Міна прискореної дії

Про проект навчальних планів для старшокласників.

Якщо проект реформи шкільної освіти, підготовлений МОН України в серпні 2013 р., видавався природним кроком у ланцюгу дій на знищення України як самостійної держави, то поява цього ж проекту в січні 2017-го викликає в пам'яті репліку одного з героїв роману Даниїла Граніна "Іду на грозу": "Культу немає, але служителі залишилися!"

Не думав, що після публікації статті "Хворий перед смертю пітнів? Це добре…" (DT.UA, 18 жовтня 2013 р.), присвяченій пропонованим екс-міністром освіти Дмитром Табачником змінам у шкільній програмі, доведеться ще раз пояснювати неминучі наслідки такої "реформи".

У дискусії, за якою я стежу і в якій беру участь, учасників можна досить чітко поділити на дві групи.

Перша група: ми "за", бо так буде легше нам і нашим дітям.

Ось думка однієї мами, цілком зрозуміла й природна: "Людина повинна мати вибір. Я бачу, як із цими точними науками мучиться моя дитина. Вона художниця, талановита, її роботи купують, у тому числі й американці. В неї з усіх предметів 10-11 балів. Крім математики та фізики. Вона не розуміє цих предметів, вони їй не потрібні взагалі. Мінімум, потрібен для повсякденного життя, вона вже отримала. Ну не проектуватиме вона літаків! Але, щоб піти в 10-й клас і отримати атестат, необхідний для вступу в академію мистецтв, вона має скласти екзамен із математики. Тепер ми мусимо вивчати з репетиторами непотрібну математику замість удосконалення мов, майстер-класів із живопису тощо. Навіщо, поясніть мені, такі жертви?"

"Мій син хоче бути журналістом, навіщо йому хімія?" - дивується інша мама.

Помилка в позиціях цих мам у тому, що вони поширюють причини, з яких знання точних і природничих наук непотрібні їхнім дітям, на всю систему освіти: "або - або".

Друга група - далекоглядніша, вона категорично "проти", розуміючи, як така "реформа" позначиться на інтелектуальному розвитку їхніх дітей і, врешті-решт, на економічній безпеці України та її майбутньому.

Тенденція випускників національних шкіл США та Західної Європи, вибираючи професію, віддавати перевагу сферам діяльності престижнішим і краще оплачуваним (праву, фінансам, психології, журналістиці) намітилася у 80-х ХХ ст. У 1990-х такий сплеск спостерігався і в Україні. Психологи пояснили цей "тренд": гуманітарні професії не потребують такої посиленої інтелектуальної напруги, як під час вивчення фізики, хімії, математики, біології… Результат такого вибору для економік цих країн добре бачиш, коли ввімкнеш канал "100%", на якому розповідають про реалізовані грандіозні й унікальні проекти ХХ-ХХІ ст.: найдовший у світі міст Ханчжоу, що перетинає океан, - 36 км, розрахований на сто років у найскладніших гідрогеологічних умовах; "Бурдж-Дубай" - "Дубайська вежа" - хмарочос заввишки 828 м у Дубаї, 163 поверхи, найвища споруда у світі; танкер Hellespont Fairfax, який будують в Південній Кореї, зможе перевезти стільки нафти, скільки вистачить на заправку всіх легкових автомобілів Канади. Серед конструкторів і зодчих цих дивовиж усе частіше мелькають японські, китайські, корейські імена. Святе місце порожнім не буває. У східних країнах добре розуміють, що конкретно забезпечує провідну роль у світі.

Економіка БУДЬ-ЯКОЇ країни - це передусім виробництво товарів та послуг, причому останні кілька десятиліть саме у сфері високотехнологічних виробів. У 1970-х США, "імпортуючи мізки" з Європи, "купували" насамперед природничників - фізиків, хіміків, біологів, із гуманітаріїв - 80% економістів та психологів. Ще приклади - післявоєнна Німеччина, Японія, Тайвань, Китай, південно-західні "тигри", ПАР, Фінляндія й ін. Чи не тому ми тепер користуємося фінськими й південнокорейськими мобілками, японськими автомобілями, голландськими та італійськими пральними машинами й бойлерами?.. Список легко продовжити.

Скорочуючи години на вивчення природничих і точних наук, ми вбиваємо підготовку кадрів для космонавтики, авіації, електроніки, медицини, фармакології, точного машинобудування тощо. Тим самим Україна потенційно втрачає можливість розвивати промислове виробництво, вилітає з числа конкурентоспроможних країн і перетворюється на сировинний придаток і бананову республіку. Не кажучи вже про те, що, наприклад, математика - це основа логічного мислення. Дивно, що і нинішні, і майбутні журналісти цього не розуміють! Зате потім дивуються, чому в нас народ не вміє думати й голосує за "двічі не судимих" або "однотурових"! Саме тому й не вміє, що не вчив математики й не сформував у собі системного мислення.

Так, звісно, заперечать багато читачів, ми їх тут підготуємо, а потім вони їдуть на Захід. Згоден. Але це вже питання не системи освіти, а політики…

Ми трагічно помиляємося, вважаючи, що освіта має давати не знання, а компетенції, завдяки яким фахівець знатиме, де можна взяти потрібні знання. Пані Простакова з фонвізінського "Недоростка" з її "географію хай візники знають" якраз мала компетенції: вона точно відала, де шукати потрібні їй знання, - у візника.

І педагоги, і психологи добре знають, що виявитися й розвинутися можуть тільки ті здібності, які потрібні дитині для виконання певного виду діяльності. Є в педагогічній психології таке поняття - "сензитивний вік", тобто вік, у якому конкретні здібності найефективніше виявляються й розвиваються в процесі виконання певної діяльності. Якщо такої діяльності дитина не виконує, здібності згасають. У широко відомій у 1970-1980-х багатодітній (семеро дітей!) сім'ї Нікітіних діти вміли плавати раніше, ніж ходити. Борис Павлович Нікітін навіть запропонував термін НУМЕРЗ - незворотне угасання можливостей ефективного розвитку здібностей, закладених в організмі природою. Добре відомий приклад - діти-мауглі, що не пройшли в ранньому віці процесу соціалізації - спілкування з дорослими, під час якого вони освоюють мову та інші форми спілкування. В інтернаціональних сім'ях діти легко опановують мови батьків, а також мову зовнішнього середовища. Те ж саме стосується професійних навичок: якщо, наприклад, для опанування навичками водіння автомобіля дорослій людині потрібно 30-40 годин, то діти 10-12 років упевнено почуваються за кермом уже через 4-6 годин занять. (Тут напрошується тема зв'язку різних видів діяльності з розумовим розвитком, давно й широко розроблена в психології, але це вже інша тема.)

До чого ці приклади? А до того, що коли дітям у ранньому віці не показати, що і численні дива природи, і об'єкти, якими ми користуємося в повсякденні, - це вони, втілені в метал, будинки та ліки, закони фізики, хімії, математики, біології, які ви вивчаєте, - то інтерес у них до цих предметів не виникне. В цьому й полягає головна небезпека скорочення часу на вивчення природничих наук, яку пропонує "реформа".

Формально проект МОН зрозуміти можна: кількість знань стрімко зростає, на їх опанування навчального часу не вистачає, і вихід бачиться тільки один: спеціалізація допрофесійної освіти з метою поглибленої підготовки до вищої спеціальної освіти.

Але чому обов'язково "або - або"? Адже можна "і - і": не знижуючи програму підготовки в середніх і старших класах, просто збільшити кількість спеціалізованих коледжів! Або розширити їхню спеціалізацію. Або просто збільшити кількість учнів у вже наявних. І під час вступу до вишів гуманітарного профілю визнавати ці дипломи, а не вимагати для Академії мистецтв або гримувального відділення Інституту культури (хоча й тут - хімія!) знання інтегралів! Чи це дуже складно?

І є ще один варіант, який я пропонував саме тоді, коли планувалося запровадити 12-річку ("Українська система освіти: прошу скоротити термін…", "Дзеркало тижня", травень 1999 р.) і яку, зрештою, "м'яко спустили на гальмах": змінити методику навчання й застосувати технології ТРВЗ-педагогіки. Є підручник "Технологія творчого мислення" (перше видання - 2000 р.), рекомендований у 2015-му як навчальний посібник Інститутом психології ім. Г.Костюка НАПН України. Є тисячі вчителів, які опанували ці універсальні методи (і після навчальних семінарів, і за численними навчальними посібниками) і які з успіхом використовують методику у своїх найрізноманітніших предметах. Але бракує системного підходу до його впровадження, можливого тільки на рівні всієї системи освіти. Ось це була б справжня реформа! Однак МОН уперто цю технологію ігнорує. А жаль: дедалі частіше в закордонних джерелах з'являється інформація про застосування аналогічних технологій у навчальному процесі - нова фінська школа, ізраїльський експериментальний клас у Беер-Шеві. Скоро ми відстанемо й тут.

Нагадаю думку Сергія Рукшина, заслуженого вчителя Росії, заступника директора фізико-математичного ліцею №239, автора понад ста наукових праць з педагогіки, математики, технічних наук, творця й керівника Центру для обдарованих школярів, що виростив двох філдсівських лауреатів - Григорія Перельмана і Станіслава Смирнова (таке нікому у світі не вдавалося), чиї учні завоювали понад 80 медалей на міжнародних олімпіадах, причому більше 40 - золотих (неперевершений світовий рекорд): "Питання освіти - це питання національної безпеки. Освіта - це не "освітні послуги". Це системотворчий інститут нації і держави".

Війна на Сході України показала: є ще порох у порохівницях, не збідніла ще Україна на талановитих конструкторів і майстрів! Мало не щотижня з'являється інформація про нові розробки й конструкції ракет, вертольотів, танків, броньовиків, мінометів, стрілецької зброї. А відкриття в біології Ольги Броварець! А екзоскелети! А суперкомп'ютери! Отже, можемо!

Результати відмови від ядерної зброї та "надійність" гарантів, котрі підписали Будапештський договір 1994 р., Україна відчула через 20 років. Але ще є база, виробнича й наукова, для відновлення атомної промисловості та можливість на її основі готувати нові кадри. Чи не ця можливість витягнула з глибокої шухляди міністерського столу Дмитра Табачника проект реформи шкільної освіти?

Кому вигідна деградація нації? Люди, які сидять нагорі, розуміють, що конкурентоспроможними на світовому ринку можуть бути тільки громадяни - які думають, тривожаться, розуміються на суті будь-якої справи. Але вони, небайдужі, думаючі, влаштовують дискусії, гострі й неприємні, примушують по-справжньому замислитися над найважливішим.

Наслідки відмови від вивчення природничих і точних наук у середній школі (а не від ознайомлення з ними!) дадуться взнаки набагато швидше, і відновити його вже навряд чи вдасться…