Операторська угода з «Транснефтью»: здача нафтотранзитного потенціалу і залишків енергетичної самостійності

Тема реверсу Одеса—Броди дещо набридла як широкому загалу, так і фаховим колам. Перших остаточно заплутали повідомлення ЗМІ щодо позитивів і негативів реверсу. Фахівці втратили надію на здатність нинішньої влади реалізувати наявний уже сьогодні європейський потенціал проекту. Команда Олександра Тодійчука практично перестала існувати, його прибічники по відомствах дезорієнтовані і навряд чи дієздатні, зовнішні партнери дедалі стриманіше аналізують ситуацію. Сам О.Тодійчук, який у свідомості багатьох усе ще залишається «прапором» ЄАНТК, поки що не втратив перспективи своєї центральної присутності у проекті за умови чіткого позиціонування і рішучої активізації, спрямованої на збереження проекту.

Як наслідок, експерти мовчки погодились на тимчасове використання нафтопроводу у зворотному напрямку — мовляв, після виборів усе стане на свої місця. Свою роль відіграв і сезон відпусток, під який, як і минулого року у випадку з переворотом в «Укртранснафті», реверсисти підігнали рішення щодо «розвороту труби».

Набридла тема реверсу і власна нафтотранспортна мережа?

Мляві суспільно-політичні настрої щодо цього питання — саме те, чого прагнули опоненти прямого використання нафтопроводу Одеса—Броди. Адже на тлі певної втрати інтересу до теми набагато легше зробити головне, чого мають намір досягти лобісти російської «Транснефти» в Україні — встановити остаточний контроль російських компаній над українською нафтотранспортною інфраструктурою. Здійснюватиметься це через так звану операторську угоду між «Транснефтью» та «Укртранснафтою», що нині обговорюється в Києві. Реверс Одеса—Броди є лише інструментом для досягнення цієї мети: не маючи сам по собі жодних перспектив, реверс розчищає дорогу «танкістам» від залишків опору з боку держслужбовців та експертів, які ще намагаються зберегти для України її нафтотранзитний потенціал. При цьому в черговий раз ці наміри є «секретом» тільки для офіційного Києва. Перебуваючи в ейфорії від довгоочікуваної перемоги щодо нафтопроводу Одеса—Броди та від інших ключових проривів на російсько-українському фронті стратегічного енергетичного братерства, російські експерти відверті у ЗМІ — не бачать якихось принципових ускладнень із досягненням загального контролю над українською нафтотранспортною системою (див., наприклад, статтю Петра Сапожнікова «Россия берет под контроль все трубопроводы Украины», «КоммерсантЪ» від 16 серпня цього року та інші публікації RBC daily).

Перші «некроки» реверсу як ілюстрація блефу

Початок реалізації (а вірніше — нереалізації) реверсних прокачок нафти чітко демонструє реальну сутність реверсних пропозицій тим, хто нехтував аргументами міжнародних експертів щодо очевидних ризиків реверсної схеми. Коротко нагадаємо аргументи опонентів реверсу, що у червні-липні цього року, за інформацією джерел у міністерстві, були у розпорядженні Кабміну, Мінпаливенерго, кожного члена урядової комісії з ефективного використання систем магістральних нафтопроводів (створеної для вирішення питання щодо Одеса—Броди). Розвиток подій, зазначають міжнародні спостерігачі, доводить правомірність наведених застережень, врахувати які чиновники відмовились під час прискореного проштовхування реверсної схеми.

1. Відсутня пропускна спроможність на білоруській ділянці для транспортування російської нафти до Бродів і потім на термінал «Південний». Білоруська труба перевантажена, і для задекларованих реверсистами обсягів необхідні значні інвестиції. Ще до згоди на реверс українська сторона мала б просити ТНК-ВР надати гарантії білоруської сторони про те, що Мінськ забезпечить проходження таких обсягів нафти.

2. Відсутні гарантії уряду Росії щодо зазначених обсягів (уряд РФ визначає та коригує експортні напрямки і може переорієнтувати потоки з українського напрямку на інші експортні маршрути), а також гарантії «Транснефти», яка на основі згаданих урядових рішень формує графіки транспортувань. Однак «пропускні можливості» та інші «техніко-комерційні міркування» можуть не залишити місця задекларованим ТНК-ВР обсягам прокачок.

3. У ТНК-ВР відсутні задекларовані обсяги нафти. Вже після реверсного рішення українського уряду «раптом з’ясовується», що ТНК-ВР планує транспортувати приблизно 1,5 млн. тонн, решту пропонується транспортувати іншим російським компаніям. Але де офіційні та зобов’язальні домовленості з цими компаніями, де погоджені з ними умови транспортувань і як за відсутності останніх можна розраховувати економіку реверсу?

Є підстави вважати, що нині готується (а можливо, вже і надіслана) пропозиція українській стороні щодо збільшення закупівельної ціни на технологічну нафту приблизно на 20%. Як за значно нижчих обсягів транспортувань і значно вищих закупівельних цін на технологічну нафту забезпечити повернення кредиту? Де залишається широко розрекламована «позитивна» економіка проекту? Неповернення «Укртранснафтою» кредиту через можливі незначні обсяги транспортування нафти, зважаючи на наджорсткі умови контролю кредитором фінансових потоків та рахунків «Укртранснафти», практично гарантує встановлення контролю ТНК-ВР над нафтогоном Одеса—Броди. Це, як попереджалися українські чиновники, і є метою реверсних пропозицій.

4. Реверс Одеса—Броди мав би дати Україні додаткові транзитні обсяги, не зменшуючи транспортувань за іншими напрямками, насамперед по системі Придніпровських магістральних нафтопроводів, та надходжень від транзиту нафти «Укрзалізницею». Вже сьогодні видно, що все відбувається точнісінько навпаки. Як і зазначала російська «Транснефть», у зв’язку з розвитком інших експортних маршрутів і через босфорські проблеми російські компанії переорієнтовуватимуть постачання з українських на інші маршрути.

Реальним призначенням нещодавно підписаної міжурядової угоди щодо транзиту територією України російської нафти може бути використання задекларованих через ЗМІ 85 млн. тонн (насправді в Угоді про це не йдеться) щорічних прокачок як «медяника» для обґрунтування доцільності передачі операторських функцій в Україні «Транснефти». Потім, як і у випадку з задекларованими 9 реверсними млн. тонн, з’ясується, що для досягнення відповідних обсягів транспортувань необхідно дещо зробити, приміром, уніфікувати тарифи або взагалі зробити їх настільки мінімальними, аби вистачало тільки на підтримку функціонального стану системи без жодних прибутків і надходжень до бюджету. Чи, наприклад, передати всю систему у концесію російським компаніям.

За цих обставин було б природним очікувати від українських можновладців, що вони розпочнуть активний пошук додаткових до російських довгострокових транзитних маршрутів територією України. Але навіщо...

5.Принцип «транспортуй або плати» мав би бути виписаний у контракті ефективно для транспортувальника, а не використовуватись як декларація для окозамилювання: стосовно яких обсягів (до 1,5 млн. тонн?) і коли він фіксується, які умови компенсацій тощо. Незалежної експертизи цих положень (як, власне, і всієї системи остаточних реверсних контрактів) не було.

Операторська угода як остаточна «підстава» уряду

Уже незабаром усі зрозуміють те, на що функціонери не мали права заплющувати очі у червні та липні: так звані економічні дивіденди від реверсу, на яких наголошували його лобісти, від самого початку були, м’яко кажучи, окозамилюванням. Під час переговорів щодо єдиного кандидата Банкова, серед іншого, нав’язала уряду Януковича згоду на реверс. Нав’язала, оскільки цей уряд, як зазначали експерти у кулуарах профільного комітету ВРУ, Мінпаливенерго та Кабміну, впритул наблизився до конкретних довгострокових домовленостей з найбільшими світовими нафтовими компаніями щодо масштабного використання нафтопроводу Одеса—Броди в європейському напрямку не лише в довгостроковій, а й у середньо- і короткостроковій перспективі.

У своїх намаганнях реалізувати проект (як за часів віце-прем’єра Гайдука, так і за часів Єрмілова і тепер Клюєва) цей уряд і раніше був повністю заблокований лобі ТНК, насамперед з НАК «Нафтогаз України» (пригадаймо невиконані останні розпорядження щодо скасування неправомірної реорганізації «Укртранснафти» у серпні 2003 року або зірвані квітневі збори акціонерів «Укртранснафти», які могли радикально наблизити перспективу укладання аверсних контрактів). На початку липня Одеса—Броди стають однією з розмінних монет у внутрішньополітичних коаліційних домовленостях.

Відчувши величезний комерційний потенціал транспортувань каспійської нафти до Європи, але не будучи в змозі реалізувати його сьогодні, команда Януковича, найімовірніше, перенесла це питання на той час, коли її лідер, як вона сподівається, стане президентом.

Це розуміють і російські «Транснефть» з ТНК, а також їх українські однодумці з «Нафтогазу України». Тому саме тепер вони разом намагаються радикально вирішити питання — просто передати всю українську нафтотранспортну систему на 15 років (тобто — назавжди) в операційне управління російській «Транснефти».

Переговори з усіма потенційно зацікавленими російськими та міжнародними нафтовими компаніями про доцільність та умови використання українських мереж, формування нафтових потоків, визначення — чи потрібно тій чи іншій компанії йти на світові ринки через Україну, укладання (або неукладання) контрактів відбуватимуться в Москві. Українська сторона не матиме права самостійно вести такі переговори, домовлятися з партнерами, формувати довгострокові потоки та розбудовувати перспективні напрямки. Українським трудящим буде доручено стежити за належним станом мереж та оберігати майно від хуліганів. Якщо «Транснефть» вважатиме за доцільне когось допустити до українських нафтопроводів, то за виконання того, що їй буде сказано зробити, «Укртранснафта» навіть отримуватиме плату (для підтримання функціональної спроможності вже фактично не своєї мережі).

Аргументи функціонерів НАК «Нафтогаз України», які нещодавно намагалися довести, що, мовляв, нічого особливого укладанням цієї операторської угоди Україна «не здає», виглядали щонайменше слабкими. Навіть наголошувалося, що за угодою саме «Укртранснафта» здійснюватиме прокачку нафти територією України. Даруйте, а хто ще — може, словацька «Транспетрол» або казахстанська «КазМунайГаз» має займатися транспортуванням нафти по Україні? Питання не в тому, хто підтримуватиме тиск в нафтопроводі, а в тому, де будуть прийматись усі рішення, укладатися контракти, формуватися стратегії. За проектом цієї угоди — в «Транснефти».

А що стосується аргументів, що, мовляв, Україна самостійно формуватиме тарифну політику, то слід зазначити, що все це швиденько «попричісує» та ж сама «Транснефть», яка просто скаже: «Хлопці, до вас прийдуть за наявності таких-то тарифів і не більше. Не згодні — залишайтеся «сухими» до кращих часів...» І будемо залишатися, оскільки не матимемо права самостійно вести переговори, формувати політику, приймати рішення. А навіть якщо спробуємо, ніхто з іноземних партнерів з нами не говоритиме: вони ж законослухняні і знатимуть, що те, чи можна транспортуватись через Україну, в яких обсягах і на яких умовах, треба обговорювати в Москві.

Подібну угоду неправомірно вже було укладено на рік у грудні 2003-го. Неправомірно, оскільки це не є суто технічна угода, як її намагаються подати в «Нафтогаз України» та «Транснефти». Неправомірно, бо стратегічні рішення щодо використання нафтотранспортного потенціалу держави ані «Укртранснафта», ані «Нафтогазі України» приймати не мають права. Наскільки відомо, «Укртранснафта» підписала таку угоду у грудні минулого року без будь-яких рішень спостережної ради.

І нині є підстави вважати, що повноважень на проведення таких переговорів спостережна рада та збори акціонерів «Укртранснафті» не надавали, концепцію переговорів такої угоди не затверджували.

Очевидно, що підготовка таких домовленостей потребуватиме не лише попереднього перегляду Державної концепції розвитку нафтотранспортних мереж України від 2002 року та прийнятого на її основі Державного плану дій у цій сфері, а й перегляду низки міждержавних угод та домовленостей, зокрема з Польщею та Казахстаном.

При підписанні такої угоди матиме місце обмеження права власності держави на нафтотранспортну мережу: як відомо, право власності складається з права володіти, користуватися та розпоряджатися об’єктом власності, але держава, тобто господарюючий суб’єкт, якому делеговане це право, не в повній мірі реалізовуватиме своє право користування і ще меншою мірою — право розпорядження об’єктом власності.

«Нафтогаз України» не вправі самостійно передоручати третій стороні надану йому законодавчою та виконавчою владою операторську функцію щодо національних нафтотранспортних мереж. Така угода потребуватиме змін і доповнень до ряду законодавчих актів України. Саме тому ці питання виходять за рамки компетенції не лише «Укртранснафти» та «Нафтогазу України», а й уряду, який у разі необхідності може підготувати та внести на розгляд Верховної Ради пропозиції щодо змін і доповнень до відповідних законодавчих актів.

У політико-економічному контексті підтримка (пряма або, як у разі з реверсом, мовчки і на відстані) урядом України проекту такої угоди позбавлена будь-якого сенсу для кабінету В.Януковича. Скріпивши серце, за крок до успіху уряд здав нафтопровід Одеса—Броди як більш ніж достатню данину та ознаку тактичної лояльності Банковій і російським колегам.

Якщо він переможе, то його команда з усіма її напрацюваннями на європейському напрямку (згадаймо повідомлення в пресі про неодноразові приїзди до Києва керівників зацікавлених нафтових компаній) і прорахованим комерційним потенціалом цього бізнесу (десятиріччями транспортувати каспійську нафту прямо в центр Європи) сподівається не втратити свій шанс і не дати себе пов’язати по руках і ногах, як це було останні рік-півтора.

Якщо Янукович програє, то тим більше йому і його команді треба уникнути того, аби їх асоціювали з далекосяжними протизаконними кроками, через які дехто, можливо, сподівається проштовхнути зазначену операторську угоду.

Наявність такої угоди додасть В.Ющенку, після його перемоги, «вибухонебезпечної» спадщини у відносинах з Москвою. Привести у відповідність цю угоду буде складно, але ще складніше (тобто — неможливо) залишити її у теперішньому вигляді. Тому буде зроблено все, аби ретельно і переконливо довести російським партнерам, що, не він, В.Ющенко, а неправомірні дії колишнього уряду і конкретних посадовців (Іваненка, Сидоренка, Петренка) стали причиною таких ускладнень, коли треба переглядати нелегітимно проштовхнуті рішення та угоди.

Крім того, навіть ЄЕПнутий електорат може не сприйняти «логіки» термінової здачі нафтотранспортної системи. І на сході, і на півдні люди можуть виступати за ще тісніші відносини з Росією, але при чому тут термінова відмова від власного контролю над однією з найбільш прибуткових, ліквідних і стратегічних сфер національної економіки?

У всьому світі існує чіткий принцип державного управління — напередодні виборів уряди утримуються від далекосяжних і, тим більше, «скороспілих» економічних рішень, залишаючи непрості питання наступникам. Зваженість і передбачуваність замість незаконного авантюризму («після нас хоч потоп») має бути основою нафтотранзитної політики держави.