РОЗРОБКА СТРАТЕГІЇ. ЕПІЗОД П’ЯТИЙ

Для голови правління ВАТ «Укрнафта» Олега Салміна, виставка й конференція мали значно практичніший характер. «Заходи такого типу необхідно проводити неодмінно, бо вони не тільки об’єднують учасників ринку, а й дозволяють просто поспілкуватися одне з одним. Зазвичай в нафтовиків і газівників значні обсяги поточної роботи, й це не дозволяє зайвий раз зустрітись і поділитися досягненнями та враженнями. Виставки — це барометр нафтогазової галузі України: відразу можна дізнатися про новачка, що з’явився на ринку, ознайомитися з новими технологіями тощо. Фактично тут визначається стратегія розвитку нафтогазового комплексу України», — вважає пан Салмін.

Під час роботи енергетичного форуму розглядалося кілька найважливіших для України проблем, «розбитих» на ріжучі вухо «пленарні засідання». На першому з них розглядалися проблеми формування нових маршрутів транспортування нафти й підвищення енергетичної безпеки ні більш ні менш... Європи. У рамках цього засідання піднімалися питання не тільки безпосередньо «безпеки Європи», а й проблеми розвитку східних і західних ринків нафтопродуктів, аналізувалася можливість інтеграції ринків, гостро ставилися питання інвестування в нафтогазовий сектор України.

Друге засідання було присвячено транзитним можливостям газотранспортної системи України. На ньому дали оцінку російським поставкам газу в Європу, європейським потребам у ньому, а також можливостям газотранспортних маршрутів (зокрема українських) і можливостям міжнародних нафтогазових компаній, спрямованих на розв’язання цієї проблеми в перспективі.

Остання теза, яка викликала менше суперечок і полярних поглядів, стосувалася «Проблем збільшення видобутку нафти й газу в Україні». Склад доповідачів із цієї теми показав, що міжнародні структури це питання мало цікавить, тож у його вирішенні Україна повинна покладатися винятково на своїх фахівців і внутрішні інвестиційні резерви.

Професіонали
радять

Попри те, що не всі заявлені фахівці взяли участь у виступах і дискусіях, Михайло Ковалко, народний депутат і голова спостережної ради «Нафтогазу України» вважає, що «в цілому об’єднання конференцій і виставок несе подвійне інформаційне навантаження. По-перше, виставки сприяють обміну досвідом; по-друге, допомагають дізнатися про найкращі досягнення у видобутку, транспортуванні, переробці нафти й газу... Обмін думками в процесі дискусій на конференціях дозволяє знайти найправильніше рішення».

Як розповів кореспонденту «ДТ» Серж Був’є, директор представництва Gas de France у Києві, «цього року ми не були представлені на виставці власним стендом, але відвідали її в ролі гостя та брали участь у нараді робочої групи GATE-2010 Газового центру Європейської економічної комісії ООН із питань транспортування природного газу. Хочу сказати, що порівняно з минулим роком експонентів побільшало, і компаніям, які розглядають можливість інвестування в Україну, необхідно було побувати на виставці «Нафта та газ 2001». Цього разу дуже багато стендів було присвячено газовій промисловості, що особливо важливо для нас, оскільки нашу компанію передусім цікавить саме ця галузь», — сказав пан Був’є.

А представник московської компанії «Євроекспо», відвідавши виставку, стверджує, що її «оформлено було загалом на дуже високому рівні. Дещо невдало, правда, виглядали намочені дощем білі прапори «Лукойлу» біля входу, зате дуже професійно виготовлено стенди «Укртрансгазу» й «Укрнафти».

«Торік ми брали участь у виставці й у конференції, цього року тільки в конференції. Щиро кажучи, мене здивувала кількість учасників і їхній склад. На мій погляд, і виставка, і конференція вдалися», — прокоментував результати виставки «Нафта та газ 2001» Леслі Ластовецький, глава представництва Shell Central Europe Services Company Ltd.

Добути — не добути

Перший із семінарів «Формування нових маршрутів транспортування нафти: підвищення безпеки енергетичного ринку Європи» розглядав завдання, про які варто розповісти окремо.

«Україна завжди відрізнялася високим рівнем фахівців у сфері видобутку нафти й газу. Це дозволило 1974 року досягнути піка видобутку в 14 млн. тонн. Торік ми видобули 3,7 млн. тонн нафти, і цього року плануємо викачати стільки ж вуглеводневої сировини», — констатував Вадим Копилов, голова правління НАК «Нафтогаз України».

Скорочення обсягів видобутку вуглеводнів пов’язано зі скороченням рівня фінансування розвідки й видобутку, а також із тим, що до 75% усіх українських родовищ перебувають в останній стадії розробки або їхні запаси уже вичерпано. Тому, відзначали українські фахівці, сьогодні технологічно важливо навчитися ефективно використовувати існуючі свердловини й видобувати сировину з великої глибини.

Основні запаси нафти й газу зосереджено в суходільній частині України — у Чернігівській, Сумській, Полтавській і Харківській областях. Стосовно перспективи розвитку видобування в шельфовій зоні, то, попри те, що влітку держпідприємство «Чорноморнафтогаз» неподалік острова Зміїний відкрило нові поклади рідких і газоподібних копалин, але найближчої перспективи, без залучення іноземних компаній, фахівці галузі там не бачать. «Говорять про великі запаси нафти на Чорноморському шельфі. Теоретично вони там можуть бути, але для їхньої розробки й видобування потрібні фінансові кошти, приміром, для закупівлі платформ», — розповів Олег Салмін.

На сьогодні з усього спектру нових технологій нафтовидобування в Україні застосовуються лише три технологічні рішення: горизонтальне буріння — це один із нових прогресивних методів проведення буріння (він давно відомий в усьому світі, але в Україні почав застосовуватися тільки 1997 року); зріз старих стовбурів (раніше застосовувався простий метод — буріння так званого дублера основної свердловини, тобто бурили нову свердловину. Сьогодні використовують нарізку нових стовбурів, тобто використовується старий стовбур до певної глибини, а потім вирізуємо вікно та пробурюємо новий, другий стовбур); і на пізній стадії розробки дуже ефективним є гідророзрив пласта.

При настільки низькому рівні застосування нових технологій у галузі представники українських науково-дослідних інститутів і Національної Академії наук продовжують стверджувати, що більшу частину практичних методик світового рівня розроблено в Україні.

Інвестиційний клімат

Власне, питанням інвестиційного клімату в Україні й залучення іноземних і внутрішніх інвестицій в енергетичні галузі не було присвячено окремого засідання. Але саму виставку й конференції було спрямовано на те, щоб знайти потенційних інвесторів. Приміром, глава НАК «Нафтогаз України», відзначив, що «нам потрібні інвестиції, і ця виставка саме для того й проводиться, аби їх залучити. Однак інвестиції потрібні тільки в ті галузі, де ми не можемо справитися самі».

Практично всі промовці тією чи іншою мірою торкалися питання «капіталовкладень зі сторони». Причому торкалися їх як у контексті підтримки вже працюючих в Україні інвесторів, так і в контексті залучення нових. «Цікаво, що виставка привабила достатню кількість інвесторів. Можливо, вони не вкладатимуть гроші завтра, але вони переконалися, що ринок організований і має власну стратегію, на ньому можна і є з ким працювати. І головне, що в енергетичних галузях України працюють професіонали, спроможні обслужити ці інвестиції. На семінарах із доповідями виступили ті, хто планує звернути свій погляд на інвесторів. Приміром, тут можно було знайти компанії, що надають устаткування в лізинг; портфельних інвесторів; компанії, що допоможуть розмістити відсоткові облігації; партнерів за спільним видобуванням нафти за кордоном», — ділиться враженнями Олег Салмін.

Проте не усі учасники форуму були настільки ж оптимістичні, коли заходила мова про інвестиційний клімат в Україні. Навіть представники законодавчої влади вважають, що тут є широке поле діяльності для створення рівних і необоротних правил гри, які зведуть до мінімуму інвестиційні ризики.

Приблизно так само висловився і віце-президент АКІБ «УкрСиббанк» Ернест Галієв, впевнений, що лише чіткі правила роботи для АТ і всіх їхніх акціонерів — державних і приватних — дозволять нормально працювати підприємствам, власниками акцій яких вони є. Сьогодні ж ситуація інколи доходить до абсурду, а цілком закономірні вимоги приватних (і дуже великих) акціонерів, наприклад, «Укрнафти», представники держави ігнорують повністю. Так, ігнорується елементарна вимога приватних акціонерів ВАТ «Укрнафта», які консолідували свої акції, отримати 5 з 11 голосів у спостережній раді цього АТ. Сьогодні недержавним акціонерам у цьому органі належить тільки два місця, при тому, що в статутному фонді «Укрнафти» приватні акціонери мають лише на одну акцію менше, ніж держава. Такий розклад вочевидь не влаштовує приватних акціонерів. І, безумовно, вони спробують домогтися прийняття своїх вимог.

На думку Л.Ластовецького, коли йдеться про інвестиції в нафтогазовий комплекс України необхідно чітко уявляти собі, що перші кроки мусить зробити Кабінет міністрів України. «Ми готові розглянути будь-яку пропозицію про інвестиції в міжнародну газотранспортну систему, але необхідно, щоб вони йшли від України», — сказав Ластовецький.

«Кулуарні» одкровення

Під час роботи «Нафта й Газ 2001» відомі чиновники оприлюднили цілу низку цікавих фактів про стан нафтогазової галузі.

По-перше, на державному підприємстві «Азмол», що виробляє мастильні матеріали та входить до складу НАКу, спільне підприємство воліють створити відразу дві НК — «Лукойл» і «Тюменська нафтова компанія». Розглядається кілька варіантів співробітництва, але точно відомо одне — керівництво «Нафтогазу України» категорично проти проведення конкурсу з приватизації «Азмолу».

По-друге, як виявилося, питання про банкрутство дочірньої компанії «Укргазвидобування», ініційоване ДАК «Укрресурси», знято з порядку денного.

Крім того, зусилля української сторони щодо залучення бразильської компанії Petrobras до видобування нафти на Чорноморському шельфі матимуть продовження, бо, за словами В.Копилова, «шельф зацікавив бразильців». Залучення Petrobras важливе передусім тому, що компанія має досвід видобування вуглеводневої сировини з глибини понад кілометр. Ще одне транспортне нафтове питання перебуває в стадії узгодження з російською стороною. Зокрема, Україна пропонує транспортувати російську нафту в Новоросійськ, в обсязі 12 млн. тонн за рік, через нафтопровід «Придніпровських магістральних нафтопроводів». Поки що ця пропозиція відгуку в серцях чиновників «Транснафти» не знайшла, але в НАКу сподіваються до кінця нинішнього року його врегулювати. Тим паче що для покриття втрат у зв’язку з введенням гілки «Суходольна—Родіонівська» «Укртранснафта» буде змушена збільшити тарифи транспортування нафти в Одесу й на українські НПЗ, на яких працюють російські НК.