Енергетичний ринок ЄС: боротьба за звільнення

Лібералізація енергоринку Європейського Союзу, про необхідність якої так довго говорили, ввійшла у нову фазу. З 1 липня нинішнього року дві третини споживачів енергії в Європі зможуть самостійно вибирати собі її постачальників. 1999 року таку можливість отримали великі компанії, а з 2007-го свободу вибору отримають усі європейські споживачі.

Зусилля Єврокомісії, спрямовані на дерегуляцію енергетичного ринку, наштовхуються на затятий опір Франції та Німеччини, але значною мірою підтримуються урядами Великобританії і Нідерландів. Хоча й тут усе не так однозначно. До напруженої боротьби, спрямованої проти державного дотування непомірно роздутої Electricite de France, і, тим паче, до опору спробам відібрати в цієї енергокомпанії мільярд євро, отримувані на незаконних, як стверджується, підставах, єврокомісари були готові. Проте прагнення британського уряду аналогічним чином вирішити проблеми British Energy, оператора атомних електростанцій, схоже, заскочило їх зненацька.

Однак, на загальне визнання, результати роботи Єврокомісії в цьому напрямі дуже високо оцінюють навіть ті учасники біляенергетичних баталій, які перебувають по інший бік барикад. Насамперед, єврокомісарам удалося домогтися створення в кожній країні спеціального регуляторного органу. Причому Німеччина, яка найактивніше опиралася цій вимозі, «здалася» буквально напередодні 1 липня. І все ж тепер саме ці органи мають стежити за тим, щоб конкуренція на енергоринку була чесною та справедливою. А для цього потрібно позбавити енергетичних монстрів «зайвих» привілеїв. Наприклад, власних енергетичних інфраструктур, які доведеться або продавати, або на умовах аукціону надавати в розпорядження своїх потенційних конкурентів. Крім того, тарифи на транзит енергоносіїв відтепер мають набути прозорості, не властивої їм раніше.

Втім, наявність національних регулюючих органів (в Україні такими можна вважати НКРЕ) зовсім не виключає необхідності існування такого органу на загальноєвропейському рівні. В його компетенції мають опинитися питання гармонізації податків у сфері енергетики, запобігання можливості змови між енергетичними монополіями з метою не допустити на ринок новачків, а також врегулювання екологічних проблем. Передбачається, що в цьому напрямі робота розпочнеться вже з наступного року.

Проте можливість того, що процес лібералізації може бути згорнутий, усе ще існує. У Європі досить політичних сил, готових використовувати почастішання випадків відключення електроенергії як аргумент проти лібералізації енергетичного ринку. Хоча насправді ці відключення зайвий раз підтверджують необхідність термінової реорганізації цієї галузі економіки. Адже, як свідчить досвід британської National Grid, обсяги інвестицій у модернізацію ліній електропередач після приватизації цієї компанії збільшилися вчетверо.

Тому не дивно, що найбільш показовим випробуванням ринкової орієнтації європейських енергетиків стане майбутня приватизація Electricite de France. Французькі «верхи» і не приховували, що вони не хочуть цього робити. Тепер же виникли сумніви в тому, що вони це можуть.

Як сказано в парламентській доповіді, опублікованій у Франції торік, фінансове становище Electricite de France виявилося набагато гіршим, ніж передбачалося раніше. За даними самої компанії, сума її загальної заборгованості становить 24 мільярди євро при вартості її фондів 18,9 мільярда євро. Проте, за даними парламентської комісії, сума заборгованості насправді становить усі 50 мільярдів. Понад те, в атомній енергетиці значна частина витрат іде на закриття станцій по закінченні їхньої роботи й на утилізацію відпрацьованого ядерного палива. Ці витрати входять у вартість електроенергії. В інших країнах, таких, як США, Іспанія та Швеція, ця частина вартості електроенергії акумулюється у спеціальних фондах, доступу до коштів яких керівництво компанії не має. Проте у Франції, як і в Німеччині, гроші, призначені на фінансування закриття станцій, у разі особливої потреби можна було витрачати на розсуд адміністрацій енергокомпаній. Чи варто говорити, що приводів для «особливої потреби» не бракувало й грошей на закриття станцій немає? Французький уряд цю проблему вирішив, подовживши термін служби атомних електростанцій із 30 років до 40, і тим самим істотно підвищив вартість активів Electricite de France. Щоправда, лише на папері.