Щоб змінилася погода, потрібний не поривчастий вітер, а загальна зміна клімату

Україна - це класичний тип індустріальної економіки, "даже стулья плетеные держатся здесь на болтах и на гайках". Тон макроекономіці задає переробна промисловість, а динаміку переробної промисловості визначають металургія та машинобудування.

Осередком металургії та машинобудування традиційно був вугленосний Донбас, а його промисловий комплекс, як і промисловість України в цілому, нагадує містичного змія, який сам себе кусає за хвоста: вугілля потрібне металургії та енергетиці, шахтам треба багато електроенергії, багато металу, багато металомісткої техніки. І цей круговорот настільки порочний, що в 80-х роках ХХ ст. не без його врахування постало питання про доцільність вуглевидобутку в Донбасі як такого, були заплановані великі зміни. Але їх не було реалізовано вчасно, а розпад СРСР призвів до консервації сформованого господарського устрою України.

Тому потрібно розуміти, що сьогоднішній вибір стратегії розвитку промисловості - це, без перебільшення, вибір розвитку національної економіки. Експерти ООН у таких випадках пропонують робити акцент на довгостроковому плануванні (до 50 років із розбивкою на 5–10-річні цикли) і мислити категоріями "великих стратегій і великих починань". Генерали, як казав Черчилль, завжди готуються до минулої війни. Тому головне - не триматися за минуле та визначити точку біфуркації, що дає змогу піднятися на щабель угору, проте приховує й небезпеку скотитися вниз. Тут, у точці біфуркації, криються небезпеки суспільних катастроф, але небезпека спонукає до дії того, хто спроможний скористатися моментом.

Як показовий приклад можна згадати енергетичну розвилку на межі 1980-х років. Донбас завжди був особливим регіоном. В.Ден, автор виданої у 1912 р. монографії "Каменноугольная и железноделательная промышленность", зазначав: "…навряд чи знайдеться в Росії який-небудь промисловий центр, не виключаючи й столиці Імперії, де існували б такі самі високі зарплати". У 1976 р. українська вугільна промисловість завдяки Донбасу досягла небувалих результатів - 218 млн т вугілля за рік. Начальник економічного управління Мінвуглепрому УРСР, що називається, снідав у Донецьку, обідав у Києві, а вечеряв у Москві. Масове будівництво донецьких шахт потребувало від країни десятиліть найжорстокішої мобілізації людських, фінансових, адміністративних ресурсів. Однак освоєння родовищ на сході СРСР призвело до зміни пріоритетів. У Кузбасі продуктивність праці робітників із видобутку була втричі вищою, вугілля у 2–2,5 разу дешевшим, вміст сірки у 8–10 разів меншим. Перенесення центру ваги національного вуглевидобутку, перерозподіл капіталовкладень від Донбасу Кузбасу логічно вписувалися в нову стратегію країни, зумовлену формулою "дешеве вугілля та атомна енергетика" з режимом "газової паузи" на час переходу. У результаті з майже 340 шахт у Донбасі потрібно було залишити кілька, які видобували цінні марки коксівного вугілля...

І в цьому немає нічого дивного, трагічне - частий супутник ходу історії. Розвиток залізничного транспорту погубив не тільки гужовий транспорт, а й армію ветеринарів, власників постоялих дворів, лимарів. Уведення в експлуатацію Суецького каналу відправило у небуття цілу галузь складської інфраструктури. Непослідовність, породжена міркуваннями про те, що питання про Донбас має бути відкладене до більш зручного - не так економічного, як політичного та соціального - моменту, вплинула не тільки на перебіг радянської історії, вона обернулася ще більш трагічними нинішніми наслідками.

Нині Україна теж перебуває в непростій точці біфуркації, що передбачає вибір верховенства чи то платформи "Індустрії 4.0", чи то третьої промислової революції в трактуванні Джеремі Ріфкіна (Jeremy Rifkin). Більш детально про це на сторінках DT.UA висловився мій колега Данило Череватський, я ж акцентую увагу читача на біфуркаційності моменту. Не можна зневажити жодним із цих переходів, але зробити вибір на користь верховенства одного з них доведеться.

"Індустрія 4.0" передбачає концентрацію ресурсів на розвитку супертехнологій, у чому наша економіка поки що не сильна. Видобувна промисловість - уже точно не космос, але нещодавня спроба масового впровадження там інновацій себе не виправдала, хоча кошти було витрачено чималі. І в інших "старих" галузях ситуація не краща. Щоб змінилася погода, потрібний не поривчастий вітер, а загальна зміна клімату. В Україні нині немає жодної організації, спроможної спроектувати шахту, не кажучи вже про смарт-завод.

Зате автомобілісти зі стажем, сподіваюся, не забули радянської гаражної культури, у рамках якої народні вмільці компенсували недоступність послуг фірмового автосервісу. Ці майстри, які прийшли зі шкільних секцій технічної творчості, з гуртків моделістів-конструкторів при палацах піонерів, із ДТСААФівських курсів, виявляли дива винахідливості та кмітливості. І нині, коли читаєш Кріса Андерсена (Chris Anderson) про рух творців в Америці, згадуєш тих диво-механіків, і це вселяє віру в третю промислову революцію з її домінуванням горизонтальних зв'язків у виробництві, енергетиці та економіці. Україні, особливо в нинішній її ситуації, має сенс зробити ставку й на народну смарт-промисловість, озброєну 3D-принтерами, іншими новаціями.

Це не заклик до будівництва домен і вагранок у кожному дворі. Як було б абсурдно заперечувати й необхідність високих технологій на металургійних і машинобудівних заводах. Не потрібно зводити ні те, ні інше в абсолют, лякати обивателя суцільною роботизацією. Месенджер WhatsApp, яким зараз користується більш як мільярд чоловік по світу, винайшов народжений в Україні Ян Борисович Кум, нині американець. У 2014 р. винахід було продано компанії Facebook за
22 млрд дол. І покупець, за даними аналітиків, теж не програв - до нього перейшли десятки мільярдів доларів, втрачених операторами стільникового зв'язку на SMS-відправленнях.

Завдання держрегулювання - знижувати ймовірність несприятливого розвитку подій, уникаючи суспільних катастроф. Це дуже складно. Реструктуризацію збиткової вугільної промисловості англійці провели рішуче, а німці розтягнули майже на половину століття. І суперечки про правильність стратегій так і не замовкли, хоча обидві, зрештою, привели до одного - до повної ліквідації національного вуглевидобутку. Але та давня перемога уряду Тетчер над національною профспілкою вуглярів, схоже, відгукнулася країні Brexit'ом, такої сили невдоволення розлилося не тільки серед шахтарів, а і серед їхніх нащадків.

Тому розробка державних програм (хоч би яких галузей вони стосувалися) має бути буквально справою всенародною. Хоча у фінансових капіталістів одна стратегія, у національної корпорації - друга, у транснаціональної - третя, у держави та суспільства - четверта, але "що добре для "Дженерал Моторз", добре для Америки" завжди має означати пріоритет національних інтересів над корпоративними.

Щоб уникнути примітивного перетягання ковдри, цивілізація виробила свої прийоми, які цілком прийнятні й для нас. У Європі, наприклад, законодавчо засновують групи високого рівня, які є об'єднаними представництвами всіх зацікавлених у вирішенні стратегічних завдань сторін, - учених, промисловців, громадських організацій, споживачів, профспілок, регулювальних органів тощо.

Так, Група з конкурентоспроможності, енергоресурсів і навколишнього середовища (High level group on competitiveness, energy and the environment) має мандат Європейської комісії на забезпечення цілісності промислової, енергетичної та екологічної політики, узгодження ініціатив із розвитку галузей. Вона діє методом консультацій, які сприяють виробленню політичних і законодавчих ініціатив, досягненню консенсусів у сферах від функціонування енергетичних ринків та енергетичної ефективності до протидії змінам клімату.

Промислова політика в цілому на державному рівні може бути трьох видів: вертикальна, горизонтальна, матрична. Вертикальна політика ("секторальна") служить підтримці конкретної галузі або сектора. Горизонтальна політика ("функціональна") орієнтована не на окремий сектор, галузь, а на всю економіку або спектр галузей і підприємств. Тут і нормативно-правове забезпечення господарської діяльності, включаючи оподаткування, і захист прав власності, і усунення адміністративних бар'єрів, і сприяння розумній модернізації на основі технологічних інновацій. Це політика виправлення існуючих і впровадження нових інститутів. Саме до цього тяжіє сучасна європейська практика. Матрична політика - уміле поєднання першого та другого.

Американський економіст, турок за походженням, Дені Родрік (Dani Rodrik) вважає, що правильна модель промислової політики - це не податки, які запроваджуються автономним урядом, або субсидії, а стратегічне співробітництво уряду з приватним сектором, що сприяє виявленню головних перешкод на шляху реструктуризації та вибору типу втручання, яке найбільш придатне для їхнього усунення. Судячи з прес-релізу, це розуміють і в Мінекономрозвитку, залишається лише побажати їм успішної реалізації цих принципів.

Однак українська промислова політика все-таки потребує й потужної секторальної підтримки. Насамперед, на мою думку, доречно ставити завдання розвитку галузей, пов'язаних з інфраструктурою. Географічне положення України визначило її значущість як транзитера. Нині це найбільш наочно в сфері передачі та зберігання природного газу. Але не слід забувати, що в часи СРСР республіка була ключовим транзитером електроенергії, а за версією американського підприємця Ілона Маска (Elon Reeve Musk), територією України можуть пройти 5 із 11 гілок надшвидкісного наземного транспорту Hyperloop, із яких три прокреслені через Київ: перша з'єднає Китай, Європу та Канаду, друга - Азію, Близький Схід, Європу та Північну Африку, а третя - Іспанію та Китай. Із Дніпра та Кривого Рогу на такому транспортному засобі можна буде дістатися Індії, а з Харкова, Донецька чи Одеси - Америки.

До того ж Україна може серйозно заявити про себе як учасник проекту Нового шовкового шляху, для чого потрібний прозорий та ефективний механізм оформлення митних вантажів, якісна система залізничних і автомобільних магістралей. Зусилля того варті: масштаби китайських інвестицій у реалізацію стратегії оцінюються трильйонами доларів. Уже є реальні передумови успіху проекту: КНР узгодила нові залізничні маршрути через українську територію. Перший транзит територією України в рамках Нового шовкового шляху може пройти вже наприкінці 2017-го - на початку 2018 р.

Переваги енергетичних об'єднань полягають у можливості перекидання великих потоків електроенергії, раціонального завантаження електростанцій на різному паливі. Але допоки пан'євразійська енергетична система залишається проектом майбутнього, зростає роль України та Польщі як енергетичних хабів. Особливий інтерес у цьому плані можуть становити глибокі шахти.

Майбутнє - це зелена енергетика. Але доведено, що вітрові та сонячні електростанції не можуть ефективно існувати без енергетичних сховищ. У Німеччині остання кам'яновугільна шахта Проспер-Ханієль перетвориться на гідроакумулюючу електростанцію. Прем'єр-міністр федеральної землі Північний Рейн-Вестфалія Ханелоре Крафт (Hannelore Kraft) зауважила високу значущість цього проекту для мезо- і макроекономіки: найбільший вугільний регіон країни залишається активним гравцем на енергетичному полі, зберігаються робочі місця, оновлюється інфраструктура.

На всю Європу тільки в Україні та Польщі збереглися глибокі шахти в такій кількості. Гідроакумулюючі станції на їхній базі могли б перетворити старопромислові шахтарські регіони на потужні енергетичні хаби. Це наочний приклад того, як підтримка згасаючої галузі (вугільної) може стати прискорювачем розвитку нової галузі (енергетики на відновлюваних джерелах). Під цю стратегію доречна як вертикальна політика покровительства індустріальним паркам на базі шахт, заохочення державно-приватного партнерства, так і горизонтальна політика сприяння міжнародному співробітництву, тому що ні Україна, ні Польща, яким подано ідею енергетичних хабів, наодинці з таким завданням не впораються. Потрібен європейський консорціум, щось на кшталт "Аеробуса", для проектування, будівництва сховищ і ведення бізнесу з їхньої експлуатації. Цю ідею ми з Данилом Череватським і польським професором Казімежем Пайонком (Kazimierz Pajak) винесли на розгляд симпозіуму, який пройшов у жовтні в польському Сеймі. Доповідь опубліковано в "Энергобизнесе" (№40 за цей рік), охочі можуть із нею ознайомитися.

В епоху промислових революцій світ переповнений фінансами. Власники виводять їх зі старих галузей і гарячково намагаються знайти капіталам прибуткове застосування. Вдасться переконати їх у правильності вибраної нами стратегії - їхні гроші працюватимуть на нашу економіку.

Як досягти цього? У 2007 р. на Паризькій конференції зі зміни клімату Жак Ширак (Jacques RenО Chirac) висловив думку про те, що "зараз не час для півзаходів, час для революції - у сфері свідомості, у царині економіки та політичних впливів".

Тож розпочнімо свою революцію зі створення в Україні інституту Груп високого рівня та спільними зусиллями візьмімося за розкручування заржавілого маховика нашої економіки.