Італійський страйк для західних санкцій

Українська дипломатія бурхливо відреагувала на заяви Генсека ООН у Петербурзі.

Але в гостях у Путіна був не тільки цей малоавторитетний персонаж міжнародної політики, а й голова Єврокомісії Жан-Клод Юнкер та італійський прем'єр Маттео Ренці. США вустами представника Держдепу Марка Тонера, акцентували увагу Європи на тому, що Юнкер своїм візитом подає неправильний сигнал Путіну. Ще раніше на цьому наголосили Литва, Велика Британія та низка країн Центральної Європи. Юнкер відвідав Росію. Присутність Ренці у Петербурзі тільки посилила цей неправильний сигнал, що все ж таки був надісланий фактом візиту. Кремль майже торжествує, - йому крок за кроком вдається проломлювати єдність Заходу не тільки на міждержавному рівні, а й на інституційному, адже, за повідомленнями ЗМІ, проти візиту Юнкера до РФ були в самій Єврокомісії. Причому проломи в умовно єдиній позиції Заходу, і передусім Європи, робляться не так ззовні, як зсередини. Візит Ренці в цьому плані дуже показовий. У чомусь він більш показовий, аніж візит Юнкера, адже Москва навіть у "досанкційні" часи наголошувала, що в неї в пріоритеті двосторонні відносини з країнами-членами ЄС, а не з ЄС як таким. Для ЄС існує ЄврАзЕС.

Італієць у Росії. Ренці

Прем'єр-міністр Ренці зустрівся з президентом Путіним у рамках Петербурзького міжнародного економічного форуму (ПМЕФ), порушивши бойкот Заходу проти РФ у зв'язку з окупацією Криму та частини Донбасу. Порушивши вдруге: за рік до цього, у червні 2015-го, він дозволив Путіну брати участь у Міжнародній виставці EXPO в Мілані

Господар ПМЕФ не скупився на похвали Італії та її прем'єра. Адже, коли не брати до уваги Юнкера, нікого з чинних глав західних держав чи урядів на цьому заході не було. Путін підкреслив, що особиста участь Ренці у ПМЕФ забезпечила високий рівень представництва ділових кіл. З участю бізнесу з Італії підписано контрактів на загальну суму понад 1,3 млрд. євро. З російського боку - нафтогазові "Роснефть", "Новатек", "Газпромбанк", з італійського - ЕНІ та інші. "В цілому ми задоволені. Стратегічним напрямом російсько-італійського співробітництва залишається енергетика. Російські та італійські енергетичні компанії продовжують працювати над спільними масштабними проектами", "Італія може пишатися таким прем'єром, правда", - пафосно відзначав Путін.

Ренці також був запопадливо компліментарним на адресу господаря ПЕМФ: "Незвичайна значимість нашого енергетичного партнерства... Ми підписали угоди більш ніж на мільярд євро, і потенційно ці угоди відкривають партнерство ще на 4-5 млрд. Я б вважав за краще, щоб проект "Південний потік" тривав. Я готовий поставити на те, що енергетичний сектор залишиться пріоритетним".

Окрім енергетичних пріоритетів, Ренці заявив, що "Європа і Росія мають спільні цінності". "Я представляю тут велику країну Італію, яка пов'язана з Росією давніми, древніми відносинами. Переконаний, що ці відносини можуть поліпшуватися в майбутньому, бо нас об'єднують ті духовні цінності, про які я говорю". Ренці не заглиблювався в тематику "духовних скреп". Але те, що кидається у вічі, це відсутність згадок про Хельсінкський заключний акт НБСЄ 1975 р., непорушність кордонів, територіальну цілісність, що були брутально порушені РФ у 2014-му війною проти України. Тобто, усе те, що було фундаментом найвищої європейської цінності - миру - в повоєнний період.

Зате згадок про Мінські домовленості, дуже неоднозначно поданих, не бракувало. Звісно, ні слова про агресивні дії Росії проти України. Натомість розпливчате словосполучення "лютнева криза 2014 р.". По суті, ця ось криза, на думку Ренці, й привела до санкційного режиму, а тому позиція Італії, за його словами, дуже проста - "санкції не продовжуються автоматично, ніби це звичайне ведення справ. Я можу вам підтвердити, що й на наступному засіданні зустрічі послів у Брюсселі ми попросимо, щоб вони не були автоматично продовжені". Хоча Ренці й намагався в дуже м'якій формі втовкмачити Путіну в Петербурзі, що санкції - не "хотєлки" Заходу, проте йому це не вдалося. Та він не дуже й переймався. Не прозвучало й жодної згадки про авіарейс МН17 чи вбивство Нємцова (Ренці вшанував пам'ять російського опозиціонера під час візиту до Москви у 2015-му) або репресії проти кримських татар.

Зрозуміло, що українське питання не входить до пріоритетів італійської зовнішньої політики. Ренці згадав, що є найбільш пріоритетним: "Я вдячний президентові Путіну за чутливість у питаннях Північної Африки, які для нас є пріоритетними". Мається на увазі Лівія. Звісно, Лівія болить Італії, зважаючи на проблему біженців внаслідок хаосу, що там запанував і творцем якого був, швидше, французький президент Н.Саркозі, ніж Захід загалом. Але й Італія не стояла осторонь. Навряд чи Путін тут буде рятівником для Італії, але поки що у Римі мають таку ілюзію.

Проте варто поглянути, що діється на півночі Італії, щоб переконатися: там править не Рим, а політичні опоненти Ренці з сепаратистським бекграундом, на яких впливає Третій Рим. Було б помилкою вважати, що візит М. Ренці до Росії пов'язаний тільки з питаннями зовнішньої політики. Зовнішня політика - продовження внутрішньої. А лівоцентристська Демократична партія Ренці переживає політичну кризу після того, як перший тур місцевих виборів 6 червня показав серйозну перевагу кандидатів від опозиційних сил. Високий рівень безробіття, неможливість працевлаштування для молодих фахівців, поширення кумівства, складне становище національної пенсійної системи призводять до втрати Ренці підтримки електорату на місцевих виборах. Популісти-противники прем'єра з-поміж євроскептиків критикують політику ЄС щодо України і закликають італійський уряд розвивати зв'язки з Росією, скасувавши санкції за Крим і Донбас, навіть ціною членства Італії в НАТО.

Північ: спиною до Рима і Брюсселя, з обіймами - до Москви

Популістська партія "Ліга Півночі" запропонувала у травні на розгляд регіональної ради Ломбардії резолюцію про визнання "незалежності" Криму від України. Схожу резолюцію вже було прийнято радою регіону Венето (Венеція). Хоча з правового погляду голосування в регіональній раді за визнання "незалежності" Криму від України не має зобов'язуючого характеру, воно має політичне значення, даючи зелене світло іншим регіональним законодавчим органам у різних країнах ЄС для аналогічних ініціатив. Після двох невдалих спроб винести це питання на розгляд, ймовірно, на початку липня обговорення все ж таки відбудеться. Регіональна рада Ломбардії - найважливіше законодавче зібрання в Італії після Сенату і Нижньої палати.

Першу пропозицію подав член ради Массиміліано Ромео, голова фракції "Ліга Півночі" в регіональній раді Ломбардії. Документ закликає керівника уряду Ломбардії Роберто Мароні - одіозного представника "Ліги Півночі" - посприяти, щоб уряд Італії анулював санкції проти Росії. Документ також просуває двосторонні відносини між Ломбардією та Кримом і закликає до зближення між італійським і російським урядами на знак взаємної дружби та співробітництва проти тероризму.

Другу пропозицію, що ставить за мету визнання "незалежності" Криму, подав член ради Ліно Фоссаті, який наразі є представником від політичної групи "Громадянський список за президента Мароні" - сателіта "Ліги Півночі". Цей документ досить схожий на резолюцію, внесену Лігою. Однак він закликає італійський уряд змінити "несправедливу зовнішню політику, якої нині дотримується Європейський Союз стосовно Росії", та дослухатися до "волі народу Криму [в плані набуття "незалежності" від України], продемонстрованої на народному референдумі" (!).

З огляду на схожість, два проекти резолюції розглядатимуться синхронно під час сесії регіональної ради Ломбардії. "Ліга Півночі" може розраховувати на значну підтримку резолюції в регіональній раді Ломбардії своїм сателітом "Громадянським списком", консервативною партією "Вперед, Італіє" Сільвіо Берлусконі, що не перериває тісних зв'язків із Путіним, правою партією "Брати Італії" та центристською партією "Новий правий центр". Більше того, "Рух п'яти зірок", четверта найбільша фракція у раді Ломбардії, яка також характеризується пропутінськими симпатіями, очевидно, підтримає резолюцію, хоча й не входить до правлячої коаліції.

Місцевий рух за визнання "незалежності" Криму від України стартував на регіональних законодавчих радах, коли наприкінці травня рада Венето прийняла резолюцію з цього питання. Як і в Ломбардії, "Ліга Півночі" внесла документ від керівника регіонального уряду Луки Дзайя, відомого представника "Ліги Півночі", за визнання кримського референдуму задля встановлення двосторонніх відносин між Венецією та Сімферополем і звернення до італійського уряду із закликами скасувати санкції проти Росії.

За словами лобістів документа, нормалізація двосторонніх відносин, як із Кримом, так і з РФ загалом, необхідна Італії для поліпшення економічного становища італійських підприємців. На думку "Ліги Півночі", вони потерпають від скорочення експортних ринків через економічні санкції проти Росії. Хоча, як свідчить статистика, ці "потерпання" дуже перебільшені, адже ні санкції, ні контрсанкції Росії не призвели до падіння ВВП у 2015-му р., навпаки - він зріс.

Лівоцентристська "Демократична партія", політична сила на чолі з прем'єр-міністром Ренці, виступає проти таких кроків регіональної ради Венето, називаючи ці ініціативи ганьбою. Аналогічна позиція очікується і від членів фракції "Демократичної партії" у регіональній раді Ломбардії, хоча італійські демократи не завжди діяли на користь України. Тут вони, швидше, дбають про свої внутрішньополітичні інтереси.

Антиукраїнська коаліція в Італії

З правової точки зору, схвалення проекту резолюції за визнання "незалежності" Криму від України регіональними радами не має зобов'язуючого характеру. Як і в Україні та інших країнах, відповідно до національних законодавств, ці ради не мають ані повноважень впливати на національну дипломатію, ані права проводити окрему зовнішню політику, відмінну від національної. Слід зазначити, що мрію регіональних законодавчих органів про незалежність від центрального уряду в питаннях зовнішньої політики вже одного разу був підтримав колишній губернатор Ломбардії Роберто Формігоні, який, однак, так і не спромігся встановити двосторонні відносини з Іраком та Еритреєю на початку 2000-х. І все ж, беручи до уваги кроки, спрямовані на визнання "незалежності" Криму від України, міністр закордонних справ Італії Паоло Джентілоні чітко наголосив, що жодне з регіональних законодавств із питань зовнішньої політики не буде враховане італійською дипломатією.

Причина обговорень кількома регіональними радами і винесення, врешті-решт, резолюцій на підтримку "незалежності" Криму пов'язана з кількома факторами, зокрема такими, як наявність політичних партій, що поділяють російський світогляд і привносять його в італійську політику, тісні зв'язки між італійськими компаніями та Росією, зачарування італійців культурою Росії та брак знань з історії України.

Що стосується "недружніх" до України політичних партій, то "Північна ліга" є найактивнішим політичним супротивником України на італійській політичній арені. Фактично, "Північна ліга" розбудовує тісні зв'язки із Росією з 1999 р., коли вона виступала проти ударів НАТО по Югославії та закликала до альянсу між ЄС і РФ проти США. Так само "Північна ліга" рішуче виступає проти інтеграції Туреччини в ЄС. На сьогодні голова "Північної ліги" Маттео Сальвіні підтримує воєнну інтервенцію Росії в Україні та Сирії. Він, крім того, вважає, що Путін - єдиний лідер, здатний захистити християнство від мусульманства і вплинути на західні "аморальні" цінності в суспільстві.

"Рух п'яти зірок" - також чітко виражена антиукраїнська партія. Заснований комедіантом Беппе Грілло, Рух через своїх представників у національному парламенті вніс уже декілька проектів резолюцій зі звинуваченнями України, ґрунтуючись на матеріалах кремлівської пропаганди. Наприклад, депутат від цієї політичної сили назвав українців "канібалами" на основі фотомонтажу з фільму "Назад в майбутнє". "Рух п'яти зірок" також закликає італійський уряд скасувати санкції проти Росії та обґрунтовує необхідність створення альянсу з Росією проти НАТО.

І, нарешті, консервативна партія "Вперед, Італіє" має чіткі проросійські позиції та виражену антиукраїнську спрямованість перш за все через персональну дружбу колишнього прем'єр-міністра Берлусконі з Путіним. Наприклад, представники партії "Вперед, Італіє" відкрито виступали за реалізацію проекту "Південний потік", з допомогою якого Москва планувала качати газ через Чорне море в напрямку Італії територією Болгарії, Сербії, Угорщини та Австрії, плануючи збільшити таким чином енергетичну залежність ЄС від РФ.

Крім енергетики, італійська економіка міцно пов'язана з Росією в інших сферах, зокрема в торгівлі та промисловості. Найбільші італійські концерни, такі як Finmeccanica, Pirelli та багато інших, підписали дуже вигідні контракти з російськими компаніями, тоді як малі й середні фірми експортують значні обсяги виробленої в Італії продукції на російський ринок.

Крім того, ще одним чинником, що спрацьовує на користь прийняття антиукраїнського законодавства в Італії, є захоплення культурою Росії, яку італійська інтелігенція вважає єдиною глобальною силою, здатною протистояти США. Навіть роль США у визволенні Італії протягом 1943 - 1945 рр. від нацистської окупації та розбудові демократії в країні у повоєнний період не сприяє подоланню негативного сприйняття їх у середовищі більшості інтелектуалів, професорів та публічних лідерів переважно лівої орієнтації. Так, навіть прогресивні італійці, які розуміють недемократичність путінського режиму, розглядають Москву як потенційного союзника проти "американського імперіалізму".

Антиамериканізм та русофільство серед італійської інтелігенції є причинами величезного провалу в знаннях про Україну (й інших пострадянських країн) в академічних колах та серед студентів. Відділення славістики здебільшого пропонують російсько-центристські академічні програми, в яких українська історія та література подаються маргіналізовано. В Італії лише кілька університетів дають можливість предметно вивчати Україну на факультетах чи відділеннях україністики.

Похід Путіна через Альпи

Путін у петербурзькому спілкуванні з Ренці мимоволі зазначив, що добрий результат може дати розширення міжрегіональних зв'язків. На прикладі Венето і Ломбардії бачимо, що ці "зв'язки" працюють. Просто в них включено більше, ніж контакти між регіонами. Використовуючи традиційну схильність італійців до міжнародної культурної співпраці, Росія вибудувала цілу систему впливів на політику часто змінюваних урядів Італії. Як зазначив Ренці на ПМЕФ, за 70 років в Італії змінилося 63 уряди. На уряди, що часто змінюються, легше впливати. І росіяни цим користуються.

Окрім традиційної асоціації "Росія - Італія", є й асоціація "Росія - Ломбардія". До її функціонування причетні низка особистостей, окремі дії яких свідчать самі за себе. Наприклад, Клаудіо д'Аміко, колишній парламентарій, член Парламентської асамблеї ОБСЄ, що був спостерігачем під час путінського референдуму в Криму 16 березня 2014 р. Почесним президентом цієї асоціації є Олексій Комов, менеджер міжнародних проектів російського "Благодійного фонду Святителя Василія Великого", опікунську раду якого очолює "православний" олігарх Костянтин Малофєєв - спонсор "Русской весны" та окупації українських територій на сході. (Див. проект DT.UA "Викрадення Європи" - "Італія. "Добрий поліцейський" Старої Європи").

Показово, що ломбардійсько-російську культурницьку асоціацію було створено в лютому 2014 р. Є підстави припускати, що в Москві прогнозували наслідки гібридної агресії - санкції, яким доведеться протидіяти. Тому готувалися до майбутніх викликів. А також, не виключено, і до можливих активних дій у майбутньому, точніше - підривної діяльності. Що таке регіон Ломбардія, добре відомо. Це осередок паданського сепаратизму, який загрожує цілісності італійської держави. Особливо зважаючи на нинішні регіональні владні сили, пов'язані з "Лігою Півночі". Керівник регіонального уряду Р.Мароні - яскравий представник паданського сепаратизму. Ще в 90-тих його підозрювали у змові проти конституційного ладу та в порушенні територіальної цілісності, а також у створенні незаконних збройних формувань. Тим більше що чотириразовий ветеран урядів Сільвіо Берлусконі як міністр зверхньо дивиться на нинішнього прем'єра Італії, котрий, за його реплікою на ПМЕФ, 20 років тому лише закінчив ліцей.

Таким чином, за певних обставин Кремлю не становитиме труднощів вдатися до сценарію "федералізації Італії". І з фінансовим забезпеченням усе буде гаразд. Адже, крім культурницьких асоціацій, є й інші впливові та грошовиті гравці, які маскують кінцевих бенефіціарів у Москві. Італо-російська торговельна палата, що існує з 60-тих років, фонд "Центр розвитку італо-російських відносин", а також фонд "Русский мир" активно діють в Італії, координуючи свою роботу. Провідні італійські компанії енергетичного, машинобудівного та оборонно-промислового секторів, банки та їх візаві з російського боку роблять щедрі внески в діяльність цих гібридних організацій.

"Якщо бажаєш, щоб усе залишалося так, як є, - все має змінюватися"

З огляду на вище викладене, стає зрозуміло, що Італія може розглядатися як "недружня до України" держава ЄС. Але не варто навішувати на Італію цей ярлик. Слід пам'ятати, що італійський уряд підтримав запровадження санкцій проти Росії за окупацію Криму та Донбасу. Раніше Італія підтвердила свою єдність із західною спільнотою, виступивши за поважання територіальної цілісності України.

Міжнародну позицію Італії можна пояснити цитатою з Il Gattopardo (Леопард), одного з найважливіших творів в італійській літературі: "Якщо бажаєш, щоб усе залишалося так, як є, - все має змінюватися". Це означає, що Італія завжди була й залишається країною з постійним рухом від однієї позиції до абсолютно протилежної. Перед Першою світовою війною Італія була у складі Троїстого Союзу (Німецька імперія, Австро-Угорщина, Королівство Італія), однак із початком війни дотримувалася нейтралітету, а у 1915 р. приєдналася до Антанти (Франція, Британія, Росія). На початку Другої світової війни Італія була на боці нацистської Німеччини, але після краху Муссоліні у 1943 р. новий уряд Італії перейшов на бік антигітлерівської коаліції й боровся за визволення Італії від нацистів. Під час війни на Балканах Італія зберігала тісні зв'язки з Сербією, але підтримала своїми "Торнадо" авіаудари НАТО по Белграду. Зрештою, Італія підтримувала дуже тісні зв'язки з Лівією, але 8 військових баз Італії були задіяні міжнародною коаліцією у поваленні режиму Каддафі, незважаючи на Договір про дружбу між Італією та Лівією 2008 р., в якому сторони зафіксували заборону на ворожі дії одна проти одної з території обох країн.

Італія - член ЄС і НАТО, проте історично намагається зберегти відносини з Росією, незважаючи на напругу між Москвою та Заходом. Італія продовжуватиме таку дипломатичну лінію, навіть за рахунок дружніх відносин між Римом і Києвом. Не виключено, що вона може опинитися в "російському таборі" не тільки в результаті історичної традиції, а й внаслідок таємних дій Росії, спрямованих на підрив ЄС зсередини та розкол Італії через Паданський проект - дуже зручний для Москви і схожий із проектом "Новоросія". Італійський страйк для санкцій Заходу проти РФ має не тільки внутрішньополітичне підгрунтя, а й передусім потужну російську стимуляцію. На жаль, Ренці цього не усвідомлює. Коли він закінчив університет, Путін уже готував другу чеченську війну. Вони - у різних вагових категоріях. Тому Путін легко обіграє Ренці. І не тільки його та Італію.

Континентальне ядро ЄС - Німеччина, Франція, Італія - внутрішньо розколоте. І не в лише в загальносоюзному вимірі, а й у національному. Звісно, Росія поглиблює "тріщиноутворення" як в ЄС, так і в кожній країні. Робить це по-різному, але на один і той самий результат - розвал ЄС. Проте якщо в Німеччині "залізній мутті" Меркель усе ще вдається тримати в кулаку пропутінський тандем Габріеля - Штайнмайєра, уражений синдромом Шрьодера та бізнес-кіл, орієнтованих на Росію, - то у Франції реалізується сценарій створення тиску на уряд і президента з боку парламенту, обидві палати якого вже потішили Москву, а також великого бізнесу й різного штибу політичних сил, підтримуваних Росією. В Італії Путін розіграв Ренці на змагання з "Лігою Півночі" та її сателітами за бізнесові й політичні "відкоти" від Кремля. Другий тур місцевих виборів посилив опозицію Ренці. Рим упав до ніг популістів з "Руху п'яти зірок". Мілан утримався, але становище стало ще більш проблемним для Ренці та його політичної сили. Петербурзький вояж не виявився рятівним для нього.

У дослідженнях Центру "Стратегія ХХІ" стосовно невоєнних компонент воєн нового покоління запроваджено поняття крипто-війни, яка передує початкові агресії гібридного або класичного типу. Суть її полягає в тому, щоб невоєнними методами виснажити противника. В ідеальному випадку - подальша війна не знадобиться, все може обмежитися крипто-фазою. Саме це ми й спостерігаємо в ЄС. Росія успішно використовує внутрішні суперечності в ЄС та всередині країн-членів, хаотизуючи європейську частину геополітичного простору Заходу. На прикладі Італії ми бачимо, як доволі ефективно працює ця стратегія. Великий бізнес і велика політика породжують великі можливості, але паралельно вони можуть породжувати і велику корупцію, що генерує відповідні фінансові потоки та змінює національні пріоритети й інтереси. Тому невипадково в політичних ликах Берліна, Парижа чи Рима в Києві бачать гримаси Кремля. Причому до кінця року вони проявлятимуться ще більше. Не виключений сценарій, коли формально санкції залишатимуться, а фактично - нагадуватимуть швейцарський сир із великими дірками. Причому дірок ставатиме більше.