Хмельницький ядерно-енергетичний гамбіт

Сьогодні доцільно і ще можливо переглянути рішення про добудову 3-го і 4-го блоків Хмельницької АЕС з урахуванням реалій і коректних розрахунків.

Чи потрібні Україні нові АЕС?

Згідно з нещодавно опублікованою Програмою економічних реформ на 2010—2014 роки, в нашій державі має скорочуватися споживання енергії на 5% щороку за рахунок впровадження енергозберігаючих технологій. Така економія дала б змогу кожного року збільшувати ВВП щонайменше на 10% — без додаткових потужностей генерації, включаючи АЕС.

Водночас з метою заміщення електрикою інших енергоносіїв, насамперед газу, і збільшення електричної складової в життєзабезпеченні людини (громадянин України споживає у 2—2,5 разу менше електроенергії, ніж в інших розвинених країнах) нові безпечні, надійні і ефективні АЕС не поспішаючи будувати доцільно. Ключові слова: Не поспішати! Безпечні! Надійні! Ефективні!

Існуючі енергетичні програми і плани необхідно грунтовно переглянути і уточнити. Енергетичну програму слід будувати на базі програми економічної, а не навпаки — як зараз виходить. За попередніми оцінками, при вищезгаданих темпах зростання та економії (дай Боже, щоб так сталося!), до 2030 року доцільно збудувати АЕС загальною потужністю 5—6 ГВт, а не 16 — як заплановано в Енергетичній стратегії України до 2030 року, що безнадійно застаріла і потребує коригування.

Враховуючи людський фактор, існуючу структуру української економіки й енергетики та природні умови, створення додаткових потужностей на Хмельницькій АЕС є зрозумілим і прийнятним.

Будувати чи добудовувати другу чергу Хмельницької АЕС?

З історії питання

3-й і 4-й енергоблоки Хмельницької АЕС були закладені відповідно у 1985-му і 1986 році. Будували здебільшого інфраструктуру і залізобетонні конструкції корпусів, в яких пізніше мали встановлювати ядерно-енергетичні установки (реактори) та інше запроектоване обладнання АЕС. Пізніше, після Чорнобильської катастрофи 1986 року, всі роботи припинили. Незавершене будівництво залишилося просто неба без консервації. Згідно зі звітністю ще радянських часів, начебто підтвердженою й сьогодні, фізичний стан готовності 3-го блоку оцінюється в 75%, 4-го — у 28%. Загалом на обох блоках було освоєно близько 40% затвердженого кошторису, 60% залишилося до освоєння. Через 19 років, 21 липня 2005 року, Кабмін України видав розпорядження №281-р «Про підготовчі заходи з добудови енергоблоків Хмельницької АЕС». Йшлося насамперед про обстеження недобудованих конструкцій зазначених блоків для отримання відповіді: чи можна їх завершувати, або ж розпочинати все заново? Також доручалося вибрати тип реакторної установки і виконати інші підготовчі роботи зі створення нових потужностей АЕС.

Розпорядження виконували ВАТ «Київенергопроект» — генпроектувальник ХАЕС та інші авторитетні українські і російські галузеві організації під патронатом Мінпаливенерго України та НАЕК «Енергоатом». У 2008-му вони офіційно доповіли, що стан недобудованих блоків у цілому задовільний і дозволяє їх завершувати. Потім стали відомі застереження окремих фахівців і Державного комітету ядерного регулювання України (ДКЯР) про незадовільний технічний стан конструкцій та їх невідповідність вибраному типу реакторів. Пізніше, після прийняття відповідних урядових рішень, проти них висловилася колегія ДКЯР у постанові №24 від 12 листопада 2009 року.

Незважаючи на застереження, висновок про можливість добудови ліг в основу тендера на вибір типу реакторної установки, проведеного восени 2008 року. Його організатори виходили з того, що незавершені блоки добудують швидше і набагато дешевше, ніж будували б нові. Економічна логіка в цьому, звичайно, була.

До участі в тендері 2008 року були запрошені: Scoda JS (Чехія), Areva (Франція—Німеччина), Westinghouse (США—Швеція—Японія), Korea Electric Power Corporation (KEPCO, Південна Корея) і «Атомстройэскпорт» (Російська Федерація). Перші дві не відреагували. Компанія Westinghouse зняла свою пропозицію реактора АР-1000 перед проведенням тендера. Корейська компанія пройшла дистанцію до кінця, набула досвіду, який їй знадобився нещодавно, коли вона виграла контракт на 20 млрд. дол. на будівництво АЕС в ОАЕ на базі чотирьох реакторів APR-1400. Ніхто з учасників, крім росіян, обгрунтовано не погоджувався добудовувати згадані об’єкти. Результат тендера був відомим наперед. Його затвердили постановою КМУ №118 від 18 лютого 2009 року: для 3-го і 4-го блоків ХАЕС вибрали реактор ВВЕР-1000/В-392Б і фактичного генпідрядника — російський «Атомстройэкспорт».

Прийняте рішення дало можливість «обійти» Закон України «Про порядок прийняття рішень про розміщення, проектування, будівництво ядерних установок і об’єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами, які мають загальнодержавне значення» від 8 вересня 2005 року №2861-ІV. Відповідно нього, ядерний об’єкт можна будувати лише на підставі окремого закону України щодо конкретного об’єкта. Однак це стосується будівництва з нуля. Хмельницькі блоки закладалися до появи відповідного українського законодавства.

Запитання без відповідей

Рішення про ХАЕС на всіх етапах приймалися, попри застереження президента України і компетентних фахівців.

По-перше, згадані незавершені конструкції викликають сумніви у їх придатності для експлуатації навіть за умови їх реставрації. Насторожують розбіжності в оцінках: президент НАЕК «Енергоатом» стверджує, що конструкції придатні на 45 років, тоді як проектний термін експлуатації реакторів — 60 років. А що робити через 45 років, якщо залізобетон виявиться непридатним, а ядерний котел працюватиме?

По-друге, недобуди призначалися для проектів ВВЕР-1000/В-320, а тепер там планується встановити інші реактори — ВВЕР-1000/В-392Б, які, хоч і незначно, але відрізняються. Зараз немає підстав сумніватися в їх безпеці і надійності. Але немає й гарантій, бо вони ще ніде не працюють. Чи варто експериментувати на українських АЕС на тлі чорнобильського синдрому? Чому проекти В-392 не відбулися на Балаковській АЕС у Росії, для якої були розроблені? Чому не «пішли» на АЕС «Белене» у Болгарії? Чому реактор В-428 на базі В-392 для АЕС Тяньвань у Китаї доукомплектовувався системами захисту і управління «Сіменс»?

По-третє, російські проекти менш ефективні, ніж інші. За високих параметрів безпеки вони відстають за економічними показниками: вартість одного кіловата встановленої потужності досягає 4000 дол., що порівнянне і вище, ніж в основних конкурентів, а коефіцієнт використання встановленої потужності на 10—12% нижчий, ніж в американських, європейських і корейських конкурентів.

По-четверте, не враховано реальні можливості вибраного російського партнера, який, на жаль, часто не виконує контрактних зобов’язань. У себе вдома, в Росії, будівництво АЕС відстає від планів у два і більше разів. Так само за кордоном: на чотири роки подовжено пуск першого блока на АЕС «Куданкулам» в Індії, ще більше — на Бушерській АЕС в Ірані, зривається проект АЕС «Белене» в Болгарії, неоднозначні застереження щодо участі росіян у тендері на новий проект надходять з Чехії.

По-п’яте, не враховано, що за нинішнього монополізму при поставках нафти і газу, з точки зору національної безпеки, критично необхідними є альтернативні нинішнім ядерно-енергетичні технології, незважаючи на їх вартість. Особливо за умов, коли не реалізується низка диверсифікаційних енергопроектів, зокрема будівництво власного заводу з виробництва ядерного палива.

Скільки коштує ХАЕС? Чому нам дорожче, ніж іншим?

Насторожує те, що попередні оцінки витрат, зроблені високими російськими і українськими державними керівниками, які слів на вітер не кидають, різняться в кілька разів — від 3,5 до 6 млрд. дол. Варто порівняти їх з іншими подібними проектами, наприклад у Китаї.

Добудова блоків ХАЕС мала б коштувати менше, ніж будівництво нових з нуля під ключ. На тендері 2008 року цей аргумент, як уже згадувалося, був визначальним на користь росіян. Виходить же навпаки. Добудову 60% хмельницьких блоків (реактори розроблено в 90-х роках) росіяни оцінюють у 5—6 млрд. дол., тоді як будівництво з нуля під ключ першої черги з двох російських подібних реакторів ВВЕР-1000 на Тяньванській АЕС у Китаї коштувало 3 млрд. А будівництво у Тяньвані другої черги такої ж потужності — лише 1,7 млрд.

Цікава деталь. Другу чергу спочатку (до підписання угод!) росіяни оцінили в 5 млрд. Зійшлися на 1,7 млрд. дол. (фантастично дешево!) у результаті вдалих (для китайської сторони) переговорів і за рахунок участі в проекті китайських виконавців. Скептики кажуть, що китайська дешевизна зумовлює низьку якість. Можливо, й так. Але не в енергетичній сфері, де в китайців витрати за окремими пунктами у шість-сім разів нижчі, хоча ціна кваліфікованої робочої сили порівнянна з російською і часто вища за українську. Здешевлення там забезпечується здебільшого за рахунок оптимізації виробництва: діє інша бізнес-модель виробництва, яка передбачає істотне скорочення адмінвитрат і замкнуті цикли. При цьому китайці кумулятивно використовують ефект диверсифікації технологій: для скорочення власних витрат та для запозичення досвіду і в росіян, і в американців, і в канадських, французьких і корейських атомників.

Знову напрошується запитання: чому росіяни «по-братськи» хочуть «сплавити» одне й те саме нам в рази дорожче, ніж, наприклад, китайцям? Схоже, як з газом: комусь «по-партнерськи», а українцям — найдорожче.

Вихід із хмельницького тупика поки що є: будувати не можна скасувати

Згадані та інші застереження доводилися до відома керівників енергетичної галузі та уряду і в період підготовки тендерної документації, і під час самого конкурсу в 2008 році, і при прийнятті рішень у 2009-му. Однак їх проігнорували.

З усім обізнана і колишня опозиція, яка тепер є владою. Можна було сподіватися, що нова влада перегляне непрозорі і ризиковані рішення. Виходить навпаки — високими темпами розпочато реалізацію домовленостей попередників щодо Хмельницької АЕС. Вже підписано міжурядову угоду, яка без наявності узгодженого кошторису визначає, що будівництво на ХАЕС кредитуватиме Росія під невідомі умови. Чомусь таємну!

Очевидно, що утвердження російських ядерних технологій на великому українському ринку відповідає економічним, політичним та іміджевим інтересам нашого північно-східного стратегічного партнера. Росіяни за український ринок борються, обстоюють свій національний інтерес. І це заслуговує на повагу. Водночас українська позиція щонайменше незрозуміла.

Нагадаємо, що сьогодні мова йде про добудову, вартість якої мала б становити близько 60% кошторису будівництва всього об’єкта. Тобто, якщо російська сторона наполягає на 5—6 млрд. дол. за добудову, як каже В.Путін, тож увесь проект оцінюється ними в 8—10 млрд. дол. Нам це однозначно невигідно!

За 5—6 млрд. дол. в Україні можна прозоро реалізувати надійний західний проект з нуля під ключ з частковим розміщенням замовлень на вітчизняних підприємствах. Наприклад АР-1000 від Westinghouse або південнокорейський APR-1400, які на сьогодні вважаються найбільш досконалими і безпечними. Так, на АЕС «Саньмень» у Китаї за 5,8 млрд. дол. будуються з нуля під ключ два американські блоки з реакторами АР-1000 (найновіша розробка!) такої ж потужності, як російські на ХАЕС (жартома можна запитати: чи купує хтось російські авто «Лада» за ціною американського «Кадиллака»?). При цьому втілювалася б концепція диверсифікації, а відтак, посилення національної безпеки. Доцільно запозичити той же китайський досвід здешевлення проектів за рахунок локалізації частини замовлень в Україні, де є 54 науково-проектні і виробничі організації, які здатні виконувати унікальні роботи для ядерно-енергетичного комплексу та потребують радикального реформування, міжнародних відносин і... замовлень.

У такому разі треба відмовитися від добудови радянських довгобудів. Демонтувати, як у Болгарії, наприклад. І все, включаючи тендер, починати заново, прозоро і в повній відповідності до законодавства України, включаючи опитування населення, ухвалення окремого закону України про будівництво другої черги Хмельницької АЕС тощо.

Очевидно, що ні правляча коаліція, ані парламентська опозиція не зацікавлені в негативних сценаріях на Хмельницькій АЕС, які можуть бути набагато гіршими, ніж сумнозвісні газові чи нафтові. Тому усі мали б докласти зусиль, аби скасувати непродумані рішення по ХАЕС і не поспішаючи прийняти нові — прозорі і вигідні нашій державі.

Для чинної влади це був би найкращий вихід із ситуації. Чи зважаться — побачимо.