Безпека праці за сталінськими рецептами

Українська промисловість продовжує не тільки кувати показники ВВП, а й... калічити працівників. За офіційним даними, у 2010 році на виробництві постраждали 11,7 тис. чоловік. Рівень травматизму, за статистикою, знижується, але все одно залишається досить високим. Експерти сходяться на думці, що державний нагляд за промисловою безпекою зі своїми завданнями впоратися не може. І знову доводиться ставити питання руба - хто за це відповідатиме?

Великий вітчизняний бізнес переконує, що готовий взяти відповідальність на себе та створити нову, альтернативну систему охорони праці на українських підприємствах. До цього їх підштовхують і світові прецеденти: історія транснаціональної корпорації Вritish Рetroleum, яка торік ледь не опинилася на межі руйнування після техногенної катастрофи в Мексиканській затоці, стала притчею во язицех. Ця подія ще раз переконала топ-менеджерів багатьох галузей у тому, що питання безпеки не можна на когось перекладати. Хочеш зробити добре - роби сам.

«Керівник, і тільки він, відповідальний за безпеку та здоров’я працівників. Існує думка, що на території СНД ще править «філософія», яка залишилася нам у спадок від радянських часів, коли в кінцевому підсумку винним залишався сам постраждалий працівник. Ми вважаємо, що відповідальність за його безпеку несе керівник. Керівництво створює систему управління безпекою… Ми поставили для себе амбіційні цілі: нульові показники захворювань і травматизму», - таку безкомпромісну позицію озвучив генеральний директор холдингу «Метінвест» Ігор Сирий.

За даними DT.UA, цю концепцію в корпорації Р.Ахметова не тільки декларують, а й починають впроваджувати - останнім часом усередині цієї структури відбулося кілька показових звільнень менеджерів (причому досить високо­поставлених) за приховування НП на виробництві.

Хай там як, є відкриті дані, які свідчать про те, що власники підприємств гірничо-металургійного комплексу (ГМК) усерйоз зайнялися питаннями безпеки. Якщо говорити конкретно про групу «Метінвест», то кількість нещасних випадків на їхніх виробництвах знизилася з 715 в 2006 році до 167 - у 2011-му. Всесвітня асоціація виробників сталі (World Steel Association) також зазначає тенденцію до зниження травматизму та наводить таку статистику: в 2010 році на сталеливарних підприємствах, що входять до цієї асоціації по всьому світу, сталося 6250 НП із тимчасовою втратою працездатності потерпілих, що набагато менше, ніж попереднього року, та становить трохи більше за 1,8% від загальної кількості травм на виробництві, врахованих ВООЗ (345 тис. випадків у 2010 році).

Слід сказати, що згадана «філософія», на яку посилається один із «топів» українського ГМК, стосується пізнього радянського періоду - брежнєвського часу всезагального окозамилювання. Думки тодішніх радянських керівників дуже схожі на декларації директорату найбільших вітчизняних підприємств. «Радянський господарник не має права ухилятися від використання найгострішої зброї - влади, яку партія та держава йому довірили. Командир виробництва, який ухиляється від застосування найжорсткіших заходів впливу до порушників дисципліни, дискредитує себе в очах робітничого класу як людина, що не виправдовує довіри», - писали сталінські наркоми в журналі «Проблеми економіки» в жовтні 1940 року.

І одним і іншим навіть знадобився однаковий час - близько двадцяти років, щоб зрозуміти, що колективна відповідальність, принаймні в промисловості, означає… колективну безвідповідальність.

У Донецьку на тематичній конференції з безпеки, на яку за запрошенням «Метінвесту» зібралися керівники промпідприємств з усього СНД, експерти говорили про те, що єдиний спосіб розв’язання проблеми - виховання персоналу. Будь-які технології будуть безсилі, допоки самі робітники не усвідомлять необхідності дотримуватися правил безпеки. Причому не формально виконувати інструкції, а щиро перейматися про себе та своїх товаришів.

Європейські країни, які пережили індустріальний бум, подібну еволюцію пройшли раніше. «У нас, в Англії, в 1910 році уряд висунув таке гасло: «Вугілля за будь-яку ціну». Це було написано над входом до шахти, і шахтарі читали це перед тем, як спуститися під землю. Отакою була культура. Це була справжня війна за вугілля, на якій гинули шахтарі - у перший же рік, коли розпочалася ця кампанія, загинуло 1420 чоловік», - згадує британський експерт із безпеки та потомствений гірник Брюс Стейлі.

Коли представники Дер­ж­гірпромнагляду України, нехай не завжди відкрито, заявляють, що «людський чинник» стає причиною 80-85% аварій і техногенних катастроф, нам ця цифра видається завищеною. Однак у європейській практиці, за словами Стейлі, прийнято вважати, що недбалість і неуважність працівників призводить до 99% НП на виробництві. Тільки один зі ста випадків пояснюється природніми причинами чи збоями в роботі обладнання.

При цьому експерт із Великобританії повністю підтримав думку про те, що змінити ситуацію можна тільки свідомими зусиллями та цілеспрямованою політикою з боку топ-менеджменту. «Люди в мене запитують, як зробити революцію у свідомості, у культурі, у ставленні людей до безпеки? Я завжди відповідаю, що революція - це хаос. Якщо хочете побачити хаос, подивіться новини по телевізору. Культурні зміни ніколи не йдуть знизу вгору - лідери вибирають напрям. Людям взагалі не властиво поводитися безпечно, їх цього потрібно вчити», - зазначає він.

До таких стандартних радянських елементів системи безпеки, як інструктаж, тести та адекватне внутрішнє розслідування НП, західні фахівці пропонують додати ще й систему оцінки ризиків, що дає змогу виділити небезпечні чинники заздалегідь. «У нас немає культури обліку та аналізу відхилень, скажімо, мікротравм - забиттів, порізів. Якщо людина може продовжувати роботу, ніхто не звертає уваги на те, що сталося. Є лише культура обліку подій», - зазначає представник консалтингової компанії Dupont Ігор Діомідов.

Експерти також пов’язують у єдиний ланцюжок безпеку, управління виробництвом і рівень дисципліни на виробництві. «Безпека для наших керівників не є невіддільною складовою виробничого процесу. Крім того, скажемо чесно - у нас низький рівень виконавської дисципліни. У цьому вся наша культура: є закони, є поняття, а ми живемо десь між ними. Не треба плекати ілюзій, що в нас із дисципліною все гаразд, а от із безпекою - проблеми. Так не буває», - продовжує І.Діомідов.

Розвиваючи його думку, зазначу, що не треба плекати ілюзій з приводу того, що в Україні цілком відмовилися від згаданого гасла «Вугілля за будь-яку ціну!» Поки що робляться тільки перші кроки на шляху до нової філософії та практики безпеки. Не раз і не два йшлося (у тому числі й у DT.UA) про те, що у вугільній галузі «людський чинник» як причина аварій виникає через жорстку прив’язку заробітної плати до обсягів видобутку. Саме це змушує гірників іти на хрестоматійні порушення техніки безпеки на кшталт закутаних у тілогрійки газових датчиків. Те, що гірників ставлять перед вибором «вугілля чи життя», - підло. Те, що гірники вибирають вугілля та заробіток, - симптоматично.

Тому візьмемо на себе сміливість зауважити, що коли розглядати проблему безпеки з погляду поведінки, відносин і культури, то враховувати слід увесь комплекс проблем: а як узагалі повернути робітничому класу поняття цінності людського життя, у тому числі й свого власного?

Ізраїльський історик Теодор Фрідгут у своєму двотомнику «Юзівка і революція», описуючи тодішні звичаї в шахтарському середовищі та розмірковуючи про причини повального пияцтва, зазначав: «Алкоголь притупляв жах від аварій на шахтах і викидів газу, яких траплялося так багато, що вони ставали частиною повсякденного життя. Алкоголь допомагав робітнику не помічати того бруду, в якому жили він та його родина. Алкоголь приховував від робітника його безвільність і той життєвий тупик, у якому він опинився».

Що змінилося за минулі сто років? Мабуть, бруду стало менше. І, можливо, підземні вибухи стали трохи менш повсякденним явищем.

В іншому ж керівникам корпорацій, які взялися за «переворот у свідомості», доведеться здійснити дуже нетиповий для класичного капіталіста вчинок. А саме - самим і за свої кошти пояснити робітнику, що він не гужова худоба, експлуатована за копійки, а Людина, яка, як відомо, звучить гордо.