УКРАЇНА НА ПЕРЕХРЕСТІ ЕНЕРГЕТИЧНИХ ШЛЯХІВ ТА ІНТЕРЕСІВ ПРИКРО БУДЕ ОПИНИТИСЯ НА УЗБІЧЧІ...

Як попередній, так і рік, що минає, Україна прожила, як то кажуть, під напругою — внутрішньою та зовнішньою. Що, втім, не перешкодило їй зробити низку досить успішних кроків у контексті інтеграції в європейський енергетичний простір. Насторожує лише те, що непослідовні дії чи й узагалі бездіяльність можуть нівелювати всі ці досягнення.

Візьмімо бодай досить успішне створення (хоча й пішло на це майже все десятиліття) першої черги нафтотранспортної інфраструктури, призначеної для транспортування нафти від Чорноморського узбережжя в напрямку Польщі, — нафтопровід Одеса—Броди і перша черга морського термінала «Південний». Так, технічні можливості для транзиту нафти, приміром, із регіону Каспію в України вже практично є. Та якби замість суперечок навколо цього проекту свого часу належним чином подбали про наповнення трубопроводу й термінала нафтою, скажімо, альтернативною російській, сьогодні не довелося б докладати таких титанічних зусиль, аби забезпечити нафтопоставки через Україну.

Крім того, дуже серйозним чинником останніми роками, і особливо з приходом у Росії до влади В.Путіна, є російська експансія. І хоч як не подобається росіянам, що цим словом називають їхні дії щодо України, так воно і є. Повніше визначення знайти важко. Адже, навіть формально не оголошуючи минулий рік «роком України в Росії», росіяни досить успішно просуваються на українські ринки, водночас витісняючи Україну і зі свого внутрішнього ринку, і з ринків інших країн. Чого варті публічні запевнення про спільні зусилля на ринках третіх країн, якщо практично все зводиться до елементарного конфлікту інтересів.

Далі, виконавчий комітет СНД констатує, що картина щодо російсько-українських СП досить показова. В Україні таких понад 500, у Росії — менше 50. Принаймні всі основні нафтопереробні потужності України (4 найбільших НПЗ із 6) уже належать росіянам і контролюються ними.

Наступний чинник — електроенергетика. З одного боку, нібито й вигідно співробітничати, особливо в години пікового навантаження. Але, з другого боку, Україна цим ще міцніше прив’язується до російської енергетики і в питаннях підтримки балансу, і в експорті електроенергії в треті країни, що свого часу давало Україні непоганий доход. Крім того, прив’язка до російського ядерного палива і невизначеність тристороннього СП з виробництва ядерного палива ще тугіше затягує енергетичний зашморг.

А щодо ринку газу, то єдиний приємний момент, очевидно, — підписання напередодні Нового року російсько-українського міжурядового протоколу про умови постачання і транзиту російського газу через територію України 2002 року.

Інша річ, що і в цьому секторі відносин росіяни постаралися максимально відстояти свої інтереси і все-таки не погодилися платити грішми за газотранспортні послуги України, обумовивши можливість оплати грішми лише 10%. Транзитна ставка залишилася колишньою — 1,09375 дол. за транспортування 1000 кубометрів газу по 100 км траси — і діятиме в першому півріччі при ціні газу 50 дол. за 1000 кубометрів. А з другого півріччя 2002 року тариф має збільшитися до 1,44 дол., втім, як і ціна газу — до 67 дол.

Баланс газу України, як ми вже повідомляли, узгоджено на наступний рік в обсязі 78 млрд. кубометрів, 26 із яких має поставити «Газпром», а 34 — Туркменістан.

Залишається дізнатися остаточний баланс використаного в Україні газу за 2001-й. Можливо, у січні-лютому це й відбудеться. І потішна може вийти картинка з урахуванням всіх уже підписаних українсько-російських «газових» угод.

Несвяткова вийшла історія...