Чи стануть кредитно-грошові механізми стимулом енергоощадності?

Країна на порозі надскладного зимового сезону. Тільки починає холодати, і в оселях ще можна витримати без опалення, а в інформаційному просторі вже гаряче. Щоденно зі шпальт газет, в Інтернеті та соціальних мережах нас запевняють, що можновладці і вдень, і вночі печуться про підготовку до опалювального періоду. Справді, ініціатив уряду дуже багато, і це чудово! Є гарні ініціативи, які раніше на найвищому державному рівні не те що не реалізовувалися, а навіть не озвучувалися. Але є серед них сумнівні, які потребують виваженого всебічного аналізу. Однак і це нормально. Не помиляється той, хто нічого не робить. Чи стануть ці заходи дієвими?

Варто нагадати, які основні месиджі надсилає нам уряд:

- економіка країни занадто енергоємна – необхідно знижувати енергоємність (М1);

- природного газу мало - необхідно реалізовувати заходи із газозаміщення та скорочувати його споживання (М2);

- є проблеми з постачанням вугілля на електростанції - електроенергії на всіх не вистачить (М3);

- тарифи на енергоресурси для населення низькі - потрібно їх підвищувати (М4).

Як на мене, месиджі дуже правильні. Більш того, очевидні. На їхньому тлі також варто нагадати заходи, які уряд пропонує здійснити:

- запровадити графіки аварійних відключень електроенергії (З1);

- обмежити поставки газу промисловим виробникам (З2);

- обмежити поставки газу на виробництво тепла та підігрів води (З3);

- запровадити механізми кредитно-грошового стимулювання переходу населення на альтернативні газу енергоресурси (З4);

- підвищити фінансову привабливість виробництва тепла з альтернативних газу енергоресурсів (З5);

- підвищити тарифи на енергоресурси (З6).

Знову ж таки, перелік заходів, як на мене, гарний, якщо не вникати у деталі. Перші три пункти переліку (З1–З3) - це фактично адміністративні заходи, які не дуже гарно виглядають з погляду європейських колег, але в надзвичайних ситуаціях є цілком прийнятними задля збереження мінімального рівня життєзабезпечення та збереження енергетичної інфраструктури. Три останні - це кредитно-грошові, фінансові та тарифні важелі, які можна назвати прогресивними механізмами. Саме про них і поговоримо детально.

Кредитно-грошове стимулювання переходу населення на альтернативні енергоресурси

Суть механізму полягає у компенсації населенню частини тіла кредиту (20%, але не більш як 5 тис. грн) на купівлю твердопаливних або електричних котлів, які придбаваються за рахунок цільових кредитних коштів державного Ощадбанку. На перший погляд, це один із варіантів кредитно-грошового стимулювання, який успішно практикувався та практикується у багатьох країнах світу. В одних країнах це була компенсація частини тіла кредиту (або власних коштів), в інших - повна або часткова компенсація відсотків за користування кредитом. Це не впливає на суть механізму, а лише змінює мультиплікатор залучених кредитних коштів на одиницю державного фінансування, зменшує заробіток банку на відсотках і знижує витрати позичальника.

Однак і це не так важливо, оскільки в Україні з її мінливою урядовою політикою та в умовах недовіри до банківського сектора швидке повернення частини тіла кредиту державою не може бути сприйняте позичальниками з великою довірою. Проблеми в іншому. Вони перебувають поза межами самого кредитно-грошового механізму та, очевидно, саме тому випадають із струнких презентацій очільників уряду та владних органів.

Проблема перша: низькі ціни на газ для населення

Запровадження подібних механізми в інших країнах було своєрідним пом'якшувальним заходом жорсткої тарифної політики уряду після підвищення тарифів на енергоресурси.

Основним стимулом для населення брати участь у таких програмах було скорочення ним своїх загальних витрат на обладнання (за рахунок компенсації їх частини державою) та енергоресурси (за рахунок скорочення його споживання внаслідок заміни обладнання).

В Україні ситуація прямо протилежна. Природний газ для населення, скорочення споживання якого є основним стимулом для уряду в розробці такої програми, є глибоко дотаційним енергоресурсом, а ціна на нього дуже низька. Більшість споживачів, на яких розрахована ця програма, сплачують за газ 1089 грн за тисячу кубометрів і споживають у середньому близько 2 тис. кубометрів газу на рік. Еквівалентна кількість дров для заміщення газу, не кажучи вже про пелети, з урахуванням реальної їх вологості, теплотворної здатності, ККД твердопаливного котла та їх доставки коштуватиме стільки ж або навіть більше, ніж газ. При цьому господар має додатковий клопіт із доставкою дров, їх складуванням, регулярною подачею в топку, чисткою котла і т.ін. Тобто він втрачає все те, що називається комфортом і мінімальним обслуговуванням, що мав від газового котла. Тому в поточних умовах в Україні відсутня основна складова для ефективності цієї програми - фінансова зацікавленість кінцевого споживача в переході від газу до іншого енергоресурсу.

Слід зауважити, що існує думка окремих експертів, що потенційними учасниками стануть ті, хто хвилюється про відключення природного газу та встановить твердопаливний котел для гарантованого опалення оселі в разі перебоїв із газопостачанням. Але, як на мене, це досить поверхневий погляд на проблему, що не враховує таких наслідків. У разі реалізації цієї програми з орієнтацією на таку групу споживачів це призведе до витрачання коштів державної підтримки із негарантованим ефектом. З описаних вище фінансово нестимулюючих причин, господар не відключатиметься від газової магістралі, а буде використовувати твердопаливний котел лише в разі переривання газопостачання. Після його відновлення він знову повертатиметься до газового котла з фінансових причин і задля свого комфорту.

Єдиними потенційними учасниками такої програми можуть бути домогосподарства, які на цей момент ще не підключили свою інфраструктуру до газової магістралі та вагаються у виборі між підключенням до неї та встановленням твердопаливного котла. Але це досить невеликий прошарок споживачів, який не дасть скорочення споживання газу, хоча і не призводить до зростання його споживання.

Проблема друга: незбалансована тарифна політика на енергоресурси та кроссубсидування

Використання електроенергії замість газу в приватних оселях зумовлює інші проблеми. В Україні низькі ціни не лише на газ, а й на електроенергію. При цьому дешева вона не за рахунок держави, а за рахунок промисловості (бізнесу) через механізм перехресного субсидування (кроссубсидування). Кожна кіловат-година електроенергії, що споживається населенням, яке напряму заплатило за нього близько 30 коп., субсидується бізнесом на 90 коп. (за даними 2013 р., у 2014-му ця різниця зросте). Тому в поточній тарифній моделі зростання споживання електроенергії населенням призводить до збільшення витрат промисловості через цей механізм. А це втрата конкурентоспроможності продукції, втрата ринків збуту, скорочення доходів, фонду оплати праці та робочих місць.

Якщо повернутися до нашого типового домогосподарства, про яке йшлося вище, то при переході від газового на електроопалення це призведе до зростання кроссубсидій на ринку електроенергетики на майже 20 тис. грн. І це при тому, що вивільнені 2 тис. кубометрів газ можна буде реалізувати промисловості максимум за 10 тис. грн. Тож така система перекладає проблему з ринку газу на ринок електроенергетики, але з удвічі зрослими фінансовими масштабами.

Та й це ще не все. Споживачу невигідно споживати електроенергію на опалення замість газу, тому що в Україні газ для населення дешевший за електроенергію. На мою думку, не цього хотіли домогтися розробники настільки прогресивних для державного сектора кредитно-грошових механізмів.

До цього часу мова йшла про так зване просте електроопалення - електричний котел, причому будь-якої конструкції. Але є й складніші варіанти електроопалення. Один із них - електроопалення з акумуляцією теплової енергії. Така система дає можливість використовувати переваги диференційованого за часом доби тарифоутворення на електроенергію - так званого нічного тарифу. Однак оцінки показують, що на тлі незначного зниження поточних витрат споживача та скорочення кроссубсидій на порядок зростають капітальні витрати на теплоакумулюючу систему, що нівелює фінансовий інтерес до такої системи.

Висновки

Кредитно-грошові механізми стимулювання енергоощадності, які гарно себе зарекомендували в інших країнах, не будуть ефективними в сучасних умовах України для цілей заміщення споживання природного газу іншими енергоресурсами. Причина цього лежить у площині незбалансованості тарифної та цінової політики на енергоресурси в Україні, яку реалізує уряд. Лише розробка збалансованої тривалої тарифної та цінової політики на енергоресурси, аналіз її впливу, подальше обговорення із доведенням її цілей до кожного споживача із подальшою поетапною реалізацією такої політики та одночасним запровадженням кредитно-грошових механізмів-компенсаторів для певних груп споживачів може гарантувати їх дієвість.