Газова війна Росії: як Україні та ЄС пережити зиму

За межами Росії — в Європі, США та різних податкових гаванях — знаходиться активів на 2,5 трлн дол. США, які російська клептократія розмістила на Заході. Підрахунки сумарних доходів РФ від експорту енергетичних ресурсів (нафти, нафтопродуктів, газу, вугілля, електроенергії) за останні десять років дають цифру в 2 трлн 588,8 млрд дол. ВВП Росії торік становив 1,78 трлн дол. Ці цифри дають уявлення не тільки про клептократичний розмах Кремля, а й про те, які ресурси можуть бути мобілізовані на прорив санкційної блокади Заходу, та ще й у поєднанні з одночасним газовим тиском на Європу.

Як там санкції?

Значною мірою це пояснює те, чому Кремль починає не просто стращати звиклих до комфорту і водночас лякливих (західно-)європейців припиненням постачань газу, але й робить це, мінімізувавши газовий потік до ЄС під прикриттям штучно роздутої проблеми з турбінами «Північного потоку».

З огляду на останні дії «Газпрому» зі зниження прокачування через «Північний потік-1» (ПП1) і гру тиском на маршруті Уренгой—Помари—Ужгород з метою спричинити аварію ймовірність припинення постачання як до Німеччини, так і до ЄС загалом тільки зростає. З урахуванням того, що наявні потужності транспортування газу значно перевищують потреби в ньому, причини переривання потоків не матимуть технічного характеру, хоча саме технічними проблемами будуть прикриватися в Кремлі. Мета Кремля після гри тиском 25 липня стає остаточно ясною — припинити транзит через Україну, загнати Берлін у безвихідь і змусити його та Брюссель запустити «Північний потік-2» (ПП2), а в подальшому використовувати тільки путінські потоки.

Воєнна логіка Кремля з 21 липня 2021 року, тобто з моменту домовленості Байдена—Меркель на користь «ПП2», домінує над комерційними мотивами «Газпрому». Але оскільки «Газпром» є його зброєю, то в умовах «спеціальної воєнної операції» він використовується за спеціальним призначенням. Причому з гарним зиском, адже за рахунок штучно розігнаних цін на ринку ЄС цей рік обіцяє стати рекордним для цієї компанії за отриманими доходами.

А як же санкції, спитаєте ви? Санкції живуть окремим життям. По-перше, питання газового ембарго не те що не увійшло, його було знято з порядку денного обговорення сьомого пакета, Газпромбанк не відключений від SWIFT, чимало європейських компаній погодилися на рубльові оплати, тоді як на урядовому рівні газо-рублевий шантаж Кремля було відкинуто.

По-друге, фокус із турбіною ПП1 і сепаратні німецько-канадські домовленості з вирішення «кризової ситуації», та ще й за підтримки США та Єврокомісії, не просто поставили багато крапок і знак питання: до якого пакета потрапить газ із РФ, а й успішно допомогли здійснити локальний прорив санкційної блокади.

По-третє, російські спецслужби і лобісти задіяли резерви, щоб узагалі торпедувати санкційний режим і ЄСівську солідарність, мовляв, санкції — неефективний механізм впливу на Росію. Заява угорського очільника Віктора Орбана та візит Петера Сіярто до Москви за газом — яскраве тому підтвердження.

«Газпром»: назад у СРСР!

Повідомлення з Москви про нарахування мінфіном РФ додаткових платежів з «Газпрому» та відмову останнього від виплати дивідендів акціонерам за минулий рік свідчать про те, що війна потребує дедалі більших грошей, і винятку для дохідної кишені Кремля не було зроблено.

Зворотним боком осушування газового ринку ЄС, що «Газпром» успішно й безкарно робить із минулого року, стало зменшення абсолютних обсягів постачання газу та, відповідно, його частки. За російськими ж оцінками на основі даних за сім місяців поточного року, річний експорт «Газпрому» за 2022 рік становитиме від 80 до 95 млрд кубометрів. Для порівняння: 2021-го це було 155 млрд кубометрів. Тобто Росію буде відкинуто на радянський рівень експорту газу до Європи 1987–1988 років.

Усі путінські зусилля з накачування російським газом ринку ЄС горять блакитним полум’ям. Цьогорічні дії Кремля з обмеження/припинення потоків газу до ЄС мають характер самоембарго з яскраво вираженим політичним забарвленням. До того ж високі ціни стимулюють розворот метановозів, що прямують в Азію, до Європи, як це вже було минулої зими.

Євросоюз хоч і неквапно, але доволі системно напрацьовує механізми дерусифікації газового імпорту. На користь цього працюють і комплекси заходів, що лежать у руслі кліматичної політики ЄС. Така важкохвора на газозалежність і путінферштеєрство країна Європи, як Німеччина, форсовано напрацьовує заходи із заміни російського газу та використання інших енергоносіїв замість нього.

Становище ЄС, попри всю драматичність, насправді не виглядає таким уже катастрофічним, як це намагаються подати лобісти російського газу та корисні ідіоти Кремля в Європі. Варто пригадати, що торік Путін з «амвона» Валдайського форуму лякав європейців дефіцитом газу в 70 млрд кубометрів на зиму 2021–2022 років. Так, дефіцит газу був, і його було створено не в останню чергу діями «Газпрому», і це мало наслідком високі ціни на нього, але, як бачимо, ніякої катастрофи не сталося.

Зараз Кремль робить ставку на повне припинення постачань газу до ЄС узимку. Мовляв, одна справа, коли в ПСГ недостатньо газу, але постійно йде його постачання трубами, й інша справа, коли такого постачання немає, газу в сховищах мало і вони не стануть порятунком. Отоді Європа стане схильною не тільки до перегляду газових відносин, а й передусім до скасування санкцій проти РФ. У Москві не приховують, що мета російсько-європейської війни (поки що холодної) — завдати супротивникові достатньо болю, вдарити по кишенях євробюргерів, викликати політичні кризи в низці країн із падінням урядів, щоб змусити ЄС змінити свою політику. В цьому разі — змусити Європу відмовитися від підтримки України та відновити відносини з РФ.

Тому голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн була відвертою у своїй заяві: «Росія нас шантажує. Росія використовує енергію як зброю. Тому в будь-якому разі, чи то за умови часткового чи масштабного відключення російського газу або його повного припинення постачання, Європі потрібно бути до цього готовою». ЄК запропонувала скоротити на 15% споживання газу в період із серпня 2022 року по березень 2023-го порівняно із середньорічним за останні п’ять років рівнем. До речі, якщо ЄС, продемонструвавши внутрішню солідарність і спільну опірність російському газовому шантажу, пройде зиму, то фон дер Ляєн стане новою «залізною леді» Європи.

Getty Images

У пошуках газу

Єврокомісія активно шукає додаткові обсяги імпорту трубопровідного газу з неросійських джерел, зокрема, від традиційних постачальників з Норвегії та Алжиру, а також збільшення постачань з Азербайджану. Неабияка ставка робиться на отримання скрапленого газу з LNG-терміналів Євросоюзу. Потужності ЄС з приймання та регазифікації СПГ дозволяють отримувати морем понад 200 млрд кубометрів газу на рік, тобто трохи більше половини його річного обсягу споживання.

Однак передусім напрацьовуються заходи із зменшення споживання газу. Розглядається максимізація використання ядерної та «зеленої» генерації. У Німеччині 2022 року заплановано припинити роботу трьох атомних електростанцій. Ще три АЕС виробляють 11,9% електроенергії в країні та мають завершити роботу 2023-го. За оцінками Міжнародного енергетичного агентства (МЕА), перенесення термінів закриття АЕС на пізніший період дасть можливість зменшити імпорт газу з РФ на 1 млрд кубометрів щомісяця. Німеччина потребує зараз відповідного урядового рішення.

У найскрутнішому становищі опинилася хімічна галузь, де газ використовується як сировина. Однак і тут не все так безнадійно. В уряду Німеччини вже є досвід порятунку хімічних підприємств під час пандемії COVID-19 протягом майже двох років. Таку допомогу можна було б продовжити, або ж уряд Німеччини повинен бути готовий купити частину приватного газомісткого бізнесу та зберегти принаймні робочі місця та помірне виробництво, незважаючи на низьку або нульову маржу.

Тимчасовий перехід із природного газу на вугілля та нафтопродукти при виробництві електроенергії здійснюється вже зараз. Так само, як і заохочення до тимчасового зниження регульованої температури в будівлях. За оцінками МEA, зменшення температури на 1°С дозволяє знизити імпорт газу з РФ на майже 10 млрд кубометрів у масштабах ЄС, а отже, буде важливим для Німеччини.

Прискорення переходу до чистої енергії (фотоелектричні панелі, теплові насоси, нові проєкти вітро- і сонячної генерації), звісно, мало впливатиме на спроможність Європи пройти наступну зиму без російського газу, але це те, що впродовж найближчих двох-трьох років здатне відчутно знизити споживання газу в ЄС.

depositphotos/fokkebok

Наступні дві зими будуть важкими для Німеччини в умовах газової недостатності, але сильна підтримка придбання мобільних терміналів-регазифікаторів для прийому СПГ і відсутність поступок російським вимогам допоможуть зменшити поточну вразливість і посилити стратегічну стійкість. Стратегічне терпіння, яке Берлін полюбляє радити всім, він має тепер порадити самому собі.

Що із солідарністю?

Очільник МЕА Фатіх Біроль відверто вказав на те, що наступна зима стане випробуванням європейської солідарності. Німеччина і ЄС повинні мати єдиний голос і солідарно відстоювати позицію. Винятки із санкцій руйнують скоординовану позицію, солідарність і потурають агресору. Саме відсутність солідарної позиції призвела до того, що низка компаній ЄС погодилися на незаконні односторонні вимоги РФ перейти на оплату в рублях при імпорті, дозволила «Газпрому» припинити постачання газу компаніям з 12 країн Євросоюзу.

До речі, варто пригадати, що рік тому Суд ЄС у Страсбурзі розставив крапки над «і» у питанні енергетичної солідарності. Рішення Суду від 15 липня 2021 року щодо газопроводу OPAL є важливим не тільки з огляду на обмеження використання потужностей ПП1, але передусім з позиції зобов’язання країн — членів ЄС до практичного використання принципу енергетичної солідарності, оскільки цей принцип є одним із наріжних принципів функціонування Євросоюзу у цілому відповідно достатті 194(1) Договору про функціонування ЄС.

Берлін аргументував свою позицію тим, що принцип енергетичної солідарності є лише політичним поняттям або ж обов’язком взаємодопомоги тільки в кризових ситуаціях, але не є правовим критерієм. Суд ЄС переконливо довів, що «солідарність фігурує в первинному праві ЄС як цінності і цілі, які дедалі більшою мірою служать орієнтирами для політичних і економічних рішень ЄС». Не дивно, що позицію Німеччини було розгромлено в Суді. Польща здобула переконливу правову перемогу. Однак Варшава скаржиться на ігнорування Берліном як у минулому, так і зараз застережень щодо використання російських морських газопроводів через Балтику. І це бачать не тільки у Варшаві.

Німеччина не повинна допускати односторонніх дій щодо РФ, але вона, на жаль, допускає це, як бачимо у випадку з турбінами ПП1. До моменту повної заміни російського газу імпорт із РФ мав би здійснюватися українським маршрутом і газогоном Ямал—Європа, як це й функціонувало до появи путінських потоків. Решту маршрутів слід було б заблокувати. Тоді це мало би вигляд санкцій і було би проявом енергетичної солідарності між ЄС та Україною.

До речі, стаття 338 Угоди про асоціацію Україна—ЄС містить таке положення: «b) створення ефективних механізмів вирішення потенційних кризових ситуацій в енергетиці у дусі солідарності». Іншим важливим аргументом є Розділ 2 «Енергетична безпека, солідарність і довіра» Меморандуму Україна—ЄС щодо стратегічного енергетичного партнерства 2016 року. У цьому розділі чітко зафіксовано: «Сторони прагнуть до зміцнення взаємної енергетичної безпеки на основі принципу солідарності та довіри».

У тексті Договору Енергетичного співтовариства (ДЕС) також чітко фігурує принцип солідарності: «Сторони…. будучи сповненими рішучості заснувати між Сторонами інтегрований ринок природного газу та електроенергії на основі спільних інтересів і солідарності».

Виходячи з наведеного, ми вправі вимагати застосування принципу енергетичної солідарності з нами з боку як ЄС, так і окремих країн, що є членами і ЄС, і ДЕС. Саме дії РФ створили передумови для кризових ситуацій і зловживань на ринку газу як для України, так і для ЄС, тому настав час практично застосувати наведені вище положення щодо енергетичної солідарності.

Подальший перебіг подій із потоками газу з РФ залежатиме від консолідованої позиції європейської газової спільноти — низки газових організацій ЄС, діяльність яких визначено законодавством: ACER/CEER, GIE, ENTSO-G, ENTSO-E, національних регуляторних органів, операторів газової інфраструктури, компаній постачальників газу і газових трейдерів, імпортерів газу, мережевих користувачів, організацій споживачів газу, газових бірж. Європейська газова спільнота повинна позбутися будь-якої присутності представників агресора.

Описані вище заходи — запорука, що інтернаціонал путінферштеєрів, підживлюваний корупціогенними газовими потоками Кремля, не зможе взяти гору над Європою. Формула ефективної протидії російській агресії складається не тільки з санкцій, а передусім з енергетичної солідарності країн-членів і трансатлантичної солідарності у вигляді постачань СПГ зі США. СПГ-міст через Атлантику має запрацювати подібно до авіамосту під час радянської наземної блокади Західного Берліна 1948–1949 років. Вистояти зараз, як і тоді, критично важливо для Заходу, Європи і України.

Більше статей Михайла Гончара та Ігоря Стукаленко читайте за посиланнями.