участь (?) у проросійському проекті "Південний потік". Це той газопровід проектною потужністю 63 млрд кубометрів газу на рік, що має з'єднати Росію з Австрією дном Чорного моря, а також пролягти через територію Болгарії, Сербії, Угорщини, Словенії та Італії.

Реалізація "Південного потоку" збільшить енергетичну залежність ЄС від російського газу, який на сьогодні вже задовольняє 40% загальноєвропейського споживання. Водночас "Південний потік" блокує реалізацію Південного коридору ЄС та унеможливлює імпорт газу Італією з Азербайджану.

Енергетична ситуація в Італії погіршилася і через політичну кризу у Північній Африці. Військові зіткнення між місцевими кланами починаючи з 2011 р. (так звана Арабська весна) вже призвели одного разу до переривання газопоставок з Алжиру, який забезпечує 35% газового імпорту Італії, та двічі стали причиною переривання поставок газу з Лівії (а це ще 10% в енергобалансі Італії).

Три політичні сили - три позиції щодо енергетики

Трьом політичним силам, погляди яких кардинально різняться, складно сформувати спільну енергетичну політику Італії.

Лідер лівоцентристської коаліції Берзані схвалює лібералізацію національного енергоринку шляхом продовження процесу реформування, розпочатого ним у 2006 р., коли він обіймав посаду міністра економічного розвитку в лівоцентристському уряді Романо Проді.

Лібералізація енергетичного ринку може означати кінець газової монополії Snam Rete. Компанія була виокремлена з національного енергетичного концерну ENI у 2009 р. згідно з вимогами Третього енергетичного пакету - європейського регуляторного механізму, який зобов'язує всі країни - члени ЄС розділити управління газотранспортною системою (що наразі є прерогативою Snam Rete Gas) і сектор продажу газу (який ще й досі контролює ENI).

Програма енергетичної лібералізації Берзані може також послабити роль другої енергетичної компанії Італії - Enel. Фактично Enel є національним лідером розподілу електроенергії.

Позиція коаліції партій правого крила Берлусконі щодо енергетичних угод суттєво відрізняється від позиції Берзані. Коли Сильвіо Берлусконі обіймав посади в останніх урядах (тричі був призначений прем'єр-міністром: з 1994-го по 1995-й, з 2001-го по 2006-й та з 2008-го по 2011-й), будучи лідером коаліції правих, він посилив позиції ENI на міжнародній арені через надання урядової підтримки кільком контрактам, підписаним з російським газовим гігантом "Газпромом".

Завдяки схваленню Берлусконі (2005 р.), ENI брала участь у реалізації проекту "Блакитний потік" - трубопроводу з Росії до Туреччини дном Чорного моря. У 2009 р. ENI стала головним партнером "Газпрому" в проекті "Південний потік": рішення стало наслідком особистої дружби Сильвіо Берлусконі з нинішнім російським президентом Володимиром Путіним (на той час - прем'єр-міністром РФ).

Берлусконі критикував політичне лідерство в ЄС генерального канцлера ФРН Ангели Меркель та подавав свої тісні особисті взаємини з російським президентом Путіним як фундаментальний елемент сприяння італійській енергетичній політиці.

У свою чергу, "Рух 5 зірок" також вдавався до критики ЄС. Комік Ґрілло обіцяв вихід Італії з зони євро, а також виступав на підтримку повної реструктуризації ENI та Enel. Більш того, лідер "Руху 5 зірок" висловлюється за значне зниження імпорту нафти та газу. Водночас Ґрілло схвалює прогрес у використанні відновлюваних джерел енергії.

Відсутність уряду в Італії сприяє Росії в реалізації "Південного потоку".

Кардинальні розбіжності пропозицій в енергетиці, що висуваються найважливішими політичними силами, які за умов проведення нових виборів усе одно отримають більшість голосів, не дають змоги Італії змінити національну енергетичну політику найближчим часом.

Окрім того, відсутність більшості в парламенті також дає можливість національному концерну ENI самостійно визначати курс енергетичної політики Італії. Справді, тільки політичний уряд, обраний народом Італії, може змінити "приватний інтерес" концерну через синергію різносторонніх стратегій в одну, якої до сьогодні дотримувалась ENI.

Якщо ENI вдасться на практиці до реалізації "Південного потоку", що стартував у грудні 2012 р. у Росії, це автоматично послабить шанси на прямі поставки азербайджанського газу до Італії через TAP.

На сьогодні РФ не надала Італії жодної офіційної пропозиції щодо маршруту можливого "Південного потоку". Проте Москва найближчим часом може педалювати переговори з ENI та італійською тимчасовою політичною владою щодо будівництва газопроводу на території Італії.

Тим не менш певні кроки можуть посилити можливість реалізації TAP. Зміни в енергетичній політиці Італії ймовірні за умови, що італійський президент Джорджіо Наполітано знову призначить сенатора Маріо Монті на посаду прем'єр-міністра.

Монті змінив Берлусконі у 2011 р., очоливши технічний уряд, який мав підтримку більшості в парламенті, спрямовану на збереження національної репутації країни в період глибокої економічної кризи. Новий уряд на чолі з Монті, який міг би залишатися при владі кілька термінів, зумів би посилити роль Італії в реалізації Південного коридору ЄС. У вересні 2012 р. міністр економічного розвитку кабінету Монті - Коррадо Пассера підписав міжнародний договір на підтримку TAP з представниками грецької та албанської влади.

Монті - лідер центристської коаліції, що набрала 10% голосів (й отримала політичну підтримку німецького канцлера Ангели Меркель), є колишнім єврокомісаром та добре усвідомлює важливість спільної європейської політики, яка є запорукою енергетичної безпеки Італії.

Лише Берзані (який отримав політичну підтримку французького президента Франсуа Олланда та спікера Європейського парламенту Мартіна Шульца) і Монті є лідерами двох коаліцій, які підтримують необхідність сприяння участі Італії в політиці ЄС як з політичної, так і з економічної точки зору.