Хворий перед смертю пітнів? це добре...

Якось дуже швидко - певно, на тлі проблем, пов'язаних із євроінтеграцією, - вщухли навіть не дискусії, а просто розмови про майбутні нововведення у системі шкільної освіти, представлені міністром Д.Табачником 28 серпня ц.р.

Нагадаю: згідно з проектом, у середніх класах - з 5-го по 9-й - замість вивчення низки природничих наук як базових (фізики, хімії, біології та інших) впроваджується узагальнений ознайомлювальний курс, а при переході в 10-й клас учневі потрібно буде вибрати один із чотирьох профільних напрямів - природничі науки, математика, українська філологія та іноземні мови. Після цього вибору кількість предметів, які вивчаються у 10-11-му класах, зменшиться з 15 до 6, щоб забезпечити глибоке вивчення - по 5–6 годин на тиждень - профільних дисциплін.

Що освіта відстає від економіки, уже у 20-х роках минулого століття вважав англійський філософ А.Уайтхед. Концепція профільної освіти як причина її кризи розглядалася у всій світовій педагогіці ще наприкінці 80-х років. Найбільш чітко й стисло ідеал системи освіти ХХІ ст. тоді сформулював доктор А.Урбанскі, віце-президент Американської асоціації вчителів: "В основі викладання лежатиме навчання мислення". У нас на цьому напрямі працювала ціла плеяда педагогів-новаторів: Шалва Амонашвілі, Михайло Щетинін, Віктор Шаталов, Софія Лисенкова та багато інших. У 70-х роках (педагоги старші напевно пам'ятають) спроби навчати дітей мислення, а не просто накачувати обсягом знань, робилися, - це проблемне навчання, ряд розвиваючих технологій та деякі авторські програми, - однак широкого застосування не набули з ряду об'єктивних і суб'єктивних причин. Психологи, до речі, стверджують, що основні принципи проблемного навчання і розвиваючих технологій відповідають універсальним законам розвитку і, як окремому випадку останніх, законам розумового розвитку дітей.

Тому спробу реанімувати профільну концепцію і представляти її як ще одне революційне нововведення, спрямоване на підвищення інтелектуального потенціалу країни... Про те, що в Росії з такою реформою "дійшли до точки неповернення", досить промовисто ("Майбутня катастрофа у сфері освіти") говорить Сергій Рукшин, заслужений учитель Росії, заступник директора фізико-математичного ліцею №239, автор понад 100 наукових праць із педагогіки, математики, технічних наук, творець і керівник Центру для обдарованих школярів, що виплекав двох Філдсівських лауреатів - Григорія Перельмана і Станіслава Смирнова (таке нікому у світі не вдавалося). Його учні завоювали понад 80 медалей на міжнародних олімпіадах, причому більш як
40 - золоті (неперевершений світовий рекорд).

Ось один із зовсім свіжих коментарів до дискусії про реформу російської освіти "Школа цинізму і популізму" (від 25 вересня
2013 р., під ніком Пронті, тому нехай дарує мені автор відсутність посилання!):

"Головне, що школа дає, - це НАВИЧКИ навчання та соціалізації. Без виконання домашніх завдань школярі не можуть сформувати навичку САМОНАВЧАННЯ і, відповідно, навичку бути успішним. Паралельно, школа для школярів - це модель нашого суспільства, і які уроки соціалізації вони засвоять у школі (наприклад, рівність у сенсі однакових санкцій за запізнення або пропуски чергування і нерівність, побудовану на відмінностях схильностей та здібностей, чи, навпаки, нерівність на основі грошових можливостей), такі засади і будуть трансльовані в наше майбутнє".

А планований результат цих "реформ" міститься у заголовку ще однієї статті "...Плюс дебілізація всієї країни" із не менш промовистим підзаголовком "Кому вигідна деградація нації?": "Чи розуміють очільники, що конкурентоспроможними на світовому ринку можуть бути тільки люди думаючі, неспокійні, котрі розбираються у суті будь-якої справи? А щоб у країні таких була більшість, потрібні не "скандали, інтриги, розслідування", а пізнавальні передачі. Та що коли вони, небайдужі, мислячі, влаштують дискусії? Гострі й неприємні? Або по-справжньому замисляться над чимось важливим?.."

Усвідомлення значущості освіти як провідного чинника економіки і, відповідно, розвитку країни вперше було озвучене на початку 60-х років як реакція на "відплив мізків" - еміграцію провідних англійських вчених-природничників до США. Концентрація "мізків" в окремих країнах швидко наростала. Так, усього за період із 1949-го по 1978 р. до США емігрувало близько 300 тис. фахівців із різних країн, 80% яких становили інженери та вчені-природничники - фізики, хіміки, біологи (у тому числі лікарі), математики, які щорічно давали близько
9 млрд дол. прибутку. Серед спеціалістів суспільних наук 80% становили економісти і психологи. (Зазначимо, до речі, що серед Нобелівських лауреатів-природничників, якими так пишається Америка, - 75% або емігранти, або діти емігрантів у першому поколінні.)

Втрати від еміграції аналогічних спеціалістів за останні 30 років недавно підрахувала Росія: близько трильйона (!) доларів! І цифра аж ніяк не завищена: тільки Google Сергія Бріна зараз оцінюється сумою в майже 300 млрд...

На сьогодні саме іноземні наукові фахівці становлять основу технологічної потужності таких країн, як США, Німеччина, Канада, Ізраїль, Японія, Китай... За деякими даними, 22 країни зосередили в себе понад 90% інтелектуального капіталу планети. Відтак, у США, за підрахунками Інституту американського підприємництва, на частку наукових іммігрантів припадає 41% усіх зареєстрованих патентів на винаходи, при цьому в найбільших високотехнологічних компаніях - Qualcomm, Merck, General Electric - цей показник становить від 60 до 75%. За даними Університету Дьюка, іноземці є творцями чверті успішних американських технологічних та інжинірингових компаній із доходом понад 50 млрд дол. і кількістю працівників, що перевищує 450 тис. Колишні росіяни є засновниками 3% високотехнологічних компаній у Массачусетсі та 6% - у Нью-Йорку і створюють близько 28% від загальної кількості технологічних новинок.

На порозі ХХІ ст. ЮНЕСКО видало прогноз: досягти національного добробуту зможуть лише ті країни, в котрих 40-60% працівників матимуть вищу освіту.

Із трьох параметрів, за якими ООН із 1990 р. оцінювала ІЛР (індекс людського розвитку країни), один визначав середній рівень грамотності населення. У 2006 р. до них було додано ще один, пов'язаний із можливістю продовжити навчання: рівень освіченості. І називається тепер цей інтегративний показник ІРЛП - індекс розвитку людського потенціалу. У ряді країн він зашкалює за 100% - люди отримують другу і третю вищу освіту...

У СРСР 40% кадрів із вищою освітою випускала Україна. Про якість, як мінімум, технічної освіти свідчить той факт, що мої колеги - інженери-верстатобудівники, котрі емігрували у 70-90-х роках, легко адаптувалися на Заході у найрізноманітніших сферах виробництва: харчовій промисловості, текстильній, нафтодобувній... Далася взнаки саме універсальність підготовки. Я вже не кажу про спеціалістів із ТРВЗ (теорії розв'язання винахідницьких завдань): за три роки (1992-1995) М.Шпаковський заощадив компанії Samsung "всього" 90 (!) млн дол. Тепер у різних підрозділах Samsung таких спеціалістів 16. І всі - з країн СНД... Але на проведеній у Києві з 31 липня по 3 серпня цього року конференції Міжнародної асоціації ТРВЗ (до МА ТРВЗ входять 42 країни, представники 16-ти з них - від США до Малайзії - брали участь у конференції) зацікавлених осіб України ні з Міністерства економіки, ні з Міносвіти, попри особисті запрошення, не було...

Тепер повернімося до пітніючого хворого. Чому профільна концепція безнадійно застаріла, досить добре видно, якщо провести функціонально-системний аналіз розвитку системи освіти. Її основна функція ("Навіщо навчати?") - підготувати нове покоління так, щоб воно могло брати найбільш ефективну участь у всіх сферах діяльності суспільства. Зміст освіти ("Чого навчати?") визначає основний замовник і споживач системи освіти - економіка: випущений "продукт" має відповідати рівню розвитку економіки та її вимог до "якості". При цьому до змісту входять не тільки професійні знання, а й весь соціокультурний досвід, нагромаджений попередніми поколіннями.

Інші елементи системи освіти - методи навчання ("Як навчати?"), контингент учнів ("Кого навчати?") і вимоги до викладачів ("Хто навчає?") - працюють на цю ж мету.

Однак економіка у своєму розвитку пройшла кілька етапів: первісно-общинний, сільськогосподарський, промисловий і тепер перебуває на інформаційному. Відповідно змінювалися як мета (функції) системи освіти, так і решта її компонентів. Наприклад, на сільськогосподарському етапі (основні сфери діяльності - землеробство, тваринництво та дрібні ремесла) батьки під час спільної діяльності ("Роби, як я") навчали дітей тих навичок, якими володіли самі, в результаті виростали професійні виконавці. Основним багатством держави тоді були родючі землі та люди, які на них працювали.

На промисловому етапі для виготовлення складних машин і механізмів до змісту освіти входять теоретичні знання й навички, яких можна набути лише у спеціальних навчальних закладах. "Продуктом" освіти стають вузькі фахівці, здатні забезпечити високу продуктивність праці на своєму робочому місці і тим самим - високий прибуток власникові підприємства. Багатство держави створюють високотехнологічні виробництва та висококваліфіковані кадри, котрі вміють їх обслуговувати.

Система освіти на цих етапах еволюції економіки добре виконувала свої функції, оскільки йшла за їхніми потребами і встигала перебудовувати методики та зміст навчальних програм.

Однак дедалі бурхливіше зростали темпи накопичення знань і, відповідно, інтелектуалізація економіки. Найціннішими продуктами стають інформація і наукоємні технології. Створювати такі продукти на черговому етапі розвитку суспільства - інформаційному - може лише творча особистість, і вирішального значення в економіці набуває людський капітал із принципово новими, "людськими" рисами в структурі особистості: це комунікативність (здатність працювати в команді), креативність (здатність генерувати нові ідеї) і вміння навчатися (здатність швидко засвоювати й використовувати на практиці нову інформацію). Економіка виробництва поступається своїм місцем економіці Знань і Людині, володареві цих знань.

Криза нинішньої системи освіти має універсальний характер і визначена її метою - орієнтацією на промисловий етап розвитку суспільства, який минає. Новій економіці потрібні творчі особистості, а концептуальні засади профільної системи спрямовані тільки на передачу знань... Концепції профільної освіти, прийняті практично всіма країнами, морально застаріли. Інноваційні технології освіти, яких потребує сучасна економіка, вже існують, але - не для Міністерства освіти та науки України...

А тепер - по ланцюжках системних зв'язків - подивимося, як позначиться "р-р-р-революційна реформа" в системі шкільної освіти на інших елементах системи "Держава". Про зниження мотивації школярів до вивчення природничих наук (та ще на тлі знищення всієї відповідної інфраструктури позашкільної освіти!) не говорив тільки дуже ледачий учитель. Тому очікувати, що після 9-го класу діти, котрі отримають поверхові уявлення про фізику, хімію, біологію та інші природничі науки, що потребують напруження у засвоєнні, масово кинуться обирати ці профілі в 10-11-му класах, може тільки або дуже недалекоглядний чиновник, або відвертий ворог України.

Рухаємося далі. Зменшення навантаження вчителів-природничників у середніх класах знизить потребу в них і, отже, набір студентів на відповідні факультети педуніверситетів та вузів. До речі, вже нинішнього року деякі з них просто не мали абітурієнтів. Це ж зменшення навантаження знизить фінансування профільних кабінетів у школі і, врешті-решт, призведе до повного їх знищення. Зникає - через відсутність попиту - галузь промисловості зі створення обладнання для цих кабінетів, що й так дихає на ладан, і певна кількість робочих місць...

Зниження рівня знань із природничих наук призводить до скорочення прийому студентів на технічні спеціальності, математику, астрономію, біологію... Наслідки для всієї системи вищої освіти передбачити вже нескладно...

Автор оголошує конкурс на визначення найточнішої дати закриття 50% університетів і вузів України!

Питання освіти - це питання національної безпеки, стверджує Сергій Рукшин. Освіта - це не "освітні послуги". Це системотворчий інститут нації та держави. Громадянами нас робить освіта і виховання, а не куплені послуги. Колись Бісмарк сказав, що франко-прусську війну виграв не прусський солдат, а прусський учитель, який виховав прусського офіцера, фельдфебеля, інженера і солдата.

Можна не сумніватися: саме побоювання, що наші діти замисляться над чимось важливим, і стали основною причиною проекту змін у нашій школі. Тож неважко передбачити, чим із такими "реформами" освіти стане з Україна у світовому економічному просторі років через 15-20... У кращому разі - транзитним коридором "Захід - Схід" та "Північ - Південь". Вибачте: у нашому випадку - транзитним перехрестям. Бо покупці на землю вже давно є...

За роки незалежності промислова сфера економіки країни практично повністю знищена. Ні, окремі галузі, звісно, ще дихають, - але на якому рівні! А щоб він не зріс - треба знищити грунт можливого формування інтелектуального потенціалу. Українська система базової, допрофесійної освіти (а по ланцюжку системних зв'язків - система вищої освіти - економіка країни, і загалом - її безпека та незалежність!), наразі пітніє на каталці:

- Сестричко, а може, все-таки в реанімацію?

- Мовчіть, хворий! Лікар краще знає! Сказав: "У морг", - значить, у морг...