АКЦИЗНИЙ ДОСВІД — СИН ТЯЖКИХ ПОМИЛОК

Вартість нафтопродуктів у серпні не раз поривалася вгору, чому сприяли активні жнивні роботи й масовий сезон поїздок «на південь». Але потужне завантаження вітчизняних нафтопереробних заводів стримувало зростання цін, і до початку вересня ринок підійшов із бензиновими терміналами, заповненими «під кришку». Загалом серпень виправдав реноме сонного, відпускного місяця, і якби не події, пов’язані з виробниками нафтопродуктів, про нього можна було б говорити як про найспокійніший місяць поточного року.

Тим часом уряд дедалі більше закручує гайки щодо виробників і постачальників давальницької нафти на НПЗ. Вже чути скрип і стогони останніх — не зірвати б різьбу, після чого процес може стати некерованим.

А щодо того, як заводи задовольняють споживчий попит на пальне, можна сказати так: серпень ще ввійде в українські аннали майже ідеальною роботою паливного ринку.

Ціна

Ціни в серпні не порушували відпускного настрою городян і жнивних клопотів сільських жителів. Оптовий ринок було насичено пальним за рахунок збільшення його випуску вітчизняними НПЗ. Всю потребу в низькооктановому бензині, дизельному паливі та на дві третини у високооктановому бензині покрили шість українських заводів. І лише частина високооктанового бензину надходила з Білорусі з Мозирьського НПЗ та мізер — із «Мажейкю нафта».

Можливо, саме тому географія та динаміка цін були трохи незвичними для цієї пори року. Попри те, що, як визнають оператори, у середньому споживання нафтопродуктів збільшилося на третину, порівняно з середньорічними показниками, ціни в оптовому й роздрібному сегментах поводилися неадекватно. Раніше збільшення попиту провокувало збільшення вартості пального; цього року тільки середня ціна дизельного палива підвищилася протягом місяця на 5 грн., що є вкрай низьким показником для серпня. Торік, приміром, вартість солярки підскочила на 16 грн., а максимальна ціна в пропонуванні на 1 вересня становила 1600 грн. за тонну, як і 2001-го.

А загалом, порівняння ж цін на пальне минулого й нинішнього років буде на користь нинішніх — вони вирізняються низьким рівнем і стабільністю. Зокрема, 1 вересня 2001 року тонна бензину марки А-76 у середньому коштувала 1736 грн., 2000-го — 1982 грн.; Аі-92 — 1880 грн. проти 2124 грн., Аі-95 — 2070 проти 2295 грн. Це стало можливим, вважають у компанії «Нафта К», «завдяки ритмічній роботі українських НПЗ і передусім «ЛиНОСу», «Укртатнафти» і «Лукойл-Одеського НПЗ».

Низькі ціни в оптовому сегменті ринку нафтопродуктів підтримувало ритмічне падіння на АЗС. Причому ціна пального на автозаправках у південних, центральних і східних областях (тобто місцях масового відпочинку й уздовж автомобільних артерій, що ведуть на південь) була низькою.

Навіть певне підвищення цін останнього тижня серпня не змогло зламати загальної тенденції місяця — середня вартість пального в роздрібній торгівлі знизилася на 1—5 копійок за літр.

Виробники

У серпні українські НПЗ переробили 1521,4 тис. тонн нафти, що на 35,4% більше, ніж у липні. Серпневі поставки нафти на нафтопереробні заводи виявилися унікальними з кількох причин. Зокрема, вперше нинішнього року частка російської нафти виросла до 67% (967,7 тис. тонн), а обсяги української були нижчими 200 тис. тонн (187,4 тис.); уперше російську нафту постачали на всі шість НПЗ, причому «Татнафта» постачала на чотири з шести. Максимальне завантаження виробничих потужностей забезпечили компанії з російським корінням: «ТНК-Україна» (491,0 тис. тонн), «Татнафта» (близько 260,0 тис. тонн) і «Лукойл-Україна» (204,6 тис. тонн). 61% усієї казахстанської нафти постачила на власний завод — «Херсоннафтопереробку» — компанія «Казахойл».

На ринок надійшло приблизно 754 тис. тонн бензину та солярки, 35% яких випустив «ЛиНОС». Власне, цей завод, керований «ТНК-Україна», працював найспокійніше й без катаклізмів.

У липні ВАТ «ЛиНОС» виграло судовий позов у Вищому арбітражному суді в НВО «Агрокомплекс». Відповідно до ухваленого рішення, наприкінці липня на «ЛиНОСі» відбулися збори кредиторів, де було обрано комітет кредиторів у складі представників п’яти компаній — «АТЕК-95», «Співдружність», «РУНО», «Укрексімнафтопродукт», Logistic Service і прийнято рішення про санацію підприємства.

На ЗАТ «Укртатнафта» відбулися кадрові зміни. Як уже повідомляло «ДТ», крісло голови правління посів Юрій Бойко, заради цього залишивши крісло державного службовця. Ю.Бойко, який встиг зарекомендувати себе на «ЛиНОСі» грамотним антикризовим управляючим, змінив Володимира Матицина —найдосвідченішого професіонала-практика, легенду української нафтопереробки.

Що це? Рокіровка старої генерації управлінців на новий менеджмент чи розставляння Кабміном власних знакових фігур, — поки що відповісти важко. Ситуація зі зміною керівників залишається не зовсім зрозумілою, але очевидно, що вона відбулася на настійливу вимогу «Татнафти». Це, зокрема, підтверджує хоча б те, що засідання спостережної ради «Укртатнафти» наприкінці серпня проводилося в Казані. Там і вирішили: поки що «Кременчуцькій нафтовій компанії» та «Укрславнафті» буде дозволено орендувати виробничі потужності на НПЗ. Завантаження підприємства сировиною в серпні стало рекордним для цього року — 386,6 тис. тонн.

Цікава історія відбулася і з ВАТ «ЛУКойл-Одеський НПЗ». Фонд держмайна весь серпень наполягав на поверненні в судовому порядку приватизованого «Лукойлом» пакета акцій. Навіть після того, як Вагіт Алекперов, президент «Лукойла», пояснив ситуацію з завантаженням НПЗ Леоніду Кучмі й пообіцяв довести інвестиції у виробництво до 100 млн. дол. , а той публічно «відшмагав» «ініціаторів судового позову» (ФДМУ), — «відшмагані» лише підтвердили свій намір, але вже з застереженням: останнє слово за Кабінетом міністрів.

До речі, як вважають у Мінпаливенерго, рішення про заміну інвестзобов’язань щодо завантаження НПЗ фінансовими вкладеннями в модернізацію виробництва визрівало майже два з половиною роки. Тим часом відповідальний за події на заводі й уряд, що наполягає на сплаті акцизного збору з нафтопродуктів, виготовлених в Україні. «Однією з причин недопостачання нафти на наш завод було те, що ми, на відміну від решти п’яти НПЗ, сплачували акцизний збір. Це підвищувало вартість готової продукції, робило її менш конкурентоспроможною, порівняно з імпортними ПММ, і не дозволяло успішно продавати нафтопродукти», — вважає Микола Каденюк, генеральний директор «ЛУКойл-Україна».

Ще один великий НПЗ — «Херсоннафтопереробка» — також перебуває в чіпких обіймах податку: ДПАУ інкримінує цьому підприємству несплату акцизного збору. Поки що ці обвинувачення мають віртуальний характер, оскільки довести відхилення від сплати акцизу при використанні давальницьких схем у суді податковій адміністрації не вдалося. Але проблема з акцизом є, і поки що її штучно перекладено на плечі виробників, тоді як розбиратися в ній має передусім держава.

Акциз

Відповідно до змін, внесених у декрет Кабміну України «Про акцизний збір» 22 березня 2001 року, акцизний збір повинні сплачувати не заводи, що переробляють нафту, а компанії-давальці, які постачають сировину на НПЗ. Однак основні давальці сьогодні — компанії-власники НПЗ, зокрема «Лукойл-Україна», «ТНК-Україна», «Казахойл-Україна», вони є тими компаніями, які, по суті, інвестують кошти у власні виробництва.

За даними Інституту біоорганічної хімії та нафтохімії при НАНУ, зношеність основних фондів трьох НПЗ — «Лукойл-Одеський НПЗ», «ЛиНОСу» й «Херсоннафтопереробки» — сягає 75%, а загальна сума необхідних інвестицій для створення на них сучасних виробництв світового рівня становить 824,4 млн. дол. Сюди слід додати приблизно 350 млн. дол. кредиторських боргів, акумульованих цими НПЗ за роки перебування їх у державному управлінні.

Кабінет міністрів, замість того, щоб звільнити підприємства, які потребують великих інвестицій, від надмірного податкового навантаження (зокрема акцизного збору), навпаки, намагається вичавити оборотні кошти з НПЗ, як то кажуть, «до останньої краплини». «Замість того щоб тиснути на нафтопереробників і змушувати їх сплачувати акциз, було б правильніше звільнити їх від нього взагалі, вимагаючи натомість зобов’язань із боку заводів щодо безперебійного постачання АПК та промислових споживачів. Поміркуйте самі: акциз підвищує вартість ПММ, випущених на підприємствах, на 16—20%», — вважає Микола Примак, генеральний директор об’єднання «Укрнафтохімпереробка».

Якщо звернутися до історії, то вона показує надуманість «акцизних проблем». Приміром, 1999 року було нараховано 798,8 млн. грн. акцизного збору, сплачено — 408,1 млн. грн. Отож, 58% недоотриманих коштів від цього виду податку припадало на несплату від імпорту нафтопродуктів. 2000-го року, внаслідок специфіки оподаткування імпорту, ця пропорція стала ще більшою.

По-перше, коли йдеться про акцизний збір із виготовлених на НПЗ продуктів, цифра надходжень варіює в межах від 80 до 100 млн. дол. на рік, які могли б бути спрямовані на реінвестування у виробництво. По-друге, стягування акцизного збору з виробників робить їхню продукцію неконкурентоспроможною на внутрішньому ринку. Це, до речі, розуміють і в Мінпаливенерго.

«Оскільки імпорт ПММ із Росії, Білорусі та Балтії у разі наявності сертифікатів СТ-1,2 чи EUR-1,2 звільняється від сплати мита, то, крім акцизу, імпортерам залишається сплатити лише ПДВ на імпорт. Одночасно в Росії запроваджено ПДВ на експорт готових продуктів нафтопереробки, але скасовано ПДВ на експорт вуглеводневої сировини. Таким чином, виробники перебувають у гіршому, ніж імпортери, становищі, — нафта, яку вони переробляють, включає 20% російського ПДВ, якого немає в експортованих із Росії готових ПММ», — каже Олександр Свердлов, директор департаменту нафтової, газової та нафтопереробної промисловості Мінпаливенерго України.

Позицію НПЗ підтримують і трейдери. Зокрема у багатьох компаніях стягування акцизного збору з вітчизняних нафтопродуктів розцінюють не інакше як нонсенс.

Сьогодні суперечка про стягування акцизного збору між виробниками й давальцями, з одного боку, й Кабміном і податковими органами — з другого досягла апогею, і рішення про стягування цього податку розглядає Конституційний суд. Яким воно буде, поки що сказати важко. Але те, що його рішення позначиться на виробниках, ринку та споживачах, не підлягає сумніву вже сьогодні. Фахівці Держподаткової адміністрації України висловили в інтерв’ю кореспонденту «ДТ» позитивний для переробників прогноз: «Хоча Конституційний суд найближчим часом тільки винесе свій вердикт на цю тему, попереднє рішення вже відоме — воно на користь виробників».