Атомна енергетика: один крок назад, два кроки вперед?

Ознаки того, що світова атомна енергетика поступово виходить із стану клінічної смерті, в якому вона опинилася після чорнобильської аварії, у світових ЗМІ з’являються дедалі частіше. Особливо наочними вони стали в зв’язку з ушановуванням 50-ліття відкриття першого атомного реактора, який зібрав у Росії весь цвіт міжнародної «атомної тусовки». Саме там представники Міжнародного агентства з атомної енергетики (МАГАТЕ) заявили: найближчими роками використання ядерної енергії зростатиме швидкими темпами.

А либонь ще недавно говорити про перспективи розвитку атомної енергетики дозволяли собі лише політики, помічені в схильності до політичного суїциду. Обурення, із яким було сприйнято заяву Джорджа Буша ще 2001 року, відразу після серії віялових відключень електроенергії в Каліфорнії, але ще до різкого злету цін на нафту, не йде в жодне порівняння із реакцією на чимало його подальших заяв. А у США, де нині налічується понад 100 діючих атомних реакторів, програму ядерної енергетики було заморожено набагато раніше, після аварії на станції Three Mile Island 1979 року. Проте нині плани американської адміністрації з продовження терміну дії існуючих реакторів, а також із спорудження 60—90 нових, сприймаються вже набагато спокійніше. Більше того, зважаючи на все, буде переглянуто та спрощено систему ліцензування робіт із будівництва й експлуатації атомних реакторів.

1986 року на частку атомної енергетики припадало 16% усієї виробленої у світі електроенергії. Стільки ж припадає і нині. При цьому в матеріалах дво-трирічної давнини можна знайти прогнози з обіцянками скорочення цієї частки найближчими роками до 13%. Проте сьогодні атомній енергетиці пророкують до 2030 року уже не менш як 25%.

Важливу роль у такій різкій зміні орієнтації відіграли відразу кілька чинників, причому стрімке подорожчання нафти до найзначиміших із них не відноситься. Тоді як більшість розвинених країн світу свої програми з розвитку атомної енергетики заморозили, в Азії будівництво реакторів ішло досить швидкими темпами. Так, із 31 реактора, введеного в дію останнім часом, на частку цього континенту припадає 22, а з 27 споруджуваних — 18. Найактивніше АЕС будують Китай, Індія, Японія і Південна Корея. Крім них, серед тих 11 країн, котрі й нині вже активно просувають атомну енергетику, важливе місце посідає Росія. Стосовно останньої, зокрема, Володимир Путін пообіцяв: частка «мирного атома» в енергетиці європейської частини Росії до 2020 року збільшиться із теперішніх 42 до 50%.

У цілому нині в 34 країнах світу працюють 300 атомних електростанцій, у складі яких налічується 446 енергоблоків. Франція на них отримує 77% усієї своєї електроенергії, Японія — 30, США — близько 20. Проте стрімкий розвиток атомної енергетики в тих країнах, котрі ще тільки прагнуть стати розвиненими, лякає західний світ набагато сильніше від дещо «підтоптаного» привиду Чорнобиля. Тим паче, що дедалі частіше в матеріалах, присвячених радіаційній безпеці, ризик, яким є для здоров’я сьогоднішні АЕС, порівнюється з ефектом від викурювання двох сигарет на рік.

Помітно змінилася і позиція багатьох природоохоронних організацій. Попри те, що проблема відпрацьованого матеріалу поки ще не знайшла взаємоприйнятного розв’язання, екологи дійшли висновку: парникові гази, що в набагато більших кількостях викидають «традиційні» електростанції, є більшим злом. Тому Алан МакДональд, експерт МАГАТЕ з економічних питань, вважає: розвиток атомної енергетики потребує не обмежень, а матеріального стимулювання. Запровадження жорстких штрафних санкцій проти використання технологій, супроводжуваних викиданням в атмосферу великих кількостей вуглекислого газу, додасть галузі, котра виходить з опали, істотного прискорення.

Експерти запевняють, що уроки чорнобильської трагедії та інших аварійних ситуацій засвоєні цілком і нічого схожого повторитися не може. Із іншого боку, Союз занепокоєних учених, котрі репрезентують групу дуже авторитетних фахівців із різних галузей науки, оприлюднив недавно свою чергову доповідь, присвячену безпеці атомних реакторів. Їхній життєвий цикл не вельми відмінний від людського, у тому сенсі, що діти та старі люди хворіють значно частіше, ніж люди середнього віку. Частота різноманітних несправностей в атомних реакторах за останні 15—25 років різко пішла на спад. Проте саме нині цю тенденцію має змінити протилежна, відповідно до «старіння» реакторів, останній із яких у США побудовано 28 років тому. Тому споруджувати нові реактори вчені вважають доцільніше, ніж продовжувати життя тим, що й так уже чимало потрудилися упродовж свого віку. Крім того, доповідь містить десяток конкретних рекомендацій із підвищення безпеки ядерних реакторів.

Зате однією із найболючіших проблем на шляху розвитку атомної енергетики залишається загроза ядерного тероризму.