Хто отримає головний рубильник Східної Європи?

Стратегічний об’єкт європейської енергетики — Дністровська ГАЕС — в очікуванні потужного інвестора, здатного викласти 7,5 млрд. грн. на електростанцію, запустити яку планували ще 1996 року. Держава добудувати не здатна.

На фасаді аванкамери верхнього водоймища багатостраждального довгобуду красується величезний плакат у дусі радянсько-оптимістичного героїзму: «Завдання до пуску першого агрегату виконаємо!», що його видно, мабуть, з космосу. Звісно, виконати доведеться — іншого шляху нема: об’єкт, хоч би що волали «зелені», не підлягає ні демонтажу, ні консервації. Запитання — коли?

Ця без перебільшення епохальна подія мала статися у грудні цього року. На жаль, не станеться. Чи то через брак грошей, чи то через перевантаження замовленнями з Росії, від яких важко відмовитися, харківський «Турбоатом» не встиг виготовити електротехнічне устаткування, вартість якого — понад мільярд гривень. До того ж, іще 693 млн. грн. потрібно на будівельно-монтажні роботи.

Навряд хтось насмілиться дати гарантію, що Дністровська ГАЕС запрацює наступного року. Для ГАЕС це, однак, закономірно: тут ще жодного разу заплановане не вдавалося виконати у строк. Як правило, через нестабільне й недостатнє бюджетне фінансування. Від чого спочила у Бозі радянська планова економіка, яка у 1986 році породила на Дністрі гідроакумулюючу станцію, розписавши по днях графіки будівництва і суворо їх дотримуючись, точно перевертається в домовині. До слова, торік Рахункова палата, проаналізувавши стан недобудованої ГАЕС, відкритим текстом зазначила відсутність виваженої державної політики введення в експлуатацію нових енергогенеруючих потужностей країни.

За попередніми розрахунками, запускати мали не один, а відразу три гідроагрегати потужністю 324 МВт кожний, які почали б виробляти електроенергію, заробляючи таким чином на виготовлення і монтаж ще чотирьох турбін. ГАЕС перейшла б на самофінансування. Не судилося. Однак, цілком можливо, незабаром буде покінчено з вакханалією на цьому чи не найбільшому та найтривалішому довгобуді. Усім комплексом будівельних, проектних робіт, закупівлею обладнання, безпечним станом об’єкта, ефективним використанням майна та інших активів перейматиметься інвестор, якого держава вже десять років намагається заманити на Дністер особливим механізмом тарифоутворення на продаж пікової потужності та електроенергії ГАЕС, завдяки чому років через десять інвестор міг би відшкодувати вкладені кошти.

До речі, інвестор уже був. У 2000 році держава віддала свій пакет акцій — 87,4% — в управління одній канадській фірмі, яка спеціалізується на таких енергетичних об’єктах. Але через два роки Фонд держмайна України розірвав угоду через невиконання іноземцями взятих на себе зобов’язань. Потім звернулися до Світового банку з пропозицією підтримати проект, через що довелося міняти замовника. Керувати будівництвом взявся відомий в країні енергетик, голова ДК «Укргідроенерго» Семен По­таш­ник. Через що виник скандал між Києвом і Чернівцями, які затято не бажали забирати станцію у ВАТ «Дністровська ГАЕС». Втім, забрали, але краще не стало. Банк кредиту так і не надав. Навіть під авторитетне ім’я Семена Із­раїльовича. До речі, у червні Кабмін знову передав довгобуд у підпорядкування ВАТ «Дністровська ГАЕС». Тепер вирішили продати акції цього товариства.

— Контрольний пакет акцій держава залишить за собою, — наголосив міністр палива та енергетики Юрій Бойко, який нещодавно відвідав довгобуд. Щоправда, одразу зізнався, що є певні корпоративні проблеми. Це вельми насторожує з огляду на нещодавні заяви в секретаріаті президента заступника секретаря РНБО Юрія Продана. Що таке державна частка акцій і як із нею боротися, схоже, знають не тільки якісь там безсовісні рейдери. Пан Продан зазначив, що Кабмін і ФДМ України своїми останніми рішеннями щодо розпорядження державним майном стратегічного значення порушили засади державної політики у сфері енергетичної безпеки і створили непрозорий механізм управління цим майном, від чого цілком може статися його непрозоре відчуження. Поки що йдеться про атомні станції. Недалеко й до гідроелектростанцій…

Якщо послухати Юрія Бойка, в Мінпаливенерго нарешті почали тверезо мислити щодо схем фінансування будівництва ГАЕС. Попередні забракували, не повідомивши, однак, про долю їхніх авторів.

— Фінансування за рахунок цільової надбавки до тарифів на відпуск двома генеруючими компаніями — «Дніпрогідроенерго» та «Дністрогідроенерго» — себе не виправдало, — сказав міністр. — Ми не можемо перекласти сім мільярдів на плечі наших споживачів. Тому залучатимемо на цей класичний довгобуд приватний капітал і незабаром оголосимо конкурс на найкращий інвестиційний проект. Дністровська ГАЕС має надзвичайне значення для економіки країни, зокрема, її енергетичного сектора. Окрім забезпечення безаварійної роботи вітчизняної енергосистеми та ядерних електростанцій, вона, що дуже важливо, дасть змогу значно наростити експортні можливості вітчизняної енергетики. Сьогодні ми експортуємо лише якихось 10% електроенергії, що виробляємо.

Отже, майбутній господар станції потужністю 2268 МВт (більше, ніж усі гідростанції Дніпра разом узяті) цілком може претендувати на статус ключової фігури європейського енергоринку. Подейкують, що за право прибрати до рук ГАЕС (в яку держава вклала 1,5 млрд. грн.), а з нею — і рубильник Східної Європи, змагаються, поки що кулуарно, газовий король Дмитро Фірташ і металургійний магнат Рінат Ахметов, а Юрій Бойко, вперше, між іншим, відвідавши ГАЕС, проводив для когось із них таку собі розвідку боєм. Що цілком імовірно з огляду на організацію і перебіг міністерського бліцвізиту. Мало того, що він був максимально утаємниченим — за словами виконувача обов’язків голови Чернівецької облдержадміністрації Віктора Павлюка, місцеву владу повідомили в останній момент, а та, у свою чергу, навіть не завдала собі клопоту поінформувати ЗМІ, не те що запросити на зустріч із міністром. Святая святих таких візитів — робоча нарада з керівниками проектних і будівельних організацій, представниками місцевої влади — пройшла як ніколи тихо і мляво. Ю.Бойко відбувся загальними фразами на кшталт: ГАЕС — перлина Європи, а тому закликаємо всіх до співпраці. Ні розбору польотів, ні палких обіцянок довести справу до кінця.

Присутній Семен Поташник, який півтора року тому присягався дати будівництву лад, взагалі не промовив ані слова. (Усі як один поважні керівники з боку замовника і підрядника відмовлялися коментувати ситуацію навколо ГАЕС, притишено зауважуючи: це політика, дуже висока і непередбачувана). Єдине критичне, але безадресне зауваження пролунало від директора «Укргідро­проекту» пана Осадчука: «Нескінченні зупинки негативно позначаються на стані об’єкта».

З приходом приватного капіталу виконання графіків і планів, без сумніву, поліпшиться: свої кревні мільйони — не бюджетні, кожна копійка не просто під пильним контролем, вона має якнайшвидше принести віддачу. Можливо, хтось від того втратить. Недарма голова Чернівецької облради Іван Шилепницький якось на прес-конференції відверто сказав: «На ГАЕС виникла ситуація, коли дуже багато людей добряче заробили на тривалому довгобуді».

Але принаймні МНС і Новодністровськ зітхнуть з полегшенням. Перші запевняють, що вбудована в аргелітову скелю станція в робочому режимі менш небезпечна. В закинутому стані вона загрожувала техногенною катастрофою нечуваних масштабів: скеля разом із проіржавілим багатотонним обладнанням могла сповзти у Дністер, і кілька навколишніх сіл, у тому числі на території сусідньої Молдови, було б умить змито повінню.

Щодо Новодністровська — індустріального міста-сателіта каскаду з трьох гідростанцій, то він згоден на будь-яку схему фінансування будівництва ГАЕС. Хоч за рахунок Сільвіо Берлусконі. Оскільки міський бюджет на 80% залежить від того, як і які гроші надходять на станцію. Нині Новодністровськ, за словами його мера, в критичному стані. «Я взагалі не знаю, як розв’язати комунальні проблеми, — сказав Ігор Рачинський. — Теплові мережі й водогони, які 30 років не знали ремонту, зношені вкрай, а подекуди просто згнили. Лікарня, школи, дитячі садочки не опалюються, дахи протікають».

Ю.Бойко пообіцяв днями спрямувати у Ново­дністровськ і Сокирянський район перший транш на соціально-культурні потреби. А ще — розірвати контракт з Молдовою, за яким молдовські партнери отримують українську електроенергію за ціною, удвічі меншою, ніж внутрішній споживач, тобто ми з вами, і вчетверо меншою, ніж країни Європи. Такі сміливі заяви міністра стали можливими тому, що найближчим часом буде завершено будівництво високовольтних ліній, які дадуть змогу цілком відмовитися від постачання струму на південь Одещини через молдовську територію. Україна від того виграє щороку 50 млн. дол. Скільки втратить шарових мільйонів Молдова — не розголошується.