Енергетика Робінзона, або Всі при справі

"На Гувуту (Соломонові Острови), - зі слів Джека Лондона, - п'ють навіть у проміжках між випивками". І на шахтах займаються вугіллям, навіть коли виробництво стоїть: потрібно постійно провітрювати виробки, відкачувати воду тощо. Круговорот вугілля - потужний і безглуздий!

Україна з 6 серпня ц.р. вимушено відновила імпорт електроенергії з Росії на постійній основі - для виробництва власної не вистачає вугілля... (DT.UA, 7 серпня 2015 р.).

В економічній теорії існує модель, закодована як "1х1х2", - один виробник, один споживач і два товари. Кожен, хто читав класичний роман Даніеля Дефо, зрозуміє, чому вона одержала назву "Економіка Робінзона Крузо".

Робінзон-виробник, Робінзон-споживач. Перший товар - кокоси, другий товар - вільний від роботи час. Що більше часу на працю витратить Робінзон, то більше він одержить кокосів, але тим менше часу в нього залишиться для поліпшення засмаги. Робінзон може втомлюватися, і кожна наступна година праці приносить йому дедалі меншу добавку продукту.

Як Робінзону-виробнику домогтися найбільшого прибутку, а Робінзону-споживачу - найбільшого задоволення? "Всьому свій час, і час всякої речі під небом"... У правильний момент, зумовлений сформованими цінами на кокоси та працю, потрібно відмовитися від роботи та зайнятися дозвіллям.

Є в Донбасі ДТЕК, є Міненерговугільпром, є шахти, електростанції, металургійні заводи. І все це суть велика економіка Робінзона Крузо. Незалежно від того, кому вона формально належить, ім'я Робінзону - Вугілля, тому що все тут крутиться довкола нього та все ним пов'язане.

У ринкових відносинах інтерес до енергетичного підґрунтя постачальників і споживачів паливних ресурсів виникає лише в моменти кризи. Зменшення попиту змушує вуглярів сподіватися на найбільш паливомісткі електростанції, а енергетиків - на найбільш енергоємні шахти. В інший час для них найважливіша ціна.

Інша річ вертикально інтегровані структури. І ДТЕК, й інші корпорації такого роду провели ретельний відбір постачальників палива та від подальшої приватизації ухиляються, що цілком зрозуміло.

Самі шахти споживають багато вугілля. Його спалюють у старих, зношених котельнях, тому використовується його невиправдано багато.

Шахтам у Донбасі потрібно багато електроенергії, але електростанції використовують багато вугілля.

Шахти використовують багато металу, а металургійні заводи - багато вугілля. Тільки коксу на тонну виплавленого в Україні чавуну йде 530 кг, тоді як у світі - 350 кг. Витрата енергоресурсів на тонну прокату, як нами підраховано, за всіма переробками становить близько 2,1 т умовного палива (у.п.). У перерахунку на річний обсяг використання аркового кріплення видобуток кожної тисячі тонн вугілля порівнянний із втратою 100 т у.п. енергоносіїв, того самого вугілля.

Робітники, які обслуговують гірниче виробництво, а їх тисячі, споживають електрику та теплову енергію в побуті. Кожен шахтар, включаючи шахтобудівників і непрацюючих пенсіонерів-гірників, за законом має право на 6 т безплатного вугілля на рік для опалення житла. Додайте сюди робітників електростанцій, коксохімічних, металургійних заводів та інших споріднених підприємств. Вони хоча й не значаться на шахті, але побічно пов'язані з її обслуговуванням і теж витрачають енергетичні ресурси в побуті. Якщо на шахті 1,5 тис. трудящих, то для них потрібно 9 тис. т вугілля. Ніби й небагато, але якщо видобуток по підприємству порівнянний з видачами...

Буває й таке. За частиною нераціонального використання шахтного фонду Україна унікальна: настільки тривалої експлуатації такої значної частини шахтного фонду з настільки низькими виробничими навантаженнями не знає жодна вуглевидобувна країна. Так, у рік максимального підйому українського вуглевидобутку (1976-й) донецька шахта ім. М.Калініна видобувала 1260 тис. т, ім. Абакумова - 1550 тис. т, "Лідіївка" - 850 тис. т. У 2009 р. їхні показники знизилися, відповідно, до 7, 4 та 3%.

А тут ще порода. Комплексна механізація на тонких пластах призводить до збільшення зольності. При зольності вугілля 35% коефіцієнт перерахунку на умовне паливо дорівнює 0,7, при 50% - 0,5. У вугільній галузі України шахти з зольністю видобутого вугілля 50% і вище далеко не поодинокі. От і виходить, що напрацювалися-намучилися, видали на-гора, а там корисного - лише половина.

Сумніви в доцільності українського вуглевидобутку виникли ще наприкінці минулого століття. У 1988 р. академік АН СРСР В.Ржевський у журналі "Уголь Украины" писав: "...на тлі істотного скорочення обсягів видобутку вугілля споживання вуглевидобувними підприємствами прокату чорних металів зросло на 20%, електроенергії на 4,2% (у питомому обчисленні - на 9,6%), металомісткість гірничих машин збільшилася більш як на 1 млн т. І в цілому віддача на вкладені енергоресурси по басейну близька до критичної".

Нині стало ще гірше. Порівняно з 1980 р. паливомісткість українських ТЕС зросла на 17,4%, нинішній показник на 28,6% гірший за світовий і на 38,7% поступається сучасним технологічним можливостям (DT.UA №31 від 30 серпня 2013 р., А.Акімов "Викиди").

Виробництво на ТЕС однієї одиниці електричної енергії пов'язане з витратою трьох одиниць палива (1 кВт∙год - це 123 г у.п., а середня витрата палива на ТЕС в Україні становить 380 г у.п./кВт∙год). З однієї тонни умовного палива можна одержати лише 324 кг у.п. електроенергії.

За нашими підрахунками, чистий випуск середньостатистичної вітчизняної антрацитової шахти (марки АШ-Т) становить від 0,4 до 0,6 перерахованої в умовне паливо видобутої продукції, решта - витрати; шахти, що видобувають газові й довгополуменеві марки вугілля (Г-Д), - від 0,6 до 0,9.

Приблизно 70% загального видобутку по групі Г-Д і 50% по групі АШ-Т забезпечують шахти з нетто-випуском понад 0,8. Це теж погано, якщо порівнювати з показниками вуглевидобувних підприємств США, Австралії, Росії, ПАР, де домінують кар'єри. Та все ж таки… Загальну картину псують об'єкти з досить малою продуктивністю. Тут не тільки шахти, в яких майже все витрачається на себе: Черкаська (нетто-випуск 34 кг у.п. з 1 т у.п.), Фащівська (35 кг у.п.), Вуглегірська (133 кг у.п.), але й ті, що перебувають "у безповоротних боргах" перед національною енергетикою, - шахта ім. Абакумова (мінус 223 кг у.п.), ім. Чапаєва (мінус 389 кг у.п.), Хрустальська (мінус 558 кг у.п.) та інші.

У 80-х роках ХХ століття "партія вуглярів" у ФРН посилено експлуатувала гасло: "Енергетична безпека країни неможлива без опори на власне вугілля!". Мотивація для виправдання збиткової вугільної промисловості, погодьтеся, вагома. Але підтримувати з державної кишені шахти, які не дають, а "пожирають" ресурси, яких у країні катастрофічно не вистачає, - це гірше, ніж злочин, це помилка!

Що має зробити Робінзон Крузо, щоб виправити становище у своїй економіці? Приклад показує північноамериканська вуглевидобувна компанія Walter Energy. Через зниження цін на коксівне вугілля, що має місце у США, нею прийнято рішення про скорочення на 35% виробництва у найменш прибутковій шахті Maple у Західній Віргінії - десять днів на місяць та простоює.

Walter Energy - варіант горизонтально інтегрованої економіки Робінзона Крузо. Дочірні гірничодобувні фірми, які входять до її складу, безпосереднього виходу на ринок не мають - компанія викуповує в них видобуті копалини.

Той самий рецепт годиться і для вертикально інтегрованої енергетики: потрібно одержати більше енергії - скоротіть витрати, виведіть з експлуатації найбільш енергоємні шахти, особливо ті, які мають негативний нетто-випуск… Хоча б забезпечте їм можливість видобувати більше.

Глибока реструктуризація вітчизняної вугільної галузі нагально необхідна. Як і модернізація генеруючого парку країни.

Ще важливіше при жалюгідному стані вітчизняних електростанцій і вугільних шахт вивчити доцільність розширення імпорту твердого палива. Це дасть змогу не витрачати марно з такими зусиллями отримані електроенергію і метал. У Китаї, наприклад, під впливом заходів державного макрорегулювання й макроконтролю в останнє десятиліття відбулося істотне збільшення імпорту та зменшення експорту енергоємної продукції, а також продукції, виробництво якої спричиняє серйозне забруднення навколишнього середовища.

Китай за кілька років з категорії потужного нетто-експортера вугілля перейшов у розряд нетто-імпортера вугільної продукції. Зокрема, за рахунок скуповування й інтенсивного освоєння активів вуглевидобувних підприємств за межами країни відбувається становлення зарубіжного сектора китайської вугільної промисловості. Завдяки цьому китайська енергетика виробляє додаткові енергетичні ресурси.

Конкурентоспроможність вітчизняного вугілля проблематична й за ціновим фактором. Якщо оцінювати за паритетом купівельної спроможності, то воно поступається не тільки імпортному вугіллю, а й імпортному природному газу. У липні 2015 р. паритетний курс долара США до гривні становив 7,10 при офіційному курсі Нацбанку України 21,95 грн/дол. За такого співвідношення ціна вугілля марки Г від ВК "Краснолиманська" становить 130–186 дол. за 1 т у.п. (920 грн/т для ДП "Вугілля України" і 1320 грн/т за прямими контрактами з генеруючою компанією "Центренерго").

Вугільна компанія "Краснолиманська" зараз є єдиною рентабельною в Донбасі, продукція інших підприємств обійдеться суспільству ще дорожче через бюджетні дотації.

Для інформації: пропозиція південноафриканського антрациту - 63 дол./т, північноамериканського - 100 дол./т; ціна природного газу в пункті купівлі "Нафтогазом" - 275 дол. за тисячу кубометрів (приблизно 229 дол./т у.п.).

Наведені цифри не слід розглядати як істину в останній інстанції, швидше, як запрошення до скрупульозного й чесного дослідження енергетичної ефективності кожного об'єкта вуглевидобутку та всієї теплової енергетики країни. Для початку потрібна методика оцінки. Вона має бути офіційно визнаною і не допускати двояких тлумачень. А збір даних і узагальнення результатів щодо всіх державних шахт добре було б довірити кваліфікованим виконавцям і фахівцям. І нехай отримана інформація стане дзеркалом стану вітчизняної енергетики.