Дорогий Ігор Валерійович

Міжнародний комерційний арбітраж (Париж) виніс рішення за позовом російської "Татнефти" до держави Україна у справі про захоплення групою "Приват" нафтопереробного заводу "Укртатнафта" восени 2007 р. Точна сума компенсації росіянами тримається в секреті, варіюючись у широкому діапазоні, який у будь-якому разі вимірюється мільярдами гривень. Таким чином, за видобуток Ігоря Коломойського неминуче заплатить український бюджет, а точніше, кожен українець.

Однак у цій історії стягнення паризького суду не головне. Це історія про те, як корупція розвалює цілі галузі країни, завдаючи їй непоправної шкоди. Дуже дорого починають обходитися країні і олігархи.

Позов було подано татарами ще 2008 р. Рейдерське захоплення і наступні рішення українських судів, які відібрали акції "Укртатнафти" у "Татнефти" і двох афілійованих з нею зарубіжних компаній-акціонерів, було розцінено як порушення Україною угоди з Росією про залучення і взаємний захист інвестицій від 27 листопада 1998 р. Спочатку сума позову перевищувала 2,5 млрд дол., але під час розгляду справи кілька разів переглядалася.

Першою на сполох забила ще Олена Лукаш. У грудні 2013-го міністр юстиції в уряді Азарова сповістила свого шефа про наближення поразки в міжнародному арбітражі (див. копію листа на сайті DT.UA).

Після лютневої революції,
11 березня, аналогічного листа надіслав на ім'я нового прем'єра Арсенія Яценюка новий міністр юстиції Павло Петренко: "Є істотний ризик, що Арбітражний трибунал визнає відповідальність України за втрату ВАТ "Татнефть" прямих і непрямих акцій АТ "Укртатнафта"… Також є ризик… щодо вимог з неоплачених поставок нафти" (див. копію листа на сайті DT.UA).

Обидва міністри юстиції закликали міністерства і відомства терміново мобілізуватися для вироблення позиції. Чи було почуто ці заклики, невідомо, оскільки точно невідомо, який розмір санкцій у результаті накладено на Україну. Як з'ясувалося, цей процес оповитий щільною завісою таємності. Цікаво, що розголошувати паризький вердикт не хочуть як в українському Мін'юсті, так і в "Татнефти". Не увінчалися успіхом спроби дізнатися деталі і в міжнародних адвокатів, які брали участь у процесі. У результаті опитування всіляких джерел можна лише констатувати, що штраф становив від 112 млн дол. до 1,34 млрд (від 1,5 до 17 млрд грн).

"Захисту вдалося відбити претензії "Татнефти" у частині компенсації вартості товарних залишків на НПЗ на момент захоплення, а також суттєво скоригувати оціночну вартість татарського пакета акцій", - розповіло джерело в Мін'юсті на умовах анонімності, говорячи про версію "малого" штрафу. Водночас у своїх листах Лукаш і Петренко говорили про очікуваний програш у розмірі 1 млрд дол. Хай там як, на своєму сайті в розділі тендерних закупівель Мін'юстом уже розміщене оголошення про пошук міжнародних юристів для скасування арбітражного рішення за позовом "Татнефти".

Незалежно від того, якою у підсумку виявиться санкція, Україна в історії із захопленням найбільшого українського нафтопереробного заводу вже втратила значно більше. Це історія глобальної корупції та ролі олігархів у руйнуванні країни.

Класика
з незвичайним кінцем

Це сталося 19 жовтня 2007 р. Районний суд Сумської області відновив у правах голову правління "Укртатнафти" (Кременчуцького НПЗ) Павла Овчаренка, якого звільнили з посади 2005 р. Буквально того самого жовтневого дня за збройної підтримки його посадили в колишнє крісло, викинувши звідти менеджмент, лояльний "Татнефти".

Дует Азаров-Клюєв, який на той момент був при владі і який з татарами, кажуть, пов'язували не лише дружні, а й ділові відносини, посилає на завод відновити справедливість міліцейський загін на чолі із заступником міністра МВС. Однак тих на підприємстві гальмує навіть не заводська охорона, а внутрішні війська, які підпорядковувалися безпосередньо президентові Ющенку. (У нашому контексті джерела рекомендують звернути більше уваги на особистість Віктора Балоги, глави президентської канцелярії на той момент.) Хай там як, солдати внутрішніх військ жили на заводі ще кілька років після захоплення, поселившись в актовому залі заводоуправління.

Доволі швидко стає зрозуміло, хто влаштував це "свято". Овчаренко ще у своє перше пришестя не приховував свого підпорядкування Олександру Ярославському. Зважаючи на все, останній просто обміняв можливість "поюзати" свого бійця для одержання юридичного приводу у справі кременчуцького перевороту. Дещо пізніше Ярославський заявить, що став власником 24% акцій "Укртатнафти", а на заводі почнуть забувати, хто такий узагалі Овчаренко.

Основною ж дійовою особою виступив Ігор Коломойський, котрий організував політичне, юридичне, а згодом взяв на себе фінансове і сировинне забезпечення проекту. Перший бонус партнери одержали відразу: на момент захоплення в заводських резервуарах хлюпалося сировини і нафтопродуктів, за словами менеджерів "Татнефти", на півмільярда доларів (згодом татари включили цю суму до позову).

За наступні два роки в українських судах було оскаржене право власності 55% акцій, які перебували у власності "Татнефти", а також афілійованих з нею офшорок Seagroup International і Amruz Trading. Після цього акції виставили на "відкриті" торги, де їх викупило якесь ТОВ "Корсан" (власник 1,2% акцій НПЗ), у засновниках якого чітко проглядаються профілі харківсько-дніпропетровського дуету, що сягають корінням в офшорні юрисдикції.

Цікава деталь: за законом, вакантні акції ЗАТ "Укртатнафта" спочатку мали запропонувати існуючим акціонерам, найбільшим з яких зі 43-відсотковим пакетом є НАК "Нафтогаз України". Однак заступник голови держкомпанії Ігор Діденко підписав відмову від участі в конкурсі, що відкрило шлях до акцій "Корсану". Той самий Діденко в лютому 2010 р., між першим і другим турами президентських виборів, підпише доручення на участь у зборах акціонерів "Укртатнафти", на яких буде легітимізовано підсумки цих диво-конкурсів і зацементовано владу казна-звідки виниклих акціонерів. До наглядової ради "Укртатнафти" увійшли особисто Коломойський і його партнер Боголюбов.

Чому роль Коломойського ключова? Після захоплення підприємства "Татнефть" домоглася запровадження ембарго на поставки російської нафти в Кременчук. Відтоді завод живе, по суті, на українській нафті, яка, у свою чергу, видобувається "Укрнафтою", повністю підконтрольною "Привату" з переважаючим держпакетом акцій. Транспортування цієї нафти на завод відбувається системою державної "Укртранснафти", очолюваної ставлеником "Привату" Олександром Лазорком. Зрештою, весь вироблений "Укртатнафтою" нафтопродукт реалізується через 1600 автозаправок "Укрнафти", ANP, "Авіаз" та інших, контрольованих "Приватом". Із захопленням "Кременчука" найпотужніша в країні нафтова імперія дуже сильно зміцнилася.

Час розплати

Сума, яку доведеться заплатити за рішенням Паризького арбітражу Україні та кожному її громадянину за такі успіхи "Привату", далеко не повна і не основна. У яку суму, наприклад, можна оцінити фактичне руйнування нафтопереробної та нафтотранспортної галузей країни (див. початок тексту)?

Шанси уникнути сумного сценарію були. Але в країні, де все купується і продається, Ігор Валерійович усім дуже потрібен. Тим більше його позиція в розмові з чиновниками вкрай зручна: вам не треба нічого робити, просто не робіть нічого. Не проводьте зборів акціонерів "Укрнафти", "Укртатнафти", не лізьте в "Укртранснафту", вона ж і так працює…

Тим часом прибуток "Укрнафти" у 2013 р. впав у сім разів, транспортування нафти під мудрим керівництвом досягнуло дна, а цією весною почалося викачування технологічної нафти.

Сумна і доля "Укртатнафти": накопичувальний фінансовий результат господарювання "Привату" на заводі у 2008–2013 рр. становить 6,5 млрд грн. Збитків. Цей найбільший нафтопереробний завод країна втрачає, тому що програма його модернізації була заморожена, по суті, не розпочавшись.

Не будемо в цій суперечці ідеалізувати і "Татнефть". За фактом інвестиційних зобов'язань, узятих при створенні "Укртатнафти" у 1994 р., росіяни не виконали. Не може похвалитися "Татнефть" і особливими інвестиціями в НПЗ - жодної масштабної установки при них так і не побудували. З переданим Україні видобувним підприємством у Татарстані робота також не заладилася…

Однак це вже інша історія, тоді як у проблемній для себе ситуації "Татнефть" зробила все, щоб питання "Укртатнафти" стало особистою турботою Володимира Путіна. Це було нескладно, тому що, за наявними даними, за "Татнефтью" в Україні було закріплено формальну і неформальну підтримку паливом і фінансами Чорноморського флоту РФ у Криму. Експропріація "Укртатнафти" автоматично змусила Кремль шукати нові джерела фінансування. За даними DT.UA, вимога повернути Кременчуцький НПЗ була однією з семи висунутих російським лідером Віктору Януковичу після обрання останнього президентом у 2010 р.

Однак буквально через три місяці стало зрозуміло, що Ігор Валерійович запропонував щось цікавіше, і Казань з Москвою залишилися з носом.

Ціна одного захоплення

Захоплення "Укртатнафти" вплинуло на всю нафтопереробну і нафтотранспортну галузі України, безповоротно перекресливши їхні перспективи. Точно підрахувати збитки складно, зрозуміло одне - шкода колосальна. От лише короткий перелік збитків:

- відшкодування збитків "Татнефти" - 1,5–17,5 млрд грн (точних даних на момент здачі номера немає);

- падіння переробки нафти на "Укртатнафті" більш як удвічі, з 6 до 2,5 млн т на рік. Зменшення відрахувань до бюджету всіх видів податків, скорочення робочих місць;

- зупинка Одеського НПЗ у 2009 р. через розворот нафтопроводу Кременчук-Одеса для поставок нафти з моря на "Укртатнафту" (у 2011 р. програму згорнули);

- зупинка Дрогобицького і Надвірнянського НПЗ, що належать "Привату", інтерес до яких зник після заволодіння більш сучасним і потужним НПЗ "Укртатнафта";

- збільшення обсягів імпорту нафтопродуктів через зменшення переробки в Кременчуці, зупинка Дрогобицького, Надвірнянського та Одеського НПЗ;

- втрата транзитних обсягів сировини на Одесу внаслідок розвороту нафтопроводу з Одеси в Кременчук;

- перспектива втрати "Укртатнафти" внаслідок відсутності інвестицій у модернізацію;

- зниження обсягу транспортування нафти "Укртранснафтою" за п'ять років удвічі через падіння обсягів переробки і зникнення транзитних маршрутів;

- у недалекій перспективі - втрата нафтопровідної системи внаслідок початку викачування технологічної нафти через невикористання нафтопроводів;

- завдання удару по інвестиційному іміджу України в очах міжнародних інвесторів.

І "дрібниці": юридичний супровід судового процесу за позовом "Татнефти" у європейських судах уже коштував і ще обійдеться Україні в сотні тисяч доларів.

***

Що ж далі? Розумно і по справедливості, уряду України було б правильно переадресувати пред'явлений у Парижі рахунок тим, хто привласнив Кременчуцький НПЗ і вже сім років на ньому заробляє. Посміялися? Тепер розглянемо інші варіанти. До кого уряд може подати позов? До "Корсану"? Навіть якщо державі вдасться списати на свою користь 55% акцій "Укртатнафти", працювати завод навряд чи зможе. За ці роки довкола нього звито такий кокон із застав і боргів у Приватбанку, що розплутати його одного життя не вистачить… Схоже, лише надія на юристів, які спробують зменшити поки що точно невідомий розмір штрафу.

А взагалі життя триває. Ігор Діденко призначений заступником міністра енергетики і вугільної промисловості, Олександр Лазорко штурмує Міненерговугільпром і Кабмін для переробки технологічної нафти, Ігор Коломойський і його партнер Ігор Палиця - губернатори…

Не викликає сумнівів, що паризький вирок стане новим приводом для подальшого розпинання Коломойського на телеканалах Фірташа-Льовочкіна, Ахметова і Пінчука, які бомблять дніпропетровського губернатора в кожному випуску новин. Однак за кожним із них є своя яскрава історія розпилів держбюджету, знищення держпідприємств і ліквідації перспектив цілих галузей. Просто у них ще не було свого Парижа.