Проєкт МОН «Велика трансформація освіти»

Постійно наражаючись на наслідки реформ, які за останні два десятки років втілило Міносвіти, здригнутися мусив уже від самої загрози: «На українські школи очікує велика трансформація». Програму «Освіта 4.0: український світанок» наприкінці минулого року під час засідання уряду презентував сам міністр освіти і науки України Сергій Шкарлет, а актуальність проблеми, яку повинен вирішити «український світанок», сформульована в першому реченні Концепції: «У багатьох країнах Європи намагаються оновити школи так, щоб вони відповідали потребам Промисловості 4.0».

Потребам якого дня? Невже розробники не розуміють, що після Промисловості 4.0, згідно із законами розвитку штучних систем, уже за кілька років про свої потреби заявить Промисловість 5.0? А потім — 6.0? Чи здатна «трансформація» підготувати фахівців для майбутніх потреб?

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Яким має бути вчитель сьогодні, щоб підготувати учнів до завтра?

Розвиток технологій випереджає розвиток людини, помітив ще у 20-х роках минулого століття англійський філософ А.Вайтгед. Реалізовані у 50–60-х роках ХХ ст. міжнародні прогнози, зведені Х.Байнхауером та Е.Шмакке в книжку «Мир в 2000 году» (1973), проблемою №1, із якою зіткнеться людство, вважають потребу в нових методах освіти. Аналіз же публікацій найавторитетніших наукових видань, проведений у 70-х роках, підтвердить безглуздість мети освіти — передавати знання, 50% яких застарівають уже за два-три роки в біомедицині й за період до 16 років — у найбільш консервативній науці географії. А тоді ще тільки починався розквіт генетики, ядерної фізики, ІТ-технологій…

Тож чого треба буде навчати у вишах майбутніх фахівців і як школа має готувати учнів до такого навчання? Тільки перше запитання, що його ставить система освіти: «Мета — для чого навчати?», потребує визначення параметрів якостей, які повинен мати сьогоднішній і, тим паче, завтрашній працівник, аби виробництво було успішним. Друге запитання: чого навчати? Третє й четверте: як цього навчати і хто це робитиме? І не завадить п’яте: кого навчати? Бо відстань між елітарною й звичайною освітою звужується дедалі більше. Адже освіта — це не послуга, а системоутворювальний інститут нації й держави, що разом із вихованням робить нас громадянами.

«Професійність» експертів, які оцінювали Концепцію і вірять, що українська система освіти «здатна стати по-справжньому сучасною, гармонізуватися з європейською та відповідати викликам часу», стає зрозумілою вже під час ознайомлення із запропонованим авторами Концепції поділом періоду розвитку промисловості на чотири етапи, де за етап 1.0 узято «часи переходу від ручної праці до машинної, перших фабрик, парових двигунів». Відповідно, для Освіти 1.0, щоб набути конкретних умінь, аби працювати, потрібно було знайти майстра, вчителя, з яким починалося навчання…

До відома авторів Концепції та експертів: перші школи трьох (!) рівнів при монастирях утворені указом імператора Карла Великого у 783 році, а перший паровий двигун побудовано 1672 року! До речі, й перший університет — Болонський — було відкрито 1088 року, і навчалося в ньому 10 тисяч студентів! Ну, хоч Вікіпедію почитали б!

Сподіваюся, читачі вибачать, що не цитуватиму й не коментуватиму наступні три рівні Освіти—Промисловості, — вони аналогічні за змістом і якістю. Охочих відсилаємо до першоджерела, відповідно до якого МОН планує справжній освітній прорив до 2032 року і сподівається такою «трансформацією» перетворити Україну не більше й не менше як на передовий освітньо-науковий хаб Євросоюзу! Концепцію, до речі, розробляла робоча група, до якої увійшли представники офісу президента, комітету ВР з питань освіти, науки та інновацій, народні депутати, освітяни, науковці. Було б дуже бажано ознайомитися зі складом групи, а ще цікавіше — дізнатися, хто її збирав і на яких умовах.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Якою має бути школа майбутнього?

Щоб моя реакція не видавалася лише критиканством, пропоную випробуваний за більш як 30 років

третій варіант.

Відома східна притча каже, що можна один раз нагодувати людину, якщо дати їй рибу. Але якщо дати їй вудку, вона нагодує себе сама. Пропонуємо третій варіант: навчити людину мислити творчо — робити вудку з будь-якого матеріалу.

Два роки тому мав нагоду поспілкуватися з учителькою молодших класів, яка щойно пройшла курси НУШ в ОІППО. І вчителька з багаторічним стажем, котра любить свою справу та цілком їй віддається (це відчувається одразу!), на запитання, що було головним на цих курсах, щиро відповіла: треба любити дитину, не принижувати її, бачити в ній особистість… «А хіба раніше це було не потрібно?». Замислилась. А запитання, чи не змінилися зміст навчання, методи, мета, навіть не зрозуміла: «Про це не було…».

Що повинен уміти сучасний учитель? Для цього узгодимо, які якості (використаємо улюблений термін сучасної педагогіки — «компетентності») мусить мати випускник після його «обробки» педагогічними технологіями під час навчального процесу. Спираючись на тезу, що основна функція системи освіти — підготовка нових поколінь до максимально ефективної участі в діяльності суспільства, проаналізуємо, який основний продукт випускала економіка на кожному етапі свого розвитку і які компетентності робітника для цього були потрібні.

На першому — сільськогосподарському — етапі це були продукти харчування. Для їхнього виробництва потрібні були навички з обробітку землі та догляду за свійськими тваринами. Засвоювали їх діти від батьків під час суспільної праці, у цей же спосіб засвоювалися навички дрібних ремісників.

На промисловому етапі для підготовки фахівців із виготовлення різноманітних машин і механізмів, зокрема парових двигунів — перших теплових джерел енергії, потреба використовувати нагромаджені попередніми поколіннями теоретичні знання з різних галузей зумовила створення спеціалізованих навчальних закладів.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Як емоції та стрес впливають на навчання

Криза сучасної системи освіти і всі претензії до неї кореняться в одному: якщо ще до середини ХХ століття економіка диктувала закладам освіти, які «компетенції» їй потрібні і яких фахівців треба підготувати, то вже з його кінця починається інформаційний етап, на якому саме освічені кадри визначають галузі економіки, котрі треба створювати й розвивати. І виникає ситуація під назвою «криза системи освіти»: чого і як навчати дітей та що має бути на виході? А на виході — дедалі більша потреба економіки у творчих працівниках веде до чергового етапу, що його доктор філософських наук, професор Києво-Могилянської академії В.Хмелько ще у 2003 році дуже влучно назвав «людинотворчим»: створення людини як творчої особистості. Аналізуючи потреби сучасної економіки, такий працівник має бути:

1. комунікативним — уміти працювати в команді;
2. креативним — уміти генерувати нові ідеї;
3. здатним швидко засвоювати нові технології.

Підготувати особистість — таке завдання стоїть тепер перед системою освіти. Вирішити його можна, якщо докорінно змінити мету навчання — не давати знання, а розвивати мислення. Для цього треба змінити й методику навчального процесу — створювати на занятті проблемні ситуації, у пошуках розв’язання яких учні будуть, комунікуючи між собою й генеруючи різноманітні ідеї, навчатися самі здобувати нові знання. Роль учителя при цьому — коригувати їхні пошуки.

І починати трансформацію системи освіти слід із головного — з підготовки творчого вчителя, та, не ламаючи наявної системи, еволюційно, у міру його підготовки, поступово впроваджувати її в школи.

Такий проєкт був підготовлений ще 2006 року на конкурс соціальних проєктів, оголошений Одеською міськрадою, отримав першу нагороду, але… Якщо стисло, то суть його зводилася до створення на базі табору «Молода гвардія» міні-Кремнієвої долини таким чином: один із корпусів перетворюється на школу-інтернат для старших (9–11) класів — по два-три на паралелі, загальною кількістю до 150 учнів. Частина приміщень на території табору обладнується як наукові лабораторії й експериментальні майстерні, де учні працюють і виготовляють продукцію. Так, організаційних питань тут виникне безліч, ось хай учні їх самі й вирішують!

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Як мотивувати дитину до навчання? Поради для батьків і вчителів

Для підбору педагогічного колективу в різних містах України упродовж двох-трьох років проводяться конкурсні семінари трьох рівнів: ознайомлювальні (чотири години), після яких педагоги вирішують, чи готові вони до такої пекельної праці — створювати авторські курси й підручники за своїми предметами відповідно до методики «Випереджаюча педагогіка» (С.Максименко, М.Меєрович, Л.Шрагіна, Системне мислення: формування і розвиток. КМА, 2020, 256 с.); і, якщо готові, як вхідний квиток на наступний базовий семінар (32 години) через два-три місяці приносять першу розробку. І потім третій семінар, через чотири-шість місяців, на 40 годин, завершальний, на який вони привозять розроблений курс свого предмета і захищають його. Проводячи семінари, ми зустрічали вчителів, які на таке згодні, але здебільшого — одиниць у своїх колективах.

Так за два-три роки можна сформувати колектив однодумців, який надалі стає саморегулюючим. А школа-інтернат стає розсадником педагогічних технологій і поступово реформується у філію педагогічного університету, випускники якого стають «кротами» в інших школах, змінюючи там творчу атмосферу.

Ось такий загальний план. Зупинка, як це зазвичай буває, за одним — політичною волею. Проте зараз, коли в Україні відбувається так багато змін, треба задовольнити й гостру потребу нинішньої та майбутньої економік у творчих особистостях. І нехай потім Європа приєднується до української системи освіти, що готує творчі кадри, але насамперед — Творчого Вчителя!

Більше статей Марка Меєровича читайте за посиланням.