Перше документальне свідчення формування в державі продовольчого резерву відноситься до XVI століття до нашої ери — періоду царювання XVIII династії фараонів Давнього Єгипту. Тоді, як відомо, пророк Йосип витлумачив сон фараона Аменхотепа I про сім гладких корів, які виходили з Нілу, і сім худих, котрі пожирають їх, як передвістя голодних років, що йшли за врожайними. І порадив володарю зробити запаси, поки є з чого. Фараон послухав пророка, чим здобув собі славу мудреця, а в голодні роки — і годувальника.
Відтоді біблійної мудрості дотримувалися багато можновладців. Не є винятком і Україна, на території якої запаси зерна традиційно створювалися ще з часів Київської Русі. При здобутті незалежності нашій країні дісталася чимала дещиця потужного радянського резерву «на випадок ядерної війни», куди входило усе: від багаторічних запасів солонини і «вічної» тушонки до... кінських протигазів. За радянською інерцією запаси вважалися невичерпними, а тому й витрачалися безконтрольно. Традицією стали товарні кредити, позички, позики без гарантій повернення, не кажучи вже про більш нехитрі засоби «запозичення». Відновлення резервів, звісно, здійснювалося, але без усякої стратегії.
Переглянути підходи до функціонування резервного фонду країни змусила хлібна криза-2003. Тоді Держрезерв виявився ледь не єдиною структурою, що мала зерно і не намагалася на цьому відверто нажитися. Зернові інтервенції Держрезерву допомогли стримати невтримне зростання цін і врятувати країну від хлібної паніки. Про результати минаючого року для «засіків батьківщини» розповідає голова Державного комітету України з питань матеріального резерву Микола Песоцький.
— З одного боку, часто кажуть про необхідність бюджетного фінансування системи державних резервів. З іншого боку — на ринку, наприклад, зерна і продовольства, комітет заробляє порівняно чималі гроші. То, може, йому взагалі не треба нічого виділяти державою?
— В останні роки система державного матеріального резерву постійно перебуває на самофінансуванні. Мушу сказати, що й сьогодні Держкомітет здатний на себе заробити. Надходження від реалізації товарно-матеріальних цінностей йдуть у спеціальний фонд державного бюджету. Нинішнього року при планових надходженнях у 285 млн. грн. уже зароблено більш як 600 млн. грн. Хочу підкреслити, що саме зароблено. Однак формування резервів — елемент державної політики, і держава мусить вкладати в них гроші. Зокрема, окрім витрат на відновлення резервів, які ми покриваємо, використовуючи сезонні коливання цін, є ще видатки на створення й підтримання інфраструктури Держрезерву.
Поточного року Держрезерв вперше отримав серйозне підкріплення з загального фонду держбюджету — 400 млн. грн., які були виділені під час внесення поправок у Державний бюджет нинішнього літа. Гроші пішли на створення зернового резерву країни. Щоб продовжити роботу в цьому напрямі, ми домагалися, щоб у бюджеті на майбутній рік у загальному фонді були закладені настільки необхідні для вирішення означеного завдання 600 млн. грн. Але під час ухвалення бюджету цей рядок прибрали. Нам залишили близько 737 млн. грн. у спеціальному фонді держбюджету. Інакше кажучи, надали право витратити зароблені нами гроші, які ще треба наступного року отримати.
Сьогодні ми можемо з усією певністю заявити, що в результаті хлібної кризи посіли лідируюче місце на хлібному ринку. Але наш «бізнес», якщо можна його так назвати, має деякі особливості. Ми не ставимо перед собою завдання отримання прибутку задля прибутку. Всі зароблені кошти направляємо, як я вже сказав, на поповнення і відновлення державних резервів. На ринок продовольства ми виходимо, коли виникає необхідність відновлення наших запасів. Природно, намагаємося використовувати сезонні коливання цін: продаємо, коли ціни вищі, купуємо — коли нижчі. І в результаті отримуємо якийсь заробіток. Але сьогодні до нас уже так звикли, що звертаються по зерно, як до постачальника. І ми плануємо залишатися на цьому ринку. Більше того, обсяги відновлення наших запасів зростатимуть — адже сьогодні ми нагромадили досить серйозні запаси продовольства.
Держкомрезерв має свої підприємства (у т.ч. хлібні) майже в усіх регіонах України. У нас є тваринницькі ферми, в основному при хлібокомбінатах. Комбінати нашої системи мають великі площі під зернові культури. Словом, ми працюємо стабільно, і це стосується не тільки зерна. Якщо буде цукрова криза — виставимо на ринок цукор. Потрібне м’ясо — буде м’ясо. Наприклад, сьогодні поряд із традиційним зберіганням м’яса в стані глибокої заморозки займаємося, з огляду на наявність тваринницьких ферм, проблемою його зберігання в живому вигляді.
Однак якщо Держрезерв почне займатися лише ринком, ми втратимо свої державні функції. Адже наше призначення насамперед у тому, щоб громадяни якнайменше відчували на своїх гаманцях наслідки дефіциту тих чи інших продуктів. Не кажучи вже про забезпечення потреб країни у разі надзвичайних ситуацій. На хлібний ринок ми вийшли вимушено — і нам вдалося не допустити його обвалу.
— Чи не розхитають ринок ваші інтервенції, якщо ви масовано продаватимете продукти в періоди високих цін або будете скуповувати в періоди низьких?
— Навпаки, ми намагатимемося всіляко запобігти згубним для економіки країни і суспільства в цілому коливанням цін. Попри зростання запасів, уже сьогодні можна сказати, що на ринках масла та цукру коливань цін не буде. На ринку борошна навесні ціни також будуть стабільними. Бо наші запаси головним чином створюються, а не витрачаються. Якщо ця тенденція збережеться, в найближчі роки ми проживемо спокійно.
— Як сьогодні вирішується архіважлива проблема схоронності запасів Держрезерву?
— Головне — прийняте принципове рішення, відповідно до якого всі запаси Держрезерву зберігатимуться тільки на наших базах, де їх оберігатиме наша ж надійна, професійна і всебічно підготовлена воєнізована охорона. Що стосується зберігання продовольчих запасів — ця проблема практично вирішена. Усе, що сьогодні закладається в Держрезерв, зберігається винятково на наших комбінатах і базах. Природно, тепер не виникає жодних проблем ні щодо зберігання, ні щодо недостач, ні щодо повернення боргів. Тобто, дотримуючись біблійного принципу «не вводь у спокусу», ми ліквідовуємо саму причину проблем.
Нафтопродукти теж здебільшого зберігаються на базах Держрезерву, вугілля — поки на складах Мінпаливенерго або генеруючих компаній. Однак і стосовно вугілля сформулювали пропозиції для уряду, щоб вугільні склади не лише охоронялися нами, а й належали нам.
— Відомо, що ставлення до Держрезерву як до бездонної криниці з ресурсами залишило вам тяжку спадщину боргів. Як сьогодні вирішується ця проблема?
— Минаючий рік — перший, коли Держрезерву щось виділили. Йдеться про ті самі 400 млн. грн., які дозволили нам серйозно поповнити продовольчі резерви. Адже до цього з Держрезерву тільки брали. Старі уряди з фондів Державного резерву завжди робили чимало позик, котрі, як правило, не поверталися. До речі, нинішній уряд не зробив ще жодної позики, це дуже мудро і відповідально.
У нашій фінансовій звітності відбита дебіторська заборгованість у 3,5 млрд. грн. Однак це ще далеко не всі борги. Значна частина дебіторської заборгованості, котра існує де-факто, ще повинна бути доведена судами. За найскромнішими підрахунками, загальна сума боргів перед нами становить більш як 7,5 млрд. грн.
Сьогодні єдиний механізм повернення цих боргів — судовий. Він поєднаний із силою-силенною труднощів. Фактично супроводом цих позовів займаються юристи нашого юридичного управління, котрі одержують 500—600 гривень зарплати. Тому вони не можуть на рівних конкурувати з юридичними фірмами, що працюють за винагороду у вигляді відсотка від суми позову, котрий становить іноді десятки й сотні тисяч доларів. Однак успіхи у нас є. Так, нинішнього року погашено 28 млн. грн. дебіторської заборгованості, що на чверть більше, аніж торік, і в два з половиною рази більше, аніж позаторік. Наприклад, один із наших боржників по цукру повернув борг цукровим заводом, який зараз успішно працює в нашій системі.
Сьогодні ми багато зробили і продовжуємо робити для того, щоб наші запаси не тринькалися. Ті, хто приходить із проханнями виділити щось із резерву безплатно, отримують рішучу відмову. Були спроби зробити нам деякі пропозиції на високому рівні, але уряд їх, звісно, не підтримав.
На жаль, не було схвалено ідею створення «Укрспецрезерву» — організації, що координувала б діяльність різних юридичних фірм із повернення боргів Держрезерву за певні фіксовані комісійні. Погодьтеся, із прагматичної точки зору було б правильно, якби частина повернутих коштів або товарно-матеріальних цінностей йшла на оплату послуг юристів, які цього домоглися. Влітку ми намагалися ініціювати прийняття Кабміном постанови про створення такого відомства, однак підтримки не знайшли. Основні претензії були у Мінекономіки — бюджетні кошти, мовляв, витрачатимуться не за призначенням. Певне, краще, коли бюджетні кошти лежать мертвим капіталом.
Наші дочірні підприємства іноді допомагають нам наймати юридичні фірми для вирішення питань із боргами. Проте оплачувати їхні послуги доводиться з прибутку цих фірм.
Сьогодні ми пропонуємо ухвалити закон про продаж усіх боргів перед Держрезервом за 50% від їхнього номіналу. Проект цього закону вже підготовлений і розглядається в комітетах ВР. Адже що більше часу минає, то тяжче повертати борги. Наприклад, селяни вже ніколи не повернуть нам 500 млн. грн. за паливо, які Держрезерв віддав їм наприкінці 90-х років, виконуючи урядове рішення про підтримку сільського товаровиробника. Форми власності підприємств, котрі взяли цей кредит, помінялися вже три чи чотири рази, і кінців не знайти.
І якщо буде прийнято закон про продаж боргів, ми змогли б повернути за рік два-три мільярди гривень. Ці гроші повернуться в обіг і послужать стимулюванню й відновленню системи Держрезерву. Я впевнений, що борги куплять. Їх, наприклад, купуватимуть ті, хто має намір брати участь у приватизації компаній-боржників чи окремих їхніх об’єктів. Чи ті ж юридичні фірми, котрі мають намір зайнятися поверненням боргів у судовому порядку. Та й, зрештою, самі боржники, щоб не потрапити в залежне становище від юридичної особи, котра купила їхні борги.
— Ідея створення Резервного банку так і заглухла?
— На жаль, поки що так. А сама по собі ідея дуже перспективна. Адже Резервний банк потрібен передусім для того, щоб усі непередбачувані ситуації можна було закрити грошима. Погодьтеся, передбачити все, що мусить знаходитися в Держрезерві, неможливо. Скажімо, епідемія, а у нас немає якоїсь вакцини.
У Канаді матеріального резерву як такого немає взагалі, а є лише фінансовий. Хоча в більшості країн — США, Німеччині, Росії — матеріальний резерв усе ж існує. Але, наприклад, у Німеччині він не централізований, резерви є у кожного міністерства окремо. У США в держрезерві — уся грошова система країни. Американський Федеральний резервний банк є складовою державного резерву країни. Загалом, грошова складова держрезерву, на нашу думку, необхідна для забезпечення непередбачуваних потреб.
Слід зазначити, що певною мірою вона у нас є — це наші кошти, які зберігаються на рахунках у Держказначействі. Однак усі ці гроші розписані на закупівлю тих чи інших товарно-матеріальних цінностей. Звісно, теоретично їх можна перенаправити за рішенням Кабміну на інші потреби, і це рішення може бути прийняте досить швидко. Але оскільки ці гроші не є резервом, вони швидко витрачаються, особливо наприкінці року, оскільки в наступний бюджетний рік треба переходити без залишків.
— Точний обсяг запасів Держрезерву є конфіденційною інформацією. Чи можете ви все ж повідомити якісь порівняльні цифри?
— У цілому, якщо аналізувати загальнодержавні запаси, ми наближаємося до того, що незабаром матимемо десятимісячний запас продовольства. Що стосується зерна, то на 1 лютого 2004 року в Держрезерві буде створений його тримісячний запас. Усього за осінь нами закуплено понад 400 тис. тонн зерна. Обсяги закупівель масла в шість разів перевищують торішні, цукру — у чотири рази. Регулярно оновлюємо запаси тушонки. До речі, радянська тушонка мала дуже високі показники за якістю і термінами зберігання. Ті стандарти досі багато в чому вищі за європейські чи північноамериканські.
У цілому ж нинішнього року ми заготовили солідну кількість продовольства. Скажу лише, що найчастіше інфраструктура наших підприємств не справляється з тим обсягом товарно-матеріальних цінностей, які зараз нами закуповуються, бракує пропускної здатності. Є і суб’єктивний чинник. Люди не звикли до роботи в три-чотири зміни. А саме в такому режимі нині функціонує основна частина наших підприємств. Останні 13 років тут просто «виходили» на роботу.
— Та все ж, чи витримають запаси Держрезерву дійсно надзвичайну ситуацію? Наприклад, війну чи її сучасний аналог — режим економічних санкцій?
— Завдання Держрезерву в останні роки суттєво змінилося. У СРСР за багатьма видами продукції запаси робилися на три роки. Сьогодні це сприймається не інакше, як омертвляння капіталу, нераціональне використання його в обороті. Практика показує, що мобілізаційні резерви наших підприємств мусять бути невеликими. У сьогоднішніх економічних умовах країна не може дозволити собі блокувати значні кошти. Я прибічник того, щоб мобілізаційні ресурси створювалися самими підприємствами. І вони зобов’язані їх утримувати за власні кошти, щоб мати стійке виробництво у разі перебоїв. Мінімальним мусить бути двотижневий запас, оптимальним — 30-денний. Сьогодні в Європі усі виробництва, як правило, мають лише свій власний резерв, приблизно на 20 днів.
Що ж стосується продовольчої чи іншої кризи, вона може відбутися лише в тому разі, якщо у країни закрита економіка. У відкритій економіці кризи бути не повинно. Навіть у разі природних катаклізмів. Це чітко видно на прикладі України. Наприклад, у квітні минаючого року стало зрозуміло, що в країні буде неврожай. Великі світові трейдери не мають досвіду роботи з Україною як з імпортером зерна (хоча знають, що вона час від часу займається його експортом). Контракти на поставки у таких трейдерів, як правило, розписані на рік наперед. Щоб переорієнтувати всю цю систему на Україну, потрібен час — кілька місяців. Необхідно, щоб трейдери відреагували на цю потребу, вирішили всі питання з оплатою, організацією поставок, доставкою зерна споживачам, із розміщенням його в Україні... От поки відбувалося це переорієнтування, Держрезерв і «тримав» ринок зерна!
Тобто перебої можуть бути, поки ринок не переорієнтується, поки вирішуватимуться технічні питання. Але через якийсь час поставки все одно почнуться. Тому Держрезерв має працювати саме на цьому етапі, щоб «закрити» цей період, відразу і швидко віддати необхідні ресурси. А не утримувати країну протягом багатьох років. Адже не було ж хлібної кризи в Румунії, Франції, Німеччині, Росії, Казахстані, Болгарії, Угорщини, де теж трапився неврожай. Так, там були коливання цін, але це природна реакція на невеликий дефіцит товару.
— Ви проводите відновлення резервів, тільки коли спливає термін їхнього зберігання?
— Значно раніше. Термін зберігання тушонки — п’ять років, а продаємо ми її через три-чотири роки. М’ясо мусить зберігатися 18 місяців, але ми його продаємо через рік. Держрезерв приділяє величезну увагу якості продукції, що продається й закуповується.
Раніше товар ніколи не перевірявся за якістю. У результаті масло в «засіках» іноді виявлялося звичайним маргарином. Красна ціна йому була 3,5 грн. за кілограм, а закуповував його Держрезерв по 8 грн. Тут уже можна було говорити не про прибутки, а про надприбутки окремих осіб.
Сьогодні в Держрезерві введено чотириступеневий контроль за якістю, і це приносить суттєвий результат. Наприклад, уже всі комерсанти знають, що справжнє вершкове масло, яке не вироблялося в Україні ось уже понад 13 років, є тільки в Держрезерві. Молзаводи, котрі й самі звикли робити замість масла маргарин, і привчили до такого «масла» споживача, почали перебудовуватися під наші потреби. Ще б пак, адже ми таке «масло» не купували. Закуповували лише справжнє, спочатку — у дуже невеликих кількостях. У травні — усього кілька тонн, у червні — 150 тонн. Тільки влітку виробник став повертатися до нас обличчям. Багато в чому тому, що ми надійно платили. Мушу зазначити, що спеціально для поставки масла в Держрезерв було побудовано один маслозавод.
Більш того, для забезпечення якості ми встановили зовнішній контроль за закладанням продовольчої продукції в Держрезерв. Із цією метою уклали угоду з Держстандартом і будемо використовувати науковий потенціал і лабораторії цієї установи. Адже на створення суперсучасної лабораторії у нас піде 10—15 років. Навіщо ж витрачати час і сили, якщо такі лабораторії в Україні вже є? Крім того, зовнішній контроль, як правило, викликає більше довіри, аніж власний. Більше того, розроблена нами інструкція з природного убутку допрацьовується в Держстандарті і буде затверджена спільним наказом.
— У результаті хлібної кризи Держрезерв став відомий у суспільстві, отримав певний кредит довіри. Чи готові ви й надалі служити гарантом стабільності в суспільстві?
— Іміджем Держрезерву в минулому мало хто займався. І коли нашу повсякденну діяльність стали висвітлювати, наприклад, у новинарних випусках, як під час хлібної кризи, тоді і почав зростати наш авторитет у суспільстві. У нас чітка соціальна спрямованість: менше коливання цін — більше політичної і соціальної стабільності в суспільстві.
Так, весною нинішнього року Держрезерв якийсь час був єдиною структурою, що постачала на ринок борошно. Причому робили ми це за цінами на третину нижчими від ринкових, але все ж вище від закупівельних, тобто не в збиток собі. Держкомітет був єдиним гравцем на ринку, не зацікавленим в отриманні надприбутку, оскільки ми мусили враховувати і враховуємо соціальний і державний аспекти, а також розглядаємо нашу діяльність із точки зору державної продовольчої безпеки.
Однакові за масштабом коливання цін на зерно викликали різну реакцію в Європі й в Україні. Там не було ажіотажу, у нас — сприйняли ледь не як революційну ситуацію. На жаль, у країні знайшлися політики, котрі хотіли на зерновій проблемі суттєво поліпшити свої особисті рейтинги. Я радий, що ми не дали їм такої можливості. Основній же, тверезомислячій, частині Верховної Ради я хочу подякувати за ту підтримку, яку ми отримали в липні, коли вносилася поправка в бюджет про виділення нам 400 мільйонів. Тоді «за» проголосували 383 депутати.
На закінчення хотілося б сказати, що сьогодні Держрезерв — досить відкрита організація. У відкритому режимі проводяться всі наші тендери. Туди мають доступ навіть журналісти. І ми всіляко боремося за цю відкритість. Вона, власне, і є гарантією того, що система державних резервів функціонуватиме ефективно, що ресурси прибуватимуть, а не бездумно витрачатимуться.