Підтримати
Kirche, Küche, Kinder. Невже жінкам справді достатньо отих сумнозвісних трьох K? Чому в активному словнику нашого суспільства раніше було так мало назв професій і наукових звань жіночого роду, а про фемінітиви заговорили тільки недавно?
Такі питання порушували у своїх есе дівчата-підлітки та студентки, які взяли участь у конкурсі, що проходив у межах просвітницького арт-проєкту «Наука — це вона». Сам проєкт присвячений 12 видатним українським науковицям. Дівчатам потрібно було зібрати інформацію про них та написати есе. Організатори конкурсу отримали 561 роботу з усієї України. Призом за перше місце стала стипендія на освіту. А на офіційному відкритті виставки відбувся благодійний аукціон, на якому зібрали понад 40 тис. дол. на подарунки переможницям конкурсу есе.
Метою проєкту було не лише розповісти світові про українок, які прославилися в науці, а й заохотити дівчат обирати STEM-професії, що традиційно вважалися суто чоловічими. Це важливо з кількох причин. Перш за все, STEM-професії пов′язані з технологіями, а, за останніми даними, в інженерії і технологіях в Україні жінок менше 40%. Збільшення кількості дівчат у таких професіях має зруйнувати гендерні стереотипи і консервативність освітньої системи, дати жінкам більше можливостей для кар′єрного зростання, а роботодавцям — ширший вибір кваліфікованих кадрів.
Проєкт «Наука — це вона» є частиною кампанії «Покоління Рівності», що популяризує гендерний паритет серед молоді та забезпечення лідерства жінок у технологіях й інноваціях і проходить під егідою структури «ООН Жінки». «Цей проєкт заохочує дівчат обирати технічні спеціальності, — переконаний його ініціатор, засновник технологічної компанії Roosh Сергій Токарєв. — З цією метою він демонструє 12 чудових прикладів для наслідування, розповідаючи про жінок, які зробили великий внесок у розвиток науки та боротьбу з ґендерними стереотипами».
П’ятеро відомих ілюстраторів створили стилізовані портрети науковиць. А твори, написані дівчатами, вийшли зворушливими, в них кожна літера дихає захопленням, бажанням стати схожими на героїнь виставки.
Про нейробіологиню Нану Войтенко, яка відома своїми дослідженнями болю, Надя Касянчук написала есе у віршах.
«Нейрони
збираються у сузір'я,
передають повідомлення,
наче телефонні стовпи.
Нейронам боляче,
їх ніхто ніколи не розуміє,
і раптом з'явилась ти.
Ти складала клітини, неначе дитячі кубики,
дендрит до дендрита —
мере́жеве доміно.
Не все було просто —
життя підкидало іспити,
ти складала їх все одно.»
«Олена Ванєєва є взірцем, «математичною музою» для багатьох дівчат і захоплює їх своєю пристрастю. У будь-якому випадку головне — любити те, чим займаєшся. Бо це підштовхуватиме до нових відкриттів та звершень. І тоді насправді можливо все».
Медична генетикиня та борець із плагіатом Світлана Арбузова зробила великий внесок у дослідження спадкових захворювань. «Це Людина зі щирим серцем, світлим розумом, яка нізащо не зречеться власних принципів, не хитруватиме й відстоюватиме істину. Заради науки, заради країни, заради людей», — пише про науковицю Дар’я Гречанюк.
Генетикиня і популяризаторка науки Оксана Півень вивчає , як можна поліпшити функціонування міокарда після інфаркту. «Жінка, що руйнує стереотипи», — так назвала Оксану авторка есе про неї Олена Петришин. «Я сподіваюся, що Оксана досягне успіхів у своїх дослідженнях і подовжить цим далеко не одне життя, — пише Олена. — Хто знає, можливо, це життя буде моїм».
Катерина Ющенко — жінка, котра створила першу у світі мову програмування та заклала основи для створення більшості програм, якими ми наразі користуємося. Адресну мову програмування Ющенко використовували навіть при керуванні космічним польотом «Аполлон» — «Союз». У Всесвітньому музеї інформаційних технологій у Великій Британії вхід до галереї історії програмування прикрашає її портрет.
«Дивно, що зараз в Україні про неї мало знають. Гадаю, це треба виправляти, — ми маємо пишатися такими співвітчизницями й дізнаватися про них якомога більше. Якби не пані Катерина, то ми б, можливо, не знали й половини того, що нам відомо про космос, не мали б на руках смартфонів і портативних зарядок», — написала про науковицю Марта Швець.
Біологиня-орнітолог Наталія Атамась популяризує науку і є амбасадоркою птахів у світі людей. «Коли я почала шукати матеріали про Наталію Атамась задля цього есе, після третьої статті я на декілька годин занурилася у відео про життя птахів, — пише Анастасія Суворова. — Після десятої статті я перевернула всю свою кімнату в пошуках енциклопедії птахів України, подарованої мені в дитинстві, і серед суцільного безладу розглядала фотографії, намагаючись згадати, яких із цих птахів я бачила. Після двадцятої сказала собі: «До дідька мій факультет, стану орнітологом».
До речі, це есе здобуло гран-прі конкурсу.
Здобуток української математикині Марини В’язовської застосовують у коді для космічного апарата «Вояджер». Науковиця першою розв’язала задачу найщільнішого пакування куль у 8-ми та 24-вимірному просторах. Сигнал, який надсилає «Вояджер» на Землю, розбивається на 24 частини, і завдяки розв’язанню задачі про пакування куль можна виявити неправильну частину сигналу та виправити її.
«Марина В’язовська — неймовірно крута науковиця, вона не тільки розв’язала задачу, яку не могли розв’язати 405 років, а й зробила це, на думку своїх колег, «приголомшливо просто». Марина є чудовим прикладом того, що не можна здаватися, навіть якщо все виглядає безнадійно. Бо наполеглива праця і жага до досліджень завжди ведуть до перемоги», — написала у своєму есе Анна Бросаліна.
Фізикиня Антоніна Прихотько — провідна фахівчиня в галузі вивчення неметалевих кристалів. Під її керівництвом у Києві створили кріогенну лабораторію, яка згодом стала найбільшим у світі центром низькотемпературної спектроскопії неметалічних кристалів. А в Інституті фізики НАН України вперше у світі було створено металеві оптичні кріостати, вдосконалені версії яких використовуються і в наш час у різних галузях науки та техніки, зокрема в космічних дослідженнях.
«Коли я кажу знайомим чи родичам, що хочу пов’язати своє життя з фізикою, дехто підтримує мої поривання, але більшість засуджує і питає: «Навіщо це тобі?». Я не звертаю на це уваги та згадую жінок, які займалися улюбленою справою і стали видатними вченими, — пише Ярослава Назаренко. — Антоніна Прихотько надихає своїм прикладом дівчат, охочих стати науковицями. Вона спростувала «споконвічний» міф, ніби не можна поєднувати наукову діяльність і особисте життя. І всіма своїми досягненнями підтвердила, що наука не має статі!»
Галина Скибо — нейроморфологиня. Завдяки їй в Україні вперше почали культивувати нервові клітини та досліджувати на них різні патологічні стани нервової системи. Її дослідження дозволило також перевіряти на культивованих клітинах вплив фармакологічних препаратів.
«Особисто для мене Галина Григорівна — справжня «гроза наукових робіт», приклад вірності своїй справі, ініціативності та емпатії, — пише Олена Коваленко. — Як це — бути жінкою, яка рішуче розбиває скляну стелю? Можливо, це страшно, важко чи неочікувано. Не варто гадати — треба спробувати, адже все в наших дамських руках!»
Ольга Перевозчикова розробила асинхронний недетермінований дискретний перетворювач. Завдяки її відкриттю вдалося побудувати низку імітаційних моделей мереж зв’язку та метрологічного забезпечення ракетно-космічних об’єктів. Також під її керівництво вдалося впровадити інтелектуальні ІТ, щоб утилізовувати шахтний метан на Донбасі.
«Ці неймовірні здобутки вражають і надихають рухатися вперед, — пише Анна Кузнєва. — Три роки тому я обрала навчатись у класі з математичним профілем. Хоч я майже ніколи не сумнівалась у своєму виборі, мені часто доводилося чути сумніви інших щодо моїх захоплень. Важко працювати, коли тебе не розуміють і не хочуть визнавати, але, згадуючи таких яскравих особистостей, як Ольга Перевозчикова, хочеться працювати і не зважати на думки інших». Своє есе про Ольгу Перевозчикову Аня назвала «Засновниця основ».
Ганна Єльська — молекулярна біологиня. Науковиця досліджувала ферментні сенсори та відкрила явище так званої «функціональної адаптації» транспортної рибонуклеїнової кислоти до синтезу специфічних білків.
Богдана Якобчук так пише про відому біологиню: «Наука — це вона, це Ганна Єльська, я, моя подруга, моя професорка біохімії і кожна маленька дівчинка, яка, як я колись, побачить жінку в білому халаті з мікропіпеткою в руці й повірить, що стане такою теж, що може нею стати. The future is female — і всі ми зможемо дописати свій рядок генетичного коду в історію, заголовок і вступ до якої написала Ганна Єльська».
Клавдія Латишева — математикиня. Науковиця стала першою в Україні жінкою, яка захистила дисертацію і стала кандидаткою, а згодом — докторкою та професоркою фізико-математичних наук. У 1936 році вона співорганізувала Першу всеукраїнську математичну олімпіаду й винайшла метод Фробеніуса—Латишевої, який дозволяє розв’язувати системи диференціальних рівнянь з частинними похідними.
«Тиждень тому я захистила невелику наукову роботу за диференціальними рівняннями, після чого згадала розповідь мого наукового керівника про Клавдію Латишеву, — пише Юлія Павленко. — Тоді я не звернула уваги на неї, бо вона була лише однією з десятка вчених, про яких згадував учитель. А варто було б! Багато її досягнень і праць активно використовуються в математиці й донині… Для мене як дівчини в математиці Клавдія дуже важлива тим, що вона була першою серед жінок-математиків України, кому було надано звання професорки».
Проєкт «Наука — це вона» побував у Німеччині, Бельгії, Нідерландах, США, Болгарії та інших країнах. У кожній експозиція викликала серед відвідувачів жваву дискусію: «А якими видатними жінками-науковицями може похизуватися наша держава?». І всюди знаходилися свої героїні. Наприклад, у Болгарії згадали видатну хімікиню Васю Банкову — всесвітньовідому спеціалістку з хімії природних біологічно активних речовин, зокрема прополісу. У Бельгії — Сильвію Ратсанамі, яка брала участь у створенні технології розподіленої хеш-таблиці, на основі якої працює BitTorrent. У США згадали історію Міріам Менкін. Ця науковиця вивела репродуктивну медицину на новий рівень, вперше здійснивши штучне запліднення, проте довгі роки внесок Міріам приписували її керівникові Джону Року.
Ще одна мета проєкту «Наука — це вона» — залучити якомога більше країн до популяризації своїх жінок-вчених. Його організатори впевнені, що це створить величезну кількість нових рольових моделей у всьому світі та піде на користь ґендерній рівності в науці й суспільстві загалом.
Проєкт «Наука — це вона» реалізується благодійною освітньою ініціативою STEM is FEM за підтримки Дитячого фонду ООН в Україні (ЮНІСЕФ) та «ООН Жінки» в Україні в межах глобальної кампанії ООН «Покоління Рівності».
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google